Поняття про біль та знеболювання

Це особливе відчуття, яке виникає внаслідок дії травмуючого фактора і характеризується відповідними реакціями та рефлекторними змінами функцій внутрішніх органів, спрямованих на звільнення організму від дії пошкоджуючого чинника. Біль є специфічним особливим відчуттям і до останнього часу немає спеціальних приладів, які б сприймали виключно больові подразнення. Будь-яке відчуття, що ґрунтується на подразненні тих чи інших рецепторів (температурних, тактильних та ін.), може перейти в біль, якщо сила його перевищує відповідну межу. Так, дія на шкіру температури вище 45˚ С нижче 15˚ С зумовлює виникнення болю.Біль відіграє важливу роль у захисті організму і є сигналом небезпеки. Тільки завдяки здатності відчувати біль різні організми створюють захисні реакції і пристосовуються до умов існування. Больові рецептори знаходяться в різних морфологічних структурах організму (шкіра, слизові оболонки, очеревина, надкісниця тощо). При дії пошкоджуючого фактора з клітин виділяються Н-речовини (гістамін, ацетилхолін, плазмокінін та інші гістаміноподібні речовини), які подразнюють больові рецептори. Від них по нервових волокнах больові імпульси надходять у головний мозок. У формуванні больових реакцій приймають участь ретикулярна формація, гіпоталамус, таламус, а також лімбічна система головного мозку. У цих нервових структурах формується первинна больова реакція, яка через підкірково-кіркові зв’язки надходить у кору головного мозку. Розрізняють: а) кірковий біль або, як ще його називають – соматичний біль, який виникає при подразненні нервових рецепторів поверхні тіла, проводиться в центральну нервову систему по аферентних волокнах і є чітко локалізованим; б) вісцеральний біль, який виникає при подразненні внутрішніх органів. Слід зазначити, що відчуття болю значною мірою залежить від стану центральної нервової системи. При очікуванні болю він більш виражений. При пригніченні кори головного мозку інтенсивність болю зменшується. У стані психічного афекту (екстремальна ситуація) біль взагалі може бути відсутнім. У відтворенні больових реакцій приймає участь і вегетативний відділ нервової системи. Подразнення симпатико-адреналової системи призводить до накопичення на нервових закінченнях гістаміну, ацетилхоліну, які є подразниками больових рецепторів. На больові подразнення реагують залози внутрішньої секреції, посилюючи або зменшуючи виділення гормонів (надниркові залози, щитоподібна залоза, різні утворення мозку тощо).

При відчутті болю у потерпілого виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, голосових звуків, міміки та ін. Клінічно больові реакції проявляються порушенням гемодинаміки, дихання, функцій залоз внутрішньої секреції, обміну речовин тощо, сумарно такі зміни можуть призвести до розвитку шокового стану.

Головне місце у симптоматиці різних захворювань внутрішніх органів займає вісцеральний біль. Цей біль важко піддається локалізації, має розлитий характер і може іррадіювати (передаватись) в інші ділянки організму, що відповідає так званим зонам Захар’їна-Геда. Однак дослідження, проведені переважно на людях під час оперативних втручань, свідчать про те, що не всі анатомічні утворення мають больові відчуття. Так, органи черевної порожнини (печінка, селезінка, кишки тощо) не чутливі до больових подразнень. Болісними є лише брижа і парієтальна очеревина.

Дуже чутливі до болю артерії. Звуження артерій або раптове розширення їх спричинює гострий біль. Слід пам’ятати, що біль явище (відчуття) не фізіологічне, а патологічне. Досить часто він інформує про розвиток хвороби (патологічного процесу) в організмі. Трансформація вісцерального болю в соматичний свідчить про перехід патологічного процесу з внутрішнього органа на очеревину, плевру тощо. Відігравши роль інформатора, біль надалі може стати грізним компонентом патологічного процесу в організмі.

На сьогодні ні одна операція не проводиться без знеболювання. Для попередження болю використовується ціла система заходів, якими займається окрема наука – анестезіологія (від грец. an – заперечення, aеstesiа – відчуття, logos – наука). Наука про знечулювання та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовлених хірургічним втручанням.

1.1.Короткий нарис з історії знеболювання.

Спроби знайти засіб, за допомогою якого можна було б виконувати операцію без болю, відносяться до давніх часів. Згадки про знеболювання можна знайти в записах стародавнього Вавілону, Китаю, Греції. З цією метою у Єгипті використовувалась індійська конопля; в Європі – препарат Маго, марійський камінь, розтертий у порошок і розчинений в оцті та ін.

Розвиток сучасної анестезіології розпочався на початку ХVІІІ ст. і пов’язаний з іменем французького вченого Антонія Лавуазьє, що займався вивченням газів, англійського хіміка Гумфрі Даві, який вперше вивчив дію закису азоту (звеселяючого газу) та англійського лікаря Хораса Уельса, який випробував цей засіб на собі і вперше у 1844 р. застосував у хворих при видаленні зубів. Однак часті невдачі, які супроводжували Уельса, викликали психічний розлад і він у 1848 р. закінчив життя самогубством. На могилі у Нью-Йорку йому встановлено пам’ятник із надписом "Хорас Уельс, який відкрив анестезіологію"

Надзвичайно важливе значення для розвитку анестезіології мали роботи американського хіміка Ч. Джексона з Бостона, який відкрив ефір для наркозу, досліди зубного лікаря Вільяма Мортона, який випробував дію препарату на собі, й лікаря-хірурга Д. Уорена, який вперше в світі 16 жовтня 1846 року в присутності студентів і лікарів видалив велику пухлину шиї зі застосуванням ефірного наркозу. Наркоз проводив сам В. Мортон. Цей день вважається офіційною датою народження сучасної анестезіології. Після цього ефірний наркоз швидко увійшов у хірургічну практику різних країн.

Важливу роль у розвитку анестезіології зіграв британський акушер-гінеколог Джеймс Юнг Сімпсон, який вперше застосував для знеболювання пологів хлороформ і 14 листопада 1847 року доповів про результати своїх досліджень медичному товариству Единбурга. З тих пір почався бурхливий пошук різних наркотичних речовин і шляхів їх введення, який продовжується і в наші дні. Великий вклад у розвиток анестезіології вніс М.І. Пирогов, який один із перших у Росії застосував ефірний, хлороформний наркоз, експериментально розробив, вивчив методи та створив апарат для ефірного наркозу. Вперше застосував прямокишковий (ректальний) наркоз. Під час Кримської війни з турками (1854-1855 рр.) М.І. Пироговим виконано10000 операцій під наркозом без єдиного смертельного випадку. В Україні перші операції під наркозом почав виконувати учень М.І. Пирогова київський хірург В.О. Караваєв. Поряд із розробкою загального знеболювання появились оригінальні методи місцевої анестезії. З цією метою російський вчений В.К. Анреп ще в 1879 р. запропонував кокаїн для знеболювання слизових оболонок, а в 1905 р. А. Ейнгорн запропонував новокаїн, який широко використовується і в наші дні. У 1889 р. німецький хірург Бір запропонував спинномозкову анестезію, а пізніше (1925 р.) Доліотті – перидуральну, при якій настає повне знеболювання нижньої половини тулуба та кінцівок. У 1902 р. в експерименті Н.П. Кравковим, а в 1909 р. у клініці С.П. Федоровим вперше був застосований внутрішньовенний наркоз гедоналом, який отримав назву "руського наркозу". Російський хірург О.В. Вишневський у цей же час розробив і впровадив у клінічну практику місцеву пошарову інфільтративну анестезію, а німецький хірург Куленкампф – провідникову місцеву анестезію. Численні спроби синтезувати ідеальну речовину для знеболювання залишилися марними. Більш перспективним варіантом анестезії на сьогодні є поєднання декількох препаратів, що дає можливість покращити ефект знеболювання та знизити токсичну дію наркотичних речовин (ефір, хлороформ тощо). Появились змішані та комбіновані види наркозу. При цьому стали широко використовувати міорелаксанти (курареподібні препарати, які знімають тонус скелетної мускулатури), що дає можливість здійснити інтубацію і перевести хворого на штучну вентиляцію легень (ШВЛ). Останнім часом широко застосовують нейролептаналгезію (НЛЛ), з допомогою якої можна добитись хорошого ефекту знеболювання, особливо в комбінації з ендотрахеальним введенням закису азоту і кисню.

У 1902 р. французький вчений Лемон провів досліди з розробки електронаркозу над тваринами. Цей вид знечулення тепер широко використовують у комбінації з аналгетиками, седативними та протисудомними препаратами. Пізніше була розроблена методика голкоанестезії в комбінації з аналгетиками. Тепер при великих операціях на легенях, серці, судинах використовують штучну гіпотермію (охолодження) із застосуванням керованого кровообігу і штучної вентиляції легень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Документація, пов’язана з переливанням гемотрансфузійних рідин	\|	Загальне знеболювання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.