Поняття про місцеву анестезію

Місцева анестезія – це локальна втрата чутливості тканин, яку створюють штучно за допомогою хімічних, фізичних або механічних факторів з метою знеболювання. Основними перевагами місцевої анестезії є її відносна безпека та доступність застосування. Розрізняють такі види місцевої анестезії:

1) поверхневу (термінальну) анестезію, яка може бути здійснена змащуванням слизових оболонок, зрошенням їх, охолодженням, інфільтрацією розчином анестетика за методом "повзучого інфільтрату"; футлярну анестезію за Вишневським;

2) провідникову (регіонарну) анестезію, при якій знеболювання здійснюють за рахунок блокади нервів. Варіантами провідникової анестезії є: блокада нервових стовбурів, сплетінь; внутрішньосудинне або внутрішньокісткове введення анестетика, новокаїнові блокади, а також уведення анестетика в спинномозковий канал або перидуральний простір.

При проведенні місцевої анестезії виділяють чотири періоди: а) введення анестезуючої речовини; б) дія її на рецептори та нервові стовбури; в) повна анестезія, яка триває 1-1,5 год, причому цей період можна продовжити повторним введенням анестезуючої речовини; г) відновлення чутливості.

Місцевоанестезуючі речовини: на сьогодні синтезовано більше 100 засобів, які мають місцевоанестезуючу дію. Серед них найчастіше використовують:

1. Новокаїн (Novocainum)–засіб, який має незначну токсичність і виражену знеболюючу дію; 0,25-0,5 % розчин використовують для інфільтративної анестезії та новокаїнових блокад (150-500 мл); 1-2 % розчин використовують для провідникової (регіонарної) анестезії; 2 % розчин – для епідуральної анестезії (15-20 мл); 5 % розчин – для спинномозкової анестезії (2-3 мл); 10-20 % розчин – для поверхневої (термінальної) анестезії зрошуванням, змащуванням (10 мл).

Максимальна доза новокаїну в перерахунку на суху речовину становить 0,75 г (150 мл 0,5 % розчину).

В окремих випадках у хворих спостерігається підвищена чутливість до новокаїну у вигляді запаморочення голови, загальної слабості, інколи втрати свідомості, зниження артеріального тиску, кропивниці, судом.

2. Лідокаїн (Lidocainum)–більш ефективний засіб, ніж новокаїн, анестезія настає пізніше, але триває довше. Загальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,25 % – 1000 мл, 0,5 % – 500 мл. Для провідникової анестезії застосовують 1-2 % (2% розчин до 50 мл); для епідуральної – 2 % (15-20 мл), для поверхневої (змазуванням, зрошенням) – 1, 2, 5 % розчин (5 % розчин – для поверхневої анестезії до 20 мл). Препарат протипоказаний при серцево-судинній недостатності, атріовентрикулярній блокаді, порушеннях функції нирок і печінки. Загальна доза не повинна перевищувати 300 мг.

3. Тримекаїн (Trimecain)–викликає глибоке, тривале знеболювання. Для інфільтративної поверхневої анестезії використовують такі концентрації: 0,125 % розчин – до 1500 мл; 0,25 % розчин – до 800 мл; 0,5 % розчин – до 400 мл. Для провідникової анестезії використовують 1 % розчин – до 100 мл; 2 % розчин – до 20 мл; для перидуральної анестезії – 1-2 % розчин (до 20-25 мл); для спинномозкової анестезії – 5 % розчин (2-3 мл). Препарат вводять обережно та фракційно. Для поверхневої анестезії використовують 2-5 % розчин

4. Дикаїн (Dicainum)–за своєю активністю переважає новокаїн, тримекаїн, але є досить токсичним. Його використовують в основному для поверхневої анестезії (носоглотка, офтальмологія, ЛОР) у 0,25; 0,5; 1; 2 % розчині; для перидуральної анестезії – 0,25-0,3 % розчин (15-20 мл). Вища терапевтична доза дикаїну для перидуральної анестезії 0,075 г (25 мл 0,3% розчину), для анестезії верхніх дихальних шляхів – 0,09 г (3 мл 3 % розчину). Збільшення дози призводить до виникнення токсичних явищ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нейролептаналгезія і атаралгезія	\|	Поверхнева (термінальна) анестезія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.