Виникнення та посвідчення прав на земельну ділянку. Документи, що посвідчують права на земельні ділянки.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним Кодексом України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; б) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ЗК України, проводиться один раз по кожному виду використання. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність та земельних ділянок комунальної власності у державну власність проводиться у порядку, визначеному ЗК України (ст. ст.122, 123).

Реалізувати право на землю можна також шляхом придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод. Продаж таких земельних ділянок здійснюється органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до норм ЗК України. (глава 20, 21 Кодексу).

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських районних державних адміністрацій.

Закріплені ст. 84 ЗК України підстави набуття державою права власності на землю можна розглядати як юридичні факти, з якими пов’язується виникнення, зміни і припинення відносин власності на землю. Держава в особі своїх органів набуває у власність земельні ділянки у разі: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу; дарування; міни; іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельної ділянки. Вказаний перелік правових підстав набуття державою права власності на землю є вичерпним. Передбачені у цій статті ЗК підстави можуть бути застосовані лише після того, як у встановленому законом порядку буде проведено розмежування земель державної та комунальної власності відповідно до ЗУ «Про розмежування земель державної і комунальної власності».

Для іноземних громадян та осіб без громадянства ЗК України (ч. 3 ст. 81) закріплює не лише підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, але й вказує також на умови щодо набуття цього права. Так, іноземні громадяни і особи без громадянства можуть набувати у власність земельні ділянки на підставі: договору купівлі-продажу, дарування, міни та інших цивільно-правових угод; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини. Правовими умовами набуття у приватну власність земельних ділянок вказаними особами є те, що об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів, якщо на таких ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Що стосується земель сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину іноземними громадянами або особами без громадянства, то відповідно до ч.4 ст. 81 ЗК України такі землі протягом року підлягають відчуженню. Однак, на думку науковців, механізм реалізації цієї норми ЗК недостатньо визначений у чинному земельному законодавстві. Адже особа може відчужувати той чи інший об’єкт тоді, коли він належить їй на праві власності. Але ЗК не передбачає можливості оформлення права власності на земельні ділянки на іноземних громадян та осіб без громадянства.

Що стосується іноземних юридичних осіб, то за правилами ч. 3 ст. 82 вони можуть набувати у власність земельні ділянки на території України у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. Для іноземних юридичних осіб ЗК закріплюючи підстави набуття у приватну власність земельних ділянок, одночасно вказує також на умови, які мають бути враховані при набутті цими особами земельних ділянок у приватну власність. Зокрема, особливе значення має те, що об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки несільськогосподарського призначення як у межах населених пунктів, а також за межами, якщо на таких ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Крім того, іноземні юридичні особи можуть набувати у власність на конкурентних засадах шляхом участі у земельних торгах незабудовані земельні ділянки для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Але це право також обумовлене обов’язком реєстрації у встановленому порядку свого представництва з правом здійснення підприємницької діяльності в Україні. Що стосується земель сільськогосподарського призначення, то відносно останніх поширюється таке ж правило, як і для фізичних іноземних осіб та осіб без громадянства.

Підстави, умови та порядок набуття іноземними державами у власність земельних ділянок регулюється ЗК України, ЦК України, а також іншими законодавчими актами. Так, відповідно до ст. 85 ЗК України іноземним державам надано право набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів. Іноземні держави не можуть мати у власності земельні ділянки з метою використання їх для інших потреб (видобуток корисних копалин, розміщення військових баз і формувань, проведення космічних досліджень тощо). Для таких потреб земельні ділянки можуть виділятися лише в оренду на умовах, передбачених чинним законодавством України та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Продаж земельних ділянок іноземним державам і іноземним юридичним особам обов’язково погоджується з Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України.

Посвідчення прав на земельну ділянку здійснюється в порядку, визначеному законом. Детальніше тема № 3.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відмова у державній реєстрації прав на землю та їх обмежень.	\|	Загальні положення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.