Тема 19. Правове регулювання інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності відноситься до категорії абсолютних прав. Характерними рисами цієї групи права є особливості форм діяльності та специфічні результати такої діяльності. Специфіка зазначених рис полягає в тому, що сама інтелектуальна діяльність людини є творчою за змістом, а її результатом є поява чогось якісно нового, що відрізняється оригінальністю, неповторністю та унікальністю не лише за змістом, але й формою. Основні понятійні категорії інтелектуальності вміщені у Конституції України, Законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (1993р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (1993р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993р.), «Про авторські і суміжні права» (1993р.), «Про науково-технічну інформацію» (1994р.), та інші.

На міжнародному рівні одним з важливих документів з питань інтелектуальної власності є Стокгольмська Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності, що була прийнята ще у 1967р.

Право інтелектуальної власності (за ст. 418 ЦКУ) є правом особи на результати інтелектуальної творчої власності. Це право становлять як особисті немайнові права інтелектуальної власності, так і майнові. Саме ж поняття «інтелектуальна власність» можна визначити як власність особи на специфічні результати інтелектуальної діяльності, яким забезпечується правова охорона. Звідси – не будь-який результат творчої інтелектуальної діяльності є об’єктом правового регулювання.

Із змісту ст. 419 ЦКУ вбачається, що право інтелектуальної власності та право власності існують самостійно, незалежно одне від одного і, на думку Є.О. Харитонова, вони є категоріями одного порядку. Однак між об’єктами інтелектуальної власності і права власності є такі відмінності:

1) об’єкт права інтелектуальної власності може бути визнаний лише при точній його відповідності вимогам Закону;

2) існування права інтелектуальної власності обмежується певним строком, не зважаючи на те, що це право має абсолютний характер.

Виходячи з цього, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом. Отже, перехід права власності на об’єкт інтелектуальної власності не означає переходу права власності на саму річ у якій зафіксовано об’єкт творчої діяльності. Цим самим – перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Існує два види суб’єктів інтелектуальної власності:

1. Особи, безпосередні творці об’єктів права інтелектуальної власності: автори, виконавці, винахідники незалежно від наявності у них повної цивільної дієздатності.

2. Інші особи, яким на законних підставах належать особисті немайнові чи майнові права інтелектуальної власності
(особи, яким повністю чи частково передано майнові права інтелектуальної власності – видавець твору, що діє відповідно до договору).

У більшості випадків суб’єктами права інтелектуальної власності є фізичні особи, однак за певних умов ними можуть бути і юридичні особи (наприклад: створення об’єкту права інтелектуальної власності за трудовим договором ). В силу цього ст. 429 ЦКУ розрізняє суб’єктів особистих немайнових прав на об’єкти і суб’єкти майнових прав. Однак, особисті немайнові та майнові права можуть спільно належати автору і організації чи замовнику, де автор працює за договором, якщо таке встановлено договором.

Оскільки не любий результат інтелектуальної діяльності є об’єктом правового регулювання, то і відповідно, об’єкти інтелектуальної власності можна умовно виділити у три групи:

1. Об’єкти літературної та художньої власності .

2. Об’єкти промислової власності.

3. Об’єкти у вигляді засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг.

Сам перелік об’єктів інтелектуальної власності надано у ст. 420 ЦКУ. Однак, зважаючи, що у статті вжито слово «зокрема», то є всі підстави вважати, що цей перелік не є вичерпним, оскільки очевидним є результати суспільного прогресу, які можуть з часом і доповнити такий перелік, знову ж таки якщо вони відповідатимуть вимогам Закону та будуть належно засвідчені.

Особистими немайновими правами на такі об’єкти є:

1. Право особи, що створила такий об’єкт, на авторство.

2. Право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, яке здатне спричинити шкоду честі, гідності, діловій репутації автора.

3. Право на інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, що встановлені Законом.

Ці права є незалежні від майнових прав і можуть відчужуватись, якщо про це прямо не вказано у Законі.

Вони мають безстроковий характер, якщо інше не обумовлено Законом.

Майновими правами є:

1. Право на використання об’єкта права.

2. Виключне право на дозвіл використання об’єкта такого права.

3. Виключне право перешкоджати чи навіть забороняти неправомірному використанню зазначених об’єктів.

На відміну від особистих прав, майнові права мають строковий характер, що встановлюється Законом чи договором, а також можуть передаватись іншим особам повністю чи частково.

Захист права інтелектуальної власності здійснюється судом загальноприйнятими способами: визнання права; припинення дій; відшкодування тощо. До специфічних засобів можуть належати рішення суду про:

1) зупинення пропуску об’єктів через митний кордон України;

2) застосування негайних заходів щодо запобіганню порушень та збереження відповідних доказів;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, що були введені у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності, а також тих засобів і знарядь, що використовувалися для створення таких об’єктів;

4) стягнення майнових відшкодувань;

5) публікація в ЗМІ повідомлень про такі порушення.

Авторське право – це сукупність правових норм, якими регулюють відносини щодо авторства товарів, режиму їх використання, охорони, захисту особистих немайнових і майнових прав авторів та інших володільців .

Суб’єктами авторського права є автори літературних , мистецьких та художніх творів, їх спадкоємці, а також особи, яким ці права передані на законних підставах.

Первинним суб’єктом права є самі автори чи співавтори, а підставою виникнення цього права є момент створення твору. При цьому для виникнення права власності не потрібно реєстрації твору чи інших формальностей.

Перелік об’єктів авторського права вміщено у змісті ст. 433 ЦКУ. Не можуть бути об’єктом:

- нормативні акти органів влади і управління;

- державні символи, грошові знаки, емблеми тощо, що затверджені державою;

- повідомлення пресової інформації, щодо фактів, подій;

- інші товари, що обумовлені Законом.

Використання твору забороняється без відповідної згоди на це автора (крім випадків використання цитат, ілюстрацій, для відтворення у судових провадженнях з обов’язковим зазначенням автора та джерела запозичення).

Використання товару може здійснюватись за плату. Строк чинності майнових прав діє за життя автора та спливає після його смерті після 70 років з часу його смерті.

Досуміжних прав інтелектуальної власності належать права на:

- виконання

- використання фонограм;

- використання відеограм;

- використання у процесі організації передач мовлення.

Суб’єктами цих прав є фізичні та юридичні особи, що виконують твори, виробляють фоно-відеограми, організації мовлення, а також інші особи, що набули таких прав за договором чи законом.. Право на суміжні права виникає з моменту першого його здійснення чи вироблення програм

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 18. Право спільної власності	\|	Тема 20. Право власності на об’єкти промислового використання та правові засоби індивідуалізації цивільного обороту, товарів і послуг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.