Японська зовнішня та внутрішня політика в 90-х роках.

У січні 1989 р. помер імператор Хірохіто, який правив країною з 1926 р. і для багатьох людей старшого покоління асоціювався із традиційним укладом життя. Новий імператор Акіхіто, що обрав девізом свого правління "Хейсей" ("Досягнення загального миру"), був більш відкритим, не приховував своїх симпатій до сучасних цінностей, а тому сприймався як символ нової Японії.

На початку квітня 1989 р., виконуючи рішення партії, Такесіта пішов у відставку. Скандал, який розгортався навколо маклерської компанії "Рікруто Космос Корпорейшен", виявив, що в спекуляції акціями замішані були члени урядового кабінету. Хоча сам Такесіта й був поза підозрою, відчуваючи моральну відповідальність за своїх підлеглих, він залишив прем'єрське крісло.

Через запеклі партійні суперечки всередині ЛДП новий кабінет було сформовано лише на початку червня 1989 р. Його прем'єр-міністром став Сосуке Уно, порівняно маловідомий політик, поет і художник, компромісна кандидатура, що не мала широкої парламентської підтримки. Усупереч політичній традиції, на час призначення на посаду Уно не був лідером правлячої партії. Оскільки новий прем'єр не мав стосунку до жодних фінансових махінацій, преса, яка вела з правлячою ЛДП справжню війну, почала розкручувати історію про неморальну поведінку Уно. Було оприлюднено історію 5-місячного зв'язку Сосуке Уно з гейшею. Хоча вся історія трапилася ще в 1985-1986 роках, коли Уно не претендував на прем'єрське крісло, громадська думка почала схилятися в бік його опонентів. Особливо гостро нападали на прем'єра жіночі організації, після того як у пресі з'явилися зізнання жінок про жорстоке поводження з ними, яке дозволяв собі Уно.

На парламентських виборах у липні 1989 р. ЛДП потерпіла поразку, отримавши лише 27% голосів. Обравши своїм лідером яскраву жінку-викладача Татако Дої, опозиційна соціалістична партія вдало зіграла на підігрітих "справою Уно" феміністських настроях. Хоча соціалісти отримали 35% голосів, сформувати уряд їм не вдалося. ЛДП уклала угоду з дрібнішими парламентськими фракціями ліберального скерування і в серпні 1989 р. знову сформувала уряд.

Лідером коаліційного уряду став колишній міністр освіти Тосіко Кайфу. Його правління позначилося дальшим загостренням кризи всередині ЛДП, з якої почали виходити дрібні групи та фракції. У лютому 1990 р. ЛДП відновила свої позиції, повернувши собі в результаті парламентських виборів домінування в нижній палаті парламенту. Останнім прем'єр-міністром від ЛДП у жовтні 1991 р. став Кіїті Міядзава, під час правління якого імідж ЛДП дещо поліпшився.

Безперервний 38-річний період правління ЛДП було перервано в липні 1993 р. після створення коаліційного уряду на чолі з представником родовитої аристократії Моріхіро Хосокавою, якого висунула на цей пост Нова японська партія. У червні 1994 р. ЛДП і СПЯ досягли угоди про створення коаліції, результатом якої стало формування уряду, очоленого лідером соціалістів Томіїті Муроямою. До складу уряду ввійшло 5 представників СПЯ. Мурояма заявив, що продовжуватиме політичний курс лібералів. Однак спинити економічну рецесію не вдалося.

У 90-х роках темпи приросту японського ВНП (валовий національний продукт) сповільнилися. За 1992-1996 роки ВНП зріс лише на 6%, притому, що протягом аналогічного періоду ВНП США збільшився на 22%. Уряд намагався стабілізувати ситуацію великими фінансовими вливаннями в приватний сектор економіки.

На початку 1996 р. уряд знову очолив представник ЛДП Рютарю Хасімото. Він оголосив курс на поступову дерегуляцію економіки, скорочення числа та повноважень органів державного управління, проведення загальної фінансової ревізії банківської системи країни. З метою впорядкування фінансово-кредитної сфери уряд провів кампанію перевірок банків, запідозрених у співпраці з кримінальними структурами та біржових спекуляціях. Було виявлено суттєві порушення, особливо на фондовому ринку.

Незважаючи на зменшення темпів економічного розвитку, Японія залишалася однією з найбільших світових економічних могутностей. Показником цього був велетенський валютний запас країни, що в середині 1997 р. становив 217,8 млрд. доларів і був найбільшим у світі. На початку листопада 1997 р. Японію разом з іншими розвиненими країнами Південно-Східної Азії поразила гостра фінансова криза. Через обвал курсу акцій припинила свою роботу Токійська фондова біржа, збанкрутувало багато фінансових компаній та банків. Уряд не зміг подолати параліч фінансової системи у країні і влітку 1998 р. пішов у відставку. Новим прем'єр-міністром став колишній міністр закордонних справ Кейдзо Обучі. Його прихід до влади збігся із завершенням регіональної кризи, що позитивно вплинуло на відновлення довіри населення до уряду. На початок 1999 р., не вдаючись до великих зовнішніх запозичень, Японія своїми силами ліквідувала наслідки фінансової кризи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічний розвиток Японії в 60-80-х роках.	\|	Індія після Першої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.