Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Державна реєстрація земельних ділянок.

Державна реєстрація земельних ділянок – це система юридичних та технічних дій із закріплення прав власників землі та землекористувачів на земельні ділянки та нерухомість відповідно до чинного законодавства, на основі документів, що підтверджують ці права.

Рис. 2. Схема держаної реєстрації земельних ділянок.

Суб'єктами реєстрації земельних ділянок є уповноважені державою реєстраційні органи (установи). Згідно з "Положенням про реєстрацію землеволодінь та землекористувань", затвердженим Державним комітетом по земельних ресурсах за № 144 від 23.08.2001 p., державну реєстрацію покладено на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України (Центр ДЗК).

Знаряддям реєстрації землі та нерухомості є реєстраційна система, яка включає персонал, інформаційну техніку, технологію тощо. До складу системи входять фахівці, які офіційно здійснюють реєстрацію, права і обов'язки яких регламентуються спеціальним положенням. Методом реєстрації є внесення записів у державний реєстр землі та нерухомості на підставі заяв і відповідних документів, отриманих від власників та користувачів і з інших джерел.

Відповідно до ст. 202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі Державного реєстру земель. Державний реєстр складається з двох частин:

- Книги записів реєстрації державних актів на право власності та на право користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

- Поземельної книги, яка містить відомості про кадастровий номер, місцезнаходження, площу, цільове призначення, правовий режим, у тому числі обмеження і обтяження щодо використання землі, вартість земельної ділянки, кадастровий план.

Внесення відомостей про земельні ділянки в державний реєстр земель проводиться після:

> формування кадастрової справи;

> нанесення земельної ділянки на черговий кадастровий план;

> присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Формування кадастрової справи – процес опису конкретної земельної ділянки і міцно пов'язаного з нею нерухомого майна та складання безпосередньо справи, що містить необхідні документи і матеріали.

Документи і матеріали, що описують власне земельну ділянку, можна поділити на три основні групи:

- документи і матеріали, що складаються зі свідоцтва про місце розташування та просторово-площинні характеристики (адреса, розміри (площа), опис меж: на місцевості, координати поворотних точок, розміри і планування об'єктів нерухомого майна на території земельної ділянки, матеріали погодження меж: із суміжними землекористувачами і матеріали їх закріплення на місцевості, дані про наявність і межі функціональних зон і зон особливого режиму використання на земельній ділянці та прилеглих ділянок, відомість площ, експлікація будівель і споруд);

- документи і матеріали, що складаються з технічних характеристик об'єктів і нерухомого майна, розміщених на земельних ділянках;

- документи і матеріали, які містять відомості про економічні характеристики земельної ділянки і тісно пов'язаного з нею нерухомого майна (результати оцінки, відомості про податки, платежі, пільги тощо).

Кадастрова справа ідентифікується тим же номером, що й земельна ділянка. Земельну ділянку наносять на черговий кадастровий план із зазначеним кадастровим номером, наданим їй в процесі кадастрових зйомок. Дані про нерухомість, яка тісно пов'язана із земельною ділянкою, одержують інвентарний номер майнового об'єкта, наданий внаслідок підготовки відповідної технічної документації спеціалізованими організаціями або установами із зазначенням номерів правовстановлювальних документів на конкретні об'єкти нерухомості.

Підставою для реєстрування будь-якої земельної одиниці, незалежно від її адміністративного підпорядкування, є документи єдиного для держави зразка, серед яких: державний акт на право власності; державний акт на право постійного користування землею та договори оренди землі.

Відповідно до «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України від 29.02.2000 р. № 27, для того, щоб відбувся факт реєстрації, виконують комплекс забезпечувальних робіт, внаслідок яких бланки документів наповнюються конкретним змістом і перетворюються на повноцінні документи, які реєструються у відповідних Книгах записів реєстрації.

Спираючись на матеріали цієї інструкції, в опрацюванні державних реєструвальних документів доцільно виділити чотири основні етапи:

> підготовчі роботи;

> визначення меж земельної ділянки на місцевості;

> заповнення бланків державних актів і договорів;

> реєстрація і видача документів.

Виконавши комплекс робіт, здійснюється запис документів у відповідній Книзі записів реєстрації.

Відповідно до вказівки Держкомзему України від 1.08. 2002р. №24 запроваджено форми Книги у складі:

Книга 1 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю громадян;

Книга 2 – Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю юридичних осіб;

Книга 3 – Книга записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею;

Книга 4 – Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Внесення відомостей до Поземельної книги здійснюється після внесення запису про земельну ділянку до відповідних Книг записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та право постійного користува'ння нею, договорів оренди землі.

Поземельна книга, відповідно до вказівки Держкомзему України №11 від 20.03.2002 р. "Про запровадження форми Поземельної книги та порядку її ведення", містить всі необхідні правові, територіальні, кількісні та якісні дані і є єдиним джерелом офіційної земельно-кадастрової інформації, що гарантується державою фізичним та юридичним особам.

До складу Поземельної книги входять:

• опис земельної ділянки (об'єкта реєстрації);

• опис будівель і споруд на земельній ділянці;

• кадастровий план земельної ділянки;

• опис правових документів земельної ділянки та об'єктів нерухомості;

• інформація щодо власника (користувача) земельної ділянки;

• опис правового режиму на земельній ділянці та об'єкта нерухомості.

Номер Поземельної книги відповідає кадастровому номеру земельної ділянки.

Облік кількості та якості земель в Україні. Основне завдання обліку кількості земель полягає в тому, щоб дати характеристику кожній земельній ділянці, землеволодінню і землекористуванню щодо їх розмірів, складу угідь, їх підвидів відповідно до прийнятої класифікації.

Земельно-обліковою одиницею є земельна ділянка – частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правилами, яка має ідентифікаційний (кадастровий) номер.

Порядок ведення обліку земель визначається Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженим Урядом України.

Облік земель ведеться за окремими земельними ділянками, власниками землі і землекористувачами, у тому числі орендарями. При обліку земель виділяють землі населених пунктів, які є просторовим операційним базисом для житлового, адміністративного, культурно-побутового та виробничого будівництва в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах з густою забудовою дрібними ділянками, та землі поза ними. Це переважно землі сільськогосподарського призначення, лісового фонду, які виступають головним засобом виробництва відповідно в сільському й лісовому господарстві та інші.

Кожна земельна ділянка характеризується відповідною сукупністю земельних угідь за категоріями земель, в основі яких лежить її цільове призначення. При цьому слід мати на увазі, що цільове призначення земельної ділянки може уточнюватися або змінюватися обмеженнями прав на неї, внаслідок чого може змінюватися склад земельних угідь.

Обліком передбачена кількісна характеристика земель, що перебувають у власності, зокрема в державній, приватній і комунальній, а також земель, які перебувають в оренді. Виділяється також інформація про землі, що оподатковуються і не оподатковуються.

Особлива увага надається обліку зрошуваних і осушуваних земель. Він ведеться за загальноприйнятою класифікацією угідь, за фактичним станом і використанням меліоративних земель. Однак цей облік ведеться не тільки за угіддями та їх підвидами, але й за ступенем зрошуваності й осушуваності, способами зрошення й осушення, станом зрошувальної й осушувальної мережі.

Дані обліку кількості земель відображають фактичний стан їх використання і щорічно доводяться до відома всіх загальногосподарських і державних органів управління земельними ресурсами.

Облік кількості земель забезпечується проведенням кадастрових зйомок. Основним чинником, що визначає всі параметри кадастрових зйомок, є вимоги до точності та детальності відображення земельно-облікових одиниць, які зумовлені зростанням ролі землі в ринковій економіці, особливо при оподаткуванні її власників і землекористувачів та при купівлі-продажу землі. Ці вимоги, у свою чергу, визначаються цільовим призначенням, якістю і максимальними можливостями відображення на плані земельно-облікових одиниць та інформації.

Щоб забезпечити необхідну точність обчислення площ земельних ділянок в умовах переходу до дрібних за розмірами землеволодінь і землекористувань, необхідний якісний великомасштабний картографічний матеріал.

Рекомендуються такі масштаби земельно-кадастрових планів (карт): для ділянок за межами населених пунктів – не дрібніше 1:5000; в містах республіканського і обласного підпорядкування – не дрібніше 1:5000; у містах районного підпорядкування і селищах – не дрібніше 1:1000; у селах – 1:2000.

В усіх випадках здійснюється обов'язкове координування меж облікових одиниць для подальшого аналітичного вирахування площ.

З обліку кількості земель проводиться статистична звітність в рамках програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики, затвердженої в 1993 р. Вона включає форми №№:

- 6-зем-звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності;

- 6а-зем-звіт про наявність зрошуваних земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями;

- 6б-зем-звіт про наявність осушених земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями.

Форму цієї звітності приведено у відповідність із Стандартною статистичною класифікацією землекористування Європейської економічної комісії та з класифікацією видів економічної діяльності, затвердженою Держстандартом України. Це дозволяє застосовувати її у міжнародній практиці.

Облік кількості земель, як і державний земельний кадастр в цілому, ведеться за системою, яка складається з трьох рівнів: базовий, регіональний і національний.

На базовому рівні, який є вихідним, розробляється і впроваджується текстова земельно-кадастрова документація. Одержані тут земельно-облікові дані узагальнюються на наступних рівнях і ведуться в автоматизованому режимі. Значним кроком у процесі автоматизації обліку кількості земель стала розробка програмного комплексу "Земля".

Облік якості земель відображає відомості, які характеризують земельні угіддя за природними та набутими властивостями, що впливають на їх родючість, а також за ступенем забруднення грунтів.

У системі державного земельного кадастру він передбачає проведення класифікації не тільки ґрунтів, але й земель. Розміщаються ґрунти на території країни за певною закономірністю. Відповідні типи і підтипи ґрунтів добре ув'язуються з широтними зонами.

Поняття земля включає всю економічну систему,в якій знаходиться земельна ділянка, тобто весь комплекс чинників навколишнього середовища, природних умов виробництва, які визначають ріст і розвиток рослин, умови сільськогосподарського використання земель і, значить, впливають на кінцевий результат господарської діяльності людини. При класифікації земель виділяють ділянки території з характерним не тільки конкретним ґрунтовим покривом, але й усіма іншими умовами, від яких залежить спосіб їх використання. До таких умов належать: клімат, характер водного і теплового режимів грунту та прилеглих шарів атмосфери, рельєф місцевості, експозиція схилів окремих ділянок, їх конфігурація, розміри й розміщення, природна рослинність і придатність земель для вирощування певних культур, господарська діяльність людини (обробіток, удобрення, меліорація земель тощо).

Землі, згідно з класифікацією земельного фонду, – це генетично самостійні ділянки верхньої, найбільш активної частини суші, головний засіб виробництва сільського і лісового господарства з характерними природно-господарськими властивостями, які визначають призначення і використання земель, а також заходи щодо їх охорони й окультурення. Ґрунт, як основна складова частина земель, найбільш повно виражає сутність і властивості, включаючи основні закономірності розвитку, можливості таксономії і систематизації земель.

Основні принципи класифікації земель побудовані на положенні про їх динамічність, розвиток у часі та просторі. В основу класифікації земель покладені їх стан і відповідні до нього виробничі можливості їх використання у сільському господарстві.

Основні таксономічні одиниці класифікації земельного фонду – це зональні типи земель, виділені у процесі природно-сільськогосподарського районування, категорії придатності земель, класи земель. Характеристика класу в межах кожного зонального типу відображається видами земель або групами грунтів.

Зональні типи земель територіально збігаються з межами природно-сільськогосподарських зон і виражають зональні умови природного середовища та загальні напрямки переважаючого використання земель – для землеробства, тваринництва, лісового господарства тощо.

Категорії придатності земель виділяють за основними стадіями їх утворення і розвитку відповідно до відносного віку земель і основного сільськогосподарського призначення. Основою для виділення категорій придатності є якісний стан земель і можливість їх використання під сільськогосподарські угіддя (ріллю, сінокоси, пасовища).

Чинна класифікація земельного фонду передбачає такі категорії придатності:

1 – землі, придатні під ріллю;

2 – землі, придатні під сінокоси;

3 – землі пасовищні, які після поліпшення можуть використовуватись під інші сільськогосподарські угіддя;

4 – землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після корінних меліорації;

5 – землі, малопридатні під сільськогосподарські угіддя;

6 – землі, непридатні під сільськогосподарські угіддя;

7 – порушені землі.

При класифікації земель сільськогосподарського призначення за придатністю виділяються особливо цінні землі.

Залежно від економічних та інших чинників існуюче використання земель іноді може не відповідати їх наміченій придатності. Наприклад, землі під ріллю, якщо вони розміщені поблизу населених пунктів або тваринницьких ферм, можуть використовуватися для багаторічних плодових насаджень або створення багаторічних культурних пасовищ та для їх консервації.

У межах кожної категорії придатності виділяють класи земель. При цьому враховують головні кількісні ступені розвитку земель відповідно до їх абсолютного віку, загального характеру використання й агротехніки, включаючи ступінь окультуреності земель. Класи земель є основною одиницею класифікації і представляють собою ділянки земної поверхні з близькими природними і господарськими якостями, характерною спільністю використання, напрямами окультурювання і підвищення продуктивності.

Види земель с складовими частинами класів природно-сільськогосподарської зони, провінції, гірської області з існуючими системами використання у землеробстві, садівництві, пасовищному і лісовому господарстві та способами поліпшення. За своїм змістом вони відповідають агровиробничим групам грунтів, які створені у процесі ґрунтового обстеження.

Кількість груп ґрунтів у кожній природно-сільськогосподарській зоні різна. Віднесення земельних ділянок до певної категорії придатності, класу і виду земель проводиться за ознакам і властивостями, які найбільш суттєво впливають на характер і специфіку їх можливого і доцільного використання в складі тих чи інших угідь.

Необхідною умовою при цьому є комплексне вивчення й порівняння всіх компонентів земель: рельєфу, материнської породи, грунтів тощо. Тільки зважаючи на сукупність екологічних чинників, можливо визначити якісний стан земель. найбільш доцільне використання їх і шляхи досягнення найвищої продуктивності з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища. При класифікації земель за їх якісним станом необхідно аналізувати матеріали великомасштабних ґрунтових, меліоративних, геоботанічних і агрохімічних обстежень, беручи до уваги місцевий досвід використання земель.

Облік якості земельних угідь у межах видів земель проводиться за механічним складом ґрунту, ступенем засоленості, солонцюватості, кислотності, вологості, заболоченості, кам'янистості, еродованості, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне, за рельєфом місцевості, товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу, забезпеченістю грунтів фосфором, калієм, іншими елементами.

"Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру" передбачено облік кормових угідь – за їх культуртехнічним станом; лісових угідь – за лісотипологічною характеристикою; земель, що розташовані у межах населених пунктів, – за функціональним призначенням та інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості спеціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Дані обліку якості земель за кількістю показників є дуже об'ємними. В повному обсязі ще не вдалося їх зібрати і відобразити у наявній земельно-кадастровій інформації.

Що стосується обліку лісових угідь та земель у межах населених пунктів, то в земельному обліку було б доцільно давати тільки якісні характеристики земельних угідь, а решту – відповідно у системі лісового та містобудівного кадастрів.

Облік якості земель у складі державного земельного кадастру забезпечує одержання необхідних і вірогідних відомостей для вирішення важливих завдань регулювання земельних відносин у країні. Його дані є базою для бонітування грунтів і представляють собою порівняльну оцінку ґрунтів за основними природними властивостями, то мають сталий характер та істотно впливають на урожайність сільськогосподарських культур в природних кліматичних умовах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Експертна грошова оцінка земельних ділянок	\|	СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.