Рівень інтерфейсів

Функції маршрутизатора

Основна функція маршрутизатора - читання заголовків пакетів мережевих протоколів, прийнятих і буферизованих по кожному порту (наприклад, IPX, IP, AppleTalk або DECnet), і ухвалення рішення про подальший маршрут проходження пакета по його мережевій адресі, що включає, як правило, номер мережі й номер вузла.

Функції маршрутизатора можуть бути розбиті на 3 групи відповідно до рівнів моделі OSI (мал. 5.3).

Мал. 5.3. Функціональна модель маршрутизатора

На нижньому рівні маршрутизатор, як і будь-який пристрій, підключений до мережі, забезпечує фізичний інтерфейс із середовищем передачі, включаючи узгодження рівнів електричних сигналів, лінійне й логічне кодування, оснащення певним типом рознімання. У різних моделях маршрутизаторів часто передбачаються різні набори фізичних інтерфейсів, що представляють собою комбінацію портів для приєднання локальних і глобальних мереж. З кожним інтерфейсом для підключення локальної мережі нерозривно зв'язаний певний протокол канального рівня - наприклад, Ethernet, Token Ring, FDDI. Інтерфейси для приєднання до глобальних мереж найчастіше визначають тільки деякі стандарт фізичного рівня, над яким у маршрутизаторі можуть працювати різні протоколи канального рівня. Наприклад, глобальний порт може підтримувати інтерфейс V.35, над яким можуть працювати протоколи канального рівня: LAP-B (що використовуються у мережах Х.25), LAP-F (використовуються у мережах frame relay), LAP-D (використовуються у мережах ISDN). Різниця між інтерфейсами локальних і глобальних мереж пояснюється тим, що технології локальних мереж працюють за власними стандартами фізичного рівня, які не можуть, як правило, використовуватися в інших технологіях, тому інтерфейс для локальної мережі являє собою сполучення фізичного й канального рівнів і зветься по імені відповідної технології - наприклад, інтерфейс Ethernet.

Інтерфейси маршрутизатора виконують повний набір функцій фізичного й канального рівнів по передачі кадру, включаючи одержання доступу до середовища (якщо це необхідно), формування бітових сигналів, прийом кадру, підрахунок його контрольної суми й передачу поля даних кадру верхньому рівню, у випадку якщо контрольна сума має коректне значення.

Як і будь-який кінцевий вузол, кожен порт маршрутизатора має власну апаратну адресу (у локальних мережах МАС-адресу), по якій йому й направляються кадри, що вимагають маршрутизації, іншими вузлами мережі.

Перелік фізичних інтерфейсів, які підтримує та або інша модель маршрутизатора, є його найважливішою споживчою характеристикою. Маршрутизатор повинен підтримувати всі протоколи канального й фізичного рівнів, яка використовується в кожній з мереж, до яких він буде безпосередньо приєднаний. На мал. 5.3 показана функціональна модель маршрутизатора із чотирма портами, що реалізують наступні фізичні інтерфейси: 10Base-T й 10Base-2 для двох портів Ethernet, UTP для Token Ring й V.35, над яким можуть працювати протоколи LAP-B, LAP-D або LAP-F, забезпечуючи підключення до мереж Х.25, ISDN або frame relay.

Кадри, які надходять на порти маршрутизатора, після обробки відповідними протоколами фізичного й канального рівнів, звільняються від заголовків канального рівня. Взяті з поля даних кадру пакети передаються модулю мережевого протоколу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протоколи маршрутизації	\|	Рівень мережевого протоколу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.