• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

До всіх модулів

Абстрагування(від лат. abstraho – відтягую, відкриваю) – метод наукового пізнання, який полягає в уявному відволіканні від несуттєвих властивостей і зв’язків, предметів та одночасному виділенні (фіксуванні) однієї чи декількох сторін, що становлять об’єкт дослідження.

Аксіома(від гр. aeiwm – значуще, гідне, прийнятне положення) – твердження певної теорії, яке при її деструктивній побудові приймається без доведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень.

Актуальність(від лат. actualis – дійсний, сучасний) – важливість, необхідність вирішення у цей час.

Алгоритмічні моделі– комплексні моделі, що поєднують елементи аналітичних та евристичних (логічних систем), структура яких не піддається прямому аналізу.

Аналіз(від гр. analysis – розкладання) – метод наукового дослідження шляхом розкладання предмета чи явища на складові з метою встановлення їхніх взаємозв’язків та визначення таким чином їх внутрішньої сутності.

Аналогія(від гр. analogia)– метод наукового дослідження, за допомогою якого від подібності об’єктів певного класу за їх суттєвими ознаками роблять висновок про інші об’єкти.

Анігіляція– вид взаємодії елементарних частинок з відповідними їм античастинками, в результаті якої вони перетворюються в інші елементарні частинки (кванти поля).

Античастинки– елементарні частинки, які внаслідок взаємодії з відповідними їм, але більш поширеними частинками, перетворюються в інші матеріальні частинки–кванти відповідних полів (електрон-позитрон, нейтрино-антинейтрино і т. ін.).

Аргументація(від лат. argumentatio – наведення аргументів на користь чого-небудь) – суто логічний процес, який полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень (аргументів або доводів).

Атом– структурна складова молекул, найменший носій властивостей певного хімічного елемента або його ізотопа. Хімічні (валентність) та фізичні (електричні, магнітні, оптичні) властивості атомів визначаються електронами їх зовнішніх оболонок.

Атомні спектри– сукупність просторово розподілених монохроматичних складових електромагнітних хвиль, що поглинаються або випромінюються вільними або слабко-зв’язаними атомами.

Баріони– загальна назва важких елементарних частинок (нуклонів та гіперонів), які мають половинний спін, приймають участь у сильних взаємодіях і є нестабільними, перетворюючись у протон. Збереження баріонів описується відповідним квантовим числом B = ± 1 (баріонним зарядом).

Бозони– частинки або квазічастинки (фотони, фонони, піони, екситони, деякі резонанси) або системи з парною кількістю ферміонів (ядро гелію і т. ін.), які мають цілий або нульовий спін і описуються статистикою Бозе – Ейнштейна.

Взаємодії фізичні– фундаментальні матеріальні зв’язки між фізичними об’єктами (гравітаційні, слабкі, електромагнітні, сильні), які розрізняються за інтенсивністю, відстанню, часом, а також за носієм взаємодії (видом поля) та відповідними квантами цих полів (табл. 3 додатку).

Визначення (дефініція)– виділення певної необхідної ознаки предмету, явища, уточнення змісту поняття, що використовується в контексті наукового чи філософського дослідження.

Вимірювання– найбільш точний пізнавальний засіб, що є процедурою визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру (еталона).

Відносності теорія– фізична теорія простору-часу (спеціальна теорія відносності) та польова теорія тяжіння (загальна теорія відносності), розроблені А.Ейнштейном у 1905 р. та 1907-1915 рр., відповідно.

Вірогідність– кількісна та якісна характеристика можливості настання будь-якої випадкової події за тих чи інших умов, які можуть повторюватись необмежену кількість разів.

Генезис (від грецьк. génesis)– філософська категорія, яка виражає виникнення, появу, походження, становлення об’єкта, явища, поняття в процесі їх розвитку.

Гіперони– група нестабільних елементарних частинок (баріо-нів), маса яких перевищує масу нуклонів (m » 1,67 · 10^{-27 кг).}

Гіпотеза(від гр. upoJesV – основа, припущення) – форма наукового знання, основою якого є припущення про природу речей і явищ або про причини і закономірності, що їх зумовлюють.

Глюон– гіпотетична частинка, яка є переносником взаємодії між кварками, тобто квант поля міжкваркової взаємодії. Саме глюон переносить “колір” від одного кварка до іншого, забезпечуючи їх існування не у вільному, а у зв’язаному стані.

Гносеологія (від гр. gnvstV – вчення) – теорія пізнання, що виявляє вихідні умови та загальні основи будь-якого дослідження ; узагальнення результатів багатовікової історії пізнання, у процесі якої саме предметно-практична і духовна діяльність людини розширює горизонт пізнання явищ у природі, суспільстві, мисленні.

Гравітаційна взаємодія– один з чотирьох видів фундаментальних взаємодій, який має універсальний характер, порівняльну константу 10^-39 і здійснюється через гравітаційне поле (табл. 3 додатку).

Групування– розподіл генеральної або вибіркової сукупності за певними сутнісними варіюючими ознаками, що мають назву ознак групування або критеріїв.

Дедукція(від лат. deductio – виведення) – умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини.

Демаркація(від француз. démarcation) – розподіл розмежування, узгоджене визначення зон впливу, просторово-часових обмежень явищ.

Детермінізм(від лат. determinite – обмежувати, визначати кордони)– філософсько-наукова позиція, що презентує уявлення про існування об’єктивного, закономірного зв'язку та взаємообумовленості явищ, згідно з яким будь-які попередні явища існують як причини, а подальші ведуть до певних наслідків. Протилежне поняття індетермінізму характеризує позицію повного або часткового заперечення Д.

Динаміка– розділ механіки, який описує рух матеріальних об’єктів з урахуванням існуючих взаємодій і розподіляється на класичну, релятивістську та квантову.

Динамічні моделі – моделі, які відображають зміну об’єкта дослідження з плином часу та застосовуються для перевірки гіпотез та визначення майбутніх параметрів системи (процесу або явищ).

Дія– фізична величина, яка має розмірність енергії W, помноженої на час ∆t (Дж·с) і широко застосовується як в класичній, так і в квантовій механіці (див. квант. дії).

Доказ– обґрунтування тези за допомогою раніше встановлених положень.

Дослід– наукове вивчення явищ за допомогою доцільно обраних або штучно створених умов, що забезпечують “чисте” протікання тих процесів, дослідження яких необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами та їх суті.

Дефініція (від лат. definitio)– стисле визначення будь-якого поняття.

Еволюція (від. лат. evolution - розгортання) – поняття, яке визначає поступові кількісні зміни.

Евристичні методи(від гр. euriscv – пошук) – у вузькому розумінні являють собою способи навчання, а у широкому – неформальні методи, які дають змогу досліджувати творчу діяльність, відкривати нове у судженнях, ідеях, способах дії.

Експеримент(від лат. experimentus – спроба, досвід) – метод наукового дослідження, який припускає втручання у природні умови існування предметів і явищ, відтворює визначені сторони предметів і явищ у спеціально створених умовах з метою вивчення їх без супутніх обставин.

Електричний заряд– джерело електромагнітного поля, невідривно пов’язане з тим чи іншим матеріальним носієм, внутрішня характеристика, властива певним елементарним частинкам (електрон, протон та ін.), що визначає їх електромагнітну взаємодію.

Електрон– стабільна елементарна частинка, яка має негативний заряд е = 1,6021892(46) · 10^-19 Кл та масу спокою m_е = 9,109534(47) · 10^{-31 кг.} (таблиця 2 додатку).

Елементарні частинки– дискретні структурні елементи матерії, які можуть існувати в неасоційованому вигляді (суб’ядерних мікрооб’єктів) з поки що невизначеною внутрішньою структурою. Найхарактерніша їх особливість – це здатність до взаємоперетворень та взаємодій.

Енергія– загальна міра різних взаємодій та різних видів руху матерії, яка підрозділяється на множину видів (механічна, теплова, електромагнітна, ядерна та ін.). Енергія як наукова категорія віддзеркалює незнищуваність руху матерії (характеристики їх наведені в табл. 2 додатку).

Ентропія– термодинамічна функція стану певної макросистеми, міра її невпорядкованості, статистичний параметр цієї системи.

Епістомологія(від грець. – знання та логія) – філософський термін, що вживається для позначення особливостей теорії пізнання.

Етос науки– сукупність стійких етичних установок і санкціонуючих або підтримуючих їх цінностних орієнтирів. Е.н. детермінується головним завданням наукового пізнання – отриманням об’єктивного істинного і обґрунтованого знання.

Закон– логічне, формалізоване та чітко сформульоване співвідношення між явищами об’єктивної дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне.

Закони збереження– фундаментальні закономірності природознавства, обумовлені певним видом існуючих симетрій в природі, які передбачають стабільність, інваріантність певних фізичних характеристик ізольованих систем (енергії, імпульсу, моменту імпульсу, заряду і т. ін.), тобто є діалектичним доповненням до існуючих різноманітних мінливостей оточуючого фізичного Всесвіту (таблиця 3 додатку).

Ідеалізація(від фр. ideal – досконалість) – метод наукового дослідження, за допомогою якого абстрактно конструюються поняття про неіснуючі об’єкти, які мають прообрази у реальному світі.

Інваріантність– незмінність, стабільність за величиною певного фізичного параметра відносно певного перетворення, тобто обумовлене відповідним типом симетрій. Інваріантність відображає найбільш узагальнені властивості природи.

Індукція(від лат. inductio – наведення) – умовивід від часткового до загального, у процесі якого на підставі знання про частину предметів одного класу робиться висновок про клас взагалі; метод пізнання, сукупність пізнавальних операцій, у результаті яких здійснюється рух думки від окремих фактів, менш загальних положень до більш загальних.

Інновація– новостворені, застосовані або удосконалені конкурентоспроможні технології, продукція, послуги, організаційно-технічні рішення будь-якого характеру (виробничого, адміністративного, комерційного), що істотно поліпшують структурну та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність– діяльність, спрямована на ефективне використання результатів наукових досліджень та розробок, що зумовлює підвищення її ефективності, обновлення виробництва, розповсюдження нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інтерпретація– приписування певного змістовного змісту або значення символам і формулам формальної системи або ж тлумачення суті того чи іншого речення, історичного джерела, художнього твору і т.д. Способом Ін. у такому випадку є ймовірні висновки (на основі редукції або аналогії).

Ітеративність(від. лат. іterativus – повторний, багаторазовий) – властивість складних систем реагувати на допорогові підразняння, впливи за умови їх багатократного повторення і переходити в якісно новий стан при досягненні позапорогового впливу.

Інформація(від лат. – informatio – роз’яснення, викладення) – зміст повідомлення про сукупність явищ і подій, що підлягає реєстрації та обробці, а також сам процес передачі або отримання цих відомостей. Серед спроб загально наукового визначення інформації (єдине визначення поки що не існує) найбільш поширені такі: інформація є однією з основних властивостей матерії, а також інформація є мірою від’ємної ентропії (негентропії).

Істина– знання, думка, що адекватно відображують дійсність і є результатом науково-філософського теоретичного дослідження.

Калібрувальна симетрія– узагальнена назва класу внутрішніх симетрій рівнянь теорії поля (тобто симетрій, пов’язаних з властивостями елементарних частинок, а не з властивостями простору-часу), які характеризуються параметрами, залежними від обраної точки простору-часу.

Категорія(від гр. cathgoria – вислів, вираз) – форма мислення, яка відображує універсальні властивості та співвідношення об’єктивної дійсності; спосіб засвоєння конкретних та пізнання ще не виявлених і не усвідомлених елементів дійсності.

Квант дії– стала Планка h = 6,626 × 176 (35) ·10^-34 Дж∙с, яка застосовується для опису квантових систем і є ознакою всіх рівнянь квантової фізики.

Квант енергії– дискретна доза енергії W, яку можна поглинати або випромінювати квантова система внаслідок переходів поміж різними енергетичними станами цієї системи. При електромагнітних взаємодіях: W = h · ν = ћ ∙ ω = h с/l, де ν та l – частота та довжина хвилі випромінювання.

Квантова механіка– теорія руху мікрооб’єктів або їх систем, тобто теорія явищ субатомного масштабу та їх впливу на явища в макросвіті.

Квантова теорія поля – релятивістська квантова теорія елементарних частинок і їх взаємодії, при якій поле ототожнюється з певною сукупністю цих частинок (електромагнітне поле – сукупність фотонів і т. ін.).

Квантові числа– цілі або напівцілі числа, які визначають можливі дискретні значення фізичних характеристик квантових мікрооб’єктів або систем (енергії, моменту імпульсу, спіну і їх проекцій тощо).

Кварки– гіпотетичні субелементарні частинки, запропоновані для теоретичного з’ясування будови, властивостей і систематики адронів (мезонів та баріонів).

Кінематика– розділ механіки, в якому вивчається геометричний аспект руху, тобто визначається взаємозв’язок між просторовими характеристиками руху і часом без урахування взаємодій поміж об’єктами та їх інертних властивостей.

Класифікація– багатоступеневий, послідовний поділ обсягу понять з метою систематизації, поглиблення й отримання нових знань щодо членів поділу. Результатом К. є система співпорядкованих понять; подільне поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів. Відносно науки мова йде про встановлення меж окремих дисциплін та ієрархічного співвідношення між ними.

Концепція(від лат. conceptio – пізнання система) – певний спосіб розуміння, трактування будь-якого предмету чи явища, процесу, основна точка зору щодо них, керівна ідея щодо їх систематичного опису.

Космологія– наука про будову та стан Всесвіту (розподіл та взаємодію мас, їх рух, метрику простору-часу, перетворення матерії) що спирається на експериментальні дослідження, фундаментальні фізичні теорії та філософські концепції.

Лептон– елементарні частинки з нульовою або малою масою спокою (m ≤ 207 m_е = 1,9 · 10^{-30 кг), які не підлягають сильним взаємодіям} (таблиця 2 додатку).

Маса– фізична характеристика матеріальних об’єктів, яка є мірою їх гравітаційних та інерційних властивостей.

Математичні моделі– моделі, в основі яких лежить формалізований, математичний опис об’єкта, що враховує різну кількість факторів та зв’язків між ними.

Мезони– нестабільні елементарні частинки з масою, більшою за масу електрона (m_e = 9 · 10^{-31 кг), але меншою від маси протона (m}_р = 1,67 · 10^{-27 кг), які бувають як нейтральними, так і електрично зарядженими} (таблиця 2 додатку).

Мета дослідження– кінцевий результат, на досягнення якого воно спрямоване.

Метод(від гр. methodos – шлях дослідження, теорія, вчення) – спосіб досягнення конкретного завдання; спосіб, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів та принципів, що регулює практичну і пізнавальну діяльність людини.

Методика – сукупність методів, пов’язаних спільністю вирішення окремих проблем у наукових дослідженнях.

Методи науки– способи дослідження явищ, які визначають як підходи до вивчення, планомірний шлях пізнання та встановлення істини, так і сферу їх застосування.

Методологія (від гр. meqodoV – шлях, спосіб пізнання, дослідження та logoV – вчення) – наука про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності; спосіб усвідомлення будови науки і методів її діяльності; сукупність принципів, прийомів та процедур дослідження, що застосовуються в тій чи іншій спеціальній галузі знань.

Модель(від лат. modulus, фр. modele – міра, зразок) – еталон, стандарт, умовний образ будь-якого об’єкта, що застосовується як його замінник для дослідження властивостей, зв’язків предметів і явищ реальної дійсності.

Моделювання(або процес постановки модельного експерименту)– дослідження за допомогою умовних зображень об’єктів або їх аналогів (умоглядних чи фізичних), що мають аналогічні істотно важливі характеристики.

Молекула– відокремлена частинка однорідної речовини, яка є носієм хімічних властивостей зазначеної речовини.

Наука– динамічна система знань, яка розкриває нові явища у суспільстві та природі з метою їх застосування у практичній діяльності людей; спосіб пізнання об’єктивної дійсності, її законів та взаємозв’язків, суспільний інститут, що забезпечує прирощення істинних знань про світ.

Наукова діяльність– інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у сфері фундаментальних та прикладних досліджень.

Наукова ідея– “клітинка” наукового знання; нове, нетрадиційне пояснення явищ.

Наукова проблема – форма наукового знання, зміст якої становить сферу непізнанного людиною, тобто того, що потребує подальшого вивчення.

Наукове пізнання– процес спеціалізованого відображення та відтворення дійсності у мисленні, у формі відносин істини.

Науковий результат– наукове знання, отримане у процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Наукові факти– відображені свідомістю події, явища, що відбувалися або відбуваються у дійсності, які є перевіреними, обміркованими і зафіксованими мовою науки у формі емпіричних суджень.

Науково-дослідна робота– дослідження з метою отримання наукового результату, головний шлях набуття, прирощення та оновлення знань, що передбачає уміння визначати наукові завдання, планувати їх виконання, організовувати збір і обробку інформації, а також створювати умови для генерування нових ідей та їх практичної реалізації.

Науково-прикладний результат– нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, що впроваджені або можуть бути впроваджені у суспільну практику. Може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Науково-технічна діяльність– інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки та технології, основними формами якої є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні, пошукові, проектні роботи, виготовлення дослідних зразків або партій випробувальної науково-технічної продукції, та інші роботи, пов’язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання.

Науково-технічний потенціал– сукупність кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних ресурсів науки, об’єднаних певними організаційними принципами і структурою управління.

Нейтрон– нестабільна (у вільному стані), нейтральна елементарна частинка (з масою m_n = 1,6749593(86) · 10^{-27 кг і спіном S = ½), яка разом з протоном є складов}ими атомних ядер.

Нейтрино– нейтральні стабільні елементарні частинки з нульовою масою спокою (лептони) та спіном S = ½ (ферміони), які мають відповідні античастинки і разом з тим беруть участь виключно в слабких взаємодіях (таблиці 2 та 3 додатку).

Читайте також:

1. Взаємовідповідність кредитів і модулів
2. Використання модулів
3. Для зручності підрахунків засвоєння матеріалу змістових модулів, так же як і складання екзамену, оцінюється за 100-бальною шкалою.
4. ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛІВ № 1, № 2 ТА ЕКЗАМЕНУ
5. Зборка модулів по А.П.Єршову
6. ЗМІСТ МОДУЛІВ
7. Класифікація модулів систем управління
8. Конфігурація Apache, додавання і налаштування модулів
9. Мал. 1.2. Способи з'єднання модулів
10. Мета вивчення і засвоєння змістовних модулів у дисципліні
11. ПЕРЕЛІК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ

Переглядів: 599