Проблеми та перспективи афро-азійського регіону на порозі XXI століття.

Упродовж 90-х років відбулася ціла низка позитивних змін у політичному житті країн афро-азійського регіону. Після того, як розпався СРСР і припинилася радянська ідеологічно вмотивована підтримка різноманітних режимів та національних рухів, почали вгасати конфлікти в багатьох країнах світу. Припинилися війни в Анголі, Мозамбіку та Ефіопії, намітився прогрес у Близькосхідному мирному процесі, під тиском світової громадськості ліквідовано систему апартеїду в ПАР. Щоправда, водночас загострилися конфлікти в тих країнах, що, вибувши з орбіти радянської зовнішньої політики, не наблизилися до західних країн. Яскравим прикладом такого розвитку став Афганістан. Проблемою для більшості країн Азії та Африки продовжують залишатися постійна політична нестабільність, неефективна економіка, корупція та непотизм.

Характерною рисою розвитку країн Азії та Африки є надзвичайно швидкий приріст населення, який іноді називають "демографічним вибухом". Темпи натурального приросту населення в афро-азійському регіоні приблизно у 5 разів перевищують аналогічні показники в Європі та Північній Америці. У деяких країнах ситуацію з нестримним зростанням населення називають "демографічними катастрофами". Так, наприклад, упродовж 1970-1992 років населення Бангладеш подвоїлося й сягнуло 111 млн. осіб. У 90-х роках кількість мешканців Індії щорічно зростає в середньому на 20 млн. осіб. Пересічно сучасна азійська сім'я виховує 5-7 дітей. Аналогічний показник для країн Африки є ще вищим. Такі тенденції ставлять перед молодими незалежними країнами складні проблеми економічного характеру. Стрімкий приріст населення створює, як правило, проблему збільшення виробництва товарів споживання, передусім продуктів харчування. Наслідком цього є виникнення районів перманентного голоду (окремі провінції Китаю та Індії, В'єтнам, Ефіопія, Сомалі, Судан).

Важливим моментом повоєнної міжнародної політики стала участь країн Азії та Африки у вирішенні питання встановлення нового світопорядку. Незважаючи на домінування в ООН, більшість країн афро-азійського регіону майже не впливають на світову політику. Водночас, після розпаду СРСР та ліквідації біполярної системи світової безпеки, одразу кілька країн Сходу виявили бажання відігравати важливішу роль у світі. Поряд із Японією, яка за рівнем свого економічного розвитку вже давно зайняла одне з чільних місць у світовій економіці, подібні аспірації виявляють Китай та Індія. Не виключено, що в майбутньому Південно-Східна Азія зможе стати одним із провідних економічно-політичних центрів планети. Услід за Японією, кілька країн регіону (Південна Корея, Тайвань, Таїланд, Малайзія, Сінгапур), так званих "азіатських тигрів", зуміли в порівняно стислі строки здійснити модернізацію економіки та досягнути високих показників господарського розвитку.

За невеликим винятком (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур), країни Азії та Африки постійно змушені боротися зі складними економічними та політичними проблемами. У Африці майже відсутні засновані на багатопартійній системі демократичні політичні режими парламентського типу. У багатьох країнах Сходу бракує національних кадрів для адміністрування, в тому численні мешканці Азії та Африки живуть за тими самими законами й тим самим життям, що жили їхні предки сто років тому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Деколонізація країн Азії та Африки.	\|	Китай після Першої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.