• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особисті сервітути

Здатність сервітутів заповнювати вади однієї земельної ділян­ки за рахунок іншої зробили їх зручним і ефективним засобом за­доволення майнових потреб однієї особи за рахунок майна іншої. Вони вийшли за межі землекористування, поширившись на інші речі. Сервітути на право користування чужою річчю або майном в інтересах конкретної фізичної (і юридичної) особи дістали назву особистих, їх встановлювали на рухоме і нерухоме майно довічно для фізичних осіб або на час існування юридичної особи. Могли бути обумовлені й коротші строки. Отже, особисті сервітути обме­жувалися певними строками.

Особисті сервітути відрізнялися від земельних об'єктом, суб'єк­том і строками. Об'єкт земельних сервітутів—земля, особистих— інші речі; суб'єкт—власник пануючого земельного наділу (неза­лежно від того, хто ним був), суб'єктом особистого сервітуту є саме та особа, на користь якої він був встановлений. Особисті серві­тути не підлягали відчужуванню, оскільки їх встановлювали в ін­тересах конкретної особи і нікого іншого. Земельні сервітути не обмежувалися строками, а особисті сервітути, як правило, були довічними або встановлювалися на строк існування юридичної особи.

Римське право знало такі види особистих сервітутів.

Узуфрукт——речове право певної особи користува­тися і вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі без зміни її субстанції. Отже, узуфруктуарій мав право володіти і користу­ватися чужою річчю в повному обсязі, одержувати від неї плоди як природні, так і цивільні, надавати узуфрукт іншим особам за винагороду або без неї. Узуфрукт не міг відчужуватися і перехо­дити в спадщину. Він припинявся зі смертю узуфруктуарія.

Узуфруктуарій був зобов'язаний користуватися річчю добросо­вісно і з належною турботою. Він не міг змінювати річ ні за яких обставин, навіть якщо б така зміна поліпшила річ; він відповідав перед власником за навмисне або необережне пошкодження речі.

Найчастіше узуфрукт встановлювався заповітом, яким батько, наприклад, призначав сина спадкоємцем маєтку, а на користь своєї дружини (матері спадкоємця) встановлював сервітут на половину маєтку. Це означало, що після смерті батька власником маєтку ставав син, але його право власності обмежувалося рівно наполо­вину на користь матері, яка мала право довічно (поки жива) одер­жувати половину прибутків від маєтку. Після смерті матері право власності сина поновлювалося в повному обсязі.

Узус —речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій міг лише користуватися чужою річ­чю, проте не мав права на плоди від неї. По суті, це було не ко­ристування, а лише володіння. Однак римське право вважало цей сервітут правом користування, оскільки узуарій міг користуватися

плодами речі для особистих потреб, проте не мав права одержувати доходи від неї. Узус відрізнявся від узуфрукта значно меншим обсягом прав.

Крім зазначених, широко застосовували сервітути на право ко­ристування чужими приміщеннями—і на право корис­тування послугами рабів або тварин для задоволення власних по­треб — і . Так, спадкодавець, запо­відаючи сину дім, міг надати своїй дружині право проживати в цьому будинку доти, поки вона жива. Право власності сина на бу­динок обмежувалося обсягом сервітутного права його матері. Можна було також встановити право користування послугами ра­бівабо тварин для задоволення своїх потреб.

Читайте також:

1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
2. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
3. Взаємозв’язок понять індивід, особистість, індивідуальність
4. Види спілкування: міжособистісне, громадське, групове, матеріальне, знакове (мовне), смислове, ділове, інтимне, інтегроване.
5. ВИДИ ТА ТЕХНІКИ СЛУХАННЯ І ЙОГО РОЛЬ У МІЖОСОБИСТІСНОМУ СПІЛКУВАННІ
6. Вимоги до особистості тренера: освіта, особистісні якості, рівень знань
7. Вимоги до професійних і особистісних якостей керівника групи АСПН
8. Внутрішньоособистісний конфлікт
9. Внутрішньоособистісні і персональні методи управління конфліктами.
10. Вплив емоцій та фізичного перенавантаження на ефективність управлінської діяльності. Особистісна тривожність і емоційна стійкість менеджера.
11. Вплив колективу на особистість дитини.
12. Деструктивні функції конфлікту на особистісному рівні

Переглядів: 1370