Державне регулювання інфляції. Антиінфляційна політка.

Основна мета державного регулювання інфляціїполягає в тому, щоб стримувати інфляцію в розумних межах і не допускати розгону її темпів до загрозливих розмірів.

Протиінфляційні заходи:

1.Грошові обмеження, обмеження доходів населення через заморожування заробітної плати;

2. Розв'язання проблем дефіциту державного бюджету.

Дефіцит державного бюджету повинен покриватися не додатковою емісією грошей, а шляхом державних позик, які можна буде погасити;

3. Реформи оподаткування, скорочення податкових ставок;

4. Структурна перебудова і конверсія військового виробництва;

5. Регулювання валютного курсу;

6. Приватизація;

7. Засоби збільшення норм заощаджень та зменшення їх ліквідності;

8. Скорочення платоспроможного попиту в результаті проведення грошової реформи;

9. Підвищення процентних ставок за кредит;

10. Заморожування підвищення цін, коли має місце ріст попиту на ринку споживчих товарів і коли маса цих товарів не може збільшуватися.

Основні форми боротьби з інфляцією:

Ø грошові реформи;

Ø антиінфляційна політика: дефляційна політика (регулювання попиту) та політика доходів.

Дефляційна політика базується на методах обмеження грошового попиту шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища.

Політика доходів передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту.

Напрямки антиінфляційної політики

Дефляційна політика (урегулювання попиту)

Політика доходів

1) скорочення витрат державного бюджету, перш за все на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу 2) посилення податкового тиску на доходи для вилучення зайвих грошей, що надійшли раніше 3) скорочення витрат невиробничого призначення 4) формування випуску державних позик для вилучення грошей 5) кредитна рестрикція 6) пряме лімітування випуску готівки в обіг

1) фіксація зарплати і цін на певному рівні («заморожування) 2) приведення темпів зростання заробітної плати до темпів зростання продуктивності праці.

Якщо ставилося завдання стримування економічного росту, то проводилась дефляційна політика, якщо метою було стимулювання економічного зростання, то перевага віддавалась політиці доходів.

Індексація (повна або часткова) означає компенсацію збитків у результаті знецінення грошей. Стримування контрольованого зростання цін проявляється, по-перше, в "заморожуванні" цін на певні товари, по-друге, в стримуванні їх рівня в певних межах.

Особливою формою боротьби з інфляцією є "шокова терапія". Суть її полягає в стимулюванні розвитку ринкових відносин, вільному ціноутворенні, відмові від регулювання цін і, як результат, в зниженні (на початковому етапі) життєвого рівня населення. Але як показала практика при правильному підході шокова терапія виправдовує себе.

Допоміжними факторами грошово-кредитної політики є антимонопольна політика, стимулювання конкуренції, скорочення підтримки малорентабельних підприємств, гнучка податкова політика, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення грошових заощаджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічні та соціальні наслідки інфляції.	\|	Сутність грошових реформ, їх види. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.