Традиції природокористування.

Як свідчить історія, корінні етноси, що жили століттями на території України, розуміли й любили її природу, дбайливо до неї ставилися. Вони користувалися природними ресурсами з урахуванням багатовікового досвіду й традицій своїх дідів-прадідів, завжди поводилися так, аби природа могла самовідновлюватися, розвиватися, щоб вона не зубожіла й залишалася годувальницею для внуків і правнуків Мандрівники й учені, які побували в Україні в XIV—XVIІ ст., відзначали незвичайні природні багатства краю, казкову родючість його земель

В Україні традиційними формами господарювання, природокористування з давніх часів і до середини XVІІI ст. були землеробство, мисливство, бджільництво, скотарство, садівництво. їхня роль у житті українців Із часом змінювалась, однак головним залишалося землеробство. Розвиток сільського господарства й промисловості був зрівноваженим, органічним. При цьому завжди переважали традиції індивідуального господарювання незалежно від власності на землю.

Традиції — це й максимально ефективне пристосування етносів до ландшафтів, вироблені віками гармонійні взаємозв'язки з довкіллям, такі норми поведінки й режим господарювання, які не порушують загального балансу енергообміну екосистем, процесів самовідтворення, самоочищення. В традиціях закладені засоби збереження генофонду націй. Один із яскравих прикладів — традиційні Зелені свята в Україні — дні єднання людини з природою, вияву пошани до цілющих трав і життєствердної сили зелені, уваги й любові до Матері-Природи

Україна до 18 ст. - одна з найбагатших і найблагополучніших країн світу, за неповні два сторіччя перетворилися на край, що переживає надзвичайно тяжку екологічну кризу, котру називають «лихоліттям».

У XVIII ст. з бурхливим розвитком промисловості, відкриттям і розробкою покладів заліза, вугілля, нафти в Україні починає брати гору хижацьке природокористування. Таке господарювання ставало дедалі небезпечнішим для довкілля. Розширення сільськогосподарського й промислового виробництва призвели до того, що до середини XIX ст. земельні ресурси в межах лісових і лісостепових ландшафтів вичерпалися. Розпочалося сільсько-господарське використання землі степової зони, аналогів чому в Центральній Європі немає. Протягом XIX ст. степова зона була цілком розорана. В наш час традиційне землеробство вже неспроможне задовольнити потреб людини; тому в Україні, як і в усьому світі, намагаються підвищити врожайність підсиленим унесенням мінеральних добрив, використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками.

У XX ст. природокористування в Україні набирає чітко виражених згубних для природи форм. Ресурсокористування стає надекстенсивним, хижацьким. Жовтневий переворот 1917p., громадянська війна, голод 30-х років, страшні за своїми .масштабами політичні репресії 40-х років, друга світова війна — ці величезні соціальні потрясіння разом із централізацією промисловості, перехімізацією сільськогосподарських угідь, виснаженням ресурсів за кілька десятиріч призвели до формування в Україні економіки, яка не зважала на об'єктивні потреба та інтереси її народу, можливості її природи. В результаті сформувалась одна з найбільш варварських із погляду екології економік перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними, нафтопереробними, військовими виробництвами, з величезними обсягами відходів і низькими коефіцієнтами їх утилізації, із застарілими технологіями та обладнанням.

Вислови, приказки про природу :

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Карпати взимку (гора Говерла)	\|	Природа одному мати, другому — мачуха.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.