• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тип побудови тексту

В залежності від характеру об’єкту дійсності, що відображено в творі чи його частині, виділяється тип побудови тексту:

1) якщо об’єкт – дія в часі, тип побудови – розповідь;

2) якщо об’єкт – частини чи елементи одного об’єкту в його статиці, тип побудови – опис;

3) якщо об’єкт – це думка, що розвивається й наближається до висновку – тип побудови – роздум.

Якщо між подіями, явищами дійсності існує хронологічний (за часом) зв’язок, тоді цей зв’язок повинен встановлюватися між фразами тексту, що відображає ці явища. Такий текст повинен будуватися у вигляді розповіді, в якому фрази розташовані за порядком, що визначається зв’язком подій, пов’язаних в часі.

Інший тип композиційних відношень - зв’язок між фразами чи великими одиницями тексту на основі просторових, функціональних чи інших відношень між частинами об’єкту, що відображається в мові. Такі відношення (зв’язки) між частинами опису.

Третє явище дійсності пов’язуються причинно-наслідковими висновками-відношеннями: одне – це основа іншого, інше – наслідок першого й основа третього. Це тип – роздум. В ньому розташування фраз пояснюється відношеннями між основою й наслідком, наслідком і основою, між тезами, аргументами й висновками.

Можна назвати такі найбільш розповсюджені різновиди основних структурних зв’язків:

В розповіді:

· пряма хронологія;

· зворотня хронологія;

· пряма хронологія з вдступом.

В описі:

· рух погляду спостерігача за об’єктом опису, його складовим частинам (зліва направо, зверху вниз,знизу вверх, від голови тварини до його хвоста й так далі);

· рух деталі, що обробляється за технологічним ланцюгом (описово-розповідний тип);

· маршрут руху (наприклад, в путівнику, також описово-розповідний тип);

· класифікаційний принцип з різною основою поділу на частини (за об’єктом, за методом дослідження, за структурою об’єкту, що вивчається, за ознаками об’єкту, за територією);

· вбивання чи нарощування ознаки: а) від нижчого до вищого і навпаки; б) від простого до складного; в) від самого значущого до менш значимого; г) від того, що визначається, до того, що визначено; від найбільш загального до більш конкретного.

Описово побудовані тексти розрізняються також і за місцем загальної частини опису (загальної характеристики об’єкту опису): в одних ця частина починає текст, в інших – завершає, в третіх знаходиться і в початку і в кінці.

Вчені називаю перший різновид опису розділовим описом (визначає рід чи вид в цілому, потім частини окремо), а інший –єднальний (раніше про частини цілого, а потім рід чи ціле – описуються частини будівлі, а потім вся будівля в цілому).

Виділяють ще й третій вид – розділово-єднальний, як найбільш ефективний для сприйняття, розуміння й запам’ятовування. Частини опису об’єкту зрозуміліші, коли вже відомо, який об’єкт в цілому, а заключний опис об’єкту в цілому, основа на знання частин, сильніше закріпить уявлення про описаний об’єкт.

В роздумі:

1) структура висновку в доказі чи запереченні (від посилань до висновку, від тезису до аргументів і від них до висновку);

2) та чи інша закономірність пізнавального руху за об’єктом, що досліджується:

- від явища до суті;

- від фіксації змін до аналізу їх причини;

- від якісних характеристик предмету до вивчення його кількісних параметрів;

- від елементів до їх зв’язків;

- від змісту закону щодо розкриття його модифікації, форм прояву їх в різних умовах;

- від з’ясування предмету до його історії;

3) метод розходження від конкретного до абстрактного;

4) діалектичний метод сходження від абстрактного до конкретного (від більш абстрактно простого до все більш конкретного й більш складного).

Потрібно враховуватитакож і смислові частини твору, які не рівнозначні. Серед них виділяють зачин(вступна частина), основна частина, кінцівка(частина висновку).Потрібно враховувати смислові частини основного змісту, їх називають «пакувальний» матеріал, тобто частини, які вводить сам автор, що керувати читанням, давати читачу перепочинок, допомагати читачу краще сприйняти текст.

Зв’язність тексту пояснюється ще й зв’язками між реченнями граматичного й комунікативного характеру. Називається такий зв’язок –локальний.

Виражається в міжфразових синтаксичних зв’язках, що утворюються з допомогою модальними й займенниковими словами, видо-часовими формами дієслів, лексичними повторами, порядком слів, сполучниками. Цей зв’язок тому й називається локальним, місцевим, що не може міцно зв’язувати фрази всього тексту, а лише невеликі його фрагменти.

Вчені вводять поняття домінуючого іменідля зв’язку фраз.Ім’я в фразі домінуюче за двох умов:

1) якщо воно позначає предмет, який вже згадувався у попередніх фразах конкретного тексту (безпосередня домінантність);

2) якщо воно в цілому позначає предмет, який ще не згадувався, але містить в своєму складі інше ім’я, й це ім’я означає предмет, який вже згадувався (опосередкована домінантність).

3. Логічність композиції

Під час аналізу й оцінки композиції, потрібно перевіряти чи задовольняє композиція потребам логічності. Якщо є композиційні відхилення – це точна ознака композиційної помилки.

Тему кожного твору чи його частин, що перевищують фразу, можна розглядати як поняття, а правильно членувати, ділити поняття (тему) на складові частини можна, тільки потрібно дотримуватися логічних правил поділу.

Поділ поняття –це логічна операція, за допомогою якої розкривається його обсяг, тобто в першому наближенні число предметів, що охоплюються поняттям і входять в конкретний клас.

Для того, щоб поділ понять (тем) на частини (підтеми) був правильним, поділ повинен бути:

1) обґрунтованим, тобто проводитися тільки за одним принципом (ознакою), який лежить в основі різних видових частинах (підтемах) – правило обґрунтування поділу;

2) адекватним (за обсягом), тобто сума обсягу частин тексту (видових членів поділу) повинна бути рівною обсягу всього тексту (родового поняття) – правило відповідності;

3) доведеним до кінця, тобто поділеним на такі частини, кожна з яких виключає іншу, - правило взаємовиключення;

4) неперервним, тобто текст (родове поняття) повинно бути спочатку поділено на частини (види), для яких текст є ближчим родом, а тоді вже на більш дрібні частини (підвиди), для яких кожен вид виступає як рід, - правило неперервності поділу.

1. Правило обґрунтування поділу.Це головне правило поділу понять. Воно порушене (основа поділу не одна, а декілька) – як наслідок виникають помилки:

· в невідповідності поділу (обсяг виявляється чи вужчий, чи ширший за тему);

· в незавершеності поділу (частини перехрещуються, не виключають одна одну);

· в неперервності поділу (тема ділиться на підвиди, оминувши види).

Це поділ літератури за її видами, темами, метою, відповідності з часом та інше. Наприклад, технічна література, її можна поділити на історію техніки (історико-технічна л-ра), інші – л-ру, що висвітлює наукові проблеми техніки (науково-технічна л-ра), інші – л-ра, що популяризує техніку (популярно-технічна л-ра), інші – л-ра, що допомагає виробництву (виробничо-технічна л-ра).

2. Правило відповідності.Якщо не дотримуватися цього правила, твір чи його частина буває вужче чи ширше теми.Автор або пропускає певні частини теми чи включає в текст те, щодо теми немає відношення. В першому випадку тема виявляється неповністю розкритою, в іншому – її межі розмиваються (а це заважає розумінню й засвоєнню тексту). Вихід за межі теми – більш часта помилка. ЇЇ причини:

· велика кількість зібраного автором матеріалу (його так багато, що він з труднощами піддається систематизації, й автор невільно виходить за межі теми: шкода виключати зібране);

· брак матеріалу із-за не розробленості теми (щоб заповнити проблеми, автор невільно замінює ту чи іншу частину теми близьким до неї матеріалом, хоча він відноситься до теми в кращому випадку опосередковано);

· автор втрачає орієнтир в матеріалі із-за більшого обсягу твору, якому належить стати книгою, особливо під час роботи над оригіналом уривками; він не перевіряє відповідність викладеного матеріалу темі, що виражена в заголовку. Звідси відхилення від теми чи неповнота її висвітлення. Ось чому так важливо редактору, який прочитав розділ, главу, параграф, повернутися до їх заголовків, щоб зіставити з ними зміст підрозділів. У цьому випадку менше ймовірності, що книга вийде з порушеним правилом відповідності.

3. Правило взаємовиключення.Під час порушення цього правила не виключені повтори із-за перехрещування, композиційна нечіткість. Наприклад, в книзі про ілюстрації розділ про науково-пізнавальні ілюстрації був побудований таким чином:

· креслення;

· малюнки;

· фотокартки;

· документальні ілюстрації;

· схеми.

В основі розподіл було здійснено за характером зображення, але реально – це документальне свідчення історичного минулого. Тому, потрібно було параграфи про види ілюстрації за характером зображення поєднати в одну частину, а главу про документальні ілюстрації зробити другою главою. Тоді правило взаємовиключення не буде порушене:

· Оригінальні ілюстрації, що розпізнаються за характером зображення предметів

- фотографії;

- малюнки;

- креслення;

- схеми.

· Документальні ілюстрації.

4. Правило неперервності поділу.Під час порушення цього правила читачеві складно вловити систему у викладі матеріалу, складно її зрозуміти.

Коли не виражені розділи, параграфи, а все йде суцільним текстом.

б) Логічність композиції, як редакційна потреба

Логічність побудови композиції необхідна для організації матеріалу: його простіше запам’ятати , утримати в пам’яті.

Чому необхідна логічність у композиції:

v Не кожен читач поставить перед собою мету, щодо самостійної побудови логічних операцій у тексті, й не захоче та й не зуміє здійснити такий процес;

v Більш раціонально, щоб текст ставив перед читачем не проблему його перебудови за правилами логіки, а проблему, для вирішення якої потрібно володіти знаннями, які ми можемо вилучити з тексту, й уміти застосувати їх на практиці, завдяки чому вони краще, міцніше засвоюються.

4. Методика й навички композиції редакторського аналізу

Основні потреби, які зумовлюють методику й навички редакторського аналізу композиції тексту:

Ø Відповідала змістовому завданню твору і його фрагментів, що сприяє кращому вирішенню цього завдання;

Ø Підпорядковувалася логіці типу й підтипу побудови тексту, обґрунтовувано вибраних автором чи редактором (якщо автор написав безсистемно), що об’єктивно диктуються змістом й призначенням тексту;

Ø Була логічно досконалою (тобто відповідала логічним правилам поділу понять в усіх випадках, коли ці правила використовуються).

Виробляються такі навички композиції редакторського аналізу:

1-а група – навички розумового складання плану тексту:

§ позначати перехід від однієї надфразової єдності до іншої;

§ подумки формулювати тему кожної надфразової єдності;

§ визначати місце й значення надфразової єдності в надфразової єдності вищого рівня чи параграфа.

2-га група – навички визначення типу й підтипу побудови тексту:

§ визначати тип побудови в ході мисленнєвої побудови плану тексту;

§ бачити й формулювати різновид типу побудови, послідовність фраз.

3-тя група – перевірки логічності композиції (дотримання логічних правил поділу понять):

§ визначати під час читання й мисленнєвої побудови плану тексту основу його поділу на складові композиційні одиниці;

§ зіставляти кожен пункт плану з цією основою;

§ співвідносити зміст кожного фрагменту тексту з загальною темою тієї частини, в яку цей фрагмент входить.

Лекція 5

Тема. Аналіз та оцінка рубрикації.

Читайте також:

1. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
2. III.4 Форматування тексту.
3. Аксіоматичний метод у математиці та суть аксіоматичної побудови теорії.
4. Алгоритм побудови сітьових графіків.
5. Алгоритми побудови дерев екстремальної ваги
6. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн
7. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
8. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. Особливості побудови банківської системи в Україні.
9. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови
10. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови.
11. Важливою ознакою класифікації є принцип побудови перетворювачів кодів, згідно з яким їх можна поділити на чотири групи.
12. Введення та редагування тексту.

Переглядів: 4242