• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЛЕКЦІЯ 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки 3 страница

Як відомо, велике феодальне землеволодіння формується різни­ми шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням но­вих земель, а також як нагорода за службу князю. Спочатку цей процес сприяв зміцненню центральної влади, адже кожен з нових землевласників потребував підтримки великого князя. Не менш важливою причиною була зміна кон'юнктури та за­непад торгівлі, особливо торговельного шляху «із варяг у греки». У цей час половці фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, нищівного удару тра­нзитній торгівлі через Київ було нанесено двома подіями світово­го значення: по-перше, Візантія, позиції якої слабшали, у 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, Хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на схід, безпосередньо зв'язавши Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Унаслідок цього Київ втрачає значення основного торговельного центру, що зумовлює певною мірою й втрату політичної ваги, його відносний занепад та посилення інших міст – Чернігова, Галича, Володимира-на-Клязьмі, Новгорода, Смоленська тощо. При цьому не слід забу­вати, що зростаючі на торгівлі міста стають джерелом фінансо­вих доходів, опорою політичного впливу.

Саме ці причини обумовили появу нового центру політичного та економічного життя, спадкоємиці Київської Русі, першої держави, що існувала лише на українських етнічних землях - Галицько-Волинської держави, яка упродовж півтора століття відігра­вала надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян. На жаль, нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втру­чання сусідніх держав не дали можливості зберегтися цій держа­ві, падіння якої призвело до багатовікової втрати української державності. Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Уже в другій половині XIV ст. під владою Литви опинилися вся Білорусь, частина земель Росії та значна територія України – майже вся Волинь, Чернігово-Сіверщина, Київщина, Переяслав­щина, Поділля.

Руські землі з економічного та культурного погляду стояли вище Литви, що обумовило надзвичайно сильний вплив східно­слов'янських народів на завойовників. Тому Литва, приєднуючи землі Русі, «старини не рушила, а новини не вводила», що пояс­нює відносно мирне приєднання українських земель. Загалом, українці досить схвально ставилися до цього акту, адже він спри­яв обороні краю від набігів татаро-монголів.

Норми руського права, руські назви посад, станів, система ад­міністрації та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. В цих умовах Волинь, Поділля та Наддніпрян­щина в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність. Але ситуація змінилася після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.). Протягом XIV - першої половини XVI ст. українські землі у складі Литовської держави зазнали глибоких політичних та соціально-економічних змін.

Як відомо, ще в середині XIV ст. землі Галичини були захопле­ні Польщею, і відразу ж розпочався процес покатоличення та опольщення місцевого населення. Унія між Польщею та Литвою від­кривала можливості для польської шляхти поширити свої володін­ня та вплив на всі українські землі, але остаточно цієї мети Поль­ща досягла лише після Люблінської унії (1569 р.), після утворення єдиної Польсько-литовської держави - Речі Посполитої.

Литовські Великі князі та польські королі вважали українські землі власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на воло­діння землями з правом експлуатації селянства, яке тут прожива­ло. Права феодалів закріплювалися в державних актах - Литов­ських статутах 1529, 1566, 1588 рр., а також у численних приві­леях, які забезпечували їм шляхетські звання, державні посади та звільнення від повинностей і податків.

Феодальна земельна власність була фундаментом усієї систе­ми експлуатації. З розвитком великого феодального землеволо­діння найтісніше пов'язувався процес поступового покріпачен­ня селянства. Наділений землею селянин ставав особисто залеж­ним від феодала, був змушений віддавати йому частину вироб­леного ним продукту. У Польському королівстві ще в 1347 р. бу­ло законодавче оформлено покріпачення частини селянства, а через кілька років дія цього статуту поширилася на Галичину. В Литві остаточне покріпачення селян закріпив Литовський ста­тут 1588 р. За селянами зберігалося лише право на володіння ру­хомим майном, необхідним для виконання повинностей на земе­льних наділах, якими вони користувалися.

ЛЕКЦІЯ 6. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (XVІ-перша половина XVII ст.)

1. Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі розпаду натурального господарства.

2. Роль Великих географічних відкриттів у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації.

3. Суть первісного накопичення капіталу.

4. Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях.

1. Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі розпаду натурального господарства

Темпи економічного розвитку європейських країн ще більше зростають на останньому етапі існування середньовічного суспіль­ства в XV–першій половині XVII ст. Виникають й активно роз­виваються капіталістичні відносини. Надзвичайно велику роль у цьому процесі відіграють Великі географічні відкриття, зокрема відкриття європейцями нових земель та континентів, активне освоєння ними інших частин світу, установлення економічних зв'язків між окремими регіонами земної кулі.

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім до Індії) була зумовлена відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час в Європі. У XV ст. відбувається поступове подолання феодальної замкнутості євро­пейських держав, утворення та зміцнення абсолютистських режи­мів. Особливо важливими ці чинники стали для країн Піренейсь­кого півострова – Іспанії та Португалії. Адже саме в XV ст. заве­ршується «реконкіста» - довготривала війна проти маврів за зві­льнення від їх влади Піренейського півострова. У результаті такої довготривалої боротьби значна частина населення регіону, яка вміла тільки воювати, залишилася без діла. Економіка цих країн, виснажена війною, була надто слабкою для того, щоб феодали, по­збавлені звичних воєнних занять, перетворилися у великих сільсь­ких господарів, як, наприклад, в Англії. Саме тому іспанська та португальська корони спрямовували їх небезпечну енергію за межі країни, на завоювання земель за океаном, що зумовило пріоритет саме цих країн у відкритті та освоєнні нових земель.

Треба звернути увагу на основні економічні передумови Ве­ликих географічних відкриттів. Насамперед дуже важливою пе­редумовою є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. проявилися в істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та ха­рактері продуктивних сил, зростанні товарно-грошових відносин та розширенні ринку.

Одночасно зі зростанням товарності промислового та сільсько­господарського виробництва відбувається розширення внутріш­нього ринку європейських країн та зовнішньоторговельних відносин. Ускладнюється грошовий обіг, з'являються нові форми тор­говельних операцій, посилюється роль торговельних бірж. Усе це вимагає дедалі більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу. Проте європейські джерела срібла в Іспанії та Німеччині вже були значною мірою виснажені. А середземноморська торгівля, яка традиційно забезпечувала приплив дорогоцінних металів в Єв­ропу, переживала період кризи через блокування основних торго­вельних шляхів Османською імперією в результаті завоювання турками-османами Південно-Середземноморського та Азово-Чорноморського басейнів, феодальної роздробленості Золотої Орди, що також сприяло блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворенню арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів-посередників в цьому напрямку торгівлі. Як наслідок, тор­гівля європейців зі Сходом ставала нееквівалентною, що спричи­нювало відплив, а не приплив дорогоцінних металів. «Жага золо­та» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани.

Крім того, у розширенні надходжень у Європу дорогоцінних металів були також зацікавлені абсолютистські монархії та дво­рянство, грошові потреби яких істотно збільшуються. Абсолюти­стська влада шукала додаткових джерел поповнення скарбу (каз­ни), необхідних для утримання державних структур, які значно зросли (апарат управління, службовці, армія тощо). А більшість феодалів, через подрібнення родових земельних маєтків, істотно збідніла.

Ще однією важливою причиною Великих географічних від­криттів слід вважати досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Насамперед це відродження античних уявлень про те, що Земля – куля, уточнен­ня карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, астроля­бія), а також будівництво суден нового класу – каравел, з трьома щоглами та ярусним розташуванням вітрил, що давало змогу йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, а отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану.

2. Роль Великих географічних відкриттів у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації

Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (передусім - до казкової Індії) була зумовлена відповідною еконо­мічною та політичною ситуацією, що склалася на той час у Європі. Великі подорожі європейців зумовлені цілою системою передумов.

Основними економічними передумовамиВеликих географіч­них відкриттів є зрушення у розвитку продуктивних сил Західної Європи, початок розкладу феодальної та зародження у її надрах нової, капіталістичної системи, які наприкінці XV ст. дістали прояв в уже констатованих нами істотних змінах у сфері матеріаль­ного виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростан­ні сфери товарно-грошових відносин і розширенні рийку. Серед економічних передумов вирізнялися:

• Бурхливий розвиток промисловості, зростання товарності сільського господарства, що приводило до потреби в нових рин­ках збуту;

• ускладнення грошового обігу та посилення ролі торговель­них бірж вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як за­собів обігу (європейські джерела срібла були значною мірою ви­снажені). «Жага золота» штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани;

• криза середземноморської торгівлі. Завоювання Туреччиною Південно - середземноморського та Азовсько-Чорноморського ба­сейнів і феодальна роздробленість Золотої Орди сприяли блокуванню традиційних торговельних шляхів та перетворили арабів, які захопили Аравійський півострів, у монополістів посередників у цьому напрямі торгівлі. А це робило торгівлю європейців зі Сходом нееквівалентною і сприяло відтоку, а не притоку дорого­ цінних металів.

До політичних передумовгеографічних відкриттів можна від­нести:

• розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив пе­редумови для організації великих морських експедицій, голов­ною метою яких було захоплення колоній, оскільки істотно збільшилися грошові потреби абсолютистських монархій і дворянства на утримання значно зрослих державних структур та розкішне життя двору. Одночасно більшість феодалів через подрібнення родових земельних маєтків істотно збідніла;

• завершення державного об'єднання низки країн Західної Євро­пи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих воєн.

Науково-технічними передумовамивеликих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців,які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це насам­перед відродження античних уявлень про те, що Земля - куля, уточнення карт, удосконалення навігаційних приладів (компас, секстант, астролябія), а також будівництво суден нового кла­су - каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням ві­трил, що дозволяло йти потрібним курсом за будь-якого на­прямку вітру, а, отже, здатних подолати великі відстані в складних умовах океану. Каравели стали одним із символів цієї епохи.

Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш зна­чущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістично­го господарства.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки. Від­бувається становлення світового ринку. Унаслідок відкриття но­вих земель площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилася в шість разів.

Розширюється не лише територіальна сфера обігу, а й торго­вельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, ка­ва, картопля, томати тощо); різко збільшується обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів. Так, у XVI ст. увезення прянощів в Європу перевищувало обсяг венеціанського та генуе­зького імпорту більше, ніж у ЗО разів (з 200 до 7000 т).

Боротьба за оволодіння новими ринками вела до створення в ря­ді країн монопольних торговельних об'єднань, найбільш потуж­ними з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії.

Переміщення основних торговельних шляхів із Середземного моря в Атлантичний океан зумовило занепад італійської торгівлі, передусім венеціанської та генуезької. Роль основних торговель­них центрів спочатку переходить до портів Піренейського півос­трова (Лісабон, Кадіс - аванпорт Севільї та ін.). Італійські міста змінили торговельну спеціалізацію (увезення в Європу східних тканин, вивезення на Схід англійського сукна). Німецькі міста опинилися поза світовою торгівлею. Водночас зросло значення міст уздовж узбережжя Атлантичного океану, насамперед Антве­рпена (Нідерланди), який став справжнім центром світової торгі­влі - як ввозу, так і вивозу з Європи. Змінюється й техніка тор­гівлі, яка удосконалюється настільки, що поширюється торгівля за зразками. Це, у свою чергу, вело до створення торговельних бірж, першою з яких стає антверпенська. Поступово роль центру світової торгівлі й кредиту отримують Амстердам та Лондон.

Великі географічні відкриття мали надзвичайно важливе зна­чення не лише для європейської, а й для світової економіки:

1.Розширилася територіальна сфера обігу. Виникли еконо­мічні зв'язки між найвіддаленішими землями І народами різної матеріальної культури. Внаслідок відкриття нових земель до кін­ця XVI ст. площа відомої європейцям поверхні Землі збільшилася в шість разів.

2.Розширився торговельний асортимент за рахунок нових товарів (тютюн, какао, кава, картопля, томати тощо); різко збіль­шився обіг відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, пря­нощів.

3.Боротьба за оволодіння новими ринками приводить до створення в ряді країн монопольних торговельних об'єднань, найпотужнішими з яких стали голландська та англійська Ост-Індські компанії, які у середині XVI ст. діяли в усіх колоніальних країнах. Величезні масштаби колоніальної експансії реалізували завдання первісного нагромадження капіталу.

4. Центр торгівлі переміщується із Середземного моря в Атла­нтичний (головна роль у світовій торгівлі припадає на Голлан­дію, Англію і Францію), Індійський, а пізніше Тихий океани. Завдякицьому зовнішня торгівля в XVI-XVIII ст. сягає рівня світової.

5. Змінюється техніка торгівлі, яка зростає настільки, що по­ширюється торгівля за зразками. Огляд усього товарного асорти­менту став фізично неможливим. Зростання товарної маси дикту­вало зміни в механізмі торгівлі. У XVI ст. виникають спеціальні місця для огляду зразків і укладання угод - торговельні біржі. Це, в свою чергу, викликає потребу в кредитах для кредитування торгівлі та сприяє заснуванню великих банків. З часом роль центру світової торгівлі й кредиту поступово отримують Амстер­дам та Лондон. Починаючи з 1585 року Амстердамська біржа здійснює регулярну публікацію цін на товари.

6.Відбувається становлення світового ринку. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу торговельні шляхи зв'язали між собою Європу, Африку, Америку та Австралію і почав складатися світовий ринок. Його виникнення стало ще одним потужним поштовхом до зароджен­ня і розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі.

7. Наслідком Великих географічних відкриттів стало поси­лення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру.

Великі географічні відкриття створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. Кордони європейського світу суттєво розширилися й охопили майже всю планету за винятком Австралії. В 1493 р. Папа Римський скріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Іспанією та Португалією. Великі географічні відкриття мали великі наслідки не тільки для країн Європи, а й для всього людства. Одним з найбільш зна­чущих економічних результатів Великих відкриттів стала так звана «революція цін» у Західній Європі, яка відіграла вельми значну роль у розкладі феодалізму та формуванні капіталістично­го господарства.

3. Суть первісного накопичення капіталу

Процес первісного на­громадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у руках тих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців);

• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробниківзасобів ви­робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої си­ли було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич­ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи­ном - у купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами - пер­цем, прянощами, пахощами, тютюном

• система протекціонізму, державні позики, податки;

• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів­денної Америки;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї ро­бочої сили, що передував власне капіталістичному нагромаджен­ню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал - це цінність, що зростає,його нагромаджен­ня починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

4. Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твомяк більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників- власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

ü вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури;

ü посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період прав­ління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

ü купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану - купцям);

ü селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток

ЛЕКЦІЯ 7. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (XVІ-перша половина XVII ст.). (Продовження)

1. Меркантилізм.

2. Особливості меркантилістської політики західноєвропейських держав в період зародження ринкового господарства.

3. Господарського розвитку українських земель у ХVІ-ХVІІ століттях.

1. Меркантилізм

На третьому періоді європейського феодалізму, починаючи з кіпця XV ст., відбуваються значні зміни в усіх сферах життя. Відбувається становлення та розвиток нової форми. Поступово створюють­ся умови для переходу від феодального до індустріального су­спільства, що було пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, особливо в містах; початком руйнування натураль­ного феодального господарства; зростанням обсягів торгівлі; наближенням спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посиленням майнової та соціальної диференціа­ції; формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення. Набуває поширення ідеологія меркантилізму. Керівним принципом Меркантилізму був аристотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги опиняється саме хрематистика - «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єдину, цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, сукупністю особистих поглядів різних людей, а також сукупністю практичних господарських заходів.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

1. багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2. виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3. безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4. сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г - Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм (монетарний) і розвинутий меркантилізм (мануфактурний) . Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. (політика зменшення імпорту).

Меркантилізм пройшов два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний) , і розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

Представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії таГаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. В країні була політика максимального зменшення імпорту.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого меркантилізму. Властиві заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його булиТомас Мен у Англії,Антуан Монкретьєн у Франції,Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж - збільшує. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

2. Особливості меркантилістської політики західноєвропейських держав в період зародження ринкового господарства

Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм.

1В. Стаффорда, його твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників»..

розуміння зв’язку між вартістю грошей і вартістю товарів. Зменшення цінності грошей спричиняє підвищення цін на товари. Псування монети, на думку Стаффорда, має подвійні наслідки: 1) дорожнечу; 2) відплив з країни повноцінної монети . Гроші є тільки засобом обігу. Сировинні продукти не мають вивозитися за кордон необробленими, оскільки це спричиняє завезення їх в обробленому вигляді, що є невигідним. Необхідність державного опікування вітчизняною торгівлею. Він пропонує заборонити ввезення предметів розкоші

2Томас Мен У творах він заперечує монетаризм і обґрунтовує теорію торгового балансу.

ü Гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. Утримання грошей лише шкодить Єдиним розумним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс.

ü Ввезення та вивезення грошей, за Меном, прямо залежить від стану зовнішньої торгівлі.

ü Якщо вивезення перевищує ввезення, гроші надходять у країну.

Мен вимагає зменшення мита на товари, що вивозяться, є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів.

3Самуїл Фортрей , Він пропонує встановлення на іноземні товари високого мита. Приділяє особливу увагу підвищенню продуктивності сільського господарства. Але вважає промисловість джерелом багатства.

4Джеймс Стюарт він не погоджується, що багатство створюється внаслідок продажу товарів за ціною, що перевищує їхню вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в процесі міжнародної торгівлі.

Французький меркантилізм.

Політику меркантилізму проводив Генріх ІУ, а потім Людовік ХІУ, завдяки заходам міністра фінансівЖана Батіста

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
8. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
9. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
10. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
11. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
12. А. В. Дудник 1 страница

Переглядів: 449