СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ГОРИЗОНТОМ

Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні коштів рівними частинами в кожному з кількох інтервалів, на які поділяється загальний інвестиційний горизонт. Для цього необхідно визначити максимальний прийнятний для банку період інвестування та поділити його на однакові часові інтервали. Загальна сума інвестицій поділяється в рівних пропорціях на стільки ж частин, і кошти спрямовуються на купівлю цінних паперів зі строками погашення в кожному з визначених інтервалів у межах загального інвестиційного горизонту. Така стратегія не максимізує прибуток, але має такі переваги: стабілізація доходу протягом усього періоду інвестування; простота і доступність; гнучкість, оскільки якась частина цінних паперів уесь час погашається, а, отже, кошти можуть бути реінвестовані в нові активи; не потребує значної підготовки і кваліфікації інвестиційних менеджерів.

Використовується здебільшого невеликими банками.

Стратегія короткострокового акценту застосовується комерційними банками у випадках, коли портфель цінних паперів розглядається як джерело підтримки ліквідності, а не одержання доходу. При цьому вся сума інвестицій вкладається в цінні папери короткострокового характеру, часовий діапазон яких перебуває в межах 1—2 роки, що дозволяє забезпечити необхідний рівень ліквідності.

Стратегія довгострокового акценту орієнтована на розгляд інвестиційного портфеля як джерела доходів банку. Банки, що додержуються такої стратегії при формуванні своїх інвестиційних портфелів, вкладають кошти в довгострокові, а отже, більш прибуткові цінні папери, наприклад, акції підприємств та інших банків. Потреби в ліквідних засобах задовольняються шляхом позичок на грошовому ринку або підтримання значної частини активів у готівковій формі.

Стратегія «штанги» поєднує елементи стратегій довгострокового і короткострокового акценту. Згідно з таким підходом більша частина інвестиційних коштів вкладається у високоліквідні цінні папери короткострокового характеру, а решта коштів спрямовується на придбання довгострокових паперів. Вкладення на середні періоди не здійснюються або є мінімальними. Такий підхід до формування портфеля цінних паперів, з одного боку, забезпечує ліквідність, а з іншого - слугує генератором доходів банку.

Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному оновленні складових портфеля цінних паперів залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку. Застосування такої стратегії спирається на поточні прогнози зміни відсоткових ставок та економічної кон’юнктури ринку. Якщо очікується зростання відсоткових ставок, то менеджмент переглядає портфель цінних паперів з метою скорочення інвестиційного горизонту, тобто купуються короткострокові папери. Якщо прогноз свідчить про зниження відсоткових ставок у майбутньому, то склад портфеля переглядається з метою подовження строків погашення цінних паперів. Це найбільш агресивна і складна стратегія управління інвестиційним горизонтом портфеля цінних паперів банку.

Перевагою стратегії є надання потенційної можливості одержання значних доходів, але існують і суттєві недоліки: високий рівень ризику, що супроводжує цю стратегію, може призвести до значних фінансових втрат; для використання такого підходу банки повинні мати можливість постійного доступу на фондові ринки; значне зростання транзакційних витрат, зумовлених необхідністю частого виходу на ринки; потребує глибокого знання ринкових законів, застосування сучасних методів аналізу і прогнозування, високої кваліфікації менеджерів.

Стратегія відсоткових очікувань застосовується великими банками, які забезпечені достатніми фінансовими і кадровими ресурсами та провадять високоризикову і агресивну політику поведінки на ринку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів	\|	АНАЛІЗ КРИВОЇ ДОХІДНОСТІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.