Тема 16. Право власності юридичних осіб

Юридичні особи є суб’єктами права приватної власності. Однак таке становище є наслідком певної еволюції самого інституту приватної власності у цивільному праві України. До прийняття Цивільного кодексу 2003р. відносини власності регулювалися законом “Про власність” від 07.02.1991р., у якому приватними власниками визнавалися лише громадяни-фізичні особи. Натомість, майно, що перебувало у власності юридичних осіб, було об’єктом так званої “колективної власності”. Суб’єктами права “колективної” власності визнавалися трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб’єктного складу було піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О.А.Пушкін, Я.М.Шевченко, В.І.Семчик та ін.). Конструкція колективної власності давала підстави для ототожнення її із спільною власністю, оскільки власниками вважалися одночасно і юридична особа, і її засновники. Ця проблема знайшла вирішення у ЦК 2003р., де юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільними правоздатністю та дієздатністю, можливістю бути позивачем і відповідачем у суді. Обов’язковою ознакою юридичної особи є відокремленість майна. Це означає, що майно юридичної особи складає основу її матеріальної самостійності, належить безпосередньо юридичній особі і відокремлене від майна засновників (учасників). Самостійна майнова відповідальність передбачає, що юридична особа, зазвичай, самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Цивільний кодекс регламентує правовий статус юридичних осіб приватного права (ст.81). Саме вони є суб’єктами права приватної власності. Здійснення цього права, виникнення та припинення права власності на майно залежать також від організаційно-правових форм юридичних осіб. Перелік майнових об’єктів, способів формування приватної власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об’єднань тощо) передбачені у ЦК, законах “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про об’єднання громадян” та ін. Так, наприклад, згідно ст.165 ЦК, майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. У той же час, прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у розмірах та у порядку, встановлених статутом кооперативу і законом. Відповідно до ст.12 закону “Про господарські товариства” ці юридичні особи є власниками: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Отже, суб’єктом права власності у господарських товариствах виступають господарські товариства як юридичні особи, а не їх засновники чи учасники. Засновники господарського товариства мають лише права вимагати виплати частини доходу, а також претендувати на частку в майні, що залишиться після ліквідації товариства. Згідно ст.86 ЦК, об’єднання громадян є непідприємницькими товариствами, що не мають на меті одержання прибутку для його наступного поділу між учасниками. Така організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об’єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом (ст.21 Закону України “Про об’єднання громадян”).

Варто сказати, що правове регулювання відносно кількості та складу майна, що перебуває у приватній власності має диспозиційний характер. Тобто дозволено мати у власності будь-які об’єкти та у будь-якій кількості, не заборонені законом. Ст.325 ЦК вказує, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, отже і у приватній власності, встановлений Постановою Верховної Ради “Про право власності на окремі види майна”. До цих об’єктів належать:

1. Зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 15. Приватна власність в Україні	\|	Тема 18. Право спільної власності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.