Конкурентоспроможність: поняття, рівні, фактори, умови, правила

ЛЕКЦІЯ 12. Методичні засади оцінЮВАННЯ конкурентоспроможності країни як результату функціонування ринкової економіки

Література

1. Галіцин В. К. Системи моніторингу. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 6.

2. Карпов В., Пугачова М., Степанко В. Статистичний моніторинг соціально-економічних процесів як актуальне завдання державної статистики // Статистика України. –– 2000. — № 2.

3. Котлер Ф. Основи маркетинга: Пер. с англ. — К.; М.; Спб.: Вильямс, 1998.

4. Основні показники роботи підприємств окремих галузей економіки України різних форм власності за 1999 р.: Стат. бюлетень. — К.: Держкомстат України, 2000.

5. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 60.

Ø Конкурентоспроможність: поняття, рівні, фактори, умови, правила.

Ø Система статистичних показників для оцінювання конкурентоспроможності національної економіки.

Ø Методичні засади утворення інтегрального показника та інтерпретація результатів.

Конкурентоспроможність країни означає здатність окремих підприємств, галузей і економіки в цілому успішно конкурувати на національному і світовому ринках з іншими учасниками і країнами. Конкурентоспроможність може розглядатися на кількох рівнях: конкурентоспроможність товару, товаровиробника, галузей, країн. Між цими всіма рівнями існує достатньо тісна внутрішня і зовнішня взаємозалежність.

У найзагальнішому розумінні конкурентоспроможність країни можна визначити як спроможність країни за умови вільної конкуренції виробляти товари і послуги, які задовольняють потреби світового ринку і реалізація яких підвищує добробут країни і окремих її громадян.

Україна як європейська держава планує в майбутньому стати повноправним членом ЄС за програмою Стратегії інтеграції України до ЄС. Оскільки взаємна торгівля між Україною та ЄС має виходити з принципів та норм Світової організації торгівлі (СОТ), то вступ України до СОТ є однією з головних передумов отримання Україною асоційованого членства в ЄС. Для набуття асоційованого членства України в ЄС необхідно створити економіку, що ефективно функціонує, підвищити конкурентоспроможність вітчизняного виробника і національної економіки в цілому.

Найбільш вагомий внесок у розвиток концепції конкурентоспроможності країн внесли американські та західноєвропейські наукові центри, зокрема науково-дослідницькі групи М. Портера (США), А. Гутмана (Канада) та ін. В Україні, як і інших країнах СНД, теорія і практика конкурентоспроможності майже не розроблялись, але з переходом до ринкових відносин дослідження цих проблем помітно активізувалось. М. Портер у своїй фундаментальній монографії “Международная конкуренция” виокремлює п’ять головних факторів, які впливають на конкурентоспроможність на рівні країн: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація.

Головною детермінантою, відносно якої має розглядатися вплив цих факторів на конкурентоспроможність, виступає ефективність виробництва, тобто продуктивність використання наявних ресурсів та постійне її підвищення плюс максимально можливе підвищення якості продукції для виходу на зовнішні ринки.

За оцінками вітчизняних і зарубіжних експертів до розпаду СРСР Україна мала значний ресурсо-виробничий потенціал: 15 % світового видобутку залізної руди (1-ше місце у світі); 10 % світового обсягу виплавлення сталі та чавуну (2-ге місце у світі після США); 9 % світового видобутку вугілля (3-тє місце у світі після США та Англії); 12 % світового виробництва цукру (2-ге після Куби). Але за ефективністю використання цих ресурсів Україна посідає останні місця, набагато відстаючи від розвинутих країн світу [7].

З метою сприяння утворенню довгострокових конкурентних переваг країни і посилення на цій основі її позиції на світовому ринку особливе значення має розробка більш чіткої макроекономічної політики, наближеної до виконання Маастрихтських критеріїв, хоча Україна поки що через недостатній рівень розвитку економіки і низький рівень життя населення не розглядається як кандидат для входження в Європейський союз.

Таким чином, стабілізацію розвитку економіки важко підтримувати за одним показником. Лише за умови розвитку виробництва, наповнення ринків, підвищення купівельної спроможності населення та рівня заощаджень рівень цін автоматично матиме тенденцію до стабілізації та зниження. Тому для стимулювання стабілізації макроекономічного середовища для країн –– членів ЄС, а також таких, які б бажали приєднатися до ЄС, дотримання Маастрихтських критеріїв є принциповим.

Метою конкурентної політики на ринках Європейського союзу є створення державною владою таких умов, що забезпечують неможливість спотворення конкуренції між рівними учасниками ринку і між регіонами. В Римському договорі (1957 р.) встановлено правила конкуренції, що застосовуються для підприємств:

забороняються всі рішення і договори між суб’єктами підприємницької діяльності, які:

а) прямо чи опосередковано фіксують закупівельні ціни чи ціни продажу та будь-які інші умови торгівлі;

б) обмежують або контролюють виробництво, ринки, технічний розвиток чи капіталовкладення;

в) розподіляють ринки чи джерела постачання;

г) визначають неоднакові умови щодо рівноцінних угод з іншими торговельними партнерами, що створює для них нерівні конкурентні умови;

д) укладання контрактів здійснюється залежно від прийняття іншими сторонами додаткових зобов’язань, які за своєю природою або відповідно до торговельної практики не мають зв’язку з предметом таких контрактів.

Наведені правила стосуються як поведінки підприємств, так і дій органів влади в державі [11].

Державні програми структурної перебудови економіки мають орієнтуватись на стратегічний курс розвитку порівняльних та конкурентних переваг України за основними чотирма напрямами:

1. Розвиток факторних умов, включаючи заходи в галузі освіти та підвищення кваліфікації, стимулювання інновацій, інтенсивне проведення за окремими напрямами геолого-розвідувальних робіт та робіт з облаштування родовищ корисних копалин, насамперед стосовно енергоносіїв, підвищення родючості та екологічного захисту сільськогосподарських земель.

2. Розвиток умов попиту на внутрішньому ринку, включаючи поступове підвищення обсягу платоспроможного попиту за рахунок встановлення обґрунтованих рівнів мінімальної та середньої заробітної плати, що гарантують ефективне розширене відтворення робочої сили.

3. Розвиток конкурентоспроможних галузей та виробництв. Виходячи з кон’юнктури світового і внутрішніх ринків та наявності факторних умов виробництва, до пріоритетних галузей і виробництв, які можуть досить швидко підняти конкурентоспроможність своєї продукції в Україні, можна віднести добувну промисловість; окремі галузі сільського господарства; окремі види продукції харчової промисловості; тютюнову промисловість; виробництво алкогольних напоїв; окремі, порівняно менш складні виробництва в хімічній промисловості; виробництво важких транспортних літаків; окремі виробництва в суднобудуванні; виробництво окремих видів зброї та військової техніки; окремі наукомісткі високотехнологічні виробництва (зварювальної апаратури, порошкової металургії та ін.); надання окремих видів послуг (транспортних, оздоровчого туризму, інжинірингових послуг, послуг у галузі освіти) і т.п.

4. Здійснення радикальної мікроекономічної реструктуризації, включаючи створення умов, які б спонукали підприємства до перебудови своєї внутрішньої структури, виходячи з принципів наукового менеджменту та маркетингу.

Таким чином, конкурентоспроможність – це комплексна категорія, яка визначається системою показників, і її переваги остаточно реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Коефіцієнт оборотності оборотних активів як один із узагальнювальних показників ділової активності підприємств	\|	Система статистичних показників для оцінювання конкурентоспроможності національної економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.