• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розділ 8. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Для з`ясування теоретичних основ і практичного розв'язання задач даного розділу слід ознайомитись із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 334/94-ВР від 28.12.94 р., зі змінами та доповненнями, а також з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”. Слід взяти до уваги, що відповідно до нової редакції вищезазначеного Закону, під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються для використання в господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Також слід звернути увагу і на зміни, що сталися під час розподілу основних фондів за групами і нормами, за якими нараховується амортизація. Раніше виділяли три групи основних фондів, а з 1 січня 2004 року, з другої групи було виділено в окрему четверту групу саме ті основні фонди які зазнають найбільш швидкого зносу, особливо морального. Виділяють чотири групи основних фондів:

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До кожної групи затверджені такі норми амортизаційних відрахування: група 1 – 2 %; група 2 – 10 %; група 3 – 6 %; група 4 – 15 %. Нова редакція Закону не передбачає прискорене нарахування амортизації й індексацію основних фондів та нематеріальних активів.

Згідно з МСБО 16 та П(С)БО 7 основні засоби – це матеріальні активи, які:

Ø утримаються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та надання послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

Ø будуть використовуватись, як очікується, протягом більше одного періоду.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України визначають методичні принципи їх формування. Для цілей бухгалтерського обліку основні фонди класифікуються таким чином, щоб найменування груп основних засобів відповідали найменуванням рахунків (рис. 21).

Рис. 21. Класифікація основних засобів.

Амортизація – систематичний розподіл вартості активу, яка амортизується протягом строку корисної експлуатації активу.

Сума, що амортизується – собівартість активу або інша сума, яка замінює собівартість у фінансовій звітності, мінус його ліквідаційна вартість.

Строком корисної експлуатаціїосновних засобів є: період часу, протягом якого підприємство передбачає використовувати актив, або кількість одиниць продукції, що її підприємство очікує отримати від використання активу.

Підприємство самостійно визначає строк корисної експлуатації кожного об’єкта основних засобів, ураховуючи:

Ø очікуване використання підприємством;

Ø очікуваний фізичний знос;

Ø моральний знос;

Ø правові або аналогічні обмеження щодо використання активу.

Інше визначення: амортизація – це об’єктивний процес поступового зносу основних фондів та перенесення їхньої вартості на новостворену продукцію або послуги.

Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”, метод амортизації повинен ураховувати форму, в якій економічна вигода від активу отримується підприємством. Отже, вибір методів амортизації основних засобів підприємство здійснює самостійно, застосовуючи до кожного об’єкта (чи групи однорідних об’єктів) основних засобів відповідний метод нарахування.

У МСБО 16 “Основні засоби” перелічено такі вживані методи амортизації:

Ø прямолінійного списання;

Ø зменшення залишкової вартості;

Ø прискореного зменшення залишкової вартості;

Ø кумулятивний;

Ø виробничий.

Метод прямолінійного списання, як правило, застосовується до тих основних засобів, форма надходження економічних вигод від використання яких рівномірно розподіляється в часі. Важливе значення під час застосування цього методу має строк корисної експлуатації активу, який підприємство повинно оцінити самостійно, виходячи з інтенсивності та інших умов використання активу. Щорічні амортизаційні відрахування визначаються за формулою:

Метод зменшення залишкової вартості амортизації застосовується до тих основних засобів, які мають максимальну віддачу на початку строку їх корисної експлуатації. За цим методом річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації. Річна норма амортизації розраховується за нище наведеною формулою.

Сутність кумулятивного методу зводиться до визначення кумулятивного коефіцієнту та річної суми амортизації. Кумулятивний коефіцієнт змінюється залежно від кількості років, які залишились до кінця передбачуваного строку експлуатації об'єкта.

За виробничим методом нарахування амортизаційних відрахувань здійснюється на основі сумарного виробітку об'єкта за період його експлуатації. Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції за звітний період та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості об'єкта, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, що очікується виробити з використанням цього об'єкта.

Окрім цих методів, підприємство може застосувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, що передбачені податковим законодавством.

Обсяг потреби у фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів та нематеріальних активів визначається виходячи з їхньої первісної вартості та кількості.

Слід також зазначити, що реальними джерелами фінансування капітальних вкладень є: прибуток, амортизаційні відрахування, внески засновників та інші ресурси отримані на безповоротній основі. Фінансові ресурси які залучені на тимчасовій основі є тимчасовими джерелами фінансування капітальних вкладень і в подальшому будуть замінені реальними джерелами фінансування.

Поряд з основними джерелами фінансування капітальних вкладень виділяють специфічні джерела, які виникають за господарського способу ведення капітального будівництва, а саме: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві (виникає у разі скорочення потреби в оборотних коштах на період будівництва) та планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт (мають форму прибутку, який включається в кошторис будівництва у певних відсотках до кошторисної вартості).

Виділяють п’ять основних форм фінансування капітальних інвестицій:

1. Самофінансування – передбачає здійснення капітальних вкладень виключно за рахунок власних (внутрішніх) джерел. Даний метод використовується переважно для здійснення невеликих, локальних капіталовкладень.

2. Акціонування – форма фінансування яка використовується для реалізації великомасштабних реальних інвестицій з врахуванням галузевої, регіональної диверсифікації діяльності, з залученням ресурсів декількох інвесторів.

3. Кредитне фінансування – здійснюється, як правило, з використанням коштів фінансових установ на принципах платності, терміновості, поверненості, забезпеченості тощо, й переважно передбачає вкладанням коштів в реальні об’єкти з високою нормою прибутковості капіталовкладень.

4. Лізингове фінансування– форма фінансування у товарній формі яка передбачає залучення спеціалізованого підприємства(Лізингодавця) й перевагами якої є: 100% фінансування капітальних вкладень, відсутність додаткової застави, оптимізація в оподаткуванні та використанні отриманого обладнання.

5. Змішане фінансування – базується на різних комбінаціях наведених вище форм і може використовуватися для всіх видів капіталовкладень.

Читайте також:

1. Cтруктура апаратних засобів ІВС
2. I. Введення в розробку програмного забезпечення
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Етапи розробки програмного забезпечення
5. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
8. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
9. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
10. Амортизація основних засобів
11. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
12. Амортизація основних засобів.

Переглядів: 616