• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Виникнення і розвиток товарно-грошових відносин.

Тема: Форми організації суспільного виробництва.

Лекція 2.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ.

1. Навіщо потрібна економічна наука суспільству?

2. Економіка і політика, є чи взаємозв'язок?

3. Чому уряду багатьох країн зацікавлені в переході України до ринку?

План:

1. Форми організації суспільного виробництва.

2. Товар і його властивості.

3. Гроші як розвинута форма товарних відносин. Сутність і функції.

4. Закон вартості і його функції.

Критеріями розмежування форм господарства є:

1. Ступінь розвитку суспільного поділу праці.

2. Характер взаємозв'язку виробництва і споживання.

3. Економічна форма результату господарської діяльності.

Історично першою формою організації виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство - такий тип організації виробництва, при якому вироблена продукція призначена для власного споживання. Економічною формою виробленого продукту був продукт, що володіє корисністю.

Питання, що? Як? Скільки виробляти? вирішує власник засобів виробництва, керуючись внутрішньогосподарськими потребами рабовласницького, феодального будинку). Поділ праці існує усередині господарства, суспільний же поділ праці практично не розвинуто. Зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється за схемою: виробництво - розподіл - споживання. Як видно, стадія обміну відсутня, тобто зв'язок між виробництвом і споживанням прямий. Особливістю натурального господарства є замкнутість окремих господарств, переважне використання ручної праці.

Зв'язки між власниками і виробниками усередині господарства формувалися по вертикалі: власник - доглядач - виробник. У такий спосіб формувалися відносини підпорядкування нижчестоящих вищестоящим. Для натурального господарства характерно позаекономічний примус до праці, в основі якого лежить насильство. Такий характер включення виробників у господарську діяльність був обумовлений їхній особистою залежністю від власника.

Натуральне господарство - це принцип самозабезпеченості. Самозабезпеченість знімає питання про зовнішню залежність. Однак воно має і серйозні недоліки.

Недоліки натурального господарства:

1. Натуральне господарство здатне задовольнити дуже вузьке коло

потреб.

2. Натуральне господарство є перешкодою для удосконалювання виробленої продукції.

3. Натуральне господарство консервативне.

4. У ньому відсутній "зовнішній контроль якості" виробленої

продукції.

По мірі розвитку натурального господарства усередині нього формувався товарний тип виробництва. У первісному суспільстві натуральне господарство було всеосяжним, у рабовласницькому і феодальному - переважним. Отже, в останніх двох способах виробництва уже виявляє себе товарне виробництво, але ще в нерозвиненій простій формі.

Становленню товарного виробництва сприяли наступні передумови:

1. Суспільний поділ праці. Проходить через три великих етапи:

- відділення скотарства від землеробства;

- відділення ремісничого виробництва;

- виділення купецтва.

У результаті того, що окремі виробники спеціалізуються на виробництві специфічних видів продуктів, вони змушені вступати в обмін.

2. Відокремлення товаровиробників друг від друга як приватних власників. У цьому випадку досягнення результатів можливо лише шляхом еквівалентного (рівнозначного) обміну.

Отже, передумови становлення товарного виробництва зв'язані зі становленням і поглибленням суспільного поділу праці і відокремленням виробників як приватних власників.

Товарне виробництва - це такий тип організації виробництва, при якому продукт виробляється не для власних нестатків, а для задоволення потреб інших людей. Економічною формою результату господарської діяльності є товар.

Питання, що? Як? Для кого? виробляти, вирішує власник, керуючись потребами ринку.

Зв'язок між виробництвом і споживанням не прямий, а опосередковано обміном. Товарне господарство є відкритим, тому що вироблений продукт повинний залишити його межі. Поряд з ручною працею усе ширше застосовується в товарному господарстві машинна праця. Зв'язки між виробниками і власниками засобів виробництва складаються по горизонталі на основі господарських договорів.

Товарне виробництво у своєму розвитку проходить два етапи:

- просте товарне виробництво;

- капіталістичне товарне виробництво.

Вони мають загальні риси і розходження.

Загальні риси:

- економічною формою господарства є товар;

- механізмом функціонування є конкуренція;

- основним економічним законом є закон вартості;

- вищою формою справедливості є еквівалентність в обміні.

Відмінності:

Просте: спосіб з'єднання виробника з засобами виробництва прямой;

Капіталістичне: опосередкований ринком праці;

Просте: власник - він же і виробник;

Капіталістичне: виробник і власник роз'єднані. Виробник - наймана робоча сила, власник – власник засобів виробництва;

Просте: ціль - задоволення власних потреб;

Капіталістичне: ціль - одержання прибутку;

Просте: є укладом різних способів виробництва.

Капіталістичне: є всеосяжним; з'явилося основою формування капіталістичного способу виробництва.

Продукт праці становиться товаром лише тому, що вступає у обмін та по його поводу виникають відносини між товаровиробниками.

Товар - це продукт праці, призначений для задоволення потреб людей який поступає у споживання через обмін. Товар володіє двома властивостями:

- споживча вартість;

- вартість.

Споживча вартість - властивість товару задовольняти людську потребу у чому-небудь. Чи всяка споживча вартість є товаром? - Ні. Тільки та, котра призначена для задоволення потреб не самого виробника, а інших людей, суспільства в цілому. Іншими словами, товаром є тільки суспільна споживча вартість.

Споживча вартість характеризує факт відчуження товару від його виробника. Пропорції (кількісні співвідношення) у який товари обмінюються один на одного, називаються міновою вартістю. Мінова вартість є формою прояву, виявлення другої властивості товару - вартості.

Вартість- це втілена у товарі людська праця. Вартість, як економічна категорія характеризує відносини між суб'єктами товарного виробництва з приводу еквівалентного обміну втіленої в товарах праці.

Якщо товари залишаються не проданими, то споживчі вартості не проявляють себе як вартості.

Дві властивості товару обумовлені двоїстим характером праці, що створює цей товар. Подвійність праці виявляється в тім, що вона одночасно є і конкретною й абстрактною працею.

Конкретна праця - це цілеспрямована праця, що пов'язана з визначеною професією, використовуваними засобами виробництва, конкретним результатом.

Абстрактна праця - це витрати загальнолюдської праці взагалі поза залежності від його спрямованості.

Результатом конкретної праці є споживча вартість, а абстрактного - вартість.

Споживча вартість і вартість - це єдність протилежностей: те й інше - це різні властивості товарів.

Єдність - властивість того самого товару, протилежність - властивість з погляду їхньої праці, що створила.

Протилежність полягає в тому, що споживчі вартості якісно неоднорідні і кількісно непорівнянні. А вартості - якісно однорідні і кількісно порівнянні.

На запитання, що є в основі обміну і визначає кількісну пропорцію, у котрої один товар обмінюється на інший, економісті відповідають по різному.

На думку прихильників трудової теорії вартості, товари що обмінюються мають загальну основу у вигляді трудових затрат, котрі і визначають вартість.

На думку прихильників теорії граничної корисності в основі обміну лежить корисність товару.

Представники концепції витрат зводять вартість до витрат.

Теорія попиту і пропозиції стверджує, що вартість товару визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

Найбільш вдалою оказалася концепція А. Маршалла, у котрої він відійшов від пошуку єдиного джерела вартості і поєднав теорію граничної корисності с теорією попиту і пропозиції та с теорією витрат виробництва.

Вищою формою вартості товару є грошова. У процесі своєї еволюції вартість приймала різні форми.

Першою формою вартості була проста (випадкова), коли товар А випадково мінявся на товар В.

Товар А = Товар В

Відносна форма вартості Еквівалентна форма вартості

По мірі розвитку людського суспільства, розширення асортименту виробленої продукції усе більша кількість продуктів вступалася в обмін. Товар А можна було обміняти на товари В,С,Д. Це повна (розгорнута) форма вартості.

В

А С

Д

Незручності в обміні, а також виділення на окремих територіях якогось окремого товару, що грав роль еквівалента, підвели до появи нової форми вартості - загальної.

В

С А

Д

По мірі розвитку міжнародного обміну, розширення масштабів промислового виробництва як еквівалент починає використовуватися срібло, потім золото. Золото і срібло по своїй природі не гроші. Грошима вони стали в силу своїх специфічних природних властивостей: мають високий ступінь схоронності, портативні, володіють подільністю, високою вартістю. Гроші по своїй природі - це золото і срібло. З виділенням золота і срібла як загального еквівалента на зміну загальної форми вартості приходить грошова форма вартості.

В

С (1 унція золота = 31,1р.)

Д

Гроші - загальний еквівалент, що виражає вартість усіх товарів. З появою грошей увесь товарний світ розколовся на два полюси: на першому полюсі зосереджені споживчі вартості, на другому - вартості.

Сутність грошей виявляється у виконуваних ними функціях:

- функція грошей як міра вартості (грошова одиниця використовується як масштаб для зрівняння відносних вартостей різноманітних благ і ресурсів);

- гроші як засіб обертання (гроші виступають як засіб обігу, обслуговування товарообігу);

- гроші як засіб платежу (виявляється в обслуговування платежів поза сфери обігу, це податки, соціальні виплати, відсотки за кредит);

- гроші як засіб нагромадження (найбільш приємна форма зберігання багатства);

- функція світових грошей (гроші у системі міжнародних економічних відносін).

З появою грошей виникла необхідність їхнього регулювання. Регулювання припускає визначення кількості грошей необхідних для звертання. Закон кількості грошей, необхідних для звертання, формалізований і характеризує відношення суми цін товарів, призначених до продажу, до швидкості звертання однойменної грошової одиниці.

КГ = Сц / ШО

З появою кредитних відносин формула здобуває інший вид.

КГ = (Сц - К + П - ВП) : О

Де Сц - сума цін товарів у продажі;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - сума цін товарів, термін платежів по яким наступив;

ВП – взаємопогашенні платежі;

О - швидкість обороту однойменної грошової одиниці.

Це - класичний підхід до визначення кількостей грошей (К.Маркс).

Відповідно до неокласичного підходу формула має інший вид

MV = PQ

де М - маса грошей, необхідних для звертання;

V - швидкість обороту однойменної грошової одиниці

Р - середня ціна одиниці товару;

Q - обсяг зробленої товарної продукції.

Тому що праця здійснюється в часі, її витрати обчислюються у годинах робочого часу. Однак, індивідуальні витрати робочого часу навіть на виробництво однорідної продукції не однакові. Це зв'язано з тим, що підприємства використовують різну техніку, устаткування, працівників з різною кваліфікацією. Тому при обміні товарів на ринку до уваги приймаються не індивідуальні витрати робочого часу, а суспільно необхідні.

Суспільно необхідні витрати робочого часу - це витрати на виробництво одиниці споживчої вартості при середніх нормальних умовах виробництва, при середній продуктивності праці і її інтенсивності.

На практиці як суспільно-необхідні витрати робочого часу приймаються витрати більшості виробників даного виду продукції, або витрати тих виробників, що роблять основну масу продукції.

Об'єктивна необхідність визначати ринкову (суспільну) вартість одиниці товару суспільно-необхідними витратами формує основу закону вартості.

Закон вартості виражає:

1. Внутрішні необхідні, істотні та інші зв'язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом

2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості і якості витрачених суспільно необхідних робіт

3. Наявність істотних зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію

4. Наявності істотного зв'язку між попитом та пропозицією

Оскільки підприємства відособлені друг від друга і їх багато, виражати витрати безпосередньо в годинах робочого часу не представляється можливим. З появою грошей вони стали використовуватися для виміру витрат виробників. Вартість, виражена в грошовій формі, називається ціною, а сам закон вартості став називатися законом цін. Закон вартості виконує наступні функції:

1. Регулює товарне виробництво

2. Стимулює продуктивність праці.

3. Викликає диференціацію (розшарування) товаровиробників.

Реалізуючи першу функцію, закон вартості сприяє розподілу праці і капіталу між різними сферами і галузями народного господарства.

Говорячи про другу функцію, варто розрізняти продуктивність і інтенсивність праці. Вартість товару назад пропорційна продуктивності праці, тобто чим вище продуктивність праці, тим менше вартість однієї одиниці продукції. При росту інтенсивності праці росте кількість виробленої продукції, її загальна вартість. Вартість одиниці продукції залишається незмінної. Кожен виробник зацікавлений у підвищенні продуктивності праці. З підвищення продуктивності праці індивідуальна вартість виробництва одиниці продукції стає менше, а суспільна - не змінюється. У результаті ці виробники постійно одержують додатковий доход. Ті виробники, у яких індивідуальні витрати дорівнюють або вище суспільно-необхідних, несуть утрати, у результаті чого розоряються. Відбувається диференціація, розшарування товаровиробників. Таким чином, закон вартості економічними методами звільняє економіку від слабких, неефективних, хитливих підприємств, підвищуючи тим самим її середній потенціал.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. При яких економічних умовах виникає товарне виробництво ?

2. У чому принципова відмінність простого товарного виробництва від розширеного?

3. Поясніть різницю між категоріями: "вартість", "ціна".

4. Поясніть, чи існує принципова різниця між двома визначеннями сутності грошей.

5. Доведіть, що сучасна теорія моніторизму (Фридмен) справедлива тільки для сучасних процесів розвитку економіки.

6. Поясніть, яким образом швидкість звертання грошей може впливати на рівень національного доходу.

7. Поясніть причини інфляції і вкажіть заходу для її зниженню.

Читайте також:

1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
2. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
3. XVII ст.). Виникнення козацтва.
4. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
5. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
6. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
7. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
8. Безпосередньо збутові ризики та причини їх виникнення
9. Біохімічна гіпотеза виникнення життя.
10. Біохімічні чинники виникнення втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної і субмаксимальної потужності
11. Бурхливий розвиток емпіричної соціології
12. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення

Переглядів: 14174