Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Передача майнових прав

Умови авторського договору 65

Передача майнових прав 57

Контрольні питання

І. Що означає поняття "правова робота"?

2. Види суб'єктів правової роботи.

3. Що таке підприємство? Структура підприємства.

4. Права та обов'язки керівника підприємства як суб'єкта правової роботи.

5. Структурні підрозділи підприємства як суб'єкти правової роботи, їх
компетенція і правовий стан.

6. Роль трудового колективу підприємства як суб'єкта правової роботи.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Конституція України //ВВР України.— 1996.— №30.— Ст. 141.

2. Закон України "Про колективні договори і угоди" //ВВР України. — 1993. — №36.—Ст. 361.

3. Цивільний кодекс України //www.rada.gov.ua

4. Кодекс законів про працю України //www.rada.gov.ua

5. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040) //Офіційний вісник України вiд 15.12.2008 - 2008 р., № 93, стор. 13, ст. 3068

6. Правовая работа на предприятии. — К., 1986.

7. Рубан Г. С. Работа с кадрами на производстве. — К., 1987.

8. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992.

9. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 2009.

2.5.1 Матеріально-правові вимоги, що висуваються до авторських договорів 60

2.5.2 Авторський договір 61

2.5.4 Відповідальність сторін за порушення авторського договору 67

2.5.5 Припинення дії авторського договору 68

2.1 Поняття і джерела авторського права

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

“Авторське право” надає авторам і іншим творцям інтелектуальних творів у галузі літератури, музики, мистецтва певні права, що дозволяють їм надавати дозвіл або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. Об'єктами авторського права є твори науки, літератури й мистецтва. Тільки оригінальні твори можуть бути об'єктом авторського права. Самі ідеї, закладені в творі, не обов'язково повинні бути новими, однак форма їх вираження, будь-то літературна або художня, обов'язково повинна бути оригінальною.

Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України “Про авторське право і суміжні права” та інші закони.

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція з авторського права (1952 р.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана у Стокгольмі у 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція з охорони інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюссельська конвенція з розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва у галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

2.2 Об’єкти авторського права

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрукування на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне поєднання звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів - література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору.

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав.

Національне законодавство з охорони авторських прав більшості країн передбачає захист таких видів творів:

а) літературні твори: романи, оповідання, поеми, драматургічні або будь-які інші письмові твори незалежно від їхнього змісту (белетристика або публіцистика), обсягу, призначення (розвага, педагогіка, інформація, реклама, пропаганда й т.п.), форми (рукописна, машинописна, друкована: книга, брошура, листівка, газета, журнал); незалежно від того, чи випущені вони в світ, чи ні; у більшості країн “усні твори”, тобто твори, не зафіксовані в писемній формі, також є об'єктом авторського права;

б) музичні твори: “серйозна” або “легка” музика; пісні, хорові твори, опери, мюзикли, оперети; музичні педагогічні твори, твори для одного інструмента (соло), ансамблю (сонати, камерна музика й т.п.) і оркестру;

в) твори образотворчого мистецтва: плоскі (малюнки, картини, гравюри, літографія й т.п.) або об'ємні (скульптури, твори архітектури), незалежно від змісту (об'єктивного або абстрактні) і призначення (“чисте мистецтво”, реклама й т.п.);

г) карти й технічні креслення;

д) твори фотографічного мистецтва: незалежно від предмета (портрети, пейзажі, події й т.п.) і призначення;

е) твори кінематографічного мистецтва: німе або звукове кіно незалежно від призначення (показ у кінотеатрах, телемовлення й т.п.), жанру (художні фільми, документальні фільми, новини дня й т.п.), тривалості, методу зйомки (студійні, натурні зйомки, мультфільми й т.п.) або використаного технічного процесу (послідовність кадрів на прозорій плівці або електронному записі на відеострічці й т. п.);

ж) програми для ЕОМ.

2.3 Суб’єкти авторського права

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття “автор твору” і “суб'єкт авторського права” не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування. Так, відповідно до існуючого законодавства наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належать організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Проте за існуючим законодавством спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора. Майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - неавтори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників – похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства. Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України.

Дія закону “Про авторське право та суміжні права” поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передавання українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агентство України з авторських і суміжних прав.

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця Конвенції - надає громадянам інших країн - учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов:

1) твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору;

2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюються у договорі між автором і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Проте із загального правила передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.

2.4 Зміст та види авторського права

Авторські права поділяються на три види: особисті немайнові, майнові та право слідування.

Особисті немайнові права належать тільки автору твору. Майнові права можуть передаватися автором третім особам на підставі авторського договору з метою одержання винагороди. Проміжне місце між немайновими й майновими правами займає право слідування, що, будучи особистим правом, тісно пов'язане з майновими інтересами автора.

Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати спецзнак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з трьох частин:

- латинської літери С, вписаної у коло - ©;

- особи, яка має авторське право;

- року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

2.4.1 Особисті немайнові права

Особисті немайнові права захищають зв'язок особистості автора з його твором. Їх неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вони є невідчуженими й від них не можна відмовитися. Особисті немайнові права – це право авторства; право на авторське ім'я; право на обнародування твору, включаючи право на відкликання; право на захист репутації автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право на авторське ім’я. Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, але за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цих випадках ім'я автора не згадується із суто технічних причин.

Право на авторське ім'я дає автору змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонім) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на ім'я надають з метою індивідуалізації осіб, які створюють твори науки, літератури й мистецтва.

У більшості випадків автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто вказує своє прізвище та ініціали. Поряд з цим автору надано право випускати у світ свій твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на захист репутації автора. Автору належить особисте немайнове право перешкоджати будь-якому перекручуванню, зміні його твору або іншому зазіханню, що може нашкодити його честі й репутації.

Суть цього права полягає в тому, що при виданні, публічному оповіщенні або іншому використанні твору забороняється без згоди автора вносити які-небудь зміни в самому творі, його назві й позначенні імені автора. Забороняється без згоди автора додавати до твору при його виданні ілюстрації, передмови, післямови, коментарі, а також які-небудь пояснення. За типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.

Право на обнародування твору. За законом право на обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до чинного законодавства твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передання по радіо чи телебаченню або шляхом видання.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому автору. Тільки він вправі вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає автору підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Право на обнародування твору містить у собі право на відкликання, тобто право відмовитися від раніше ухваленого рішення про публічне сповіщення. Право на відкликання може бути реалізоване в будь-який час після того, як автор погодився на обнародування твору або сам його обнародував.

У цьому випадку можливі дві ситуації. Перша має місце у тому випадку, коли автор дав дозвіл на обнародування свого твору, але він ще не був привселюдно оголошеним. У цьому випадку автор повинен повідомити своєму партнеру за договором про свою відмову від даної раніше згоди про публічне озвучення свого твору. При цьому публічні заяви з боку автора не потрібні. Автор повинен компенсувати збитки, які поніс партнер, а також заплатити неустойку, зазначену в договорі.

Друга ситуація виникає в тому випадку, коли твір був оприлюднений (з дозволу автора або ним самим). У цьому випадку треба публічно оповістити громадськість про відкликання твору. Це необхідно для припинення його бездоговірного використання. І в цьому випадку автор повинен відшкодувати збитки своїм договірним партнерам.

Право на відкликання не може бути використано автором у випадку, якщо його твір є службовим. При цьому якщо автор, що створив даний твір, відшкодує роботодавцеві вартість витрачених при створенні твору коштів, то його не можна буде змусити передати свій твір роботодавцю.

2.4.2 Майнові права авторів

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право - право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених Законом “Про авторське право та суміжні права”.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а також запис твору або фонограми для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат будь-якого відтворення твору;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання - це подання творів, виконань, фонограм, передач організації мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або) звуків творів, виконань фонограм, передач організацій мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним колом осіб;

3) публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передач в ефір чи по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб;

4) будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

5) переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією самою мовою. Від авторського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади, тобто схвалені автором;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

8) здавання в найом після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина;

9) імпорт примірників творів.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим законодавство певною мірою обмежує виключне право автора на використання твору. Використання твору без згоди автора називається вільним використанням. Дозволяється в окремих випадках вільне використання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди і вільне використання твору без згоди автора, але з виплатою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається:

а) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

б) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення навчального характеру;

в) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах чи журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

г) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

д) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

е) відтворення творів для судового і адміністративного провадження;

ж) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

з) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору поліграфічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначених у Законі про авторське право.

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що має авторське право, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про відтворення для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опублікованих письмових та інших творів.

Детально регламентоване вільне відтворення комп'ютерних програм.

Право на авторську винагороду - це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди;

в) неправомірне використання твору.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є, по суті, винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди, винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

2.4.3 Право слідування

На початку професійної діяльності автори образотворчого мистецтва з метою одержання прибутку продають або виставляють на продаж свої твори. У міру підвищення популярності автора вартість його творів підвищується. При цьому особи або організації, що здійснюють подальший перепродаж творів образотворчого мистецтва цих авторів, отримують у цьому випадку додатковий прибуток. Право слідування передбачене з метою захисту авторських прав на твори образотворчого мистецтва. Згідно з Законом України „Про авторське право та суміжні права” автор твору образотворчого мистецтва, а у випадку його смерті його спадкоємці протягом встановленого Законом терміну дії авторського права мають права на одержання 5% від вартості твору при кожній наступній його реалізації після першого продажу твору.

Використання творів пов'язане із проблемою пошуку балансу між інтересами автора, публіки й користувача. Автори створюють твори й вимагають визнання своїх прав на них, широка публіка бажає мати можливість користуватися ними безперешкодно, а користувач - посередник між автором і широкою публікою - бажає здійснювати свою діяльність на вигідних для себе умовах.

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів.

За авторським договором автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий твір для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі у визначений строк і виплатити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначаються певними особливостями. Передусім суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору.

Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Названі особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно складає частину авторського договору.

При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства - роздільний чи неподільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кожний із них укладається окремий авторський договір. Наприклад, із співавторами слів пісні - один договір, а із співавторами музики - другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи - державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте у деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за участю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага - твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх.

Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори можуть бути двох типів:

а) авторський договір на передавання твору для використання;

б) авторський ліцензійний договір.

За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язана сплатити винагороду за надання цього права.

2.5.1 Матеріально-правові вимоги, що висуваються до авторських договорів

Матеріально-правові вимоги стосуються згоди сторін, їхньої дієздатності, предмета договору й авторської винагороди.

Згода сторін. Використання творів можливе тільки при письмовій згоді автора. Це положення спрямоване на захист особистих немайнових прав автора.

Дієздатність сторін. Згода автора необхідна навіть, коли автор твору у встановленому законом порядку визнаний недієздатним, за винятком випадків, коли він фізично не в змозі дати відповідний дозвіл. У цьому випадку договір підписується правонаступниками автора.

Предмет договору. Стосується використання конкретних майнових прав. Майнові права автора не залежать одне від одного. Поступка прав на публічний показ не є поступкою прав на відтворення.

Не можуть бути предметом авторського договору:

- права на використання твору, невідомі на момент укладання договору;

- права на використання творів, які автор може створити у майбутньому.

Авторська винагорода. Згідно із статтею 33 (2) Закону України „Про авторське право та суміжні права” договір про передачу прав на використання твору вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх умов, у тому числі щодо розміру й порядку виплати винагороди.

2.5.2 Авторський договір

Авторський договір - це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо- чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

Видавничий договір - це один із видів авторських договорів. Характеризується специфічним способом використання твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом так: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних.

Останнім часом дедалі більшого поширення набувають комерційні видавничі договори, за якими видання літературного твору здійснюється видавництвом за рахунок самого автора. На автора також покладається обов'язок розповсюдження твору.

Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і треба швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати оригінал та інформувати про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення всіх заінтересованих осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом.

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор - творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний заклад (постановник). Особливістю даного договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язується здійснити у межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожний спектакль.

Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або телевізійної чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір - літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору. В заявці викладаються основна ідея, сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір для публічного огляду. Це право замовника - він може це зробити, а може і не робити.

Предметом договору художнього замовлення є права на твір образотворчого мистецтва. Це твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів образотворчого мистецтва невичерпний, оскільки досягнення науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього замовлення.

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність замовника, якщо інше не передбачено договором.

Договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва. Можуть бути предметом названого договору твори, які мають утилітарне, сувенірне або декоративне призначення і вирізняються оригінальними художньо-естетичними властивостями. Це можуть бути художні вироби побутового призначення, які задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії відносять серветки, килими, хустки, одяг, взуття; вироби із шкіри, кісток, пластмаси; іграшки, значки, сувеніри; вироби із скла, фарфору, металу; ювелірні і галантерейні вироби тощо.

Особливістю названого договору є те, що контрагентом автора завжди є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання у промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 6. Взаємодія юридичної служби суб’єкта господарювання з іншими структурними підрозділами.	\|	ТЕМА №1: Творчість Марка Вовчка.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.