• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міжнародні рейтинги

Рейтинг Moody’s. Кредитний рейтинг Moody’s, як і рейтинг Standard&Poors, має дуже велике значення для країн із розвиненим фінансовим ринком. Оцінка кредитоспроможності країни за рейтингом Moody’s показує, наскільки країна має можливість доступу до міжнародних кредитних ресурсів, чи може вона повернути отримані гроші.

Відповідно до методології формування рейтингу оцінюються показники, об'єднані у три основні групи:

– кредитоспроможність;

– можливість того, що у разі дефолту не буде введено мораторій на фінансові операції;

– умови доступу на міжнародний фінансовий ринок.

Методологія визначення кредитного рейтингу Moody’s, як і кредитного рейтингу Standard&Poors, полягає в такому. Для класифікації країни використовуються буквені позначення А, В і С. Рейтинг присвоюється у вигляді букв і цифр. Найвищимє рейтинг із позначенням Ааа. Далі послідовно йдуть Аа1, Аа2, АаЗ, А2, АЗ, Ваа1, Ваа2, ВааЗ, Ва1 та ін. Найнижчим є рейтинг СааЗ.

РейтингStandard&Poors.Методологія визначення кредитного рейтингу цим агентством практично збігається з методологією Moody’s. Так, найвищий показник рейтингу позначається трьома буквами А – ААА. Далі йдуть АА+, АА, АА–, А+, А, А–. Країни із середніми показниками рейтингу позначають буквами В: ВВВ, ВВ+, ВВ–, В, В+, В–. Низький рівень показників рейтингу позначають буквами С (ССС, СС+, СС–, С, С+, С–).

РейтингFitch Ratings.. Методологія визначення кредитного рейтингу практично збігається з методологією Moody’s і Standard&Poors. Позначення, використовувані для класифікації країн, такі: ААА – найвищий показник, а далі йдуть АА+, АА, АА–, А+, А–, ВВВ+ та ін.

Аналіз рейтингів дає змогу віднести Україну в цілому до категорії країн із рівнем розвитку, значно нижчим від середнього.Проте Україна має потужний, промислово розвинений виробничий потенціал, масштабну місткість внутрішнього ринку споживчих товарів, розвинену інфраструктуру, досить висококваліфіковану робочу силу з низьким рівнем її оплати, вигідне географічне положення. Україна в межах макрорегіону, куди входять усі країни Європи, Казахстан, Середня Азія, Закавказзя, Туреччина, країни Ближнього Сходу і Північної Африки, має одне з кращих значень коефіцієнта ієрархічності, що характеризує географічне положення.

За коефіцієнтом транзитності, що характеризує розвиненість усіх видів транспортних зв'язків і відповідної інфраструктури, Україна посідає перше місце в Європі. В Україні створено розвинену мережу транзитних газопроводів, що сполучається з магістральними газопроводами сусідніх країн.

Для підвищення інвестиційної привабливості України й активізації інвестиційної діяльності на її території Указом Президента України "Про заходи, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату в Україні" від 12 липня 2001 р. № 512/2001 передбачено затвердження двох програм – Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002– 2010 pp. і програми "Інвестиційний імідж України".

У Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 pp.плануються комплексні заходи, спрямовані на подальше поліпшення інвестиційного клімату в Україні.

Основною метою програми "Інвестиційний імідж України" є здійснення заходів, що широко висвітлюють досягнення України у формуванні сприятливого інвестиційного клімату шляхом лібералізації ділової активності і подальшого розвитку процесу дерегуляції підприємницької діяльності, створення стабільного правового середовища, поліпшення державного управління і реформування адміністративної системи, усунення обмежень для міжнародного капіталу і зовнішньоекономічної діяльності, удосконалення фінансової системи, здійснення антикорупційної політики, мінімізації політичних ризиків та ін.

Крім заходів, передбачених Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002–2010 pp. і програмою "Інвестиційний імідж України" напрямами підвищення інвестиційної привабливості України є:

– дотримання вимог економічних законів, насамперед законів вартості, грошового обігу, пропорційності, одержавлення економіки та ін. Так, порушення вимог закону вартості призвело до величезного диспаритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства, що спричинило кризу в аграрному секторі;

– забезпечення переходу від спрощеної консервативної моделі змішаної економіки (від монетаризму) до ліберальної і соціал–реформістської, а з урахуванням основних напрямів економічної теорії – до кейнсіанства й інституціоналізму;

– перехід до орієнтації на колективні форми власності, насамперед трудової колективної власності;

– здійснення комплексу заходів щодо стимулювання платоспроможного попиту, передусім за рахунок істотного підвищення заробітної плати; посилення ролі держави в банківській системі створенням державних спеціалізованих банків і політичне здешевлення на цій основі кредитів та спрямування їх на структурну перебудову і вирішення інших проблем; створення спільних підприємств за участю країн СНД і далекого зарубіжжя, відновлення раціональних міжнародних господарських і науково–виробничих зв'язків;

– створення нових форм ефективної взаємодії науки і техніки (технопарків і ін.) та вільних економічних зон;

– надання пільг і допомоги вітчизняним товаровиробникам, що експортують свою продукцію і вкладають інвестиції в галузі виробництва, орієнтовані на випуск конкурентоспроможних товарів;

– здійснення комплексу заходів, спрямованих на запобігання незаконному вивезенню капіталу з України.

3. Інвестиційна привабливість регіону– це інтегральна характеристика окремого регіону країни з позиції інвестиційного клімату, рівня розвитку інвестиційної інфраструктури, можливостей залучення інвестиційних ресурсів та інших чинників, що істотно впливають на формування прибутковості інвестицій та інвестиційних ризиків.

– розробка інвестиційної стратегії великої кількості підприємств на довгострокову перспективу з урахуванням регіональних чинників, що мають більш стійкий характер, ніж галузеві;

– погоджування стратегії з потенціалом регіональних споживчих ринків і ринків чинників виробництва;

– вираховування можливого періоду реалізації інвестиційних проектів в окремих регіонах з урахуванням рівня розвитку локальної інвестиційної інфраструктури.

Щодо доцільності оцінки інвестиційної привабливості регіонів на сьогодні існують дві протилежні точки зору. Прихильники першої стверджують, що в умовах недосконалого правового поля і непослідовної політики центральних органів влади в інвестиційній сфері можуть виникнути сумніви щодо доцільності дослідження інвестиційного клімату окремих регіонів. Крім того, місцева влада в умовах унітарної держави формально не має у своєму розпорядженні достатніх повноважень для істотного впливу на економічні процеси, що відбуваються на місцях.

Опоненти прихильників викладеної точки зору, певною мірою погоджуючись з нею, зазначають, що існують вагомі аргументи на користь регіонального підходу. І головним аргументом вважають статистику інвестиційної діяльності. Протягом останніх років найбільші обсяги іноземних інвестицій спрямовуються на підприємства харчової промисловості і внутрішньої торгівлі, тобто в ті галузі, що практично рівномірно представлені в структурі економіки всіх регіонів України. Отже, є всі підстави стверджувати про існування конкуренції регіонів за одержання інвестиційних ресурсів. Вагомим підтвердженням неоднорідності інвестиційного клімату регіонів є територіальний розподіл інвестицій у національну економіку: у 2002 р. майже три чверті всіх іноземних інвестицій було спрямовано на підприємства таких областей, як Київська – 8%, Донецька–8, Дніпропетровська – 7, Запорізька – 6, Одеська – 5, Львівська – 4, Харківська–4, АР Крим – 4 і м. Києва – 34%. Інші регіони України одержали 20% інвестицій.

Для оцінки Інвестиційної привабливості регіонів використовуються різні методики, серед яких найпоширенішими є Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України і методика оцінки інвестиційної привабливості регіонів українського вченого І.О. Бланка.

Вперше Рейтинг інвестиційної привабливості регіонів України було визначено експертами Інституту реформ у 1999 р. Для визначення рейтингу за цією ознакою використовуються показники, що, за оцінками інвесторів, є найбільш важливими для ухвалення рішення про місце й обсяг інвестицій.

Оцінка привабливості регіонів України здійснюється на основі п'ятьох великих груп даних про інвестиційний клімат регіону:

1. економічний розвиток регіону (25%);

2. ринкова інфраструктура (22%);

3. фінансовий сектор (25%);

4. людські ресурси (13%);

5. підприємництво і місцева влада (15%).

Методика оцінки інвестиційної привабливості регіонів українського вченого І.О. Бланка практично аналогічна методиці упорядкування Рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України. Відповідно до методики І.О. Бланка інвестиційна привабливість регіонів оцінюється на основі ранжування за такими групами показників:

– загальноекономічний розвиток регіону (35%);

– розвиток інвестиційної інфраструктури регіону (15%) ;

– демографічна характеристика (15%);

– розвиток ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (25%);

– криміногенні, екологічні та інші ризики (10%).

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів України.Відповідно до Рейтингу інвестиційної привабливості регіонів України виділяють чотири групи областей:

1. лідерів; 2. основного масиву; 3. переслідувачів; 4. аутсайдерів.

Відповідно до методики оцінки інвестиційної привабливості регіонів І. О. Бланка за результатами розрахунку інтегрального індексувиділяють чотири групи регіонів:

- пріоритетної інвестиційної привабливості (Київська, Донецька, Харківська області);

- достатньо високої інвестиційної привабливості (Луганська, Львівська, Одеська області);

- середньої інвестиційної привабливості (Житомирська, Сумська, Черкаська області);

- низької інвестиційної привабливості (Хмельницька, Тернопільська, Рівненська, Волинська області).

Незважаючи на обмежений вплив органів місцевого самоврядування на формування інвестиційного клімату в регіоні, місцева влада може вжити низку_заходів для подальшого підвищення інвестиційної привабливості області. Серед них варто назвати таки

· виявити реальні інвестиційні потреби області, розробити середньострокові інвестиційні програми і пріоритети та довести їх до рівня бізнес–планів;

· створити єдину інформаційну базу перспективних інвестиційних проектів;

· готувати кадри регіону для роботи в умовах реалізації інвестиційних проектів;

· формувати джерела фінансування перед проектних і проектних робіт;

· розвивати спеціалізовану інфраструктуру, до якої належать інвестиційні розробники і керівники проектів; фахівці з пошуку інвестора (як приватного, так і через програми технічної допомоги та інші програми іноземних фінансових інститутів); система підготовки і недержавної сертифікації інвестиційних спеціалістів; фінансово–кредитні установи; фондові і страхові компанії, що працюють в інвестиційному режимі; організації, що займаються просуванням проекту до потенційних інвесторів (інвестиційний маркетинг, "промоушн", "паблік рилейшнз" – формування сприятливого інвестиційного іміджу області сучасними організаційними і технічними засобами);

· активізувати постійне висвітлення діяльності територій через засоби масової інформації, організовувати і брати участь у тематичних конференціях, виставках, семінарах, радах, створити і щотижня підтримувати спеціалізований сайт в Інтернеті, випускати рекламну поліграфічну продукцію, розробити інвестиційні пропозиції регіональних підприємств із техніко–економічним обґрунтуванням залучення інвестицій;

· максимально використовувати законодавчо визначені повноваження органів місцевого самоврядування з метою підвищення інвестиційної привабливості області.

4.Інвестиційна привабливість галузей– це інтегральна характеристика окремих галузей економіки з позиції перспективності розвитку, прибутковості інвестицій і рівня інвестиційних ризиків. Вона оцінюється під час розробки інвестиційної стратегії підприємства і галузевої диверсифікації його інвестиційного портфеля.

У процесі оцінки інвестиційної привабливості галузей насамперед враховують життєвий цикл галузей економіки, що відповідно до теорії ринку складається з низки стадій: – народження; – зростання; – розширення; – зрілість; – спад.

При визначенні інвестиційної привабливості галузі враховують такі чинники:

- рентабельність (характеризує ефективність інвестицій);

- інвестиції в основний капітал (характеризує наявність об'єктів вкладення капіталу);

- кількість значних і середніх підприємств (характеризує концентрацію виробництва);

- питому вагу галузі в загальному обсязі промислового виробництва (характеризує рівень виробництва і реалізації).

При аналізі інвестиційної привабливості враховують і комплекс зовнішніх чинників, серед яких виділяють:

- важливість галузі, тобто значення продукції галузі, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у ВВП;

- рівень державного втручання в розвиток галузі – низький, середній або значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо.

Аналізуючи галузеву привабливість України, можна дійти висновку, що нині найбільш інтенсивні інвестиційні процеси спостерігаються у високорентабельних сферах, які не потребують значних вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це стосується насамперед сфери внутрішньої торгівлі, переробки сільськогосподарської продукції, легкої промисловості. Крім того, до галузей із високою інвестиційною привабливістю належать паливна, машинобудівна промисловість і електроенергетика.

5. Інвестиційна привабливість підприємствавключає:

1. Загальну характеристику підприємства – характер технології; наявність сучасного обладнання, складського господарства, власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

2. Характеристику технічної бази підприємства – стан технології, вартість основних фондів, коефіцієнт фізичного та морального старіння основних фондів.

3. Номенклатуру продукції, що випускається.

4. Виробничу потужність.

5. Місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його монопольності.

6. Характеристику системи управління.

7. Статутний фонд, власники підприємства, ціна акцій.

8. Структуру витрат на виробництво.

9. Обсяг прибутку та напрямки його використання.

10. Оцінку фінансового стану підприємства.

У світовій та вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується методика визначення стану підприємства за даними бухгалтерської фінансової звітності, яка включає в себе розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, що ставить перед собою інвестор.

Основним джерелом інформації для визначення інвестиційної привабливості є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства за два останні календарні роки та останній звітний період, а саме: бухгалтерський баланс Ф. 1 (річний або квартальний), звіт про дебіторську або кредиторську заборгованість(Ф.І–б), звіт про фінансові результати діяльності підприємстві (Ф2), звіт про фінансово–майновий стан (ФЗ), примітки до річної фінансової звітності (Ф5) та при необхідності, розшифровки дебіторсько–кредиторської заборгованості, структури запасів, готової продукції, основних фондів тощо.

Оцінка фінансового стану підприємства складається з таких етапів:

• оцінка майнового стану підприємства та динаміка його зміни;

• оцінка фінансових результатів діяльності підприємства;

• оцінка ліквідності;

• аналіз ділової активності;

• аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);

• аналіз рентабельності.

Усі розраховані коефіцієнти (показники) заносяться до спеціальної таблиці і визначається рейтингова оцінка підприємства. Дотримання критеріального рівня кожного з коефіцієнтів дає певний відсоток (питома вага конкретного коефіцієнта в загальній кількості показників), недодержання оптимального значення коефіцієнта дає – 0%. Потім набрана сума відсотків сумується і присвоюється підприємству рейтинг згідно певної рейтингової системи, найбільше значення рейтингової оцінки – 100%.

Читайте також:

1. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
2. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
3. Вплив процесу глобалізації на міжнародні відносини
4. Дипломатія буржуазного пацифізму: суть, тенденції, ствердження в міжнародній діяльності західноєвропейських країн протягом 1920-х років
5. Еволюція світової валютної системи. Міжнародні міжнародно-фінансові та кредитні організації.
6. Економіка митного захисту і вільної торгівлі. Міжнародні економічні угрупування і організації.
7. Законодавство України та міжнародні норми в галузі охорони праці та промислової безпеки
8. Засади функціонування світового ринку і міжнародні потоки фінансових ресурсів.
9. Збутовий потенціал: кількість зайнятих працівників, їхня кваліфікація, компетентність, індивідуальні рейтинги.
10. Інтеграція у міжнародні банківські структури
11. Інтегровані структури міжнародного бізнесу та міжнародні стратегічні альянси
12. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені

Переглядів: 1467