Види кутонарисного знімання

Мензульне знімання. Мензульне знімання – один із видів топографічного знімання, при якій за допомогою оптико-механічного приладу кіпрегеля та мензули створюється топографічний план або карта місцевості безпосередньо на знімальній ділянці. Під час мензульного знімання горизонтальні кути не вимірюються приладом, а одержують шляхом графічних побудов на знімальному планшеті, який закріплений на мензульній дошці. Мензульне знімання проводиться у масштабах 1?5 000. 1:2 000, 1:1 000, 1:50 у разі відсутності матеріалів аерофотознімання або ж коли застосувати її економічно невигідно. Основна перевага мензульного знімання в тому, що план будується безпосередньо на місцевості. Такий спосіб знімання дає змогу порівнювати картографічне зображення із натурою, більш точно проводити горизонталі, вилучити більшість камеральних обчислювальних робіт. Недоліками знімання є залежність від погодних умов, низька продуктивність праці, громіздке знімальне устаткування.

Мензульне знімання може бути виконане за такою схемою: підготовчі роботи; згущення геодезичної основи прокладання теодолітних ходів з вирахуванням координат його точок; підготовка знімального планшета (сюди входить побудова координатної сітки і нанесення точок геодезичної основи з відомими координатами); згущення знімальної основи створенням геометричної сітки, прокладанням мензульних ході тощо; проведення знімання з одночасним кресленням плану місцевості; остаточне оформлення плану.

Детально мензульне знімання як вид планово-висотного знімання розглядається у темі “Висотне та планово-висотне знімання”).

Окомірним зніманням називають спрощене знімання, яке виконують у тих випадках, коли необхідно отримати наближений за точністю і чіткий та наочний план місцевості в крупному масштабі в короткий термін. Такі плани складаються у процесі географічних обстежень місцевості у разі відсутності карти, для складання плану виконання робіт на ділянці. Крім того, прийоми окомірного знімання застосовують при роботі на місцевості із топографічними картами, при доповненні їх, для складання абрису ділянки під час тахеометричного або ж бусольного знімання, при спеціальних (галузевих) видах знімання (геоморфологічному, ґґрунтовому, геоботанічному, ландшафтному тощо). При проведенні знімання виробляється окомір та вміння орієнтуватися на місцевості, через це окомірне знімання отримало застосування в шкільних географічних дослідженнях. в туристських походах, екскурсіях. Окомірне знімання проводиться досить простими приладами.

Окомірне знімання здійснюють “за скелетом” і на чистій основі. Скелет складається за старою або дрібномасштабною картою; його елементами можуть бути основні шляхи сполучення, межі, прямолінійні контури тощо.

Для знімання використовується планшет-папку із папером та пристосування для його орієнтування, а також візирний пристрій для наведення на місцеві предмети. Планшетом може служити дошка із фанери, ДВП чи твердого картону розмірами приблизно 40•40 см (чи 30•40 см) із прикріпленим до неї компасом. Можна використати просту дерев’яну чи металічну візирну лінійку.

У процесі підготовки до знімання необхідно: 1) прикріпити компас у куточку планшета-папки або планшетки так, щоб діаметр його лімба 0°–180° був розташований паралельно одній із сторін аркуша паперу; 2) побудувати на планшеті (в його південній частині) лінійний масштаб та масштаб кроків.

Масштабом кроків називають лінійний масштаб, за яким на планшеті відкладають відстань, виміряну на місцевості кроками. Ціну основи масштабу виражають не в метрах, а в кроках. Наприклад, необхідно побудувати масштаб кроків, який відповідає числовому 1:1 000. Для спрощення лічби кроки рахують парами. Пара кроків людини середнього зросту дорівнює приблизно 1,5 м. Якщо прийняти основу масштабу рівною 20 пар кроків, її метричне значення буде: 1,5 м ´ 20 пар кроків = 30 метрів. На плані масштабу 1:1 000 основа масштабу кроків становитиме 3 см. Ліву основу масштабу ділять на 10 менших поділок. Основні поділки підписують. Використовують масштаб кроків аналогічно лінійному метричному масштабу.

Для визначення довжини пари кроків знімальника на рівній місцевості за допомогою мірної стрічки чи рулетки відміряють 100 м і за результатами багаторазового проходження відміряного відрізка визначають середню величину пари кроків: 100 м : кількість пар кроків == середня довжина пари кроків.

Окомірне знімання розпочинають з рекогносцировки ділянки, в процесі якої намічають точки та лінії робочої основи знімання. Прагнуть намічати лінії уздовж доріг, просік, ЛЕП, ліній зв’язку. контурних ліній та інших елементів. а точки – за добре помітними орієнтирами. якими є окремі дерева, стовпи, перехрестя доріг тощо.

Знімання здійснюють у процесі обходу ділянки за наміченими під час рекогносцировки лініями, які називають ходовими. Точки повороту ходових ліній використовують як знімальні, або станції. Положення першої точки–станції намічають на планшеті так, щоб ділянка знімання була розташована на плані найбільш зручно. Ходову лінію прокреслюють після ретельного орієнтування планшета за компасом. Довжину ходової лінії вимірюють парами кроків по прямій від станції до станції. Розташовані на лінії елементи ситуації наносять на план за результатами безпосереднього проміру, а такі, що знаходяться поблизу від неї, знімають способом перпендикулярів (ординат), визначаючи відстань до них на око.

Знімання на станції виконують переважно полярним способом, або способом кругового візування. Роботу розпочинають з орієнтування планшета за ходовими лініями або за компасом. Візування на місцеві предмети та точки ходу проводиться по вертикальному зрізу (ребру) візирної лінійки, а прокреслювання напрямів – по одному із нижніх ребер, яке прикладається до точки стояння на планшеті. Планшет встановлюється над точкою стояння, центрується, виводиться в горизонтальне положення, орієнтується за магнітним меридіаном, закріплюється. При цьому положенні планшета нижнє ребро візирної лінійки прикладається до зображення точки стояння, візується на предмет по верхньому ребру, а на нижньому прокреслюється пряма, вздовж якої масштабі плану відкладається відстань до предмета.

Відстані до елементів ситуації, які визначаються на око або парами кроків, відкладають уздовж краю лінійки вимірником, користуючись відповідно лінійним метричним масштабом або масштабом кроків.

Елементи ситуації, які правлять на місцевості за орієнтири (ЛЕП, вежі, пункти тріангуляції тощо), знімають з двох-трьох станцій прямою кутовою засічкою. Окремі елементи ситуації можуть бути нанесені на план зворотною (оберненою) засічкою.

У процесі окомірного знімання елементи рельєфу, які є орієнтирами, наносять на план способом позначок. Наприклад, вершину горба зображають однією горизонталлю, яка окреслює її форму, тальвег і вододіл – лініями, що визначають їх напрям у натурі, сідловину – пунктиром тощо. Обхід ділянки закінчують у початковій точці. При визначенні напряму останньої ходової лінії та прокреслюванні її на планшеті може виникнути графічний незбіг першої станції, нанесеної до і після обходу, тобто нев’язка ходу. Якщо нев’язка не перевищує 1/50 довжини ходу, нею нехтують. Якщо нев’язка більша, вводять поправки у положення станцій на планшеті методом паралельних ліній. Положення знятих на відповідних станціях місцевих предметів також зміщують уздовж паралельних ліній, але вже на око.

Окомірне знімання проводиться маршрутами. При площинному зніманні маршрут вибирають так, щоб на плані не було пропусків. Маршрут прокладають вздовж доріг, берегами річок. Точки поворотів ходу є точками стояння, із яких буде проводитися знімання.

Література:

1. Картография с основами топографии. Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 1. Понятие о географической карте. Топографическая карта. Съёмка местности. – М.: Просвещение, 1973. – Стор. 95-126.

2. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 82-104.

3. Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов / А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и А.П. Божок. – М.: Высш. шк., 1986. – Стор. 140-163, 198-242, 245-255.

4 Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок. В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. – К.: Вища шк., 1995. – Стор. 137-163, 191-228, 232-239.

Тема 9

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лінійні вимірювання на місцевості	\|	Основні види нівелювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.