На першому місці працівника стоїть проблема самоутвердження; суттєвими є соціальні потреби та безпеки; фізіологічні потреби є більш значними, ніж потреби самовираження.
Мотивація персоналу буде полягати в задоволенні відповідних потреб. Мета управління за цих умов — пошук засобів мотивації персоналу до ефективної трудової діяльності.
Ф. Герцберг розробив двохфакторну теорію мотивації. Він виокремив дві групи факторів, що безпосередньо впливають на задоволення потреб людини.
Гігієнічні фактори (є джерелом невдоволення працівників, але не впливають на мотивацію трудової діяльності; сприймаються як належне):
1) рівень заробітної платні;
2) міжособистісні стосунки в колективі;
3) політика адміністрації;
4) ступінь контролю за роботою персоналу;
5) комфортабельність робочих місць; Мотивуючі фактори:
1) потреби у визнанні, повазі;
2) пізнавальні, естетичні фактори;
3) реалізація можливостей;
4) розвиток особистості;
5) успіх діяльності;
6) високий ступінь відповідальності;
7) можливості для творчого і професійного зростання;
8) просування по службі;
9) оплата праці в залежності від результатів.
Один і той же фактор може викликати задоволення в одного вчителя і не викликати у іншого. Приклад: робота у профільному класі для одного вчителя — престиж, для іншого — зайвий клопіт. Відтак мотивація являє собою вірогідний процес.
Процесуальні теорії мотивації аналізують, як людина обирає конкретний вид поведінки.
Теорія очікувань Врума ґрунтується на тому, що потреба — це не єдина мотивація до дії. Людина повинна мати надію, що обраний нею тип поведінки сприятиме досягненню бажаного. Теорія підкреслює важливість взаємозв'язків:
Якщо значення будь-якого з трьох факторів буде низьким, то і мотивація буде слабкою. Оскільки люди мають різні потреби, то і винагороду вони розцінюють по-різному {рис. 32).