Оцінювання (визначення рейтингу) навчальної діяльності студента

Поточне тестування	МК	Сума
Змістовий модуль I	Змістовий модуль II	40 б.	100 б.
30 балів	30 балів
Т. 1	Т. 2	Т. 3	Т. 4	МКР	Т. 5	Т. 6	Т. 7	Т. 8	МКР
6 б.	2 б.	6 б.	6 б.	10 б.	6 б.	6 б.	6 б.	2 б.	10 б.

Оцінка за І модуль

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів з модуля
А	відмінно	28 – 30 та більше
ВС	добре	25 – 27
DE	задовільно	18 –24
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	9 – 17
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1-8

Оцінка за ІІ модуль

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів з модуля
А	відмінно	28 – 30 та більше
ВС	добре	25 – 27
DE	задовільно	18 –24
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	9 – 17
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1-8

Оцінка за модульну контрольну роботу

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів
А	відмінно	10-9
ВС	добре	8-7
DE	задовільно	6-5
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	4-3
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	2-1

Підсумкова оцінка

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів з модулів
А	відмінно	54 – 60 та більше
ВС	добре	45 – 53
DE	задовільно	36 – 44
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	21 – 35
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1–20

Оцінка за семестровий модульний контроль

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів
А	відмінно	36 – 40
ВС	добре	30 – 35
DE	задовільно	24 – 29
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	14 – 23
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1 – 13

Загальна оцінка з дисципліни

За шкалою ECTS	За національною шкалою	Загальна сума балів
А	відмінно	90–100
ВС	добре	75–89
DE	задовільно	60–74
FX	незадовільно з можливістю повторного складання	35–59
F	незадовільно з обов’язковим повторним курсом	1–34

Зміст занять та завдання

Для самостійного опрацювання

З дисципліни «Культура наукової мови»

Модуль 1

Пізнавальна діяльність через самостійну роботу з різними джерелами наукової інформації

Тема 1

Лекція 1. Вступ. Мовна особистість дослідника в соціокультурній парадигмі ХХІ ст.

Наука – це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство й мислення. Необхідність наукового підходу до усіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості.

Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що у свою чергу викликало об’єктивну необхідність здобуття знання. Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням. Пізнання – це взаємодія суб’єкта й об’єкта, результатом якого є нове знання про світ. Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об’єктивної дійсності.

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

Що? Скільки? Чому? Як? –на ці запитання має дати відповідь наука.

Як зробити? – на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? – це сфера практики.

Наукове знання може бути відносним або абсолютним. Відносне знання відрізняється від абсолютного певною неповнотою збігу образу з об’єктом.

Наука характеризується такими основними ознаками:

наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

наявністю наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження;

практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про нього.

Кожен народ репрезентує свої досягнення в науці, освіті, техніці, культурі через мову. Мова фіксує і зберігає результати пізнавальної діяльності: «вона відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й основне» (О. Потебня). Рівнем розвитку рідної мови відображається рівень розвитку інтелекту нації – носія цієї мови.

Роль науки в житті суспільства за останнє століття надзвичайно зросла. Вона перетворилася у величезний соціальний організм, безпосередню виробничу силу суспільства, стала невід'ємним засобом соціального управління. Такі процеси диктують зміни в науково-дослідній роботі вищої школи. Ця діяльність вимагає постійної розумової праці, умінь інтерпретувати різні концепції і теорії, здатності до творчого осмислення аналізованого матеріалу, прагнення до саморозвитку тощо.

Водночас лавиноподібний розвиток науки впливає і на формування якісних рис наукового дискурсу, що, відповідно, загострює увагу до мовної культури науковця, котрий має відзначатися розвинутим чуттям наукової мови, мовним смаком, умінням здійснювати толерантне наукове спілкування українською мовою.

Про функціонування державної мови в науковій сфері йдеться в однойменній постанові ВАК України від 12. 03.1998 р. Питання стосовно "досконалого володіння українською науковою фаховою термінологією і сприяння її широкому впровадженню в практику наукової та педагогічної роботи" в загальних рисах окреслюються в Державній програмі розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. З'явилися підручники з культури професійного мовлення, у вищих навчальних закладах читаються курси з основ наукових досліджень, культури мови, риторики.

Однак разом із позитивом і стрімким зростанням кількості дослідників можна сьогодні констатувати дефіцит мовної культури. Мова наукових статей, монографій, дисертацій залишається невисокою. Чужоземний інформаційно-культурний тиск на державну мову, витіснення її "на периферію наукового життя і побуту" детермінують недостатній автоматизм у володінні українською науковою мовою. Наукові тексти часто перенасичуються малозрозумілими термінами, необґрунтованим використанням авторських термінів, наявні стилістичні, орфографічні, пунктуаційні помилки.

Потенційним чинником авторитету української наукової мови може стати формування мовних особистостей молодих дослідників. У вищій школі майбутньому фахівцеві важливо не тільки досконало опанувати методологію наукової творчості, а й оволодіти уміннями вільно, нормативно послугуватися національною науковою мовою в усіх її підстилях.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Анотація дисципліни «Культура наукової мови»	\|	Практичне заняття 1

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.