Організація кредитної роботи в банку

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% усіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик — основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежать від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.

Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування. Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному відділенні доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов’язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять рішення про надання «великих» кредитів та списання безнадійних позик. Комітети не є структурними підрозділами банку.

Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції банку унаочнює рисунок 5.1.

Рисунок 5.1- Організаційна структура кредитної функції банку

Функції кредитного комітету:

1) формування кредитної стратегії та кредитної політики;

2) затвердження організаційної структури процесу кредитування;

3) встановлення напрямків диверсифікації кредитного портфеля та відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами, позичальниками;

4) оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами;

5) аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов’язані із кредитуванням;

6) прийняття рішень про надання «великих» кредитів;

7) періодичне списання безнадійних позик.

Функції Комітету кредитного нагляду:

1) ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики;

2) аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк;

3) затвердження критеріїв прийнятності ризику;

4) ухвалення введення нових кредитних інструментів, включаючи встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами;

5) розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами;

6) затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики банку;

7) розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів;

8) ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу:

1) збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних позичальників;

2) аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позики;

3) підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації, необхідної для прийняття рішень про кредити;

4) організація засідань Кредитного комітету і реєстрація рішень;

5) ведення картотеки кредитної інформації (ККІ);

6) підготовка відповідей на запити за кредитами з інших банків та інші небанківські законні запити.

Функції відділу кредитних операцій:

1) підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка стосується кредитних операцій банку;

2) зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів, документів на заставу, гарантійних зобов’язань, повідомлень тощо;

3) реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі;

4) підтримання юридичних прав банку на заставу шляхом реєстрації вимог до позичальника і передання права власності банку;

5) виставлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами, комісійними та іншими зборами;

6) звіт про банкрутство клієнта, а також підготовка документації, що попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але він дає уявлення про розподіл повноважень між різними структурними підрозділами.

Одним із головних завдань, що постають перед менеджментом банку у сфері кредитування, є розроблення кредитної політики банку. Кредитна політика має охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, які необхідно зафіксувати в письмовому вигляді й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, яка б відбивала напрямки та специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень допустимого ризику, права та обов’язки кредитних працівників тощо.

У країнах, де відбуваються процеси дерегулювання банківської діяльності, документальне оформлення кредитної політики є обов’язковим. Під час перевірки банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб з’ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Саме цей документ регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з офіційною, документально зафіксованою кредитною політикою, то органи нагляду не мають права на будь-які санкції.

В Україні деякі банки мають документально оформлену кредитну політику, але розроблення такого документа ще не стало обов’язковим для вітчизняних банків. Кредитну діяльність банків значною мірою централізовано регулює НБУ, обмежуючи можливості банків щодо формування власної кредитної політики. Нестабільність економічної ситуації також не сприяє відпрацюванню довгострокових планів і перспективних завдань. Тому розроблення кредитної політики як офіційного документа є складним та проблематичним завданням для невеликих і новостворених банків.

Одним із обов’язкових елементів організації процесу кредитування є визначення систем затвердження кредиту. Система затвердження кредиту може бути одноступеневою, коли кредитний працівник має індивідуальні повноваження щодо надання кредиту. З метою зменшення кредитного ризику та впливу суб’єктивних факторів банки звичайно обмежують індивідуальні повноваження, установлюючи ліміти кредитування. За такої системи кредитний працівник має право підписувати кредитний договір, а тому розглядуваний підхід називають іноді системою «одного підпису».

Найчастіше в банках у процесі кредитування застосовується система «подвійного підпису», яка передбачає узгодження остаточного рішення щодо позики зі старшою посадовою особою — керівником кредитного відділення (департаменту). За такої системи кредитний працівник розглядає та аналізує кредитну заяву, а також приймає і обґрунтовує своє рішення щодо надання позики. Інформація в стислій стандартній формі подається керівникові кредитного відділення й обговорюється, після чого приймається остаточне рішення. Система «подвійного підпису» також має обмеження щодо суми кредиту, яка може бути надана позичальнику.

Кредити, які перевищують ліміт кредитування для системи «подвійного підпису», необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний співробітник та Кредитний комітет. Недоліком цієї системи порівняно з двома щойно розглянутими є те, що рішення приймається довше і підвищуються витрати робочого часу досвідчених спеціалістів — членів Кредитного комітету. Система затвердження Кредитним комітетом сприяє зниженню ризиковості кредитних операцій банку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регулювання Національним банком України кредитних операцій комерційних банків	\|	Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.