Життя і діяльність В.А.Роменця (1926-1998)

Володимир Андрійович народився 20 травня 1926 року

в Києві у сім'ї службовця. Свій трудовий шлях він почав техніком-будівельником, а закінчив Будівничим української психологічної школи.

Після закінчення відділення психології філософського факультету Київського державного університету ім. Т.Шевченка та аспірантури в Інституті психології МО УРСР Володимир Андрійович працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1967 року перейшов на постійну роботу в Київський університет, подолавши 30-річний шлях від старшого викладача до професора кафедри загальної та інженерної психології. З 1991 року, не полишаючи викладацької роботи в університеті, очолював відділ теорії, історії психології та етнопсихології в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України. У 1992 році був обраний дійсним членом АПН України. З 1996 року і до останніх днів Володимир Андрійович плідно працював на посаді головного наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології АПН України.

В.А.Роменець є автором близько 170 друкованих праць. Основний його науковий доробок — у галузях загальної психології, історії всесвітньої та української психології, історичної психології, психології творчості. До золотого фонду української психології входять такі його фундаментальні праці, як "Фантазія, пізнання, творчість" (1965), "Психологія творчості" (1971), "Історія психології" (1975), "Історія психології стародавнього світу і середніх віків" (1982), "Історія психології епохи Відродження" (1988), "Історія психології XIX— початку XX століття" (1995) і, звичайно, ця праця, яку Володимир Андрійович, на жаль, не зміг привітати з виходом у світ.

У свої сімдесят академік В.А.Роменець зі справжнім юнацьким хвилюванням доторкався до книжки, про яку чув і з якою мріяв зустрітися. Його добре знали продавці та постійні відвідувачі київських букіністичних магазинів. Але він не просто збирав улюблені книжки. На полицях його домашньої бібліотеки "оселялися" духи їхніх авторів.

І справді, перечитуючи томи його "Історії психології", відчуваєш, що Володимир Андрійович не просто вивчав Платона чи Гегеля, Демокріта чи Маркса, Виготського чи Рубінштейна, а незбагненним чином спілкувався з ними як з живими. Автори книжок, що складали його чудову бібліотеку, були видатними, талановитими, а здебільшого геніальними людьми. Всі вони дуже різні за своїм історичним віком, світоглядом, уподобаннями. Це не тільки психологи, а й філософи, письменники, поети, художники. Далеко не всі вони мирили один з одним у своїх поглядах на природу душі та духу. І господар нерідко вимушений був брати на себе роль примиренця, але ніколи не судді чи арбітра.

Талант науковця, викладача, широка ерудиція, творчий хист, мовне і письменницьке обдарування і ще багато іншого непересічного уособлював Володимир Андрійович. Тому, усі, хто слухав лекції професора Роменця, був присутній на його наукових доповідях, читав його книжки, спілкувався з ним на різні теми, наче прилучався до чогось чистого, величного, талановитого, суттєвого, справжнього...

Кожна людина обирає для себе життєве кредо і підпорядковує йому своє існування, свій життєвий і творчий шлях. Центральним поняттям, довкола якого Володимир Андрійович вибудовував свій внутрішній і зовнішній світ, було поняття "вчинок". У вчинку він бачив сутнісне ядро людського буття, із спроможністю до вчинку пов'язував можливість високого злету людської душі і людського духу. Він був глибоко переконаний, можливо, під впливом Гегеля, що психологія має вивчати насамперед сутнісні особливості людини, а серед них — те найвидатніше, на що вона в принципі може бути здатною. Саме тому категоріальний лад системи психологічних поглядів академіка В.А.Роменця разом із поняттям "вчинок" очолювали такі, як "творчість", "свобода", "самопожертва", "святість".

Найбільш трагічним для нього особисто було те, що він не встигне завершити "Історію психології XX століття". Він помер у 1998 році. Воістину це трагедія великої людини-творця, яка ставить її на один щабель з героями, і не тільки нашого часу. І якщо існує у людства той "вічний пантеон", про який писав Герман Гессе, то Володимир Андрійович Роменець безсумнівно має бути прийнятий до нього.

Література.

1. Ждан А.Н. История психологии от античности до наших дней. Москва, 1990

1. Романець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття, К., 1998

2. Степанов С. Век психологии: имена и судьбы., 2002

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА.	\|	Тапсырма 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.