• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Спеціальних соціальних процесів та явищ.

Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, становлення соціальних відносин. У вітчизняній науці як одним-єдина наукова концепція за радянських часів визнавався тільки марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Інакше кажучи, теоретична соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом. Насправді ж людство виробило величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку людського суспільства. Це біологічні, географічні, органічні та соціально-психологічні напрями в соціології, концепції соціальної стратифікації, індустріальної соціології та багато інших. Існує велика кількість шкіл, течій, напрямів, які зі своїх методологічних позицій пояснюють закономірності розвитку суспільства. Марксизм є лише однією з цих теорій, котра бере за основу пріоритет економічних чинників у розвитку суспільства.

Таблиця 1 Рівні соціологічного знання

Соціальні закони, закономірності та тенденції проявляються не взагалі, а в конкретній формі й за певних умов у діяльності окремої людини, соціальної групи, верстви населення. Особа і соціальна спільність діють у конкретній обстановці, в системі певних соціальних зв’язків, в умовах суспільного життя. Соціологія вивчає, аналізує і використовує не тільки закони та закономірності, а й випадковості, як самостійний чинник соціальної еволюціїсамовиникаючих та таких, що само організуються та самоуправляються, явищ і процесів соціальної дійсності.

Категорії соціології —це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності.

Основними категоріями соціології як науки та практики є: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, особистість, соціальний клас, соціальна рівновага, соціальний досвід, соціальний розвиток, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.

Оволодіння категоріями соціології передбачає не тільки розуміння того конкретного, про що йдеться, а й вміння за певних конкретних умов використовувати відповідні категорії у соціологічному дослідженніі в соціальній життєдіяльності людини, у практичній роботі, а також вірне розуміння доречності, доцільності й плідності використання певних категорій у системі певних зв’язків та умов під час розв’язання тих чи інших завдань і соціальних проблем.Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспільстві, потребує з’ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу і явищ, що з ними зв’язаний цей процес.Це робиться за допомогою спеціальних категорій, які прийнято типологізувати як:

- категорії визначеності(соціальні відносини, спільноти, групи, індивіди, дії тощо). Вони відповідають на запитання «Що це таке? Чим воно є стосовно суспільства як об’єкта вивчення?»;

- категорії зумовленості(інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання «Чому?» або «Чим?». Чому індивід поступає саме так, а не так? Чим зумовлені його дії?;

- категорії вибору(стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання). Вони відповідають на запитання «Що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?».

Центральним і засадним поняттям соціології є «соціальне». Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспільного»і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурі суспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми як представниками різних класів, націй, трудових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.

Соціальні відносини — це усталена, така що історично склалася за конкретних умов місця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть певну участь в економічному, політичному й духовному житті, мають певний соціальний статус, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі людей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.

Соціальна діяльність — це процес, що включає мету, засоби і результат. Типи і форми соціальної діяльності вирізняються за суб’єктом, об’єктом, функціями і цілями (індивідуальна, суспільна, ідеологічна, політична, виробнича, наукова, виховна, репродуктивна, творча).

Особистість вивчається соціологією не з погляду її неповторності (це є предметом психології), а з позиції її соціально типових якостей як суб’єкта соціальних дій. Особистість як соціальний тип характеризується цілою системою понять, що виражають її внутрішню структуру і зовнішню поведінку. Насамперед це потреби — об’єктивно й суб’єктивно необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку. Одні потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку, сні), інші — як окремого індивіда (потреба в самоідентифікації, безпеці, повазі, саморозвитку). Ці потреби вивчають психологія та соціальна психологія. Для них потреба — стан окремого індивіда, котрому чогось не вистачає. Соціологія ж вивчає потреби людини — соціального типу, тобто представника соціальної групи. Це потреби в справедливості (справедливій оплаті праці), у гарантії прав (зайнятість, підвищення кваліфікації) у самоствердженні, самовираженні (посада, творча робота) тощо.

Це стосується й інтересу. Для психолога — це прояв пізнаної потреби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання. Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості групи до будь-якого об’єкта, що має для них життєву значущість, бо зв’язаний з задоволенням їхніх потреб.Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соціального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій. Це може бути місце у сфері професійного поділу праці, у системі управління суспільними процесами, у сім’ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основною ланкою, яка зв’язує реальний стан із відображенням його у свідомості людини.

Соціальна структура суспільства репрезентована, насамперед, соціальними групами. Соціальна група — це сукупність людей, які об’єднані будь-якою ознакою (спільним простором, діяльністю, економічними демографічними, психологічними та іншими характеристиками), взаємодіють певним чином на основі взаємовизнаних очікувань.

Соціальні спільноти — це такі, що реально існують та є емпірично зафіксованими сукупності індивідів, котрі характеризуються відносною цілісністю як самостійні суб’єкти соціальних дій та поведінки, мають певний кількісний склад, достатньо міцні зв’язки, виконують ту чи ту спільну діяльність.

До особливого типу соціальних спільнот належать трудові (виробничі) колективи. Вони є первинними ланками суспільства, об’єднують велику кількість людей і виконують певні функції. У них складна внутрішня структура і соціальна організація. Трудові колективи є водночас і складовими соціальної структури суспільства (як соціальна спільнота) і соціальним інститутом (як соціальна організація), що і дає змогу виокремити їх у різновид соціальних спільнот.

Соціальне явище— це елемент соціальної реальності, будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Послідовна зміна явищ, станів, змін в розвитку будь-чого. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його станів є соціальним процесом. У соціології соціальний процес— це взаємодія людей, що визначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв’язаних між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями, які призводять до переходу певної соціальної системи з одного стану в інший.

Соціальне регулювання— це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті підтримку рівноваги в соціальній системі, її розвиток через введення в неї регуляторів (норм, правил, цілей, зв’язків).

Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона запозичує багато понять з інших наук, наприклад з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії (суб’єкт, колективність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.

1. Передумови формування соціології як науки та

основні етапи її становлення.

Соціологія як специфічна самостійна галузь знань, як наука про суспільство, про соціальні відносини сформувалася пізніше багатьох суспільних наук, лише в середині ХІХ ст., коли в Європі склалися капіталістичні суспільні відносини, коли людина отримала певний рівень свободи і мала право розпоряджатися своєю здатністю працювати, обирати вид і форму діяльності, вступати в певні соціальні, економічні та політичні відносини з іншими людьми та соціальними групами. Однак знання про суспільство, суспільні відносини та відносини між людьми своїми коренями сягають сивої давнини.

Людина в процесі своєї трудової діяльності поступово набувала більш-менш досконалих властивостей життя. В пошуку досконаліших властивостей життя люди формувалися в колективи, що дозволило їм не лише зберегтися як біологічному виду, а й створити основу й певні умови для перетворення людини біологічної в людину соціальну вже у первісному суспільстві. Стародавні політичні та соціальні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Палестині, Китаї, Греції та інших регіонах Землі відображали лише основні характеристики ранніх типів суспільств, що прийшли на зміну первісному суспільству. Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди тісно перепліталися з філософськими, моральними та іншими уявленнями. Більшість цих уявлень зафіксовано в Біблії та інших джерелах стародавнього світу.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук — філософії, історії, теорії політики, права, природознавства — містили в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки. Можна виділити три основні стадії історії соціологічної думки (див. схему 4).

Поглиблення знань про суспільство поступово звільняє думку від релігійно-міфологічних уявлень та забезпечує формування соціології як окремої науки. Цьому сприяли не тільки розвиток гуманітарних наук, а й бурхливі перетворення періоду буржуазних революцій кінця ХVІІІ—початку ХІХ століття. Перша половина ХІХ ст. — період бурхливого промислового розвитку передових країн, що пов’язано з використанням досягнень науки й техніки, фундаментальними відкриттями практично в усіх галузях природознавства. В той же час відбуваються складні масштабні та гострі соціально-політичні конфлікти та зміни, особливо у Франції. На цьому фоні рельєфно виявилось серйозне відставання знань людей про самих себе та про суспільство, де вони живуть і працюють. І аналогічно тому, як вищий, на той час, рівень розвитку капіталістичних економічних відносин в Англії став сприятливою умовою для виникнення класичної політичної економії Адама Сміта та Девіда Рікардо, так і найвищий рівень соціально-політичних відносин у Франції викликав необхідність та став сприятливою основою для формування соціології як самостійної науки

Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг французьким філософом Огюстом Контом (1798—1867), який вже в 30-х роках CIC ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Конта отримала назву «позитивізм», тобто «точна наука», що діє за зразком природничих, «позитивних» наук. Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням. Новаторською стала вимога О. Конта до соціології: вивчати закони явищ, що спостерігаються, а не шукати існуючих до будь-якого досвіду, первісних, неземних причин; обґрунтовувати достовірність, істинність своїх висновків на фактах та на зв’язках, а не на філософській інтерпретації розуміння історії.

Соціологію О. Конт ділить на дві частини — соціальну статику та соціальну динаміку.Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). Вона покликана вивчати умови панування та закони функціонування соціальних систем. Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних си­стем та їх зміни.

Таким чином, О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства. Він послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у суспільство як цілісний організм.
Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно. На відміну від О. Конта, Г. Спенсер не розглядав соціальну еволюцію як прямолінійний процес, добре усвідомлюючи обмежений характер «створення нарису емпіричної соціології» та ін.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концептуальними положеннями та висновками:

- функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

- Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.

- У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.

- У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.

- Зміна соціально-політичного ладу лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.Треба зазначити, що марксизм розглядає ідеї в комплексі соціально-культурних цінностей суспільного розвитку, що існували тоді в реальному житті суспільства. Тому неправомірно ототожнювати погляди К. Маркса та Ф. Енгельса з ленінізмом, троцькіз­мом, сталінізмом, маоізмом тощо. Однак слід чітко визначити й аналізувати категоричні помилки марксизму, його висновки про абсолютність класової боротьби, неминучість диктатури, роль насильства, які не підтвердились історичним розвитком і призвели до великих втрат у багатьох країнах.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917).? який розкрив розуміння предмета та методу соціологіїяк самостійної науки з позицій структурного функціоналізму,основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів (соціологізмів) у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності.

Головна особливість методу Е. Дюркгейма — з’ясувати соціальне соціальним— полягає у тому, що цінності та ідеї втілюються в соціальні норми й стають важелями соціальної регуляції. Вчений сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеціальну функцію, формується новий тип солідарності. Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій». Головна ідея його соціології — обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей. Він розглядав цінності як вираження загальних установок певного періоду розвитку суспільства, тому вони, як інструменти розуміння явищ, процесів, людського суспільства в цілому та поведінки окремих його членів, визначаються характером історичної епохи, накреслюючи спільну лінію прогресу цивілізації. Щоб з’ясувати справжні причинні зв’язки явищ у суспільстві та дати осмислене тлумачення людської поведінки, доцільно сконструювати недійсне — запозичені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, які виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ.Таким чином, він обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками вчений завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ—на початку ХХ ст. (див таблицю).

Основні ідеї західноєвропейської соціології (ХІХ—ХХ ст.)

3.Структура, функції соціології та методи дослідження.

Унаслідок своєї комплексності соціологія має трьохрівневу структуру (табл. 1). Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні: фундаментальний і емпіричний.

На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найбільш загальних питань розвитку і функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології (соціальні відносини, явища, процеси, інститути, організації, групи) і інтерпретують їх взаємозв’язки у загальному вигляді.

PS.Верифіка́ція (лат. — підтвердження) - процедура встановлення істинності наукової гіпотези (або поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним.

Девіáнтна поведíнка — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам.

На емпіричному рівніна основі вивчення думок індивідів стосовно окремих фактів, аналізу документації формується первинне соціологічне знання — гіпотези. Проте з посиленням вимог до практичного вирішення соціальних проблем сучасного суспільства виникла необхідність у вивченні і з’ясуванні соціальних явищ, що відбуваються в окремих сферах життєдіяльності людини, окремих соціальних спільнотах та інститутах. З’явилися галузеві та специфічні соціологічні теорії середнього рівня. Сам науковий термін «теорії середнього рівня» був запроваджений у практичну діяльність Р. Мертоном. У межах теорій середнього рівня сформовано систему специфічних понять і визначень, що застосовуються лише в цих сферах соціологічних досліджень.

Знання середнього рівня умовно поділяють на три групи теорій:

соціальних інститутів та організацій;

соціальних спільнот;

Ці теорії покликані, по-перше, з’ясувати об’єктивні взаємозв’язки певної предметної сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити специфічні властивості внутрішніх відносин і закономірностей саме цієї предметної сфери. Річ у тім, що загальна теоретична соціологія, яка вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає матеріалів щодо розвитку окремих спільнот, явищ, процесів за конкретних умов та в конкретних сферах суспільства.

Нині в соціології функціонує безліч спеціальних теорій, які належать або до загальної соціології, або до різних її галузей. Назвемо тільки найпоширеніші з них аномії(Мертон, Дюркгейм), соціального конформізму (Хорні, Фромм), соціальних установок (Знанецький, Оллпорт), масової культури (Паркер, Рісмен), класів (Маркс, Вебер), бюрократії(Вебер, Гоулднер, Мертон).

PS.. Анóмія —безладдя, беззаконня, відсутність соціального порядку, введено Е.Дюркгеймом — для позначення суспільної ситуації послаблення соціальних норм та порядку, За Р.К.Мертоном,— це деградація культурної та соціальної структури.

Щодо відносин галузевих соціологій із загальною соціологією, яка акумулює основні соціологічні закономірності, то й тут слід мати на увазі передусім схожість, але не тотожність предмета вивчення цих наук.Загальна соціологія вивчає взаємодію різних сфер життєдіяльності суспільства в цілому. Окремі підсистеми суспільства — працю, побут, освіту, культуру, релігію, науку, медицину тощо — вивчають галузеві соціологічні науки. Зокрема, соціологія працідосліджує працю як самостійну сферу життєдіяльності суспільства. Однак загальна соціологія та соціологія праці (як і будь-яка специфічна соціологічна наука) різняться за рівнем узагальнення. Загальна соціологія розглядає типове для всього суспільного розвитку в цілому, а соціологія праці — реалізацію цього типового у трудовій сфері. Так, установлення зв’язку між характером суспільних виробничих відносин, рівнем розвитку продуктивних сил та ставленням людини до праці, її соціальною активністю, трудовою поведінкою належить до загальної соціології. А от вивчення форм вияву цього зв’язку, конкретних чинників та міри їхнього впливу — це вже рівень соціології праці.

На межі соціології з іншими науками виникають галузі, які вивчають ті чи ті аспекти життєдіяльності суспільства. Так з’явилась наприклад, економічна соціологія — галузь соціології, що вивчає соціальні аспекти економічних процесів і економічної поведінки людей в суспільстві, форми соціальних організацій, системи взаємозв’язаних ролей, моделі норм і цінностей, що регулюють економічну діяльність в конкретному суспільстві, взаємовідносини між економічними інститутами. Вона вивчає соціальний механізм розвитку економіки, під яким розуміють стійку систему економічної поведінки великих соціальних груп (демографічних, професійних, кваліфікаційних та інших), а також взаємодію цих груп між собою і з державою з приводу виробництва, розподілу, споживання матеріальних благ і послуг. Економічна соціологія вивчає ціннісні орієнтації цих груп, їхні потреби, інтереси, поведінку у виробничій діяльності; простежує, як відбувається скорочення і працевлаштування працівників, серед яких груп найбільше безробіття, як змінюється оцінка справедливої економічної винагороди в різних групах, сферах індивідуальної та колективної праці, за різних форм власності тощо.

Загальна соціологія є більш фундаментальною наукою порівняно з галузевими соціологіями. Галузеві соціології входять до предметної сфери загальної соціології. Водночас у кожній із них є специфічні проблеми, які неможливо пояснити на достатньому науковому рівні без знання галузевої соціології.

Метою вивчення соціології є не тільки здобуття системних знань про суспільство, закономірності та тенденції його розвитку, соціальну структуру,причини соціальних криз, а й заохочення до пошуку нових соціально вартісних цінностей, адекватної оцінки стану суспільства, шляхів його поліпшення, до виховання наукового світогляду та національної свідомості.

Соціологія є фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру. Вона є також і ужитковою наукою, що має забезпечувати поінформованість населення, органів державної влади та управління про суспільне життя, через засоби масової інформації формувати громадську думку. Західні вчені часто рівнем розвитку соціологічної освіти вимірюють рівень розвитку демократії в країні. Реформувати суспільство не можна без соціологічного забезпечення та обгрунтування рішень, що їх приймає державна влада, без попереднього вивчення їх соціальної зумовленості, без прогнозування можливих наслідків та моделювання їх оптимальних варіантів.

Читайте також:

1. Автоматизація виробничих процесів
2. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
3. Безпечність виробничих процесів
4. Бюджетна заборгованість із соціальних виплат
5. Взаємодія процесів
6. Взаємозв’язок фінансових потоків та інфляційних процесів
7. Взаємозв’язок фінансових потоків та інфляційних процесів
8. Вибір таких методів навчання, які забезпечують самостійність учнів у дослідженні ними літературних явищ.
9. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.
10. Види соціальних небезпек.
11. Види соціальних послуг, пільг і матеріального забезпечення, що надаються населенню в Україні
12. Види соціальних процесів.

Переглядів: 1583