• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми безготівкових банківських розрахунків

Розглянемо наведені вище форми безготівкових розрахунків, їх сутність та особливості з погляду банківських операцій.

Банківський переказ. Передача безготівкових коштів з рахун­ку клієнта, який доручає це зробити, на рахунок одержувача нази­вається переказом.Функції банку при здійсненні переказу поля­гають у виконанні доручення власника рахунку перерахувати ко­шти на рахунок, який визначено в платіжному інструменті. Упрак-тичній діяльності законодавче можливі випадки, коли банк може здійснювати переказ коштів на підставі вимог уповноважених ор­ганів (безакцентне стягування на підставі рішень суду тощо). В Україні відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України «гро­шові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпо­рядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встанов­лених договором між банком та клієнтом».

Клієнт, який доручає здійснити переказ, надає банку доручен­ня на переказ. Такими документами в Україні є:

- платіжне доручення;

- платіжна вимога-доручення;

- розрахунковий чек;

- платіжна вимога (наказ не власника рахунку, а стягувана).

Усі документи складаються згідно з прийнятою формою та містять доручення (чи вимогу) клієнта перерахувати з їх рахун­ків (чи зарахувати на їх рахунки) певну суму грошових коштів.

Розрахункові документи уніфіковані, мають для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів.

Для здійснення переказу за дорученням клієнта в банківській практиці використовуються розрахункові документи переважно в письмовій формі (у разі використання системи «клієнт — банк» можливі винятки). Банк платника перед виконанням доручення (вимоги) повинен перевірити документ. Така перевірка називаєть­ся диспозицією. У табл. 4.2 наведені основні позиції перевірки.

Проведена диспозиція засвідчується підписом на документі співробітника банку, який її здійснював.

Під час наступного проведення документів дебетуються раху­нки клієнтів та відповідно до прийнятих проводок кредитуються рахунки отримувачів. При внутрішньобанківському обороті за­пис приходу відбувається безпосередньо на рахунок отримувача платежу.

За умови систематичних платежів платник може видати своє­му банку розпорядження про списання коштів у разі настання певних подій, подання певних документів (договірне списання коштів). Типовими прикладами платежів, які проводяться на під-ставі розпоряджень, є сплата за комунальні послуги, встановлен­ня щомісячної плати за обслуговування рахунку тощо. Банк ви­значає своє право на здійснення договірного списання за доручен­ням платника з його рахунку в договорі про розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Договір має містити інформацію, необхідну для належного ви­конання банком доручення платника, зокрема:

- умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) дого­вірне списання;

- номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договір­не списання;

- назву отримувача;

- номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене пра­во отримувача на договірне списання коштів з рахунку плат­ника;

- перелік документів, які отримувач має надати банку, що об­слуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).

Отримувач для здійснення договірного списання оформляє платіжну вимогу, яку подає до банку, що обслуговує платника.

Банк, який обслуговує платника, здійснюючи на підставі до­говору про розрахунково-касове обслуговування або іншого дого­вору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформлює меморіальний документ, у рекві­зиті «Призначення платежу» якого зазначає інформацію про платіж і номер, дату та пункт договору, за яким передбачено можливість застосування договірного списання.

Розрахунки за інкасовою формою (інкасовим дорученням або дорученням на дебетування). Під час обігу переказів платіжний процес ініціюється поручителем, тобто боржником. У багатьох угодах цей метод здійснення платежів досить зручний. Проте ча­сто використання переказів є непрактичним, особливо в платежах, які повторюються, платежах, що передбачають використання до­кументів з кредитною заборгованістю. Доручення про дебетуван­ня (інкасове доручення) можна порівняти з переказом «навпаки». Проведення інкасових доручень подібне до проведення переказів з тією лише відмінністю, що бухгалтерське проведення здійсню­ється у зворотному порядку.

У разі розрахунків за інкасовими дорученнями (за інкасо) банк (банк-емітент) за дорученням клієнта вчиняє за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акце­пту платежу.

Інкасування. Інкасування (інкасо) - це здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідни­ми документами з метою одержання платежу або передавання роз­рахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або пе­редавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах.

Банк-емітент, який одержав інкасове доручення, має право залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).

На інкасо можуть прийматися будь-які платіжні інструмен­ти, за якими передбачене зобов'язання сплатити в певний час (чек, вексель, банківська тратта, банківський акцепт).

Платіжний процес за інкасовим дорученням відбувається в такому порядку (рис. 4.4):

1. Отримувач платежу та платник домовляються про застосуван­ня методу інкасових доручень як платіжного методу. Платник
надає отримувачу дозвіл на стягнення певної суми з власного
рахунку.

2. Отримувач платежу заповнює інкасове доручення (стандарт­
ний бланк в документарній або бездокументарній формі) та
передає його банку, який виконує функції інкасуючого банку
на інкасо.

3. Банк А записує суму, яка підлягає отриманню, у кредит раху­нку отримувача та передає документи до банку Б - банку платника.

4. У банку Б дебетується рахунок платника.

5. Платник отримує у вигляді виписки з рахунку або документа
про платіжне зобов'язання інформацію про платіжне зобов'я­
зання та інформацію про дебетування.

Отримувач платежу зобов'язаний стягувати виключно суми, які підлягають сплаті. На вимогу інкасуючого банку він повинен надати повноваження свого клієнта на стягування.

Рис. 4.4. Схема здійснення інкасо

Для проведення розрахунків за інкасовою формою вико^Іс-
товується два методи:

1) метод повноважень на стягнення. Його сутність полягає в
тому, що за місцем виплати перевіряється тільки наявніствта
достатність суми; повноваження й правильність дебетування
клієнт перевіряє самостійно. Цей метод передбачає право на
опротестування, тобто відмову від дебетування;

2) метод списання за дорученням, згідно з яким платник видає
за місцем платежу письмове доручення на оплату інкасових
доручень визначеного ним отримувача.

Повернення інкасових доручень можливе за умов:

- відсутності покриття - платник не має достатньої кількості
коштів на рахунку;

- формальних помилок - відсутності інформації або помилок в
оформленні; відсутності доручення платника при методі спи­сання за дорученням;

- повернення через непогодження (за методом повноважень на
стягнення).

Акредитивна форма розрахунків. Розглянуті вище форми роз­рахунків не є гарантованими, участь банків у них обмежується виконанням чітких наказів клієнтів, що змежує ризик неплато­спроможності клієнтів. Однак у практичній діяльності певні опе­рації, пов'язані із недостатнім знанням партнера, великими су­мами розрахунків тощо, вимагають додаткових гарантій як з боку платника, так і з боку продавця. Надати такі гарантії можуть бан­ки шляхом емісії акредитивів.

Акредитив(від лат. ассгеао - довіряю) - це умовне грошове зобов'язання, яке надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта-наказодавця (апліканта, заявника, нака-зодавця, емітента) акредитива (та від його імені) або від власно­го імені:

- здійснити платіж на користь одержувача коштів (бенефіціару)
чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і спла­тити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти);

- уповноважити інший банк (виконуючий) провести такий пла­тіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або
надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (ку­пити або врахувати переказні векселі) проти передбачених до­кументів з урахуванням дотримання умов акредитива.

В операціях по акредитиву беруть участь:

• заявник акредитива (імпортер, покупець, платник, аплікант,
емітент, наказодавець) - особа, за дорученням якої банк-емітент відкриває акредитив ;

• продавець (експортер, бенефіціар) - особа, на користь якої відкритий акредитив;

• банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив за дорученням свого клієнта;

• виконуючий банк - банк отримувача коштів або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив;

• авізуючий банк - банк, який у відповідь на звернення банку-емітента авізує (повідомляє) умови акредитива отримувачу коштів без зобов'язань виконати платіж, акцептувати чи негоціювати переказний вексель (тратту), виписаний відповід­но до умов акредитива;

• підтверджуючий банк - банк, уповноважений банком-емітентом, або той, до якого звернувся банк-емітент з проханням до­
дати своє підтвердження стосовно зобов'язання такого банку
здійснити платіж, акцептувати або негоціювати тратти проти
документів, що за зовнішніми ознаками відповідають умовам
акредитива, та якому банк-емітент зобов'язується надати від­
шкодування. Підтверджуючий банк приймає на себе такі самі
зобов'язання, як і банк-емітент.

Це лише основні учасники акредитивної операції, причому дуже часто один і той самий банк може виконувати різні функції. Так, авізуючий банк може бути як виконуючим і підтверджую­чим; підтверджуючий банк звичайно є виконуючим; банк-емітент може фактично виступати в ролі наказодавця, якщо відкрив ак­редитив за власними операціями і від власного імені тощо.

В операціях з акредитивами всі учасники мають справу з до­кументами, а не з товарами або послугами, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Умови та порядок здійснення розрахунків за акредитивами пе­редбачаються в контрактах (договорах) між беніфіціаром і заяв­ником.

У міжнародній практиці механізм розрахунків за акредитив­ною формою регламентується, крім іншого, уніфікованими пра­вилами, які визначають:

- види та форми акредитивів;

- спосіб та порядок виконання й передачі акредитивів;

- зобов' язання та відповідальність банків;

- умови, яким повинні відповідати документи, що подаються за
акредитивом;

- тлумачення різних термінів;

- інші питання, які виникають при акредитивній формі розра­хунків.

Акредитив відрізняється від договору купівлі-продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

Типова схема використання акредитиву в розрахунках наве­дена на рис. 4.5.

На рисунку цифрами позначені такі дії:

1. Укладання угоди, у якій передбачається акредитивна форма
розрахунків.

2. Подання заявником акредитива (аплікантом) заяви на відкриття акредитиву.

3. Банк-емітент відкриває акредитив і просить банк покупця аві­зувати акредитив, а в деяких випадках підтвердити його.

4. Пересилання акредитиву банком-емітентом банку-кореспонденту.

5. Авізуючий банк при отриманні ним акредитиву від банку-емітенту повідомляє беніфіціара про відкриття акредитиву на
його користь.

6. Отримавши акредитив від авізуючого банку і переконавшись
у тому, що умови повністю відповідають контракту, експор­тер відвантажує товар на адресу імпортера.

7. Бенефіціар передає комплект документів, передбачений умо­вами акредитиву. Авізуючий банк стає виконуючим.

8. Виконуючий банк здійснює перевірку документів щодо відповідності умовам договору та акредитиву.

9. У разі відповідності документів вимогам акредитиву викону­ючий банк здійснює платіж/акцепт тратти/негоціацію.

Ч

Рис.4.5. Типова схема використання акредитиву в розрахунках

10. Виконуючий банк надсилає документи і вимоги про відшко­дування платежу на адресу банка-емітента.

11. Банк-емітент здійснює перевірку документів.

12. У разі відповідності документів умовам акредитиву сума пла­тежу відшкодовується банком-емітентом виконуючому банку.

13. Передача документів заявнику акредитива.

14. Банк-емітент стягує із заявника акредитива суму платежу.

15. Заявник акредитива (аплікант) на підставі документів отри­мує товар.

Акредитивна форма розрахунків застосовується переважно при здійсненні суб'єктами господарювання експортно-імпортних операцій через наявність ризиків, у т.ч. зумовлених діяльністю в різних країнах.

Читайте також:

1. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
2. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
3. А) Заробітна плата її форми та системи.
4. А) Заробітна плата, її форми та системи.
5. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
6. Автоматизовані форми та системи обліку.
7. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
8. Акредитив та його форми
9. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
10. Алгоритм адресного вибору оптимального безрецептурного вітаміновмісного лікарського препарату, лікарської форми і шляху введення
11. Алгоритми розрахунків
12. Аналіз динаміки та структури банківських доходів

Переглядів: 596