• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стадії життєвого циклу ІС

Для кожної стадії визначаються послідовність виконуваних робіт, одержувані результати, методи і засоби, необхідні для виконання робіт, ролі та відповідальність учасників тощо. Такий формальний опис ЖЦ ІС дозволяє спланувати і організувати процес колективної розробки і забезпечити управління цим процесом.

Модель життєвого циклу ІС - структура, що визначає послідовність виконання і взаємозв'язки процесів, дій і завдань, які виконуються протягом ЖЦ.

Найбільше поширення одержали три основні моделі ЖЦ:

1. Каскадна модель ("водоспадна модель") (1970-1975 рр.) передбачає перехід з одної стадії до наступної тільки після того, як буде повністю завершена робота на поточній стадії. Кожна стадія завершується випуском повного комплекту документації, достатньої для того, щоб розробка могла бути продовжена іншою командою розроблювачів (рис. 5.1).

Позитивні сторони застосування каскадного підходу:

- на кожній стадії формується закінчений, повний і погоджений набір проектної документації;

- виконувані в логічній послідовності стадії робіт дозволяють планувати строки завершення всіх робіт і відповідні витрати.

Каскадний підхід добре зарекомендував себе при побудові ІС, для яких на самому початку розробки можна досить точно і повно сформулювати всі вимоги. У цю категорію попадають складні розрахункові системи, системи реального часу та інші подібні завдання.

Рис. 5.1. Схема каскадного підходу

Однак у процесі використання каскадного підходу виявився ряд його недоліків, викликаних насамперед тим, що реальний процес створення систем ніколи повністю не укладався в таку тверду схему. Постійно виникала потреба в поверненні до попередніх стадій, уточненні або перегляді раніше ухвалених рішень. Реальний процес створення ІС прийняв вид циклічної моделі.

2. Циклічна модель (1976-1985 рр.) відрізняється наявністю зворотних зв'язків між стадіями життєвого циклу (рис. 5.2).

Позитивні сторони застосування циклічного підходу:

- коректування між стадіями забезпечують меншу трудомісткість розробки в порівнянні з каскадною моделлю, але кожна стадія розтягується на весь період розробки.

Рис. 5.2. Циклічна модель ЖЦ

Основним недоліком циклічного підходу є істотне запізнювання з одержанням результатів. Узгодження результатів з користувачами проводиться тільки в точках, запланованих після завершення кожної стадії робіт, вимоги до інформаційних систем "заморожені" у вигляді технічного завдання на весь час її створення. Таким чином, користувачі можуть внести свої зауваження тільки після того, як робота над системою буде повністю завершена. У випадку неточного викладу вимог або їх зміни протягом тривалого періоду створення програмного забезпечення, користувачі одержують систему, що не задовольняє їх потребам. Моделі (як функціональні, так і інформаційні) об'єкта автоматизацій можуть застаріти одночасно з їх затвердженням.

3. У спіральній моделі ЖЦ ("триваюче проектування", "швидке прототипіювання") (1986 р. - теперішній час) (рис. 5.3) робиться упор на початкові стадії ЖЦ: аналіз і проектування. Можливість реалізації технічних рішень перевіряється шляхом створення прототипів (експериментальних зразків).

Рис. 5.3. Спіральна модель ЖЦ

Кожний виток спіралі відповідає створенню нового фрагмента або версії ІС, на ньому уточнюються мета і характеристики проекту, визначається його якість і плануються роботи наступного витка спіралі. Один виток спіралі при цьому являє собою закінчений проектний цикл по типу циклічної схеми. Таким чином, поглиблюються і послідовно конкретизуються деталі проекту та в результаті обирається обґрунтований варіант, що доводиться до реалізації.

Розробка ітераціями відбиває об'єктивно існуючий спіральний цикл створення системи. Неповне завершення робіт на кожному етапі дозволяє переходити на наступний етап, не чекаючи повного завершення роботи на поточному. При ітеративному способі розробки відсутню роботу можна буде виконати на наступній ітерації. Головне ж завдання - якнайшвидше показати користувачам системи працездатний продукт, тим самим активізуючи процес уточнення і доповнення вимог.

Основна проблема спірального циклу - визначення моменту переходу на наступний етап. Для її рішення необхідно ввести тимчасові обмеження на кожний з етапів життєвого циклу. Перехід здійснюється відповідно до плану, навіть якщо не вся запланована робота закінчена. План складається на основі статистичних даних, отриманих у попередніх проектах, і особистого досвіду розроблювачів.

Позитивні сторони застосування спіральної моделі:

- нагромадження і повторне використання проектних рішень, засобів проектування, моделей і прототипів ІС;

- орієнтація на розвиток і модифікацію ІС в процесі її проектування;

- аналіз ризику і витрат у процесі проектування ІС.

Підходи до впровадження нових інформаційних технологій в організації:

1. За орієнтацією на структуру організації:

1. Оснований на адаптації нових ІТ до організаційної структури (орієнтований на існуючу структуру організації).

При цьому підході нові ІТ пристосовуються до організаційної структури і відбувається лише локальна модернізація методів роботи. Комунікації при цьому розвинені слабо і раціоналізуються лише робочі місця. Проходить перерозподіл функцій між технічними працівниками (операторами) та спеціалістами (адміністраторами) паралельно з поєднанням функцій збору і обробки інформації (фізичний потік документів) з функцією прийняття рішень (інформаційний потік).

2. Оснований на раціоналізації організаційної структури (орієнтований на майбутню структуру організації).

При цьому підході організаційна структура модернізується таким чином, щоб ІТ дали максимальний ефект. Основною стратегією при цьому є максимальний розвиток комунікацій та розробка нових організаційних взаємозв’язків, раніше економічно недоцільних. Продуктивність організаційної структури зростає, оскільки раціонально розподіляється архів даних, зменшується обсяг циркулюючої по системних каналах інформації, досягається збалансованість ефективності кожного управлінського рівня в залежності від обсягу задач, що розв’язуються.

Для обох способів принципово змінюється використання інформаційної техніки: відбувається її переміщення з периферії інформаційної активності закладу (окремі обчислювальні центри, різноманітні розмножувальні та машинописні бюро, централізовані архіви і т. п.) безпосередньо всередину закладу ближче до безпосередніх користувачів, де інформація обробляється і приймаються рішення. Тим самим ліквідується розрив між інформаційною та організаційною структурами.

2. За напрямом впровадження:

1. Традиційний підхід ("знизу вверх").

Даний підхід до впровадження нових ІТ організований за принципом "знизу вверх". Недоліки даного підходу відомі: одним із самих істотних недоліків є те, що впроваджувана в організації традиційна ("тверда") система автоматизації дозволяє одержувати результати від роботи системи в першу чергу виконавцям нижнього рівня. Тільки після завершення автоматизації всіх бізнес-операцій на виконавському рівні, менеджери середнього рівня зможуть почати одержувати корисні для них результати роботи системи. Для того, щоб вище керівництво організації змогло одержувати з системи повну інформацію, повинно пройти багато часу - кілька місяців чи навіть років.

Часто до моменту закінчення впровадження системи потреби організації встигають змінитися, що викликає незадоволеність керівництва організації отриманими за довгий час і за великі гроші результатами. Приходиться або систему допрацьовувати під нові задачі, або організації змінювати на більш відповідну поточним потребам організації систему. Якщо при виборі нової системи знову використовується традиційний підхід, то немає гарантії, що нова система виявиться краще старої.

2. Інноваційний підхід ("автономна" послідовна автоматизація окремих ділянок діяльності організації).

Другий підхід до автоматизації діяльності підприємства заснований на використанні інноваційних систем, що адаптуються - систем, "здатних саморегулюватися відповідно до змін зовнішніх умов". Ця особливість таких систем робить можливим "автономну" послідовну автоматизацію окремих ділянок діяльності організації з поступовим "вирощуванням" єдиної системи, що охоплює всю організацію.

Очевидно, що при автоматизації не всієї організації, а невеликої ділянки, значно знижується навантаження на персонал і мінімізуються неминучі організаційні і психологічні проблеми впровадження. Система нарощується відповідно до потреб організації.

При цьому важливою якістю такої системи є те, що система має можливість вирощування "зверху вниз", коли в першу чергу автоматизується не діяльність виконавців, а рівень підготовки і структурованого представлення інформації для керівництва організації.

Використання системи, що адаптується, надає замовнику волю вибору - автоматизувати діяльність свого підприємства традиційним образом нагору чи відмовитися від традиційного підходу до автоматизації і, сполучаючи організаційні заходи і можливості системи автоматизації, почати одержувати перші реальні результати від роботи системи в першу чергу на верхньому рівні управління через 6-8 тижнів після початку робіт.

Практика показує, що в більшості випадків впровадження ІС носить стихійний характер, автоматизуються випадковим чином лише деякі функції діяльності організацій. Проте надзвичайно важливо мати стратегію їх впровадження, що автоматизувати і якими засобами. Помилковий вибір може принести значні збитки. Неоптимальний вибір може ускладнити вихід на ринок з новими товарами чи послугами або ж заставити переорієнтовувати, а в гіршому випадку переробляти всю існуючу систему інформатизації.

Витрати на впровадження управлінських ІСстановлять 0,5-15% від річного доходу організації, а вартість оцінки їх ефективності може досягати 1-2% від вартості ІС.

Для виробника (посередника), який впроваджує ІС в іншому підприємстві (установі), вона знаходиться на етапі комерціалізації і потребує певного відшкодування раніше витрачених коштів (зусиль), але надає змогу одержати додаткову вартість (що повинна перевищувати це певне відшкодування) для замовника. Для замовника впровадження (удосконалення) цієї системи - це витрата інвестицій, окупність яких залежить, в першу чергу, від одержання в стратегічному і оперативному періодах належної віддачі на його ринках від придбаних інформаційних активів.

Оцінка ефективності впровадження ІС в організації виконується за наступними основними показниками:

- річний приріст прибутку: ;

- річний економічний ефект: Е_еф=Е_річ-Е_н*К;

- ефективність витрат на впровадження ІС: Е_в=Е_річ/К;

- термін окупності: Т=1/Е_річ,

де А₁, А₂ - річний об'єм реалізованої продукції до та після впровадження ІС;

С₁, С₂ - витрати на 1 грн. реалізованої продукції до та після впровадження ІС;

П₁ - прибуток від реалізації продукції до впровадження ІС;

Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень на впровадження ІС;

К - капітальні вкладення на створення ІС.

Читайте також:

1. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
2. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
3. Арифметичні цикли. Оператор циклу For – Next
4. Архітектурно- планувальні заходи по поліпшенню стану міського середовища .Аналіз циклу життя споруди
5. Будівельний генеральний план на стадії виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт.
6. Будова циклу
7. Взаємозв'язок інноваційної стратегії з фазами життєвого циклу продукту
8. Взаємозв'язок реклами і життєвого циклу товару
9. Визначення виробничого циклу складного процесу
10. Вихідні дані для аналізу життєвого циклу товару
11. Від стадії життєвого циклу підприємства
12. Відпочинок та виконання робочого циклу

Переглядів: 2039