Вибір таких методів навчання, які забезпечують самостійність учнів у дослідженні ними літературних явищ.

Література, так як і наука своєчасна, - писав він, - повинна бути робітницею на полі людського поступу”. Він вважав, що в основу шкільної програми потрібно покласти кращі зразки укр. фольклору, найвизначніші твори новітньої літератури, що вирізняються своїм демократичним спрямуванням. Із давньої літератури пропонує у школах вивчати лише “Слово о полку Ігоревім” як одну із визначних пам’яток Київської Русі.

Не вивчалася і творча спадщина І.Я.Франка. Він же у своїх статтях обстоював ідею нової школи (“Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах”, “Боротьба за реформу середньої школи”, “Ученицька бібліотека в Дрогобичі”.) Ним була накреслена нова система літературної освіти учнів, що будувалася на глибокому розумінні завдань суспільного виховання учнів, специфіки мистецтва, закономірностей педагогічного процесу.

У 1907р. (революційна ситуація 1905-1907рр) уряд змушений був піти на поступки і в окремих гімназіях південних регіонів було дозволено ввести курс у навчальні плани, але після поразки революції його було заборонено.

Царизм не спроможний був задушити бажання народу навчатися рідною мовою. Відомо із історії, що в різних навчальних закладах створювалися таємні гуртки, якими керували прогресивно налаштовані учителі. Таку школу у свій час пройшли Б.Грінченко, П.Грабовський, М.Коцюбинський, С.Васильченко та інші. Частина українських письменників займалася водночас творчою роботою та викладацькою, організовували аматорські вистави, несли рідне слово у народ. Згадайте Г.Сковороду, І.Котляревського, Б.Грінченка, І.Нечуя-Левицького, М.Коцюбинського…

На західноукраїнських землях таку ж політику стосовно національної культури провадила Польща та Австро-Угорщина. Боротьба за право навчатися рідною мовою набувала тут гострих форм (революційні події 1848 року.) Наляканий виступами народу австрійський уряд змушений був дозволити відкрити укр. школи (Коломийську та Дрогобицьку гімназії), в яких вивчали укр. мову та літературу, введено викладання укр. мови у Львівському університеті.

Навчання було схоластичним і догматичним. Школа намагалася задушити в учнів найменші прояви самостійної думки. Основний акцент робився на давню літературу: вивчалися літописи, духовні писання, апокрифи, богословські проповіді, псалми… Проти цього різко виступав І.Я.Франко. Він писав, що школа подає учню наймертвіші твори наймертвіших авторів, намагається “забарикадувати всякий здоровий сенс різними граматичними, метричними, естетично-формальними дурницями, щоб тільки, боронь боже, учень не засмакував чистої керничної (криничної) води…” Твори українських класиків(Т.Шевченка, Марка Вовчка, Л.Глібова, Є.Гребінки, І.Карпенка – Карого, Панаса Мирного, І.Нечуя – Левицького…) в школах не вивчалися текстуально, а лише згадували про них.

“Стародавня література, - стверджує І.Франко, - це предмет університетських, а не гімназіальних студій, а в школі повинні знайомитися з живою мовою і з живою народною літературою, з життям її видатних творців. І поки учні вивчатимуть непотрібний матеріал, доти виходитимуть із них люди з баламутними поняттями про наше письменство, культуру, мову, державу, національну політику”.

Письменник обстоює вивчення художнього твору за такими принципами:

- постійна увага до тексту художнього твору;

- забезпечення емоційності його сприймання;

- розгляд його з позицій історизму під кутом зору поставлених у ньому проблем;

- врахування особливостей його форми;

- врахування національної своєрідності, художньої манери митця;

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Передумови зародження МВЛ. Боротьба прогресивних сил країни за право навчатися рідною мовою.	\|	На шляху шукань.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.