Правове регулювання відносин власності

Відносини власності займають провідне місце в системі відносин, регульованих нормами цивільного права. Будучи врегульованими нормами цивільного права, вони також приймають характер цивільних правовідносин. Внаслідок цього учасники відносин власності виступають як носії певних суб'єктивних цивільних прав і обов'язків.

Право власності розглядається в двох аспектах:

.— об'єктивному - система норм регулюючих відносини з приналежністю речі одній особі і відчужувана її від інших осіб;

.—субъективном - правомочність, що належить власнику, по володінню, користуванню і розпорядженню річчю (майном).

Правовідносини власності характеризуються поряд лише їмвластивих особливостей.

По-перше, для правовідношення власності характерним є те, що носієм суб'єктивних прав в ньому виступає тільки власник а на тих, що протистоять йому в цьому відношенні осіб покладається тільки обов'язку. Інакше кажучи, головне значення в правовідношенні власності надається правомочності власника, пов'язаній з володінням, користуванням і розпорядженням що належить йому майном, а не обов'язкам протистоячих власнику осіб, які зводяться лише до стриманості від здійснення яких-небудь дій. Тому правовідношення власності і визначається через право власності як врегульоване законом суспільне відношення по володінню, користуванню і розпорядженню майном (ст. 23 Закону України «Про власність»).

По-друге, в правовідносинах власності власнику як управомоченному особі протистоїть як зобов'язаний суб'єкт неодна особа або декілька осіб, а невизначене число зобов'язаних осіб. Всі оточуючі власника особи, що знаходяться від нього в межах юридичної досяжності, повинні зважати на право власності, що належить йому. У цьому сенсі правовідношення власності є абсолютними правовідносинами.

По-третє, в правовідносинах власності власник має можливість впливати на річ, що належить йому, не вдаючись до активного сприяння зобов'язаних осіб, оскільки його право собствен ности спирається безпосередньо на закон і існує незалежно від права якого-небудь іншої особи на дану річ. У цьому сенсі право відношення власності вважаються речовими правовідносинами.

По-четверте, право власності пов'язане з поведінкою самого власника, а не зобов'язаних осіб. Тому поведінка останніх законом особливо (у позитивному плані) не регламентується.

Нарешті, по-п'яте, право власності є найбільш широким зі всіх майнових прав. Якщо інші майнові права надають особі можливість використовувати річ в одному якому-небудь відношенні (орендар має право володіти і користуватися, хранитель — тільки володіти), то власнику належить і право володіння, і право користування, і право розпорядження майном. Ця правомочність складає зміст права власності.

Під володінням розуміється фізичне панування над річчю, під користуванням — витягання корисних властивостей з веши, а під розпорядженням — можливість визначення юридичної долі речі (продаж, дарування, застава і т.д.).

Конституцією України передбачено, що власність в Україні виступає в наступних формах: право власності українського народу, право приватної власності, право державної і комунальної власності.

Суб'єктом права власності українського народу є всі громадяни України. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України

Об'єктами права власності українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні і інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морський) економічної зони. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Суб'єктами права приватної власності визнаються фізичні особи або створені фізичними особами юридичні особи. Об'єктами їх власності можуть бути житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, засоби виробництва, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживного і виробничого призначення. Склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, не обмежується, окрім випадків, передбачених законом (наприклад, відносно земельних ділянок).

Право комунальної власності — це право територіальної общини володіти, економно і ефективно користуватися і розпоряджатися майном, що на свій розсуд і в своїх інтересах належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Об'єктами права комунальної власності є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, підприємства, організації і установи, зокрема банки, страхові суспільства, а також пенсійні фонди, житловий фонд, установи культури, освіти, спорту і інше майно, визначене законодавством як об'єкти права комунальної власності.

Суб'єктом права державної власності визнається держава. Об'єктами цієї форми власності є майно, необхідне для здійснення державою соціальної, господарської, іншої діяльності і для забезпечення його безпеки (майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України і утворюваних нею державних органів; майно Озброєних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; системи транспорту загального користування; майно державних підприємств, організацій і установ і т.д.).

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення державних підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням увіреного їм майна, а також здійснюють інші, надана їм правомочність.

Державні підприємства і установи, за якими закріплюється державне майно, суб'єктами права власності на це майно не є. Державні підприємства на це майно мають лише право повного господарського ведення, державні установи і казенні підприємства — право оперативного управління (ст.ст. 37 і 39 Закону «Про власність»).

Держава забезпечує захист прав всіх суб'єктів права власності і господарювання, при цьому всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Захист права власності, враховуючи його основоположне значення у всій системі суспільних відносин, здійснюється нормами різних отрас лей права: конституційного, адміністративного, фінансового, земельного, трудового, кримінального і цивільного. Разом з тим цивільне законодавство передбачає специфічні способи зашиті права власності, засновані на суті цього права як абсолютного і речового права. До ним відносяться, перш за все, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндікаційний позов) і позов про усунення перешкод, що заважають власнику здійснювати своє право власності на майно (негаторный позов).

Віндікаційний позов — це вимога власника, що не володіє, до того, що володіє несобственнику про відновлення права володіння над річчю (ст. 50 Закону України «Про власність»). Позивачем по даному позову є власник, від якого майно неправомірно вибуло, а відповідачем — особа, що володіє його майном без достатніх на те підстав. Витребуваної може бути тільки та річ, яка раніше знаходилася у власника. У разі загибелі цієї речі, що знаходилася в незаконному володінні у особи, до цієї особи пред'являється вже інший позов — позов із спричинення шкоди.

При рішенні питання про повернення речі власнику, що не володіє, слід також враховувати, чи є незаконний власник цієї речі добросовісним або недобросовісним її набувальником, а також придбана їм ця річ відшкодувальний або безоплатно. Якщо майно придбане відшкодувальний у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувальник не знав і не повинен був знати (добросовісний набувальник), то власник має право витребувати це майно від набувальника лише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було пері дано власником у володіння, або викрадено у того або іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом крім їх волі. Від недобросовісного набувальника в цих випадках майно витребується власником без яких-небудь обмежень. У випадках придбання як добросовісним, так і недобросовісним незаконним власником майна безоплатно, власник має право витребувати своє майно також без яких-небудь обмежень (ст. 145 ГК).

Негаторний позов направлений не на вилучення речі, а на здійснення певних дій по звільненню речей від перешкод, що заважають власнику повною мірою використовувати їх властивості (ст. 48 Закону «Про власність»). Позивачем по даному позову є власник, що володіє, а відповідачем особа, яка своєю протиправною поведінкою заважає власнику здійснювати користування річчю (наприклад, якщо в результаті складування будівельних матеріалів перекритий виїзд з гаража і неможливо використовувати автомобіль за призначенням). За допомогою цього позову може бути захищено право власності і у випадках, коли на майно власника незаконно накладений арешт.

Слід особливо відзначити ту обставину, що і на державну (публічну) владу покладається обов'язок дбайливого відношення до права власності суб'єктів цивільних правовідносин.

Так, у разі ухвалення Верховною Радою України законодавчого акту, що припиняє право власності, держава відшкодовує власнику заподіяні збитки (ст. 48 Закону «Про власність»). Всім державним органам заборонено втручатися в здійснення власником його правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню своїм майном або встановлювати не передбачені законом які-небудь обмеження. Більш того, якщо орган державного управління видає не відповідний кону акт, що порушує права власника, то такий акт визнається недійсним за позовом власника (ст. 57 Закону «Про власність»). Відповідно до ст. 41 Конституції України примусь тільне відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосовано тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається тільки в умовах військового або надзвичайного положення.

Проте і власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не заподіювати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права і інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються Юконом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет, метод, функції і принципи цивільного права України.	\|	Цивільно-правова відповідальність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.