• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 18. Право спільної власності

Лекція 17. Державна та комунальна власність в Україні

Відповідно до Конституції України існують такі форми власноті:

1. Приватна.

2. Державна.

3. Комунальна..

Їх різновидами є: право Українського народу; право державної власності; право приватної власності; право власності АРК; право комунальної власності, як власності територіальних громад (КУ: ст. 13,14,138,142).

У ЦКУ поділ власності на види відбувається за критерієм суб’єктного складу: право власності Українського народу; право приватної власності; право державної власності; право комунальної власності.

Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах їх конституційної компетенції. Зазначені органи не виступають в якості власників об’єктів права власності Українського народу, а лише як суб’єкти, що управляють такими об’єктами.

Державна власність (ст. 326 ЦКУ) – це майно та грошові кошти, які належать державі, як специфічному суб’єкту, що представляє спільні інтереси народу України. Від імені та в інтересах держави повноваження щодо права власності здійснюють органи державної влади (ст. 326 ЦКУ). Такими органами є: Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів України, Фонд Державного майна, інші уповноважені на такі дії органи, зокрема державні підприємства, установи. Разом з тим, зазначені органи не діють як суб’єкти права власності, а як представники, тобто не від власного імені, а від імені та в інтересах держави.

У власності держави може перебувати будь-який об’єкт, в т.ч. і вилучений з цивільного обороту. Але відносини щодо вилучених з цивільного обороту речей є сферою публічних правовідносин, а не цивільних.

Право комунальної власності, як самостійної форми власності (ст. 327 ЦКУ), здійснює територіальна громада населеного пункту (село, селище, місто, а в містах з районним поділом – громада такого району), яка виступає в якості суб’єкта права власності.

Об’єктами права власності є різноманітне рухоме та нерухоме майно, що належить територіальній громаді, отримані прибутки місцевих бюджетів. Повноваження щодо права власності на об’єкти власності територіальної громади здійснює сама територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування лише в межах їх компетенції, яка визначена в Законі України « Про місцеве самоврядування».

Спільна власність характеризується множинністю суб’єктів і єдністю об’єкта, що передбачає приналежність майна одночасно декільком суб’єктом співвласникам (фіз.ос, юр.ос., держава). Співвласники на власний розсуд здійснюють володіння, користування та розпорядження майном, однак в правомочності щодо цих аспектів власності вони здійснюють спільно. Таким чином, спільна власність не ототожнюється з поняттям «змішана власність», оскільки кожен із співвласників-учасників є самостійним власником належного йому майна, а правомочності стосовно загального об’єкта власності здійснюються спільно.

В об’єктивному розумінні право спільної власності є сукупністю норм, що регламентують, закріплюють та охороняють приналежність єдиного майна одночасно двом чи більше особам.

У суб’єктивному розумінні – це право двох чи більше осіб на спільне на їх розсуд володіння, користування чи розпорядженням єдиним майном..

Підставою для виникнення права спільної власності є різні юридичні факти, з якими цивільне право пов’язує можливість набуття права власності.

Види права спільної власності:право спільної дольової власності та право спільної сумісної власності.

Стосовно фізичних осіб спільна власність може бути як сумісною чи дольовою (залежно від волі співвласників фізичних осіб). Юридичні особи, державні чи територіальні громади, утворення можуть мати майно на праві спільної власності, крім випадків, що встановлені законом. Відповідно до п.3 ст. 355 ЦКУ право спільної власності виникає з підстав, що не заборонені Законом.

Суть спільної часткової власності полягає в тому, що на правових підставах двоє чи більше співвласників спільно, на власний розсуд, володіють, користуються чи розпоряджаються належним їм у певних долях єдиним майном. Доля кожного співвласника може мати арифметичний вираз долі у спільному майні, або інших показниках (5, дріб). Однак часткової спільної власності це ще не часка майна в натурі (реальна частка).

Розмір часток у спільному майні може бути рівним чи нерівним, що залежить від низки факторів: визначеність розміру договором чи Законом; особистим внеском співвласників; збільшення чи зменшення частки здійснюється з дотриманням певних вимог (напр.: прибудова приміщення, покращення майна чи його долі за рахунок одного із співвласників у випадках неможливості відокремлення такої частки).

ЦКУ надає перевагу домовленості співвласників щодо розміру часток.

Право спільної дольової власності припиняється внаслідок загибелі майна, придбання решти часток іншим співвласником, спадкування чи придбання долей, приватизації чи інших випадків, що законодавчо не заборонені. Новий ЦК України достатньо детально регламентує різні аспекти здійснення правомочностей співвласників спільної дольової власності.

Спільна сумісна власність – власність, в якій частки заздалегідь не визначені, тому правомочності (володіння, користування, розпорядження) співвласників щодо спільного майна здійснюються за взаємною згодою як одним цілісним об’єктом. У будь-який момент співвласники чи співвласники можуть поставити питання про перевід майна з категорії спільної сумісної власності у спільну часткову (тобто припинення права спільної сумісної власності), тобто про виділ частки чи поділ на частки, в т.ч. реально.

Співвласники спільно володіють та користуються сумісною власністю. Що ж до права розпорядження нею, то для цього необхідна згода всіх співвласників, що повинна виражатись у передбаченій нормами цивільного права формі, зокрема щодо майна, яке підлягає нотаріальному оформленню чи державній реєстрації.

Одним із співвласників може розпорядитись спільним сумісним майном за умови надання йому цих повноважень рештою співвласників.

Ст. 368 ЦКУ встановлює правовий режим майна подружжя та сім’ї. Детальніше ці питання регламентуються Сімейним кодексом України.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Право власності.
7. Аграрне право
8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 1060