Об’єкт наукових досліджень – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію чи вимагає отримання більш детального знання.

Онтологія(від грец. ón, pig ontos – сутнє та …логія) – розділ філософії, в якому розглядаються всеузагальнені основи, принципи буття, його структура та закономірності; відображення картини світу, що відповідає досягнутому рівню пізнання реальності, зафіксоване системою філософських категорій.

Парадигма(від грец. parádeigma – приклад, зразок) – система норм, базисних теоретичних поглядів, фундаментальних фактів і зразків діяльності, які визначаються всіма членами певної наукового товариства.

Паранаука, псевдонаука– форма пізнавальної діяльності, що виникає як альтернатива або доповнення до існуючих видів наукового знання, головною ознакою якої є невідповідність загальноприйнятним критеріям побудови та обґрунтування наукових теорій, а також нездатність раціонально пояснити феномени, що вивчаються.

План-проспект– реферативне викладення отриманих результатів у послідовності їх розміщення в рукопису.

Поняття– думка, що в узагальненій формі відображує предмети і явища дійсності та зв’язки між ними за допомогою фіксації загальних і специфічних ознак певних явищ та співвідношень між ними.

Порівняння– один з найбільш поширених методів пізнання, що полягає у співставленні однорідних об’єктів з метою встановлення подібності та відмінності предметів і явищ дійсності.

Практичне значення– важливий елемент обґрунтування, який підтверджує значущість теоретичних та методичних розробок автора для використання у процесі життєдіяльності людей у певній визначеній чи різноманітних галузях.

Предикат(від лат. praedicatum)– в традиційній логіці один з двох термінів судження, а саме той, в якому йде мова щодо предмету обговорення (суб’єкта).

Предмет у наукових дослідженнях– явище або процес, що знаходиться в межах об’єкта та розглядається як елемент, частина об’єкта дослідження.

Принцип(від. лат. principium – початок, основа) – початкове положення, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорій, наук. Зазвичай розрізняють принцип буття – те, що лежить в основі дійсності, і принцип пізнання – те, що покладено в основу розуміння, вивчення цієї дійсності.

Поля фізичні– матеріальні фізичні системи з нескінченним числом ступенів вільності, в яких фізичні величини мають неперервний розподіл на певній ділянці простору. Існуючі фізичні поля (гравітаційне, електромагнітне, хвильові поля елементарних частинок) є носіями певного типу взаємодій, які передаються із кінцевою швидкістю (υ ≤ c = 3 · 10⁸м/с).

Постулат(від лат. postulatum – вимога), – пропозиція, умова, припущення, правило на підставі будь-яких міркувань, що “сприймається” без доказів, проте як правило, з обґрунтуванням, причому саме це обґрунтування і є, зазвичай, доказом на користь “сприйняття”.

Правила відбору– правила, які визначають можливі (дозволені) переходи між термами атомів, іонів, молекул, атомних ядер, кристалів за умови існування певної кількісної зміни значень квантових чисел.

Причина та наслідок– філософсько-наукові категорії, що характеризують часові зв’язки між явищами дійсності, перше передує другому у часі і являє собою необхідну умову, основу, передумову виникнення, зміни або розвитку другого, тобто перше породжує друге.

Прогноз(від гр. pr'ognwJiz – передбачення) – науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи та терміни їх подальшої реалізації.

Простір-час– об’єктивна форма існування матерії, єдиний фізичний континіум, через який координуються матеріальні об’єкти та їх стани (взаємне положення об’єктів, їх відносні розміри, послідовність і тривалість станів, подій, явищ).

Протон– стабільна елементарна частинка з масою m_p = 1836,13 = 1,672 · 10^{-27 кг, яка має позитивний заряд (q}_p = 1,6 · 10^{-19 кг, спін S = ½), входить поряд з нейтроном до складу атомних ядер і приймає участь у всіх чотирьох типах фундаментальних взаємодій} (таблиця 3 додатку).

Редукція(від лат. reduction – повертати)– одне з понять феноменології, яке визначає дії або процеси, що призводять до спрощення структури об’єкта або явища; методологічний засіб зведення отриманого до первісного.

Рух– форма існування матерії, будь-яка зміна в матеріальному світі, яка охоплює як внутрішні процеси та стани об’єктів, так і їхні зовнішні взаємодії та зв’язки. Кожному типу взаємодій (зв’язків) або об’єктів відповідають певні форми руху.

Середня величина– найбільш широко вживаний наочний показник, який зазвичай використовують для характеристики певної сукупності предметів або явищ, процесів, рівнодіючу впливу всіх факторів на величину ознаки.

Симетрія– наявність в об’єктах, процесах, явищах певної фізичної характеристики, яка залишається інваріантною (незмінною) при різних перетвореннях. Тому розрізнять просторову, часову, зарядову, взаємодійну (динамічну) та інші симетрії.

Синтез (від гр. sugJesiz – з’єднання, складання) – метод наукового дослідження шляхом поєднання у єдину теоретичну модель, отриманих при попередньому аналізі елементів (складових частин) об’єкту дослідження.

Система(від гр. s'nsthma – з’єднання, складання) – сукупність, комбінація або набір взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле.

Системний метод– сукупність загальнонаукових методологічних принципів і способів дослідження, в основі яких лежить орієнтація на розкриття цілісності об’єкта як системи.

Спін(від англ. spin – обертатися, дзиґа) – внутрішньо властивий момент кількості руху (імпульсу) елементарних частинок, що має квантову природу і не пов’язаний з переміщенням (обертанням) частинки як цілого, тобто не має класичного аналогу.

Спостереження– активний пізнавальний процес, що спирається насамперед на роботу органів відчуття людини та його предметну матеріальну діяльність.

Стохастичний аналіз– метод дослідження зв’язків між факторами та результативним показником, що носять неповний, вірогідний (кореляційний) характер.

Структура(від лат. structura – будова, розташування, порядок) – сукупність стійких зв’язків об’єкта та його елементів, що забезпечують цілісність системи, тобто збереження основних якостей при різних внутрішніх та зовнішніх змінах.

Суб’єкт(від лат. subjecyus – той, що знаходиться в основі) – носій предметно-практичної діяльності та наукового пізнання, джерело активності, спрямоване на об’єкт.

Субстанція(лат. – substontia – сутність; дещо яке лежить в основі) – об’єктивна реальність, яка розглядається з точки зору її внутрішньої єдності; матерія в аспекті всіх їх форм руху.

Термін(від. лат. terminus – межа, границя)– слово або словосполучення, покликане точно визначати поняття та його співвідношення з іншими поняттями і межах повної сфери.

Теорія(від гр. qewria – спостереження, дослідження) – комплекс абстрактних пізнавальних образів, поглядів, уявлень, ідей, понять, концепцій тощо, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ.

Узагальнення– логічний процес переходу на більш високий ступінь абстракції шляхом виявлення спільних ознак предметів або явищ.

Умовивід– розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, певним чином пов’язане з вихідними.

Уявлення– розумове перетворення вражень та формування на їх основі мислительних образів, реалізація яких приводить до утворення нових матеріальних і духовних цінностей.

Факторний аналіз– метод дослідження, який дає змогу вивчити та виміряти взаємозв’язок факторів та їх вплив на результативний показник.

Фізика– провідна наука природознавства, що розглядає найбільш загальні властивості матерії, її види та форми існування. Розвиток фізики супроводжується виникненням споріднених наук сучасного природознавства (біофізики, хімічної фізики, геофізики, радіофізики та ін.).

Фотон– елементарний мікрооб’єкт, що має хвильові і корпускулярні властивості (корпускулярно-хвильова двоєдиність).

Фундаментальні наукові дослідження– наукова теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на поповнення сукупності знань щодо закономірностей розвитку природи, суспільства, людини та їх взаємозв’язку.

Хвильовий пакет– поле хвиль матерії, зосереджене в обмеженій ділянці простору, де імовірність локалізації мікрооб’єкта відмінна від нуля.

Цільова комплексна програма– директивний адресний документ, узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами; комплекс заходів, спрямованих на вирішення найбільш ефективними шляхами певних завдань або подолання проблем.

Час– невід’ємна складова простору-часу як однієї з форм існування матерії, що характеризує тривалість подій, явищ і їх послідовність та зміну.

Час життя– середня тривалість <t> існування елементарних частинок або нестабільних ядер, що змінюється в межах від 4,49 · 10⁹ років для урану до 10^-23 с для резонансів, короткочасних утворень, які виникають при сильній взаємодії елементарних частинок (таблиця 2 додатку).

Швидкість світла– гранично можлива швидкість поширення будь-яких фізичних взаємодій і передач енергії, швидкість поширення електромагнітних хвиль. Швидкість світла у вакуумі с = 2,99792458(1) · 10⁸ м/с – універсальна фізична константа.

Шредінгера рівняння – фундаментальне лінійне диференціальне рівняння нерелятивістської квантової механіки, що описує динамічний стан мікросистеми. Це рівняння не виводиться, а постулюється, відображаючи хвильову складову квантово-хвильових мікрооб’єктів.

Ядерні реакції– перетворення ядер при їх взаємодії з елементарними частинками або між собою (вимушені ядерні реакції) або внаслідок внутрішніх спонтанних процесів (невимушені реакції).

Ядерні сили– сили квантово-механічної природи, що діють в атомному ядрі між його складовими частинками, тобто нуклонами (протонами та нейтронами).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До всіх модулів	\|	ДОдаток

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.