Сервітути

Основні положення про сервітути розроблені ще у Римському праві стосовно прав особи на користування чужим майном, зокрема земельними ділянками (використання сусідньої земельної ділянки для проїзду, проходу, прогону худоби, прокладення комунікацій тощо).

Сервітут – право на обмежене користування чужими речами (майном) з певною метою та у встановлених межах

Суб’єкти: власник – сервітуарій (фізична або юридична особа), особа, якій передано майно у володіння на основі договору чи інших законних підстав, за наявності відповідних повноважень від власника.

Об’єкт: нерухомість, що є у власності іншої особи.

Зміст: п.4 ст. 403 – обсяг повноважень сервітуарія – сервітут не підлягає відчуженню.

Згідно зі ст. 401 ЦК сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може також належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

ЦК визнає існування 2 видів сервітутів — земельних (або предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу тут є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо сервітут встановлюється щодо певного майна на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи), то він є земельним (пре-діальним).

Характерними рисами земельного сервітуту є:

1) наявність ніби "відносин між ділянками";

2) такі відносини є тривалими — зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або взагалі без зазначення строку;

3) такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки сервітутне право зберігається в цілому.

Володільцем за земельним сервітутом є власник (володілець) земельної ділянки або іншої нерухомості, для забезпечення користування якою встановлено сервітут (панівна річ) за рахунок встановлення обмежень у користуванні іншим майном (обслуговуючим). Потреба у земельному сервітуті пов'язана з існуванням двох земельних ділянок, які знаходяться по сусідству, або іншим чином пов'язані одна з одною.

Типовим для вітчизняного цивільного законодавства земельним сервітутом є передбачене ст. 404 ЦК право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном, яке полягає в можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, водопостачання, меліорації тощо.

Характерними рисами особистого (персонального) сервітуту є те, що він:

1) не лише пов'язаний з певним майном, але й належить певній особі;

2) обмежений строком: довічно належить певній особі і припиняється її смертю, якщо самим сервітутом не було встановлено коротший строк;

3) не має зобов'язально-правового характеру, оскільки серві-туарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "слідує" за речами.

Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтереси якої забезпечуються за допомогою користування обслуговуючим майном. Права, які випливають з особистого сервітуту, належать тільки певній особі й не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть його спадкоємцям.

Найбільш типовим особистим сервітутом, встановленим вітчизняним цивільним законодавством, є право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Згідно зі ст. 405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Суб'єктами цього сервітутного правовідношення є власник житла і член його сім'ї. Житлове законодавство до членів сім'ї власника житлового приміщення відносить дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64, ч. З ст. 156 ЖК). Об'єктом цього сервітуту є частина житлового приміщення, визначена власником житла (житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них).

Встановлення сервітуту можливе за: 1) договором; 2) законом; 3) заповітом; 4) рішенням суду.

Емфітевзис– довгострокове, відчужуване та успадковувань право на чужу ділянку для с/г потреб.

Об’єкт: земельна ділянка с/г призначення, що є у приватній, державній чи комунальній власності.

Підстави: договір (оплатний/безвітплатний). Емфітевзис може передаватись за договором чи у порядку спадкування.

Суперфіцій –довгострокове, відчужуване та успадковувань право користування земельною ділянкою оплатно чи безоплатно для забудови.

Об’єкт: право користування земельною ділянкою для забудови, з можливістю набути право власності на споруджені об’єкти.

Суб’єкти: власник земельної ділянки – сеперфіціарій, в т.ч. з правом передавати свої права іншим особам без погодження з власником земельної ділянки.

Підстави: договір, заповіт.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 22. Речові права на чуже майно	\|	Б. Витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.