Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ПРОЕКТУВАННЯ

1.1. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСТВА

Під час проведення виробничої або переддипломної практики студент повинен проаналізувати виробничий напрям, економічний і технічний стан конкретного господарства, яке й буде базою для розробки механізованих технологічних процесів. Повнота і достовірність зібраних даних зумовлюють рівень аналізу виробничої діяльності тваринницького підприємства, обгрунтованість актуальності проектних розробок, оцінки їх ефективності.

При аналізі виробничої діяльності порівнюють дані за 3—5 останніх років і роблять необхідні висновки. Матеріали для порівняння беруть із виробничо-фінансових планів, річних звітів та документів первинного обліку.

Загальна характеристика включає найменування господарства, зону його розташування й особливості кліматичних умов, відстані від районного та обласного центрів, пунктів матеріально-технічного забезпечення і реалізації виробленої продукції, типи шляхів сполучення, можливості енерго- та водопостачання. Дані про кліматичні умови беруть з бюлетенів зональних метеорологічних станцій або інших джерел.

При аналізі галузі рослинництва основну увагу приділяють кормовиробництву. Оцінюють виробництво кормів за їх видами, кількістю та якістю, а також їх вартість і трудозатрати. Виявляють резерви й шляхи збільшення та підвищення якості кормових ресурсів.

Аналізуючи стан тваринництва, насамперед оцінюють перспективність існуючої технології утримання тварин (птиці) чи доцільність заміни її на прогресивнішу з метою підвищення ефективності виробництва продукції. Рівень концентрації поголів'я, структуру стада визначають стосовно можливостей кормової бази господарства. Продуктивність тварин або птиці вивчають у динаміці і в порівнянні з показниками передових господарств регіону. Після цього аналізують структуру виробничих процесів, рівень їх механізації та організацію праці робітників, забезпеченість поголів'я приміщеннями для їх утримання відповідно до зоотехнічних норм з розрахунку на одну тварину або птицю.

При аналізі питань механізації показують наявність техніки, її технічний стан та рівень механізації виробничих процесів; визначають доцільність підвищення рівня або удосконалення засобів механізації виробництва продукції тваринництва; описують прийняті систему і організацію технічного обслуговування фермських машин та обладнання.

Економічні показники виробничої діяльності господарства повинні відображати обсяги й собівартість продукції тваринництва за останні 3—5 років, а також структуру собівартості і затрати праці на одиницю продукції. За економічним аналізом визначають шляхи зменшення собівартості й затрат праці на виробництво. Значна увага має були приділена питанням охорони праці та навколишнього середовища.

На основі даних аналізу обґрунтовуються та уточнюються мета і завдання курсового чи дипломного проекту. Дані аналізу виробничих та економічних шоказників можна подати графічно як ілюстрацію до виконаного проекту.

1.2. ТИПИ ТА РОЗМІРИ ТВАРИННИЦЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Тваринницька ферма або комплекс — спеціалізоване підприємство, виробнича діяльність якого пов'язана з утриманням тварин чи птиці. В об'ємно-планувальному вирішенні тваринницьке підприємство — це ділянка землі, на якій розміщуються основні виробничі приміщення для утримання тварин або птиці і допоміжні будіівлі та споруди, що мають відношення до обслуговування цього поголів'я.

Існуючі ферми поділяють на тваринницькі (за видом тварин бувають свинарські, великої рогатої худоби, вівчарські, звірівницькі) і птахівницькі (відповідно курячі, качині, гусячі, індичі тощо). За виробничим напрямом тваринницькі ферми бувають племінні, решродуктивні й товарні. Останні, в свою чергу, класифікують за видом продукщії, що виробляється.

Розміри ферми обгфунтовують, виходячи з площі землекористування господарства, природних умов місцевості і даних економічних розрахунків, що включають витрати на доставку кормів, транспортування готової продукції, вивезення гною тощо. Проектувати тваринницьке підприємство можна відповідно до рекомендованої номенклатури типорозмірів ферм (дод. 1) або ж за окремим завданням.

Структура стада гварин або птиці зумовлюється перспективою розвитку цієї

галузі у господаїрстві. Рекомендована структура поголів'я залежно від виду тварин наведена в дод. 2.

1.3. ТЕХНОЛОГИ УТРИМАННЯ ТВАРИН ТА ПТИЦІ

Для проведення проектувальних робіт необхідно знати або вибрати раціональний варіант технології утримання тварин чи птиці. Від цього залежать планувальні вирішення виробничих приміщень, вибір й розміщення технологічного обладнання в них та організація робіт на фермі. Перспективні технології утримання повинні передбачати зручність розміщення тварин і птиці у приміщеннях, пристосованість до використання засобів механізації та автоматизації виробничих процесів, наукової організації праці.

На молочнотоварних фермах поширені традиційна, змінно-потокова і потоково-цехова системи утримання тварин. При традиційній системі тварини утримуються на прив'язі у стійлах із використанням вигульних майданчиків для моціону. При цьому всі технологічні процеси, пов'язані з доглядом за тваринами й одержанням від них продукції, виконуються за місцем їх утримання і без суттєвої спеціалізації працівників.

Змінно-потокова система грунтується на застосуванні загального кормодоїльного приміщення, в якому годівлю і доїння тварин здійснюють групами за зміщеним графіком. Така система утримання дозволяє зменшити капіталовкладення з розрахунку на одну голову, збільшити коефіцієнт використання машин та обладнання, а також продуктивність праці як при прив'язному, так і безприв'язному утриманні тварин.

Потоково-цехова система характеризується тим, що на фермі обладнують спеціалізовані цехи (родильний, дорощування телят, утримання товарного стада, одержання продукції тощо), в яких працівники зайняті на виконанні однотипних робіт. Це дозволяє підвищити продуктивність праці та якість робіт.

Велику рогату худобу утримують за трьома способами: прив'язним, безприв'язним і комбінованим.

Прив'язний спосіб утримання застосовують переважно на молочних і м'ясо-молочних фермах. Такому утриманню віддається перевага також на племінних фермах. Цей спосіб характеризується тим, що тварини взимку перебувають у стійлах корівників на прив'язі, а влітку — на вигульних майданчиках або в таборах. Утримання корів у цьому разі вимагає великих затрат праці і коштів. Позитивними ознаками такого способу утримання є економічніше використання кормових ресурсів та підстилкових матеріалів, можливість індивідуального обслуговування тварин.

Безпри&язний спосіб має два варіанти утримання: вільно-вигульне на глибокому шарі підстилки, а також у боксах.

У першому варіанті тварини без обмежень переміщуються на вигульних майданчиках, у приміщеннях для відпочинку, мають вільний доступ до кормів і води. При цьому спрощуються процеси обслуговування поголів'я, зменшуються потреби в технологічному обладнанні. За рахунок скорочення затрат праці, а також амортизаційних відрахувань знижується собівартість продукції., Цей варіант утримання потребує достатньої кількості кормів та підстилкових матеріалів.

При комбінованому способі безприв'язне утримання тварин поєднується з фіксацією їх під час годівлі (в приміщеннях чи спеціальних їдальнях). Відомі й інші варіанти комбінованого утримання.

На свинофермах переважає групове утримання і лише в окремих випадках — індивідуальне (кнури або свиноматки при опоросі). При цьому застосовують вільно-вигульну, станково-вигульну і безвшгульну системи.

При вільно-вигульній системі свині протягом доби крізь лази в стінах свинарника мають змогу виходити вигульні майданчики. Така система використовується для утримання ремонтного молодняку, поросят і свиноматок протягом перших трьох місяців пофосності.

У разі станково-вигульної системи кнурів, свиноматок після 3 міс. поросності і свиноматок з поросятами випускають на прогулянку індивідуально або окремими групами відповідно до розпорядку на фермі.

На вівцефермах широко застосовують випасну і випасно-стійлову системи утримання. Випасна система рекомендується для господарств, які мають достатньо природних або культурних пасовищ, а випасно-стійлова — для господарств з обмеженими площами пасовищ. Овець утримують, як правило, цілорічно отарами по кілька сотень голів у кожній.

На кролівницьких фермах доросле поголів'я і молодняк кролів утримують в одноярусних шедах, розміщених групами: по 4 шеди для дорослих кролів і по 4 — для ремонтного молодняку та вирощування на м'ясо. В кожному шеді є 76 кліток для дорослих самців та самок і 144 — для молодняку. Дорослі крюлі утримуються ;у клітках по одному, а молодняк на вирощуванні та відгодівлі — по 7, ремонтний — по 4 голови.

На птахівницьких фермах птицю утримують у клітках, вольєрах, на підлозі або вільно-вигульно за межами приміщень. Найпрогресивнішим є кліткове утримання, яке дозволяє ефективно використовувати виробничі площі, і обладнання та корми.

Достатньо обгрунтований вибір системи утримання тварин або птиці є важливим фактором зменшення витрат коштів і затрат праці на одиницю продукції, що виробляється.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН ФЕРМИ

2.1. ВИБІР ДІЛЯНКИ

Розробку генерального плану починають із визначення ділянки для ферми відповідно до перспектив розвитку господарства і, зокрема, галузі тваринництва.

Від вибору ділянки та правильного розміщення на ній приміщень та споруд залежать простота і зручність виконання технологічних процесів, створення відповідних санітарно-гігієнічних умов для обслуговуючого персоналу, успішність вирішення запланованих виробничих завдань. Ця ділянка повинна задовольняти певним виробничим і санітарно-зоотехнічним вимогам.

До виробничих вимог належать: зручність розміщення ферми відносно сільськогосподарських угідь (польової і кормової сівозмін); наявність або можливість спорудження шляхів сполучення з населеним пунктом господарства, а також базами матеріально-технічного забезпечення ферми та реалізації одержаної продукції; можливість надійного забезпечення ферми якісною водою, електроенергією; достатня міцність грунтів для зведення на них необхідних будівель. Грунтові води повинні залягати на глибині не менше 2—3 м від поверхні грунту.

Санітарно-зоотехнічні вимоги зводяться до того, щоб ділянка була рівною або мала невеликий уклон для відведення дощових і талих вод із території ферми, розміщувалася нижче рівня населеного пункту, водозабірних споруд й вище лікувально-ветеринарних будівель, гноєсховищ та місць збирання стічних вод. З метою санітарного захисту тваринницька ферма повинна знаходитись не ближче 150—200 м від магістральних транспортних доріг, а птахоферма — 250—500 м.

Ферму та тваринницькі приміщення слід розміщувати так, щоб переважаючі напрями вітрів були спрямовані від населеного пункту та кормоцеху в бік тваринницьких будівель і гноєсховища.

2.2. ВИЗНАЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

Тип приміщень для тварин та потреба в них залежать від виду й кількості поголів'я тварин або птиці, структури поголів'я стада, прийнятої системи утримання. Тип та кількість інших споруд зумовлюються їх призначенням.

До виробничих приміщень належать: будівлі для утримання тварин і птиці,, кормоцех, молочно-доїльний блок та інші. Забудова ферми здійснюється за типовими або спеціально замовленими проектами. При виборі типового проекту ферми та окремих її приміщень необхідно враховувати такі зоотехнічні й інженерні вимоги: можливість використання прогресивної технології утримання і годівлі тварин та птиці, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; відповідність площі території та приміщень для розміщення необхідного поголів'я тварин або птиці при забезпеченні технологічних і протипожежних норм; зручність виконання робіт з ремонту та дезинфекції приміщень; можливість максимального використання місцевих будівельних матеріалів.

Потреба в приміщеннях для утримання тварин визначається нормами площі і фронту годівлі з розрахунку на одну голову. Так, при утриманні великої рогатої худоби на прив'язі норма площі приміщення на одиу тварину становить 8—10 м², при безприв'язному - 5—6 м², для відгодівельного поголів'я — 3,5—4 м²; фронт годівліі залежно від віку тварин — у межах 0,5—1,2 м на голову.

У свинарниках для індивідуального утримання норма площі станка на одну свиноматку становить 4—5 м², у групових станках — 2,5—3 м², при відгодівлі свиней — 0,65—0,7 м²й утриманні молодняку — 0,2—0,4 м² на одну голову. Фронт годівлі дорівнює 0,2—0,5 м.

При утриманні курей на підлозі на 1 м² розміщують 4—5 голів, при кліткашому утриманні — 10—11 голів.

Орієнтовна питома норма площі інших приміщень наведена в дод. 3.

Необхідну кількість однотипних приміщень n_п для утримання тварин або птизді можна розрахувіати за відношенням:

n_п=m/m_п

де m — загальна кількість тварин однієї й тієї ж технологічної групи на фермі, голів; m_п— проектна місткість одного приміщення, голів.

Розрахункову кількість корів родильного відділення m_р, сухостійних m_c та хворих m_х, що знаходяться на карантині, а також телят m_Т віком до 20 діб визначають залежно від загальної кількості корів m_к на фермі:

m_р = (0,1—0,12) m_к; m_с = (0,1—0,15) m_к; m_х = (0,1—0,11;) m_к; m_Т = 0,9 m_к.

У разі відсутності типового твариннищького приміщення необхідного розміру площу приміщення Fп визначають за формулою:

Fп=ƒ_i m_п (2.2)

де ƒ_i -норма площі приміщення на одну голову, м².

Характеристика типових приміщень для утримання тварин відповідно до їх призначення наведена в дод. 4.

2.3. РОЗРАХУНОК ПОТРЕБ У СКЛАДСЬКИХ ОБ'ЄКТАХ

Для нагромадження та зберігання в умовах ферми кормів, підстилкових матеріалів та гною передбачаються відповідні складські споруди. Концентровані корми зберігають у закритих складських приміщеннях, які доцільно розміщувати поряд із кормоцехом або блокувати з ним. Коренеплоди зберігають у буртах, траншеях або спеціальних сховищах, які також можуть бути зблокованими з кормоцехом. Силос та сінаж закладають у бетонні наземні чи заглиблені траншеї або башти. Грубі корми в розсипному чи пресованому стані зберігають у скиртах або спеціальних критих сховищах (сараї, навіси).

Місткість та кількість кормосховищ, розміщених безпосередньо на території ферми, визначають залежно від поточних потреб, а також величини резервного запасу того чи іншого корму. Останній розраховують за формулою:

G_j=k_BD (2.3)

де G_j— величина запасу j-го виду корму, кг; k_B — коефіцієнт, що враховує втрати корму. Залежить від виду корму, способів його зберігання та транспортування (для концентрованих кормів k_B =1,01, коренебульбоплодів — 1,03, силосу і сінажу — 1,1—1,15, зеленої маси — 1,05); D — кількість днів, на які розраховують запас корму; — добова норма видачі j-го виду корму на одну голову і-їгрупи тварин, кг. Приймається відповідно до вибраного кормового раціону (дод. 5); m_i - поголів'я тварин і-ї групи; п — кількість статево-вікових груп тварин, що утримуються на фермі.

Практикують також визначення річної потреби кормів

залежно від кількості умовних голів m_ум на фермі:

m_ум= (2.4)

де К_у — коефіцієнт переведення поголів'я ферми в умовні голови (дод. 6).

Стосовно окремих видів кормів (наприклад, силос, сінаж, оренебульбоплоди) створюють запас на весь стійловий період, тривалість якого залежить від зональних умов господарства. Відносно інших кормів він може бути зменшений і створюватися в межах від 10—30 добових потреб (для комбікормів) до 15—25 % від їх річної потреби (для грубих).

Загальна місткість V₃ сховищ для тимчасового зберігання корму зумовлюється Його об'ємною масою:

Vз=G_jP_j (2.5)

Кількість відповідних сховищ N_cx визніачають за формулою:

N_cx =G_j/G₁=V_з/ɛV₁ (2.6)

де G₁ та V₁— місткість та об'єм одного сховища, приймають відповідно до типових рішень; ɛ— коефіцієнт використання об'єму споруди при заповненні її кормами; P_j— об'ємна щільність корму, кг/м³ (дод. 7).

Орієнтовні розміри сховищ наведені в дод. 8.

Об'єм скирти Соломій чи сіна можна визначити за такими емпіричними залежностями:

для кругловерхої високої

V_с = (0.52h + 0.46b)bl; (2.7)

для плосковерхої

Vс = (0.56h + 0,55b)b; (2.7, а)

де h, b та l — висота, ширина та довжина скирти, м. Загальну місткість гноєсховищ С_га визначають за виразом:

G_гн=D (2.8)

де D — планова тривалість зберігання гною, днів; q_гні та q_ci— добовий вихід відповідно гнок та сечі від одної тварини і-го виду, кг; q_Пі - добова норма внесення підстилки на одну голову i-ї групи тварин, кг; m_i — поголів'я тварин i-ї групи; п — кількість статево-вікових груп тварин.

Після вибору типо]розміру гноєсховища їх кількість визначають за формулою (2.6).

2.4. УМОВИ РОЗРОБКИ СХЕМИ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПЛАНУ

Генеральний план ферми є основним документом, за яким ведеться забудоша тваринницького підприємства. Це схематичне креслення -території, де наведено розміщення всіх фермських об'єктів. Крім приміщень іі споруд, на ньому також показують зелені насадження, майданчики, дороги тощо; наносять лінії електропередачі, телефонної мережі, а також водопостачання,, теплозабезпечення, каналізації.

Перед розробкою генерального плану здійснюють топографічне вивчення ділянки забудови, рельєфу місцевості, характеру грунтів, рівня ґрунтових вод, напряму пануючих вітрів. Креслення генерального плану виконують, як правило, в масштабі 1:500 або 1:1000. Розміри проставляють у метрах. Уклони визначають у тисячних частках і записують тільки цілими цифрами (наприклад, якщо уклон дорівнює 0,25, на генеральному плані пишуть 25). Всі об'єкти на генеральний план наносять, користуючись прийнятими умовними позначками (рис. 2.1—2.4).

Рис. 2.1. Генеральний план молочнотоварної ферми:

1-корівник на 200 голів; 2 - фермська молочна; 3 — родильне відділення; 4 - телятник 140 голів; 5 — приміщення для телиць; 6 — ветеринарний пункт; 7 — вигульний майданчик; 8 — санпропускник; 9 — вагова; 10 — пункт технічного обслуговування машин те обладнання; 11 - місце для котельні; 12 — трансформаторна підстанція; 13 — кормоцех; 14 — коренебульбосховище; 15 — майданчик для зберігання коренебульбоплодів; 16 — силососховище; 17 - сховище для сінажу; 18 — майданчик для зберінання грубих кормів; 19 — дезбар'єр; 20 — бункер для концентрованих кормів; 21 — гноєсховище

На кресленнях генеральних планів можуть бути наведеш експлікація будівель, табличні і текстові матеріали, розшифрування умовних позначок, які рекомендується розміщувати праворуч від основного зображення або під ним. У верхньому лівому куту креслять розу вітрів.

Роза вітрів — це графічне зображення напряму та тривалості дії вітрів за певний період (місяць, рік, десятиліття). Розу вітрів будують на основі даних

До гноєсховища

Рис. 2.2. Генеральний план свиновідгодівельної ферми:

1 — свинарник-відгодівельник на 11700 голів; 2 — відкритий вигульний майданчик; 3 — вигульний майданчик із навісом; 4 — кормоцех; 5 — водонапірна споруда; б — майданчик для запасу грубих кормів; 7 — сховище коренебульбоплодів; 8 - силосні споруди; 9 — зерносклад; 10 — навіс для техніки; 11 — гараж для машиш; 12 — будинок тваринників;

13 — автомобільні ваги

найближчої метеорологічної станції. Дані щодо величини та напряму вітру відкладають у масштабі від центральної точки.

Центральне місце на генеральному плані повинні займати виробничі будівлі. Це необхідно для найраціональнішої організації виконання технологічних операцій, ефективного використання засобів механізації, скорочення відстаней вантажоперевезень.

Будівлі доцільно розташовувати групами, наприклад виробничі, для зберігання і підготовки кормів (кормоцех, кормосклад, кормосховище), техніки тощо. Виробничі будівлі необхідно розміщувати компактно, в певному порядку, який забезпечує мінімальні витрати на водопровід, каналізацію, електромережу і перевезення вантажів.

У північних та центральних районах України приміщення для утримання тварин орієнтують поздовжньою віссю з півночі на південь, а у південних — зі сходу на захід. Відхилення від рекомендацій допускаються залежно від місцевих умов до 30°. Для зменшення протягів тваринницькі приміщення доцільно розміщувати таким чином, щоб одна з діагоналей збігалася з напрямом пануючих вітрів, при цьому кут будівлі розділятиме повітряний потік і зменшуватиме його швидкість.

Пташники орієнтують фасадом на південь або південний схід, а для водоплавної птиці — у бік водойми. Зону зберігання кормів та кормоцех, а також споруди і майданчики для зберігання техніки, будинок тваринників відносно тваринницьких приміщень розміщують вище зіа рівнем місцевості, а гноєсховища — у протилежному напряму.

Рис. 2.3. Генеральний план вівцеферми:

1 – вівчарня; 2 – кормоцех; 3 – будинок тваринників; 4 – сховище для концентрованих кормів; 5 – пункт штучного осіменіння; 6 – майданчик для техніки; 7 – силососховище; 8 – насосна станція; 9 – каналізаційні споруди; 10 – трансформаторна підстанція; 11 – майданчик; 12 — дезбар'єр; 13 — естакада для вантаження овець; 14 – вагова; 15 – огорожа; 16 — ворота; 17 — вигульно-кормові майданчики; 18 — майданчик для зберігання грубих кормів, підстилкових матеріалів

Привизначенні відстаней або розривів між окремими приміщеннями і спорудами ферми враховують не лише санітарно-гігієнічні норми, а й умови протипожежної безпеки цих об'єктів (табл. 2.1), Для зведення будівель І та II ступенів

Рис. 2.4. Гешеральний план птахофабрики:

1 — пташник на 7500 маточного поголів'я курей; 2 — пташник на 15000 голів ремонтного молодняку; 3 — пташник на 54000 бройлерів; 4 - інкубаторій; 5 - сховище для підстилки; б — адміністративне приміщенні.; 7 - допоміжні приміщення; 8 — склад тари; 9 — лабораторія; 10 — цех убою; 11 — ветеринарний пункт; 12 — дезінфекційний блок; 13 — котельня; 14 — сховище для комбікормів; 15 — вагова; 16 — санпропускник на 15 чоловік 17 — санпропускник на 60 чоловік; 18 -утеплений дезбар'ер; 19 - ванна для дезйнфекції коліс трансипорту: 20 — сховище для посліду.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕДМОВА	\|	Мінімальні санітарні розриви між спорудами, м

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.