МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ЛЕКЦІЯ 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки 9 страницаІндустріальне суспільство XIX - середини XX ст. потроху поступалося своїм місцем суспільству масового споживання 50-60-х років XX ст., сформованому з принципово нових нуклеарних сімей (як соціальних і споживчих осередків), з новим уявленням про багатство нації як потік сталого споживчого попиту, що забезпечує динамічні ринки збуту. Економічний прогрес такого суспільства вможливлювало поточно-конвеєрне масове виробництво, насичення ринків якісними товарами і послугами, доступними для широких верств населення. Економічне зростання стає в цей період характерним явищем для розвитку національних господарств у межах Європейської цивілізації, США та Японії. Економічне зростання насамперед відображає характер функціонування економіки країни загалом, тому показники економічного зростання використовують і для характеристики національних господарств, і як параметри порівняння різних країн. Визначальним фактором економічного зростання стає науково-технічний прогрес. Науково-технічний прогрес - процес взаємопов'язаного прогресивного розвитку науки і техніки, зумовлений зростанням і ускладненням потреб суспільства, матеріального і нематеріального виробництва. Науково-технічний прогрес супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розвиток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну. Еволюційна форма НТП - порівняно помірне вдосконалення традиційних науково-технічних основ виробництва, тоді як революційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу. Саме революційна форма НТП стає вирішальною у 50-70-х роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку національних економік європейської цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазначимо принагідно, що термін «науково-технічна революція» вперше вжив Дж. Бернал у своїй праці «Світ без війни» . Ідея науково-технічної революції стає центральною віссю теоретичних концепцій, що визрівали в цей період і мали важливе значення в поясненні трансформаційних змін. Таким чином, науково-технічна революція - докорінне перетворення продуктивних сил, перехід їх у якісно новий стан на засадах перетворення науки на провідний чинник розвитку господарства. НТР - складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є прогрес науки і процес відтворення техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах. До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII - початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX- початок XX ст.) пов'язувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва. Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на 1950-1970-ті роки. Стрімкий розвиток фундаментальних наук з 1950-х років відкрив небачені раніше можливості впливу науки на виробництво завдяки продукуванню передових технологій. Під впливом науки виникає новий напрям науково-технічного прогресу - автоматизація, за якої застосування технічних засобів призводить до часткової або повної заміни участі людини, її трудових зусиль в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та інформації. У машинобудуванні з'явилася нова галузь - виготовлення автоматизованих засобів виробництва, що були покликані пришвидшити й модернізувати матеріальне виробництво. Такі системи дістали назву гнучких автоматизованих систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках- це насамперед верстати із числовим програмним управлінням, а згодом - створення роботів і комп'ютеризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з одного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР. Таким чином, визначаючи найхарактерніші особливості НТР 1950-1970-х років, слід вказати такі: ü революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають мультидисциплінарного підходу, тобто комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем); ü розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку; ü оптимізація взаємодії науки та виробництва й створення на цій основі єдиного комплексу: наука - техніка (технологія) - виробництво (наука стає самостійною провідною виробничою силою, а виробництво - технологічним застосуванням науки); ü виникнення нового напряму науково-технічного прогресу- автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та ін. формації автоматизованими засобами виробництва); ü запровадження гнучких автоматизованих систем (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програмним управлінням; створення роботів; комп'ютеризація; ü запровадження автоматизованих систем управління (АСУ), проектування тощо. Концепція Форда-Тейлора-Друкера - концепція промислового перевороту, що пояснює характер розвитку масових ринків у розвинених національних економіках повоєнного часу за рахунок низки чинників, а саме: ü розширення зайнятості в працемістких поточно-конвеєрних процесах галузей масового виробництва із високими заробітками працівників; ü розширення споживчого кредиту сім'ям зі зростаючими потребами в товарах тривалого користування. Значною помилкою П. Друкера можна вважати те, що він залишив новому масовому капіталомісткому поточно-конвеєрному виробництву і суспільству масового споживання стару назву - «індустріальна система», що стирало принципову межу між добою НТР і антагоністичним фабрично-заводським виробництвом початку XX ст. На відміну від концепцій НТР американських авторів, європейські концепції 1950-1960-х років створювалися за умов жорстких повоєнних класових зіткнень та конкуренції дешевих американських товарів. Основною лінією всіх концепцій стає ідея розвитку виробництва завдяки ускладненню техніки й запровадження автоматизації. Однак зазначимо, що фабрично-заводська концепція НТР, що абсолютизувала значення капіталів і роль чиновника-технократа, не розкривала сутності глобального перевороту в матеріальному виробництві, що стався у 50-70-ті роки XX ст. Саме цей переворот створив нове виробництво і замінив панування капіталу на панування знань. Ж. Фурастьє, Ф. Штернберг, Р. Арон, Ж. Еллюль, які розглядали НТР 1950-1970-х років як другу хвилю розвитку автоматизації, складнішої техніки, підвищення продуктивності праці. Загалом теорії перелічених авторів орієнтували масові організації на необхідність контролю за перебігом НТР, найгострішій критиці було піддано конвеєрну технологію, що дегуманізує і декваліфікує працю. Ідея «всеосяжної автоматизації» послугувала ядром цієї теорії і в 1956-1965 роках набула визнання в програмах соціал-демократичних партій Європи, які були переконані, що автоматизація без революцій розв'яже проблеми рідкості благ і бідності. Позиція прихильників передових технологій влаштовувала керівників корпорацій, а наукові кола надихала ідея великої місії фундаментальних наук.
ЛЕКЦІЯ 14. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.). (Продовження) 1. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині ХХ ст. 2. Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст.
1. Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині ХХ ст. Головним для політикуму провідних країн світу по завершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкрито конференцію Об'єднаних націй - найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фашистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню миру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учасники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної боротьби, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світовій арені за роки Другої світової війни. Ініціаторами створення міжнародної організації з підтримки миру й безпеки були держави антигітлерівської коаліції - СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися вживати колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої суперечки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, заохочувати повагу до прав людини. Ще одним наслідком війни виявилися міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн під час валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі (США); було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин. Крім МВФ, був створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що мали виконувати роль міжнародних кредитних центрів. МВФ розпочав функціонування у березні 1947 року, правління розташовано у Вашингтоні, європейське відділення - в Парижі. Метою діяльності МВФ проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах. Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими валютними курсами, що склалася у повоєнний період, проіснувала здеякими модифікаціями до 1971 року й характеризувалася такими ознаками: 1, Кожна країна - член МВФустановлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а відтак - і валютний курс. 2. Кожна країна зобов'язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни 3. Країни-члени втратили право на необмежену кількість девальвацій. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ. Це дало змогу усунути довільні конкурентні девальвації валют На міжнародній арені політику соціальної реабілітації населення мали здійснювати такі наднаціональні структури, як Організація Об'єднаних Націй та Міжнародна організація праці. У руслі сучасної цивілізаційної парадигми людина є центральною постаттю суспільства, його стрижнем і найбільшою цінністю. Значною мірою розбудови інституції овального середовища соціальної сфери, із закріпленням за людиною її захисних статусних прав, сприяла Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 30 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Ця декларація проголошує низку трудових прав людини: право на працю, на вільне обрання роботи; на захист від безробіття; на справедливі та сприятливі умови праці; на рівну оплату за однакову працю без будь-якої дискримінації; на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування самої людини та її сім'ї й доповнюється іншими засобами соціального забезпечення; па створення профспілок та вступ до них для захисту своїх інтересів; на відпочинок і дозвілля; на розумне обмеження робочого дня та оплачувану щорічну відпустку. У грудні 1966 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини. За юридичною природою цей документ є багатостороннім міжнародним договором, ратифікованим більшістю країн - членів ООН. Від 1946 року як спеціалізована установа ООН починає діяти МОП- організація, створена ще 1919 року в складі Ліги націй. Попервах метою діяльності цієї організацією, визначеною західною соціал-демократією, було сприяння соціальному прогресу, встановленню і підтриманню соціальної злагоди. Конвенції та рекомендації МОП разом з численними актами ООН, чинними у світовому масштабі, та актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, становлять своєрідний міжнародний кодекс праці. Особливого значення у повоєнний період набула проблематика соціально-трудових відносин. Сприяти їх оптимізації мали норми, викладені в конвенціях, що були прийняті в цей період. Принагідно зазначимо, що всім документам МОП властива ідея присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі щодо досягнення соціального компромісу Загального передумовою інтеграційних процесів у Європі впродовж 1950-1970-х років було поглиблення міжнародного поділу праці за умов НТР, а отже - зростання взаємозалежності та взаємовпливу національних економік. Серед причин і чинників європейської інтеграції назвемо такі: наявність значних матеріальних втрат, завданих Другою світовою війною; ü розв'язання проблем колективної безпеки за умов розгортання «холодної війни»; ü уповільнені темпи засвоєння досягнень НТР та наявність більш успішних суб'єктів конкуренції у світовому господарстві, безпосередньо США та Японії; ü наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис та особливостей соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку країн Західної Європи. Уперше ідею європейської єдності сформулював Уінстон Черчілль, який у виступі 19 вересня 1946 року в Цюріху закликав до перебудови Європи па зразок Сполучених Штатів Америки, що, як вважав «великий англієць», дасть їй можливість стати такою ж вільною і щасливою, як Швейцарія. Проте країни, які брали участь у плані Маршалла, вже в червні 1947 року заснували Комітет європейської економічної співпраці, який підготував конвенцію, підписану 16 травня 1948 року. Так виникла Організація європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка надавала рекомендації щодо розподілу економічної допомоги окремим країнам у рамках плану Маршалла й започаткувала Європейський платіжний союз. Серед основних чинників європейської інтеграції слід назвати такі: ü формування наднаціональних інститутів па західноєвропейському просторі; ü утворення зони вільної торгівлі (спільного ринку) західно-європейського регіонального блоку; ü становлення спільного ринку із вільним рухом праці, капіталу та підприємництва; ü визначення перспективи утворення валютного союзу та єдиної грошової системи; ü перспектива створення єдиного парламенту та уряду Західної Європи; ü вироблення єдиної стратегії щодо позаблокових країн. Загалом європейський інтеграційний процес у повоєнний період має таку хронологічну послідовність: ü 1944 р. (Лондон)- прийняття урядами Бельгії, Нідерландів і Люксембургу рішення щодо створення митного союзу; ü 1948 р.- оформлення митного союзу під назвою «БЕНІЛЮКС», у межах якого скасовуються відміна обмеження па експорт-імпорт промислової продукції, вільне пересування робочої сили та вільний обіг капіталу; ü 1948 р.- домовленість щодо створення митного союзу між Францією та Італією (набрала чинності від 1950 року); ü 1952 р. (Париж)- створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС): Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу; ü 1957 р. (Рим)- створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) («Європа шести»): Франція, ФРН, Італія, Бенілюкс, на засадах чотирьох свобод Римського договору, а саме: вільного руху товарів між країнами-учасниками; вільної міграції робочої сили всією територією ЄЕС; вільного переміщення капіталу та свободи підприємництва, тобто права безперешкодного створення власних фірм, падання послуг у межах Співтовариства; ü 1960-ті роки створення інституціональної структури ЄЕС, тобто міждержавних регулювальних органів, а саме: Рада Європи - порадчий орган, репрезентований главами держав і урядів, головним завданням якого є розроблення стратегії економічного і соціального розвитку країн ЄЕС; Рада міністрів країн-учасниць; Комісія ЄЕС, що мала представляти Співтовариство у міжнародних відносинах та організаціях; Європейський парламент- орган з розроблення рекомендацій інтеграційної політики; ü 1960 р. - створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у складі Великої Британії, Данії, Австрії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Португалії. Основою цього утворення було проголошення безмитного обігу товарів за відсутності інституціональної структури. Уже за кілька років це утворення розпалося, а країни, що до нього входили, приєдналися до ЄЕС. Відомий дослідник економіко-інтеграційних процесів Дж. Вайнер у праці «Питання про митні союзи» (1950) наголошував, що розширення торгівлі підвищує добробут країн тією мірою, якою внутрішнє виробництво заміщується імпортом з країн-партнерів, що знижує витрати; відносно більш дешевший імпорт стає можливим завдяки скасуванню тарифів. Далі Вайнераналізував вплив наявних міжгалузевих відмінностей у структурі виробництва на ефект зростання добробуту від укладання митного союзу. Він вважав, що чим більш конкурентними (менш комплементарними) є структури виробництва країн-учасників, тим вищою є імовірність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу. Ця теза містила застереження стосовно того, що країни зі схожими структурами виробництва в разі створення митного союзу намагатимуться замінити вітчизняні товари па конкурентоспроможний імпорт із країн-партнер і в, тоді як відмінності в структурі виробництва всередині союзу змушують відмовлятися від продукції партнерів на користь дешевшого імпорту ззовні. Ефект підвищення добробуту внаслідок вступу до митного союзу залежатиме також від витрат на транспорт. За інших рівних умов, чим нижчими є транспортні витрати в країнах - учасницях союзу, тим більшим є позитивний ефект інтеграції. Так, вважається успішнішою участь сусідніх країн із більшими можливостями щодо розширення торгівлі одна з одною, ніж участь віддалених країн, здатна спричинювати переспрямування зовнішньої торгівлі. У середині 1960-х років Дж. Мід наголошував, що зрушення в потоках інвестицій у межах однієї країни та всього міжнародного ринку капіталів, як відомо, має певні відмінності. Якщо в першому випадку відбувається розподіл капіталу країни між галузями її господарства, то в другому спостерігається міжнародна аллокація капіталу. Остання теза підводить до розгляду ситуації спільного ринку, на якому забезпечується повна мобільність усіх факторів виробництва. Дж. Мід уперше проаналізував дію цього фактора на добробут країн у межах інтеграційної зони. Він дійшов висновку, що свобода переміщення факторів виробництва с вигідною для країн-учасниць, оскільки знижує відносну ступінь рідкості цих факторів. Цей висновок передбачає, що вирівнювання цін на фактори виробництва за рахунок розвитку торгівлі не відбувається. У подальшому Дж. Мід дотримувався такої логіки: якщо мобільність факторів виробництва між країнами - учасницями інтеграційної зони і зовнішнім світом є обмеженою, зниження добробуту не відбувається завдяки посиленому переміщенню факторів на внутрішньому ринку союзу як реакції на переспрямування потоків торгівлі кінцевою продукцією. Ще один дослідник проблеми економічної інтеграції - Р. Ліпсі - зазначав, що ефект зростання добробуту від створення митного союзу має залежати від співвідношення частки у внутрішньому споживанні товарів, що виробляються всередині країни, і товарів, що імпортуються з країн, які не входять до союзу. За решти рівних умов, чим вищою у споживанні є частка місцевої продукції і чим нижчою - частка імпорту з країн - не членів союзу, тим більшою є ймовірність підвищення добробуту внаслідок створення митного союзу. Це пояснюється тим, що заміна товарів внутрішнього виробництва па товари країн-партнерів по союзу зумовить розширення зовнішньоторговельних потоків, тоді як заміна товарів, що імпортуються ззовні, призведе до переспрямування їх. Загалом у працях Вайнера, Міда та Ліпсі участь країни в митному союзі, що приводить до розширення зовнішньої торгівлі, розглядалася як засіб зменшення деструктивної дії її власних тарифів. Цей аргумент було доведено до логічного завершення С. Купером, Б. Месселом та Г. Джонсоном. Ці дослідники зазначали, що участь у митному союзі дає менший ефект порівняно з односторонньою відміною тарифів, яка ліпше стимулює розширення торгівлі, не зумовлюючи переспрямування зовнішньоторговельних потоків. До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі. Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо. Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо. У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств, Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів. Серед інших факторів НТП слід назвати такі: ü з'являються науково-виробничі комплекси - територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції; ü домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки - модернізація, автоматизація виробничих процесів; ü зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину. Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей. 2. Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст. Корпорація - це система організації бізнесу, Ґрунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства. З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин - акціонерів. У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структуризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій реєструють. Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в нійнайсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950-1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними. Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні. Розподіл темпів росту закраїнами і порівняння результатів за період 1950-1970 років із результатами попередніх 80 років свідчить про найбільші успіхи насамперед Західної Європи та Японії. Якщо до 1960 року найвищі показники темпів зростання серед європейських країн демонструвала Німеччина, то вже в період від 3960 до 1970 року, економічний розвиток стає рівномірнішим. Ситуація 1960-х років характеризувалася як загальним прискоренням економічного зростання, так і певною уніфікацією його параметрів. Виняток становила хіба що Велика Британія, хоча й у цій країні темпи розвитку починаючи з повоєнного періоду були найвищими за період від 1870 до 1960 року. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання. Рівень споживання у Західній Європі та Японії тривалий період був нижчим, ніж у США, і лише після 1950 року можна було казати про досягнення американського рівня споживання. У Західній Європі виникнення економіки, ґрунтованої на принципах взаємної співпраці та соціального партнерства сприяло об'єднанню інтересів власників капіталу, роботодавців, профспілок як представників інтересів найманих працівників та держави в єдиній політиці економічного зростання. Виробництво сировини, енергії і продуктів харчування за межами національної економіки також забезпечувало великий потенціал для розвитку провідних країн світу шляхом використання потенціалу менш розвинених країн. Розглядаючи спрощену, однофакторнумодель економічного зростання Харрода-Домара, зазначимо її основні риси: визначення вирішального умовою динамічної рівноваги(поступального руху) ринкової економіки, постійних (сталих) тем ü визнання постійності в тривалому періоді норми нагромаджень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт); ü пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи економічного зростання досягаються не автоматично, а є результатом активного державного регулювання економіки; ü визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чергою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття; ü визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень - причиною неповної зайнятості. Звідси - лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості. Дослідження умов і факторів економічного зростання означало трансформацію статичного підходу в динамічний. Можливість існуваннясталої динамічної рівноваги доводиться в праці британського вченого Дж. Міда «Неокласична теорія економічного зростання» (1961).
ЛЕКЦІЯ 15. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) 1. Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини ХХ – початку ХХІ ст. та їх відображення в економічній думці. Читайте також:
|
||||||||
|