Китай після Першої світової війни.

Китай під час Другої світової війни.

Японська експансія в Китаї.

Нанкінський національний уряд.

Створення коаліції національно-патріотичних сил.

Китай після Першої світової війни.

ТЕМА: Китай у 1918-1945 роках

ЛЕКЦІЯ № 2.

3. "Північний похід".

На час закінчення Першої світової війни Китайська республіка лише формально зберігала державну єдність. Реальна влада в окремих провінціях країни належала дуцзюням (військовим губернаторам), які в історичній літературі часто іменуються мілітаристами або генералами. За кожним із дуцзюнів стояло певне кланове утворення, з якого формувався керівний апарат контрольованої території. Між дуцзюнями виникали тимчасові військові союзи, які розпадалися так само швидко, як і виникали. У повітах за владу боролися командири дрібних загонів або навіть ватажки банд розбійників чи контрабандистів. Як писали західні кореспонденти, "достатньо було мати три сотні солдат, щоб тримати в покорі цілий повіт, жиріти на його хлібі, обкладати його податками, ґвалтувати його жінок, забирати в солдати молодь. Тих, хто мав навички керування країною, не стало, а ті, хто прийшов на їх місце, зі здивуванням побачили, що саме вони і є владою. Їх воля стала законом, папірці, які вони друкували, стали грошима. Вони творили і перебудовували різні воєнні союзи й билися між собою, коли заманеться. Жадібність, зрада та обман стали законами китайського політичного життя".

Президент Китаю Дуань Ціжуй, якого підтримувало аньфуїстське угрупування (за назвою провулка в Пекіні, де був клуб, у якому збиралися прихильники президента), контролював лише невеликий район навколо столиці. У своїй зовнішній політиці Дуань Ціжуй орієнтувався на Японію, отримуючи від неї, взамін за лояльну політику, фінансову допомогу. Північні райони Китаю контролювало чжілійське угрупування У Пейфу, північно-східні — фентянське Чжан Цзоліня. На півдні країни найвпливовішими дуцзюнями були лідери гуансійців Лу Жунтін та юньнанців — Тан Цзія о. Кожен з цих удільних правителів мав власну армію і вів цілком незалежну політику. Між такими правителями відбувалися широкомасштабні війни. У 1920 р. чжілійське угрупування Цао Куня та У Пейфу, спираючись на підтримку США та Англії, вели війну проти аньфуїстського угрупування Дуань Ціжуя, котрого підтримували японці. Після переходу в 1922 р. влади до представника чжілійського угрупування Цао Куня, війну розпочали фентянці, які вважали себе обділеними при розподілі впливів у державі. На 1923 р. чисельність приватних армій сягнула 1,5 млн. осіб, що значно переважало урядові збройні сили. Країна все більше занурювалася в хаос загальної війни "всіх проти всіх".

На початку 1919 р. в Китаї посилився патріотичний націоналістичний рух. До цього спричинилося рішення Паризької мирної конференції про передачу Японії колишніх німецьких володінь у провінції Шаньдун. Особливе незадоволення це рішення викликало з уваги на те, що саме в Шаньдуні народився Конфуцій і там же знаходилися поховальні кургани напівлегендарних правителів давнього Китаю. Протестуючи проти передачі Шаньдуню японцям, на центральну площу китайської столиці Тяньаньмень 4 травня 1919р. вийшло кілька тисяч студентів. Оскільки маніфестанти вирішили йти до західних посольств, поліція брутально розігнала демонстрацію. Унаслідок безпорядків, які почалися після розгону демонстрації, в Пекіні було розгромлено кілька будинків державних посадовців, відомих своєю японофільською поведінкою.

Наслідком подій у Пекіні стало створення національно-патріотичної організації під назвою "Рух 4-го травня", який у кінцевому результаті призвів до сплеску потужного національного відродження. Було створено Всекитайську спілку студентів, з ініціативи студентського журналу "Сінь ціниянь"("Нова молодь") започатковано реформу літературної мови, оформилися нові напрямки в китайській літературі. Виступаючи за модернізацію країни, прихильники "Руху 4-го травня" організували поїздку на навчання до Європи кількох сотень студентів. Іншим напрямком діяльності "Руху 4-го травня" була пропаганда боротьби з корупцією та зловживаннями державних чиновників.

Упродовж 1919-1921 років швидкими темпами зростала іноземна економічна присутність у Китаї. Лише впродовж двох років на китайській території було засновано 150 фірм та кампаній США. 6 лютого 1922 р. оприлюднено Вашингтонську угоду, що частково зберігала нерівноправні договори з Китаєм та обмежувала суверенітет Китаю в питаннях судочинства над іноземцями Японія повернула Китаю Шаньдун та Ціндао, проте Китай мав заплатити 53 млн. доларів компенсації за майно, що лишалося на китайській території. Усе це підсилювало націоналістичні настрої в країні та збільшувало число прихильників гоміньдану.

У Гуанчжоу знаходився сформований Сунь Ятсеном ще під час світової війни гоміньданівський уряд, який, покладаючись на союз з частиною південних дуцзюнів, планував поширити свою владу на весь Китай. У березні 1918 р. через конфлікт з гуансійськими дуцзюнями Сунь Ятсен змушений був виїхати до Шанхая. Там лідер гоміньдану написав книжку "Промисловий план", в якій обґрунтував необхідність матеріально-технічної реорганізації, а також соціальної перебудови традиційного китайського суспільства. Після переговорів з низкою політичних діячів півдня 10 жовтня 1919р. Сунь Ятсен оголосив про відновлення партії гоміньдан. Головну військову силу гоміньдану складала гуандунська армія Чень Цзюнміна, який добровільно приєднався до боротьби з центральним урядом. У 1920 р. гуандунці вигнали з Гуанчжоу гуансійців і Сунь Ятсен отримав можливість повернутися до міста.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми та перспективи афро-азійського регіону на порозі XXI століття.	\|	Створення коаліції національно-патріотичних сил.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.