МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Стратегії формування портфеля цінних паперівКомерційні банки формують свої портфелі цінних паперів, виходячи з обраної керівництвом інвестиційної політики та головної мети, якої прагне досягти банк у процесі вкладення коштів у цінні папери. Після вивчення характеристик усіх цінних паперів, які обертаються на ринку, інвестиційний менеджмент аналізує їх з погляду того, чи підходять вони до портфеля банку. Наступним етапом є прийняття рішення щодо купівлі чи продажу певних фінансових інструментів. У банківській практиці виділяють два основні підходи до управління портфелем цінних паперів, які називають активною та пасивною інвестиційною політикою. Для активної інвестиційної політики є характерним: активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами; активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною ціною; великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів; в основному короткостроковий характер інвестицій; низький рівень диверсифікації; висока концентрація окремих ризикових цінних паперів; спекулятивний характер і високий рівень ризиковості; результатом є формування активного портфеля. Головні характеристики пасивної інвестиційної політики: інвестиції мають більш довгостроковий характер; відсутність значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів; високий рівень диверсифікації, частка окремих цінних паперів мала, ризик збалансований; результатом є формування пасивного портфеля. Відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі цінних паперів поділяються на два основних типи — активні та пасивні. Пасивні портфелі цінних паперів є добре диверсифікованими, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньоринковим. При формуванні таких портфелів менеджмент не включає до їх складу різко недооцінених або високоризикових (спекулятивних) цінних паперів, тобто банк ніби пливе за течією. Прикладом може бути формування індексних портфелів, до яких входять ті самі цінні папери, на основі яких розраховується певний фондовий індекс. Ринкова вартість такого портфеля прямує за рухом фондового індексу. Перевагами є мінімізація витрат на аналітичну підтримку індексного портфеля та витрат, пов’язаних з виходом на ринок (комісійні, біржові, гарантійні внески тощо). Активні портфелі включають цінні папери, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юнктури ринку. Характерною рисою активного портфеля є наявність значних оборотів з операцій купівлі-продажу фінансових інструментів з метою відновлення його складу. Активні портфелі формуються значною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не пливти за його течією. Виграш досягається завдяки купівлі цінних паперів на нижніх точках поточних коливань курсової вартості та продажу їх на ринку на верхніх точках. Інший варіант формування активного портфеля - це пошук та придбання недооцінених паперів, наприклад, у розрахунку на одиницю переробленої емітентом нафти, газу і т. ін. порівняно з цінними паперами аналогічних підприємств. У цьому разі активний портфель забезпечує підвищену дохідність за рахунок тривалого зростання курсової вартості цінних паперів при тих самих значеннях ліквідності і ризику, що і в пасивному портфелі. При формуванні активного портфеля інвестиції не мають довгострокового характеру, а рівень диверсифікації незначний. У цілому активний підхід до управління портфелем цінних паперів містить велику спекулятивну складову і характеризується не лише грою (спекуляцією) на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійних котирувань цін покупця та продавця. Органи банківського нагляду в більшості країн несхвально ставляться до спекулятивної торгівлі цінними паперами в банку, через що багато інвестиційних менеджерів, особливо в невеликих банківських установах, віддають перевагу пасивному портфелю. Але втручання регулюючих органів - це не єдина перепона для застосування активної інвестиційної політики. Багато банків, у тому числі в розвинених країнах, стикаються з проблемами недостатньої кількості досвідчених менеджерів та відсутності налагоджених ринків цінних паперів. У результаті для більшості невеликих банків пасивна інвестиційна політика стає єдинодоступною. Великі міжнародні та регіональні банки, навпаки, дотримуються активної політики і, незважаючи на регулятивні обмеження, час від часу грають на майбутніх змінах ставок та курсів цінних паперів. Склад та характер портфеля цінних паперів банку визначається не тільки інвестиційною політикою, а й метою, яку поставлено у процесі його формування та управління. Головна мета процесу управління портфелем цінних паперів може бути по-різному визначена менеджментом банку. Здебільшого банк формує портфель цінних паперів з метою: а) максимізації прибутків; б) підтримки ліквідності; в) зниження ризику активів. При виборі мети необхідно визначити пріоритети, оскільки одночасне досягнення всіх цілей на практиці неможливе. Але менеджмент банку може прийняти рішення про розподіл портфеля на кілька складових частин, кожна з яких слугуватиме досягненню певної мети. З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля цінних паперів, виділяють кілька типів портфелів. 1 Портфель зростання орієнтований на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких швидко зростає. Мета створення портфеля зростання полягає в нарощуванні капіталу інвесторів. Тому значна частина прибутків спрямовується на поповнення капіталу, а відсотки, доходи, дивіденди виплачуються власникам у невеликому розмірі або взагалі не виплачуються. До складу такого портфеля включають насамперед акції; приватизаційні папери; папери, що засвідчують право власності на паї; інші цінні папери з невизначеним прибутком. 2 Портфель доходу слугує для отримання високих поточних надходжень: рентних платежів, відсоткових виплат, дивідендів. Для такого портфеля відношення стабільно отримуваного доходу до ринкової вартості цінних паперів, що входять до його складу, вище за середньоринкове значення. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно. Портфель доходу формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, привілейованих акцій, казначейських зобов’язань. 3 Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів та паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Формування такого портфеля має на меті отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу такого портфеля можуть входити деривативи, операції з якими проводяться з метою одержання спекулятивних прибутків за рахунок сприятливих змін у їх ціні. По суті, це спекулятивний портфель, який формується з метою перепродажу цінних паперів, тільки-но ринкові ціни на них почнуть зростати. Такий портфель характеризується високим рівнем ризику і може приносити значні збитки, оскільки за статистикою близько 80% молодих компаній банкрутують, а проведення спекулятивних операцій на фондових та ф’ючерсних біржах призводило до банкрутства навіть великі банки. 4 Збалансований портфель має на меті досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть входити цінні папери зі швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові цінні папери. Висока ризиковість таких вкладень знижується шляхом придбання безризикових та високоліквідних цінних паперів, завдяки чому ризики портфеля в цілому стають збалансованими. Фактично при формуванні збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації. У більшості зарубіжних банків менеджмент надає перевагу саме такому портфелю цінних паперів. Прикладом може слугувати досить швидке розміщення на міжнародних ринках цінних паперів урядів України та Росії, деномінованих у німецьких марках та доларах США. З погляду зарубіжних інвесторів такі папери є високоризиковими. Але їх дохідність значно перевищує середній рівень дохідності цінних паперів на цих ринках, тому інвестори ризикують деякою частиною своїх коштів у надії на отримання високих прибутків. Розмір вкладень розраховується так, що в разі реалізації ризику - затримки виплат, необхідності реінвестування тощо втрати не матимуть доленосного характеру (банкрутство, різке погіршення фінансового стану) для інвестора. 5 Спеціалізований портфель формується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими, як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу тощо. Наприклад, залежно від певного критерію банк може сформувати такі спеціалізовані портфелі цінних паперів: портфель короткострокових цінних паперів; портфель середньо- і довгострокових паперів з фіксованим доходом, сформований з облігацій; галузевий портфель, який складається із цінних паперів емітентів однієї галузі, наприклад, енергетики чи нафтової промисловості; портфель іноземних цінних паперів; портфель державних цінних паперів — облігації уряду та місцевих органів влади, казначейські зобов’язання. Кожний із таких портфелів слугуватиме досягненню певної мети. З погляду надійності портфель цінних паперів банку оцінюється за такими критеріями: рівень загального ризику портфеля; практика використання методів зниження ризику, таких, як диверсифікація і хеджування; ступінь ліквідності портфеля; співвідношення середньозваженого строку погашення портфеля та тривалості планового періоду інвестування (інвестиційного горизонту); відповідність цілям, яких прагне досягти банк за допомогою портфеля.
Читайте також:
|
||||||||
|