Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Економічне становище України в 1914 — 1921рр.

Розділ 4. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ в 1914 — 1939 pp.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте передумови, основні етапи та на-
слідки промислового перевороту в Україні. Які його особ-
ливості ?

2. У чому полягає суть індустріалізації України? Які най-
важливіші наслідки її до початку першої світової війни?

3. Як вплинули промисловий переворот та індустріалі-
зація на розвиток українських міст?

4. Коли почався і як проходив промисловий переворот на
західноукраїнських землях? Чому він не завершився на
початку XX cm.?

5. Назвіть характерні риси розвитку аграрних відносин
в Україні напередодні 1861 p. На конкретних прикла-
дах і фактах розкрийте підприємницький характер
сільського господарства України в першій половині XIX
cm.

6. Розкрийте зміст аграрних реформ 1848 і 1861 pp. та
порівняйте їх.

7. Які зміни відбулися в українському селі у пореформе-
ний період?


8. В чому полягало прогресивне значення столипінської
аграрної реформи?

9. Розкрийте передумови виникнення української коопе-
рації, види та найважливіші напрями діяльності її.

10. Розкрийте зміст і покажіть наслідки грошових реформ,
проведених російським урядом у XIX cm.

11. Назвіть характерні риси податкової політики Росій-
ської та Австро-Угорської імперій.

12. Як розвивалися російська й австро-у горська кредитні
системи на українських землях?

13. Проаналізуйте головні форми організації внутрішньої
торгівлі в Україні. Яка роль належала Україні в си-
стемі світового ринку?

Перша світова війна мала руйнівний вплив на економі-
ку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли ве-
личезні чорноморські порти. Війна відірвала від продук-
тивної праці 4 млн жителів України. Лише в 1914 p. були
мобілізовані на фронт ЗО—40 % робітників кам'яновугіль-
ної промисловості Донбасу. Заводи і фабрики збільшували
воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів
широкого вжитку.

Під час війни зріс попит на метал, особливо для воєнних
потреб, а виплавлення його зменшувалося. Наприклад, Юзів-
ський металургійний завод у 1917 p. скоротив виробництво
порівняно з попередніми роками на 22,8 %, Дніпровський
— 26,3 %, Петровський — 27,7 %, Олександрівський —
29,1 %, Ольхівський — 35,9 %, "Русский провиданс" —
42,6 %, Катеринославський трубопрокатний — 42,9 %, Ко-

596


стянтинівський — на 64,2 %. Про стан металургійного
виробництва в цілому по Україні свідчать такі дані:

Отже, металургійна промисловість України йшла до за-
непаду і розрухи, хоча кількість робітників, зайнятих у ній,
аж до 1917 p. збільшувалася за рахунок некваліфікованих
кадрів і військовополонених.

Після деякого пожвавлення занепадала й кам'янову-
гільна промисловість Донбасу. Так, у 1916 p. видобуто ву-
гілля 28,7 млн, а в 1917 p. — 24,8 млн т. Середня продук-
тивність праці одного робітника на рік становила в 1916 p.
122,1 т, а в 1917 p. — 88,6 т. Якщо в 1916 p. частка видо-
бутку вугілля в Україні по відношенню до загальноросій-
ського видобутку становила 87,2 %, то в 1917 p. вона зни-
зилася до 83,3 %. Крім того, знижувалася продуктивність
праці шахтарів: у 1916 p. вона становила 81,3 % проти
1913 p., а в 1917 p. — лише 59 %. Значно скоротився та-
кож видобуток залізної руди — з 5443,4 тис. у 1916 p. до
3708,6 тис. т у 1917 p.

При майже стабільній кількості робітників, зайнятих
у залізорудній промисловості, видобуток залізної руди в
1916 p. скоротився проти 1913 p. на 21 %, а в 1917 p. —
майже вдвічі (на 46,2 %). Значно знизилася продуктивність
праці робітників залізорудної промисловості Півдня. Се-
редньорічний видобуток на одного робітника знизився із
303,4 т у 1913 p. до 169 т у 1917 p., що становило лише

597


55,7 % видобутку 1913 p. Протягом 1917 p. продуктивність
праці в марганцевій промисловості знизилася на 28,1 %.

Катастрофічне зменшувався випуск продукції хімічної,
текстильної, харчової та інших галузей промисловості. -У
цукроварінні, яке було основою харчової промисловості, ста-
лися такі зміни:

Внаслідок першої світової війни зазнало великої розру-
хи й сільське господарство. Від виробництва було відірва-
но більшість чоловічого населення. В 1917 p. 1/3 селян-
ських господарств України не мала чоловіків. Зменшилася
кількість коней — основної на той час тяглової сили. У
1916 p. в Україні налічувалося 5477,2 тис. коней, а в 1917 p.
— 4226,6 тис. Сільськогосподарські машини та реманент,
яких і так було мало в ті роки, зношувались, а випуск но-
вих машин майже припинився, обмаль було і мінеральних
добрив. Все це разом призвело до скорочення посівних площ,
погіршення агротехніки, зниження врожайності. Загальна
посівна площа в Україні у 1917 p. становила 19 млн га, або
зменшилася порівняно з 1914 p. на 21,3%. Середня вро-
жайність продовольчого хліба й вівса разом узятих у 1917 p.
порівняно з 1916 p. знизилася з 10,2 до 9 ц/га, тобто на 11,
8 %, основної продовольчої культури (пшениці) — на 11 %.
Валовий збір зерна порівняно з 1913 p. знизився на 200 млн
пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни. Так, у
1917 p. в Україні з 398 тис. селянських господарств 640 тис.
не мали посівів, 14 тис. не мали коней, а 1141 тис. не мали
корів.

598


Такі специфічні умови воєнного часу, як гострий палив-
ний голод, занепад металургії, продовольча криза, що безпе-
рервно посилювалася, були найтісніше пов'язані зі станом
залізничного транспорту, значним руйнуванням залізнич-
них колій, мостів, вокзалів, привокзальних споруд, рухомого
складу (паровозів і товарних вагонів). Внаслідок руйнувань,
заподіяних транспортному господарству, скорочувались об-
сяги перевезень.

Нестримна інфляція та зростання державної заборгова-
ності зробили ще тяжчим становище широких верств пра-
цюючих. Для них інфляція означала збільшення податків,
підвищення цін на предмети першої необхідності, різке ско-
рочення реальної заробітної плати, катастрофічне знижен-
ня життєвого рівня. Особливо важким було становище ро-
бітників Донбасу, Криворіжжя, Харкова, Катеринослава та
інших промислових центрів.

Воєнні витрати Росії з року в рік невпинно зростали,
про що переконливо свідчать такі дані:

До лютневої революції було використано на війну більше
як ЗО млрд крб. З лютого по жовтень 1917 p. війна кошту-
вала Росії ще близько 20 млрд крб. Середньодобові воєнні
витрати Росії в 1915 p. становили 26 млн крб., в 1916 p. —
майже 42 млн, а в 1917 p. — більше як 58 млн. Тимчасо-
вий уряд ще в більших розмірах, ніж царизм, вдавався до
емісії паперових грошей та до зовнішніх позик. Лише про-

599


тягом п'яти місяців — з березня по липень 1917 p. — було
випущено паперових грошей на суму 4500 млн крб., тобто
втричі більше, ніж за 1916 p., і на 1500 млн крб. більше, ніж
за весь період першої світової війни до лютого 1917 p. На
1 січня 1917 p. в обігу перебувало кредитних білетів на
суму 9,1 млрд крб., на 1 жовтня 1917 p. — вже на суму
17,2 млрд крб., а на 1 листопада 1917 p. — 22,4 млрд крб.
Падіння курсу карбованця почалося з перших місяців війни.
На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп.,
а на кінець 1916р. — до 55 коп. Набагато більше зменши-
лась купівельна спроможність карбованця, яка, за офіційни-
ми даними, на 1 березня 1917 p. знизилась майже в 4 рази
(1 крб. == 27 копійок). За іншим джерелом, індекс зростан-
ня товарних цін вже на 1 січня 1917 p. досяг 702 (в 1913 p.
він дорівнював 100), тобто купівельна спроможність карбо-
ванця знизилася до 14 коп. У наступні місяці ця тенденція
прогресувала. Вона переконливо свідчила про подальший
розвал господарства Росії та в її складі України.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала пер-
ша світова війна західноукраїнським землям, які були од-
ним з основних театрів воєнних дій. Уже в ході перших
боїв було знищено багато лісів у Перемишлянському і Мос-
тиському повітах, у південній частині Ярославського, у
північній частині Добромильського і Старосамбірського по-
вітів. На великій території Поділля між річками Серетом
і Стрипою залишилися самі руїни. На Волині у 1915 p. була
спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було
також Північну Буковину. У Чернівцях промислові підпри-
ємства щев 1914 p. припинили роботу. Великих втрат за-
знало господарство усіх північноукраїнських повітів.

Складний і суперечливий етап економічної історії Украї-
ни ознаменувала національно-демократична революція
1917—1919 pp. Першочерговим завданням Центральної
ради була підготовка та проведення аграрної реформи.
Передбачалося, що землі казенні, удільні, монастирські та
великі поміщицькі маєтки "повинні бути забрані", а землі

600


землевласників треба було викупити коштом українського
державного скарбу (скарбниці) і роздати в користування
тим,'хто на них працюватиме.

Ідеї про землю та про власність знайшли втілення в ряді
документів Центральної ради та її виконавчого органу —
Генерального Секретаріату. Так, третій Універсал проголо-
сив про скасування приватної власності на поміщицькі,
удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі не-
трудових господарств і про передачу їх "земельним комі-
тетам, обраним народом". Перед урядом Української На-
родної Республіки (УНР) було поставлено завдання — підне-
сти народний добробут, відбудувати зруйновані війнами
підприємства. Встановлювалася державна монополія на ряд
промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри). Уся
земля до початку весняних польових робіт мала бути пере-
дана трудовому народу без викупу.

В офіційному роз'ясненні Генерального Секретаріату
підкреслювалося: "Колишнім власникам забороняється
землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи переда-
вати будь-кому у власність іншим способом, оскільки ці
землі визнаються Українською Центральною Радою таки-
ми, що належать не окремим особам чи інституціям, а всьо-
му трудящому народу". Потім цей принцип було покладе-
но в основу земельного законопроекту, ухваленого на-
прикінці січня 1918 p. Ним, зокрема, встановлювалося, що
"землі відводяться земельними комітетами в приватно-тру-
дове користування сільським громадянам та добровільно
складеним товариствам". Незважаючи на те, що закон до-
зволяв "перехід права користування в спадщину", ця про-
блема так і залишилася неврегульованою, що врешті-решт
призвело до фатальних наслідків.

На початку 1918 p. в УНР з'явилися власні українські
паперові гроші з державною символікою. В обігу були і
карбованці, і гривні (1 крб. дорівнював 2 гривням).

Ухвалою Української Центральної ради від 1 січня
1918р. надруковано перший державний кредитний білет


вартістю 100 крб. Він з'явився в обігу 6 січня 1918 p. (розмір
167 х 103 мм) з написом чотирма мовами: українською на
лицьовій стороні, російською, польською і єврейською на
звороті.

Відповідно до закону Центральної ради від 1 березня
1918 p. грошовою одиницею УНР стала гривня. В обігу
були "державні кредитові білети" вартістю 2, 10, 100, 500,
1000 і 2000 гривень, "розмінний знак державної скарбниці
УНР" вартістю 5 гривень, "білети державної скарбниці"
вартістю 50, 100, 200 і 1000 гривень. Гривні всіх вартостей,
за винятком 5-гривневої купюри, надруковано в державній
друкарні у Берліні.

Дрібна розмінна монета — шаги (1/100 гривні) друку-
валася на тих кліше, що й поштові марки, тільки на кар-
тонному папері з написом на звороті "ходить на рівні з
дзвінкою монетою". В обігу були монети вартістю 10, 20, ЗО,
40 і 50 шагів.

Функції головної скарбниці та Українського державно-
го банку попервах виконували Київська губернська скарб-
ниця і Київська контора Держбанку.

Нестача потрібної кількості розмінної монети та інші
обставини викликали появу окремих міських грошей з
різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). Свої гроші,
зокрема, були на Волині: Кременець (розмінні білети вартіс-
тю 1, 3 і 5 крб.), Дубно (чек вартістю 10 крб.), Луцьк (розмінні
знаки вартістю 20 гривень). У 1917—1918 pp. в Україну
плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і
Москви. 9 лютого 1918 p. представники Центральної ради
підписали мирний договір із центральними державами. За
ним Німеччині та Австро-Угорщині надавалася можливість
використовувати сировинні та продовольчі ресурси Украї-
ни. В Австро-Угорщині, де вже розпочалися голодні бунти,
цей договір називали "хлібним миром". У Бресті була до-
сягнута усна домовленість про оплачування збройної допо-
моги Центральній раді з боку Четверного союзу українським
хлібом. Окупанти розробили і здійснювали в Україні за-

602


гарбницьку воєнно-економічну політику, яка повинна була
не лише забезпечити термінові потреби Німеччини та Ав-
стро-Угорщини в українському хлібі та промисловій сиро-
вині, а й переслідувала далекосяжнішу мету — назавжди
перетворити Україну на свій аграрний придаток й навічно
закріпити її за собою. Про це з відвертим цинізмом писав
А. Шмідт — один із співробітників командуючого Східним
фронтом генерала Гофмана: "Аграрна Україна економічно
становить собою чудове доповнення до розвиненої промис-
ловості центральних держав".

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в укра-
їнській національно-демократичній революції розпочався
новий етап, який характеризувався намаганням відновити
правопорядок та ліквідувати "соціалістичні експерименти"
Центральної ради, насамперед в сфері економіки.

Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної ради"
П. Скоропадський виступив за відновлення приватної влас-
ності й свободи підприємництва. Ці його погляди було втіле-
но у "Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918 p.

Неабиякого значення у державі набуло аграрне питан-
ня. З перших днів своєї діяльності гетьманський уряд вжи-
вав заходів щодо нормалізації становища на селі. Для підго-
товки нового аграрного закону було створено губернські та
повітові комісії. "Тимчасові правила про земельні комісії"
зобов'язували селян повернути поміщицьке майно та від-
шкодувати збитки, заподіяні великим землевласникам. У
жовтні 1918 p. створено Вищу земельну комісію, яку очо-
лив П. Скоропадський. На початку листопада з'явився про-
ект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп
державою великих земельних володінь і розподіл їх між
селянами не більш як по 25 десятин в одні руки. Лише
господарства, які мали культурне значення, обслуговували
цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по
200 десятин. Досить успішно йшла відбудова залізничних
магістралей України. Уже в середині літа 1918 p. вдалося
налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

603


Відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна си-
стема України. Вдалося створити державний бюджет. За-
коном від 9 травня встановлювалася національна грошова
одиниця — карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він
забезпечувався природними багатствами України, головним
чином цукром. У гетьманській державі допускався некон-
трольований обіг російських рублів та "керенок", німецьких
марок та австро-угорських крон. Україна платила велику
контрибуцію іноземним державам своїми природними ба-
гатствами, виробами народних промислів.

Гетьманське правління пішло на більші поступки німе-
цько-австрійським окупантам. Так, згідно з економічним
договором від 10 вересня 1918 p. на 1918/19 господарський
рік уряд Української держави надав право вивезти не менше
100 млн пудів хліба, худоби до 11 млн пудів (у живій масі),
овець — 300 тис. голів, птиці — 2 млн голів, до 400 тис.
пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис, пудів м'ясних кон-
сервів, ковбаси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 млн пудів
цукру, а також багато іншого продовольства та промислової
сировини. Наприклад, з 16 травня по ЗО жовтня було виве-
зено 4 500230 пудів вовни, 173 836 пудів волосу і щетини,
379 352 пуди різних тканин, 479 000 пудів шкур і хутра,
449000 пудів різних металів, 144 734 пуди руди, 286 965 пудів
тютюну, 78 250 пудів конопель і льону, 18 641 пуд гуми. Ця
економічна угода ще більше посилила залежність України
від західних союзників.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва.
На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на
кінець травня 1918р. працювало чотири, а на кінець серпня
— лише дві. До осені з 102 мартенівських печей були в дії
тільки 7, працювало також лише 7 прокатних станів. Ви-
плавлення чавуну в 1918 p. скоротилося порівняно з 1913 p.
в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату —в 15, видобу-
ток залізної руди — в 17, марганцю — у 10 разів. Весь гір-
ничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криво-
ріжжя був суцільним промисловим кладовищем.

604


Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко
неповними даними, у 1918 p. тільки у 23 містах України
налічувалося 180,6 тис. безробітних. Лише в Києві, Кате-
ринославі, Харкові й Одесі кількість безробітних досягла
75 тис. На Луганському заводі Гартмана з 6100 робітників
залишилося 160, на Донецько-Юр'ївському було звільнено
4100. На криворізьких рудниках безробітними стали по-
над 90 % всіх робітників. Підірваними були продуктивні
сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 p.
посівних площ майже наполовину порівняно з довоєнним
періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього
зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та това-
ри масового вжитку дуже підвищилися. Так, фунт білого
хліба коштував 300 крб., фунт цукру — 600 крб., сала —
700 крб. Робітники великих міст і промислових центрів
одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією.
26 грудня 1918 p. вона видала Декларацію, в якій заявила
про свій намір експропріювати державні, церковні та ве-
ликі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед
селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником
інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним стано-
вищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР,
звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не
вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України внаслідок загаль-
ної розрухи, "хазяйнування" окупантів посилився процес
роздроблення виробництва. Навіть у такій галузі, як кам'я-
новугільна, в 1919 p. з 61 підприємства залишилося лише
23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В
умовах господарської розрухи вони виявилися більш жит-
тєздатними.

Зменшувалися ресурси важливих для державного гос-
подарства матеріалів, продуктів, сировини. У 1918 p. було
видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913 p., а в 1919 p. —

605


лише 20,5 %. Паливний голод в Україні надзвичайно заго-
стрювався. Залізорудна і марганцева промисловість у 1919 p.
повністю припинили свою діяльність. Не працював жоден
рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна про-
мисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 p. проти
1917 p. зменшився в 2,5 раза, а в 1919 p.— в 15 разів.
Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918 p.
було вироблено тільки половину випуску 1913р.,тов1919р.
— п'яту частину. В такому становищі перебували й інші
галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно нега-
тивно відбивалося на матеріальному становищі населення,
особливо міського.

Українське селянство, яке на початку боротьби проти
гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти полі-
тичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх
до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії,
опублікований 8 січня 1919 p. Декларувавши ліквідацію
приватної власності на землю, закон у той самий час, по
суті, не відповідав на головне запитання: коли ж селянство
одержить землю? Земельна власність іноземних (польських,
австрійських, німецьких) землевласників була оголошена
недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.
Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все
це й обумовило виступ проти Директорії Виконавчого Комі-
тету Всеукраїнської Ради селянських депутатів ("Спілки").
Комітет заявив, що Директорія не здійснила обіцяних со-
ціальних реформ.

З великим запізненням згідно з законом Директорії
УНР від 4 січня 1919 p. українські гроші було визнано
єдиним законним засобом виплат на території України. І
хоч українська влада швидко втратила більшу частину те-
риторії, все-таки українські гроші мали більшу купівельну
вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікін-
ки". Український карбованець на звільнюваних в ході війни
територіях зазвичай вимінювали за чотири радянських чи
денікінських карбованці. Щоб піднести функціональне зна-

606


чення українських грошей і довіру до них у населення, то-
гочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав час від часу
на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші
продукти, які були в розпорядженні уряду.

В результаті успішного збройного повстання, яке відбу-
лося на початку листопада 1918 p., відкрилася нова сто-
рінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Авст-
ро-У горської монархії й проголошена Західно-Українська
Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім
ЗОУНР стала Українська Народна Рада. У її програмній
декларації, виданій 5 листопада 1918 p., проголошувалося
народовладдя, основи економічної політики молодої респуб-
ліки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна
та соціальна рівність.

Законодавчим органом Української Народної Ради ста-
ла Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 p.
Перед урядом ЗУНР стояли надзвичайно складні соціально-
економічні завдання. Найбільшою турботою Секретаріату
внутрішніх справ було забезпечення населення та армії
продуктами харчування. В Галичині не вистачало продо-
вольства. Ще гострішою була нестача промислових товарів.

Уряд Наддніпрянської України надав допомогу галичанам
— було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (в тому
числі 500 вагонів цукру) й асигновано певну кількість грошей
для закупівлі продуктів харчування. Проте ця допомога
виявилася недостатньою. Тому Державний Секретаріат вну-
трішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних захо-
дів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої
необхідності Секретаріат зосередив у своїх руках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і те-
леграфів, йому вдалося налагодити рух поїздів, які з листо-
пада 1918 p. по січень 1919 p. перевезли сотні тисяч військо-
вослужбовців та полонених. Для підготовки нового заліз-
ничного персоналу Секретаріат подбав про залізнично-
технічні курси. З січня 1919 p. налагодилася робота пошт.
Діяли телеграф, а почасти й телефон.

607


З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати
фінансів й торгівлі та промислу. Першому Секретаріату
підпорядковувалися митне управління, скарбова сторожа,
управління мір та маси. Обом секретаріатам не вистачало
фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімаль-
ними. З огляду на повне зубожіння населення надходження
від податків були незначні. З великими зусиллями уряд
вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити "добове"
фронтовикам. Державні секретарі одержували невелику
заробітну плату, і то лише з січня 1919 p.

Секретаріат громадських робіт займався використанням
корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював
нагляд за шляхами і державними пилорамами. Пекучим
завданням Секретаріату була відбудова зруйнованої еко-
номіки Галичини. З цією метою в повітах діяли технічні,
будівельні експозитури. Взимку 1919 p. заготовлено необ-
хідну кількість лісу для відбудовчих робіт. З настанням
весни планувалося розпочати відбудову краю. Секретаріат
земельних справ займався реалізацією земельного закону,
прийнятого Українською Національною Радою, здійснював
нагляд за тим, щоб вся земля оброблялася. З цією метою
при повітових комісаріатах були призначені рільничі ре-
ференти. Діяли повітові, а в селах сільські аграрні комісії.
Для проведення реформи створювалися земельні органи.
Секретаріат здійснював керівництво лісовими інспектора-
ми й управами державних маєтків.

Навесні 1919 p. економічний стан ЗОУ HP наближався
до катастрофи. Внаслідок жорстоких боїв на її території
протягом п'яти років були зруйновані й спалені сотні місте-
чок і сіл, промислових об'єктів. Різко зменшилася кількість
працездатного населення. Крім великих людських втрат
на фронтах, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію
та Австро-Угорщину. 100 тис. чоловік воювали в лавах
Української Галицької Армії. При цьому в гірських райо-
нах краю, передусім на Гуцульщині, лютував голод. 19 на-
селених пунктів Зборівського повіту було повністю зруйно-

608


вано. Ось про що йшлося у зверненні селян на початку літа
1919 p.: "Матеріалу будівельного... не можна дістати за
жодну ціну. Поле лежить облогом, люди не засіяли до те-
пер навіть 10 % своєї ріллі". Телеграми, листи про розпач-
ливий стан краю надходили до столиці ЗОУ HP м. Стані-
слава щоденно.

Лютували інфекційні хвороби. В листопаді—грудні
1919 p. на Поділлі поширився тиф. Кількість хворих станом
на 20 грудня становила 26 тис. Багато з них померло. Взагалі
у ті часи смертність у Східній Галичині досягала майже
100 тис. чол. В кінці 1918 — на початку 1919 p. більшовики
знову захопили значну частину території України. Вже
5 лютого 1919 p. вони зайняли Київ. Більшовицький режим
проводив в Україні сувору економічну політику під назвою
"воєнного комунізму". Вона передбачала націоналізацію
всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову
мобілізацію, централізований розподіл продуктів і товарів.

Важлива роль у формуванні економічної політики в ціло-
му належала організації продовольчої справи, введенню
продрозверстки. Одним з перших законодавчих актів Уря-
ду УСРР було проголошення 26 січня 1919 p. державної
монополії на хліб, цукор, сіль і гас. Введено також в дію
Декрет від 5 лютого "Про вилучення хлібних лишків".
Одночасно встановлювалися тверді ціни заготівлі та прода-
жу цих продуктів. Ці законодавчі акти були спрямовані, з
одного боку, на експропріацію хліба у заможних селян, а з
іншого — на "добровільне" здавання лишків зерна серед-
няками за твердими цінами та організацію постачання се-
лянству в обмін на здане зерно промислових товарів. Отже,
передбачалася заготівля його як примусовими методами,
так і налагодженням товарообміну в державному масшта-
бі. Однак цих заходів було недостатньо навіть для мінімаль-
ного забезпечення армії і міських робітників.

Хоча відповідні постанови Наркомпроду УСРР і встанов-
лювали хлібні норми, що не підлягали відчуженню, однак
визначити фактичний розмір лишків у селянському госпо-

609


дарстві практично було дуже важко. Крім того, відсутність у
розпорядженні продорганів достатньої кількості товарів для
обміну, "політика твердих заготівельних цін" змушували се-
лянина користуватися приватним ринком, де йому було вигід-
ніше обміняти продовольчі товари. Все це потребувало суво-
рого дотримання хлібної монополії й більш рішучого засто-
сування позаекономічних заходів щодо вилучення лишків
урожаю. 12 квітня Раднарком УРСР видав Декрет "Про роз-
верстку лишків урожаю 1918 p. та попередніх років", який
встановлював обов'язкову розверстку лишків продовольчих
товарів і зерна на насіння та зернового фуражу. При вилу-
ченні лишків розверстка передбачала орієнтацію не на їх
фактичну наявність і потреби селянства, а на потреби у хлібі
держави. На відміну від попередніх декретів продрозверстка
означала відчуження лишків зерна фактично без компенсації
промисловими товарами.

У 1919 p. розверстка дала 10,5 млн пудів українського
зерна. Створення за допомогою армійських працівників
розгалуженого продапарату дало змогу в 1920 p. охопити
системою державної продрозверстки значно більше районів,
ніж у 1919 p. На кінець 1920 p. було заготовлено вже
71,5 млн пудів зерна.

Продрозверстка мала згубні економічні та політичні
наслідки. Вона позбавляла селян матеріальної заінтересо-
ваності виробляти більше продуктів, що призводило до зни-
ження сільськогосподарського виробництва і занепаду всьо-
го господарства. Фактично безплатне вилучення у селян не
тільки лишків, а й частини необхідного насіннєвого матеріа-
лу, а також зловживання, які припускалися при його про-
веденні, викликали невдоволення селян, яке переросло в
широкий повстанський рух.

З теоретичної установки більшовиків випливала не-
обхідність ліквідувати товарне виробництво на селі. Це оз-
начало на практиці ліквідувати заможних селян, особливо
тих, які застосовували найману працю. Проте й середняки
теж хотіли торгувати продуктами своєї праці, а торгівля, за


уявленням більшовиків, вела прямо до капіталізму. Тому
кардинальне вирішення цього питання бачилося в створенні
колективних форм обробітку землі. В лютому 1919 p. опуб-
ліковано "Положення про соціалістичний землеустрій і про
шляхи переходу до соціалістичного землеробства", де заз-
началося, що на всі види одноосібного землекористування
слід дивитися як на такі, що своє відживають, а їх заміню-
ють радгоспи, комуни та інші товариства зі спільним об-
робітком землі. В 1919 p. Народний Комісаріат землеробства
України залишив за державою 65 % колишньої поміщи-
цької землі. Це близько 1700 колишніх поміщицьких еко-
номій площею більше ніж 1 млн десятин, які було розділено
між радгоспами в середньому по 600 десятин на радгосп.
Селяни в ці об'єднання не йшли, незважаючи на вимоги
Уряду.

Для того щоб заспокоїти українське селянство, третій
український радянський уряд, сформований 21 грудня
1919р., припинив колективізацію, яка в Україні зустріла
значно більший опір, ніж в Росії. Однак, продовжуючи відби-
рати у селян зерно, більшовики стверджували, що воно при-
значається для української радянської армії, а не для Росії.

Зрозумівши безнадійність усіх спроб схилити на свій
бік близько 500 тис. заможних селян, більшовики взялися
за середняків, запевняючи їх, що ті отримають можливість
зберегти свої землі. З метою нейтралізації впливу замож-
них селян партія більшовиків почала активніше здійсню-
вати свою стару політику створення комітетів незаможних
селян. Ці органи діяли проти основної частини українського
селянства, внаслідок чого було ліквідовано матеріальну базу
заможних хліборобів України.

У системі "воєнно-комуністичних заходів" була спроба
негайно запровадити "соціалістичний ідеал" і в промисло-
вості. Відбувалася прискорена націоналізація середніх і
частково невеликих підприємств, яку здійснювали насам-
перед місцеві органи влади. Так, Чернігівський губревком
прийняв рішення про повну націоналізацію текстильних,

611


цукрових, сірникових і тютюнових фабрик та заводів, серед
яких переважали середні та малі. Спостерігалися випадки
стихійної націоналізації, коли з тих чи інших причин робіт-
ники без відповідних санкцій державних органів влади
брали управління підприємством у свої руки, тоді як місцеві
господарські органи ще не мали змоги фінансувати та орга-
нізувати процес виробництва. Поступово складалася харак-
терна для економіки "воєнного комунізму" система управ-
ління — главкізм з його жорстким централізмом. Терито-
ріальна система господарського управління, хоча і продов-
жувала функціонувати, однак її роль поступово зменшува-
лася. Раднаргоспи керували роботою в основному місцевих
підприємств. На кінець 1920 p. 45 главків та виробничих
відділів Промбюро зосереджували керівництво роботою
близько 10 720 підприємств. Такі тенденції в управлінні
економікою були зумовлені суттю диктатури пролетаріату.

Важливими напрямами політики "воєнного комунізму"
стали введення загальної трудової повинності та мілітари-
зація праці. 21 січня 1920 p. спільною постановою Раднар-
кому РРФСР і Всеукрревкому була створена Українська
трудова армія, яка на кінець 1920 p. налічувала ЗО тис. чол.
Її завданням було максимальне збільшення заготівель про-
довольства, видобутку палива, сировини, встановлення тру-
дової дисципліни на підприємствах, постачання підприємств
робочою силою. Лише протягом 1920 p. червоноармійці від-
працювали 2,8 млн людино-днів.

Характерними для економіки "воєнного комунізму" були
натуралізація господарських відносин і різке знецінення
грошових знаків. Запровадження продрозверстки, скорочен-
ня промислової та сільськогосподарської товарної маси,
обмеження торгівлі й товарообороту зумовили знецінення
карбованця. Внаслідок цього для покриття державних ви-
трат радянський уряд був змушений стати на шлях поси-
леної емісії паперових грошей, які дедалі більше втрачали
свою цінність, їх роль почали виконувати різні дефіцитні
товари: сіль, сірники, мило, цукор тощо. Так, Смілянське


районне управління Головцукру в червні 1920 p. повідом-
ляло Промбюро, що оплату праці робітників цукрових за-
водів здійснюють цукром. У Донбасі набув поширення обмін
вугілля на хліб, фураж та інші сільськогосподарські про-
дукти. Отже, інфляція посилювала процес натуралізації
господарських відносин.

Стан господарства України у 1920 p. в результаті здій-
снення більшовицької політики був катастрофічним. Ти-
сячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з під-
приємств у села. Торгівля набула спотворених форм. Нега-
тивно вплинула на економіку заборона кооперації та кус-
тарних промислів. Найбільших руйнувань зазнали галузі
важкої промисловості. Виробництво кам'яного вугілля, за-
лізної та марганцевої руд, чавуну і сталі скоротилося до
мінімуму. На початку 1921 p. в Україні не працювала жод-
на домна, не було вироблено жодної тонни прокату.

Великі економічні втрати, яких зазнала Україна вна-
слідок першої світової війни, ще більше зросли в наступні
роки. Часта зміна політичної влади зривала роботи з нала-
годження виробництва. Кожного разу цей процес слід було
починати знову. Особливого занепаду та руйнування зазна-
ли промисловість та сільське господарство. Трагічні соціаль-
но-економічні наслідки мала більшовицька політика "воєн-
ного комунізму", необхідність скасування якої на початку
1921 p. стала очевидною.


Читайте також:

  1. А/. Верховна Рада України.
  2. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  3. Аграрні закони України
  4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  6. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
  7. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  8. Адміністративно-територіальний устрій, економічне становище українських земель у першій половині ХІХ ст.
  9. Адміністрація Президента України
  10. Адреси бібліотек України
  11. Акти Верховної Ради України
  12. Акти Кабінету Міністрів України




Переглядів: 1294

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Зародження і розвиток кооперативного руху | Нова економічна політика в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.