• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Показники врожаю і врожайності

Предмет і завдання статистики валового збору і врожайності сільськогосподарських культур

Статистика валового збору і врожайності сільськогосподарських культур

Валовий збір і врожайність сільськогосподарських культур — найважливіші результативні економічні показники, що використовуються для оцінки стану, розвитку та ефективності окремих галузей рослинництва, всього рослинництва і сільського господарства в цілому. Всі агротехнічні заходи, меліорація земель, при­родно-економічні умови і рівень організаційно-господарської діяль­ності сільськогосподарських підприємств знаходять свій кон­кретний вираз у рівні валового збору і врожайності.

Під валовим збором сільськогосподарських культур,або вро­жаєм, у статистиці прийнято розуміти загальний розмір продукції в натуральному виразі, зібраної з основних, повторних і міжрядних посівів, площі багаторічних насаджень та інших сільськогосподарських угідь.

Під врожайністю сільськогосподарських культуррозуміють середній розмір певної продукції рослинництва з одиниці фактично зібраної площі даної культури. Врожайність у статистиці ви­мірюють у центнерах з гектара (ц/га) або з 1 м² закритого ґрунту.

Валовий збір характеризує загальний обсяг виробництва даної культури, а врожайність — продуктивність цієї культури в конкретних умовах її вирощування.

Валовий збір і врожайність пов’язані між собою завдяки застосуванню показника «посівна площа» в такий спосіб:

Валовий збір = Врожайність × Посівна площа,

або

Врожайність = Валовий збір : Посівна площа.

Звідси випливає, що розмір врожайності залежить не тільки від розміру валового збору, але й від розміру посівної площі. Оскільки розрізняють кілька облікових категорій посівних площ (весняна продуктивна, фактично зібрана тощо), які не збігаються за своїми розмірами, то постає питання: яку з категорій посівних площ варто використовувати при визначенні врожайності.

Основними завданнями статистики валового збору і врожайності сільськогосподарських культур є: своєчасне і точне визначення фактичних розмірів валового збору і врожайності; вивчення структури і диференціації, а також динаміки валового збору і врожайності; виявлення та аналіз факторів, які зумовлюють рівні валового збору і врожайності, та визначення на цій основі резервів підвищення врожайності і збільшення валових зборів сільськогосподарських культур.

Валовий збір є підсумком складного процесу вирощування сільськогосподарських культур, в якому переплітаються економічний і біологічні процеси відтворення.

Сільськогосподарські підприємства ще до початку календарного року складають виробничо-фінансові плани, в яких з огляду на запланований обсяг агротехнічних заходів, а також беручи до уваги природно-кліматичні умови та досвід і традиції даної місцевості, визначають на майбутній рік план посівних площ, врожайності і валового збору. Ці показники врожаю і врожайності називаються плановою врожайністюі плановим валовим збором.

Перші відомості про валові збори і врожайність сільськогосподарських культур поточного року одержують шляхом узагальнення даних про стан посівів, які збираються задовго до появи врожаю. Ці відомості стають основою формування таких показників, як видовий урожай і видова врожайність. Видовий урожай і врожайність — це розміри врожаю і врожайності, що формуються на різних стадіях розвитку рослин, які передують стадії повної стиглості, і визначаються за станом розвитку рослин на визначені моменти, іноді з урахуванням метеорологічних умов і стану ґрунту. Залежно від часу оцінка видів на врожай і врожайність здійснюється на підставі різних показників, зокрема густоти сходів, ступеня кущіння, розміру колоса тощо. Визначаються показники врожаю і врожайності також за методом окомірної експертної оцінки. Крім того, сьогодні застосовується багатофакторний кореляційно-регресійний аналіз на основі цілого ряду показ­ників погоди, стану рослин і ґрунту. Для оцінки видів на врожай і врожайність до початку збирання врожаю використовуються дані систематичного спостереження за станом посівів, що здій­снюють метеорологічні станції.

Врожай і врожайність на корені перед початком збирання — це фактично вирощений, але ще не зібраний врожай. Біологічний процес формування врожаю при цьому вже завершено, однак економічно виробництво ще не закінчено, оскільки врожай треба зібрати. Звичайно, в процесі збирання врожаю можливі його втрати.

Показник врожаю і врожайності на корені може бути визначений за трьома методами:

1)експертно, тобто шляхом ретельного огляду посівів перед збиранням урожаю; цей метод іноді називають суб’єктивним;

2)об’єктивний метод,або інструментальний, тобто шляхом вибіркового накладання метрівок, збору й обліку з них урожаю або шляхом вибіркових обмолотів з перерахуванням збору на всю площу, а також шляхом вибіркового визначення числа рослин на 1 га і маси продукції з 1 рослини, добуток яких і є врожайність;

3)методом балансових розрахунків, або просто розрахунковим методом, тобто додаванням до фактичного збору розміру втрат, що визначаються вибірковим методом шляхом накладання метрівок.

Слід зазначити, що в перші роки після масової колективізації сільського господарства (1933—1939 рр.) з появою звітності колгоспів і радгоспів для перевірки достовірності їх звітів проводилися контрольні виміри врожаю і врожайності шляхом вибіркового накладання метрівок на посіви перед їх збиранням. Таким чином визначався так званий нормально-господарський врожай і нормально-господарська врожайність, під яким розуміли відповідно врожай і врожайність на корені, за винятком так званих нормальних, неминучих втрат при даному рівні розвитку агротехніки та організаційно-господарських умовах сільськогосподарсь­кого виробництва. На практиці втратами частіше за все вважалися невикористані в господарстві втрати. З 1939 р. по 1954 р. органи, що займалися статистикою валових зборів і врожайності сільськогосподарських культур, керувалися ідеєю про те, що врожай повинен бути зібраний без будь-яких втрат. Тому врожай і врожайність на корені на момент повного дозрівання і перед початком збирання врожаю були основними оцінюючими показниками роботи колгоспів і радгоспів.

Зауважимо, що в даний час на дослідних посівах біологічна врожайність зернових культур становить 210—270 ц/га, а генетично-фізіологічний потенціал кукурудзи дозволяє досягти її рівня у розмірі 375 ц/га. Середня врожайність зерна кукурудзи в таких країнах, як Угорщина, Франція, США, Австрія, Греція, дорівнює 60—97 ц/га, а на окремих полях у США її врожайність досягає 180 ц/га. У цих країнах генетичний потенціал гібридів кукурудзи використовується на 50—80 %. Врожайність зерна гібридів кукурудзи українських селекцій достатньо висока і становить 90—140 ц/га.

Фактичний урожай— це фактично зібраний та оприбуткований урожай із зібраних основних, повторних і міжрядних посівів сільськогосподарських культур. По зернових та олійних культурах він визначається за двома варіантами: у первісно-опри­буткованій вазі (бункерній вазі) і фізичній вазі після доробки, тобто очистки і сушіння. Облік у первісно-оприбуткованій вазі ведеться під час збирання врожаю. Він необхідний для контролю за рухом усієї маси продукції з моменту її отримання до закладання на збереження і реалізацію. У зв’язку з різною вологістю і засміченістю цей показник не завжди порівнянний, тому визначають фактичний урожай після доробки. В аналітичних цілях обчислюють такий показник врожаю, як чистий збір—фактичний урожай у масі після доробки за відрахуванням насіння на всю засіяну площу даної культури. Цей показник застосовується для порівняння врожайності сільськогосподарських культур з різними нормами висіву.

Фактична врожайність сільськогосподарських культур (фактичний збір з 1 га) визначається діленням фактичного валового збору з основних, повторних і міжрядних посівів на фактично зібрану площу. Відзначимо, що показник урожайності з 1 га весняної продуктивної площі (у_вп) дорівнює добутку врожайності з 1 га фактично зібраної площі (у_збп) і коефіцієнта зібраної площі (К_збп), що визначається відношенням зібраної площі до весняної продуктивної площі, тобто

Фактичний валовий збір і фактичну врожайність визначають по кожній культурі та групах однорідних культур (зернових, овочах), по кожному сільськогосподарському підприємству та його підрозділах, по окремих адміністративно-територіальних одиницях, економічних районах і природно-економічних зонах, категоріях господарств і в цілому по країні.

Фактичний збір і врожайність по кожній культурі визначають по основній і побічній продукції, наприклад зерна і соломи, коренів і бадилля. Можуть бути отримані також показники загальної вро­жайності основної і побічної продукції. При цьому побічну про­дукцію переводять в основну по визначених коефіцієнтах, наприк­лад 1 ц соломи дорівнюється 0,08 ц зерна. Також усю продукцію переводять в кормові одиниці або оцінюють її у грошовому виразі.

До основноїпродукції належать ті види продукції, заради яких створене дане виробництво, а до побічної — ті види продукції, що супроводжують випуск основної продукції. Так, по зернових культурах основна продукція — зерно, а побічна — солома, полова. Якщо те або інше виробництво дає кілька видів основної продукції, то така продукція називається сполученою, наприклад у льонарстві — соломка і насіння.

При визначенні валового збору і врожайності окремих культур існують певні особливості, пов’язані з обліком їх посівних площ, видом та якістю продукції, з наявністю сполученої продукції.

Валовий збір кукурудзи на зерно в повній стиглості обліковується двома показниками: фізична вага качанів і вага цих качанів у перерахунку на сухе зерно. Качани кукурудзи повної стиглості перераховуються в зерно за коефіцієнтом фактичного виходу зерна з качанів, який визначається хлібоприймальними пунктами шляхом обмолоту і зважування середньодобових зразків з урахуван­ням базової вологості зерна в качанах, яка береться на рівні 14 %. Множенням цього коефіцієнта на фізичну вагу качанів визначають залікову вагу зерна. Крім того, визначають вагу цього зерна при базовій — 14 % вологості. На кожний відсоток підвищення (зниження) вологості зерна від 14 % проводиться зниження (підвищення) залікової маси зерна на 1 %.

Визначимо, наприклад, залікову вагу зерна кукурудзи за такими даними. Від господарства за день на хлібоприймальний пункт надійшло 200 ц качанів кукурудзи. Лабораторний аналіз показав, що вихід зерна з качанів становить 75 %, а вологість — 13 %. Вихід зерна при фактичній вологості дорівнює: 0,75 × 200 = 150 ц. Збільшення виходу зерна через різницю фактичної і базисної вологості дорівнює:

Отже, вихід зерна при базисній вологості, тобто в перерахунку на сухе зерно (залікова вага зерна), становив: 150 + 1,5 = 151,5 ц.

Кукурудза, що залишилася в господарстві, переводиться в зерно, виходячи з середнього відсотка виходу зерна базової вологості, який встановлюється за даними реєстрів накладних на прий­няте заготівельними організаціями зерно.

Перерахунок качанів кукурудзи молочно-воскової, воскової стиглості на сухе зерно не виконується, і ці качани обліковуються разом зі стеблами в розділі кормових культур, причому фактичний збір зеленої маси стебел і качанів кукурудзи показується загальним підсумком у вигляді ваги зеленої маси.

З валового збору озимої та ярої пшениці виділяєтьсязбір найякіснішого зерна пшениці твердих і сильних сортів.

По деяких культурах (кукурудзі, сорго) окремо враховують валовий збір продукції і площі на насінницьких посівах.

За наявності сполученої продукції облік має свої особливості. Так, при вирощуванні льону і конопель одержують насіння і соломку(по південних коноплях — стебла), а при переробці в господарстві соломки шляхом замочування, розстилання, перегортання, підняття зі стелищ — тресту, а з трести шляхом механіч­ного опрацювання (м’яття, тіпання, чесання) —волокно. По цих культурах визначають загальний вихід волокна, виходячи з маси отриманої соломки, трести і волокна і відсотка виходу волокна із соломки і трести. У продукцію льону-волокна і волокна конопель включаються довге волокно, куделя і клоччя. Розглянемо прик­лад перерахунку продукції льону у волокно.

У господарстві зібрано 50 га льону-довгунця. Продано 700 ц соломки, 100 ц трести і 30 ц волокна. У господарстві залишилося 20 ц соломки і 10 ц волокна, отриманих з цієї площі. За даними льонозаводу, середній вихід волокна з соломки, проданої господарством на завод, становив 20 %, а з трести — 25 %. Валове виробництво льоноволокна в господарстві дорівнює:

(0,20 × 700 + 0,25 × 100 + 30) +(0,20 × 20 + 10) = 209 ц,

а з 1 га 4,2 ц (209:50).

По овочах закритого ґрунту середня врожайність визначається на один м² діленням валового збору овочів з усіх оборотів на зібрану площу у м², а також з 1 га зібраної площі, при цьому її показники з квадратних метрів переводяться в гектари діленням на 10 000.

Специфічним є визначення валового збору і врожайності кормових культур і кормових угідь.

Слід відзначити, що враховуючи значення кормових культур і кормових угідь для виробництва кормів, статистика приділяє їх вивченню належну увагу, виділяючи їх як самостійний предмет вивчення. У цьому контексті варто зауважити, що юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, які здійснюють сільськогосподарську діяльність, незалежно від форми власності і підпорядкування, складають і подають спеціальну оперативну звітність про хід сінокосіння і заготівлю кормів за формою № 10-сг «Звіт про хід сінокосіння і заготівлю кормів» і разову підсумкову звітність за формою № 10-а-сг «Заключний звіт про заготівлю кормів на1 грудня ___ року».

Кормова база — кормові ресурси для тваринництва і джерела їх одержання. Розрізняють природну кормову базу, під якою розуміють одержання кормів з природних кормових угідь. Окремо виділяють поняття «власна кормова база» того або іншого сільськогосподарського підприємства, району, області та інших адміністративно-територіальних одиниць.

Кормові угіддя — це сільськогосподарські угіддя, виділені для виробництва кормів. Ці угіддя поділяються на природні — кормові угіддя, що мають природний трав’яний покрив і використовуються для виробництва кормів, і сіяні — кормові угіддя, трав’яний покрив яких створюється шляхом посіву кормових культур.

Найважливішою складовою кормової бази є кормовиробництво, до якого належить виробництво польових кормових культур, а також значна частина не тільки зернового господарства, але й виробництво картоплі та інших сільськогосподарських культур, так зване польове кормовиробництво. У кормовиробництво вклю­чають також культурні пасовища і сінокоси, які в статистиці вивчаються за двома позиціями: природні сіножаті і поліпшені (докорінного поліпшення) сіножаті. Промислове виробництво кормів вважається ланкою кормовиробництва.

Кормові ресурси — це обсяг кормів на звітний період, до якого включають перехідні запаси, продукцію природних кормових угідь, кормовиробництво звітного року, корми, що надійшли зі сторони. Обсяг кормових ресурсів визначають як за певний період, так і на звітну дату.

Заготівля кормів здійснюється в ході сінокосіння і збирання врожаю кормових культур, купівлі кормів тощо. Деякі корми консервуються, закладаються на збереження. Витрачаються корми головним чином на годівлю тваринам, частина кормів продається і т. д. Споживанню кормів худобою і птицею передує підготовка кормів до згодовування.

Особливістю статистики сінокосіння і заготівлі кормів є те, що обсяги заготовлених кормів показуються по кожному окремому виду не лише у натуральних одиницях вимірювання (у кг, ц, т), але й у так званих кормових одиницях.

Застосування кормових одиниць пояснюється тією обставиною, що різні види кормів мають неоднакову поживну цінність, тому облік у натуральних одиницях не дозволяє оцінити їх загальний обсяг.

Поживна цінність корму — це його властивість задовольняти потребу тварин у поживних речовинах, необхідних для життєдіяльності організму тварин, його росту, розвитку та утворення відповідної продукції.

Для узагальнюючого обліку обсягу різних видів кормів з урахуванням їх поживної цінності застосовуються спеціальні кормові еквіваленти — кормові одиниці, крохмальні еквіваленти, енерге­тичні одиниці (калорії). В основу визначення кормових еквівален­тів покладено порівняння різних кормів за їх поживною цінністю або чистою калорійністю (концентрації продуктивної енергії).

У вітчизняній статистиці для обліку кормів як кормового еквівалента застосовується поняття «кормова одиниця». Кормова одиниця (к. од.) — одиниця виміру поживності кормів, що відповідає поживності 1 кг вівса середньої якості, тобто такого, що його продуктивна дія при відгодівлі вола рівноцінно відкладеним 150 г жиру. Кормова одиниця дорівнює 1425 ккал, або 5920 кДж, і 0,6 кг крохмального еквівалента, за якого за одиницю виміру поживності корму взято 1 кг перетравного крохмалю (1 крохмальний еквівалент дорівнює 2365 ккал, або 9902 кДж).

Кормові еквіваленти дають можливість не тільки порівнювати різні корми між собою за їх поживністю, але й виразити загальний обсяг кормових ресурсів одним показником.

Поживна цінність деяких видів кормів подана в табл. 15.

Таблиця 15

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вартісні показники продукції сільського господарства
11. Види і показники зношення основних фондів
12. Види і показники собівартості.

Переглядів: 8669