Основні поняття про кодування сигналів.

Кодування сигналів у передавальних середовищах.

Джерела випромінювання.

Напівпровідникові лазери та світлодіоди є безпосередніми перетворювачами електричних сигналів у оптичне випромінювання. Обидва типи пристроїв виготовляють із GaAlAs, GaInAsP або із GaAlAsP. Світлодіоди, вживані в оптоволоконних системах, генерують світло в діапазоні 800...1300 нм, тоді як лазерні діоди мають вужчий спектр і звичайно оперують в інфрачервоному діапазоні. Світлодіоди відносно недорогі, надійні і прості у застосуванні, оскільки їх електронні кола менш складні, ніж для лазерів. Вони вводять менше світла у оптоволокно, бо випромінюють у більш широких кутах. Світлодіоди повільніші від лазерних діодів, мають більшу область поверхневого контакту і випромінюють більш широкий спектр світла від лазерних діодів, тому більш придатні до застосування з багатомодовими волокнами для локальних сполучень, в яких проблема матеріальної дисперсії не є істотною. Якщо джерело світла в оптоволоконній системі в неперервному режимі (без модуляції) випромінює дуже вузький спектр частот оптичного діапазону, то це дуже зменшує вплив спектральної дисперсії. Однак світлодіоди мають ширину спектру випромінювання понад 20 разів більшу від лазерів, тому це приводить до більшої спектральної дисперсії.

Лазерні діоди звичайно кращі від світлодіодів, однок вони набагато дорожчі, бо мають значно складнішу структуру внаслідок високих вимог до оптичного резонатора. Вони мають меншу область поверхневого контакту, вищу швидкість (1 Гб/с порівняно із 100Мб/с) від LED, вужчий спектр, що робить їх більш придатними для одномодових волокон і великих відстаней. Вихідна потужність лазерних діодів залежить від температури і термін експлуатації менший, ніж для світлодіодів.

Повсюдне поширення провідних кабельних систем, зокрема, телефонних мереж робить їх привабливим середовищем для передавання сигналів даних. Однак основні сигнали даних у загальному випадку не існують у формі, придатній для безпосереднього передавання через такі системи. Як відомо, безпосереднє передавання послідовностей двійкових даних у вигляді символів {0,1} викликає появу постійної складової в спектрі сигналу, залежної від розподілу нулів та одиниць у послідовності, яка передається. Однак звичайне телефонне сполучення не є колом з властивостями фільтра нижніх частот, оскільки ці кола з’єднані тільки для змінної складової і шлях для постійного струму, якщо він існує, використовується виключно з метою сигналізації. Якщо сигнали даних мають значну частотну комоненту, близьку до постійної складової, то вони непридатні для безпосереднього передавання через провідні кабельні системи, у тому числі через телефонні мережі.

Для подолання цієї проблеми можна використати модуляційно-демодуляційне обладнання (модем). Модем перетворює сигнали даних до частот у звуковому діапазоні, що робить їх придатними для передавання через телефонні мережі. Однак модуляція не є єдиним методом обробки сигналів, який може бути застосований для узгодження спектру сигналу, який передається, із наявною шириною смуги пропускання каналу. Через використання різних технік кодування, часто можливо отримувати придатний спектр без застосування більш складної процедури модуляції.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Будова оптоволокна та основні фізичні явища в оптоволокні.	\|	Вимоги до методів цифрового кодування

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.