• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відділ (сектор) взаємодії із засобами масової інформації та громадськістю.

Виконує такі функції:

1) проводить роз’яснення порядку застосування податкового законодавства, інших нормативних актів серед платників податків, використовуючи для цього засоби масової інформації (преса, радіомовлення, плакати та ін.);

2) веде кодифікацію законодавчого та інструктивного матеріалу;

3) організовує і проводить інструктивні семінари з бухгалтерами та іншими службами підприємств;

4) доводить до відома суб’єктів підприємницької діяльності про види податків та зборів які встановлені нормами Податкового кодексу, порядок і терміни подання бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій і розрахунків, та про відповідальність за порушення податкового законодавства;

5) веде облік та розглядає листи, запити підприємств, установ, організацій, громадян з питань, що стосуються оподаткування і застосування законодавства та інших нормативних актів, готує по них відповідні роз’яснення;

6) розробляє пропозиції по вдосконаленню податкового законодавства тощо.

Управління оподаткування юридичних осіб включає:

- відділ адміністрування податку на прибуток;

- відділ адміністрування ПДВ та акцизного податку;

- сектор контролю за правомірністю бюджетного відшкодування ПДВ;

- відділ місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів

Дане управління (відділ) виконує такі основні функції

1) веде облік зареєстрованих в податковій інспекції суб’єктів підприємницької діяльності, розглядає установчі документи (статути, свідоцтво про державну реєстрацію, дозволи (ліцензії) на заняття діяльністю, що підлягає ліцензуванню), формує і зберігає справи оподаткування платників;

2) доводить до відома суб’єктів підприємницької діяльності про нараховані суми податків та інших платежів до бюджету, порядок та терміни їх сплати;

3) забезпечує своєчасне і в повному обсязі подання підприємствами, установами, включаючи бюджетні установи, які одержують доходи від господарської діяльності, фермерські (селянські) господарства, баланси, податкові декларації, розрахунки, передає їх для реєстрації в канцелярію (секретареві) податкової інспекції;

4) уточнює розміри платежів до бюджету по кожному суб’єкту підприємницької діяльності і передає ці відомості відділу прогнозування, аналізу, обліку та звітності;

5) проводить попередні (камеральні) перевірки бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій, розрахунків;

6) проводить систематичні перевірки суб’єктів підприємницької діяльності з окремих питань, пов’язаних з оподаткуванням і сплатою податків.

Відділ (сектор) перевірок фінансових установ та контролю за операціями у сфері ЗЕД:

1) забезпечує своєчасний і повний облік резидентів і нерезидентів, які проводять валютні операції на території України, та ведуть облік даних про надходження валютної виручки на їхні валютні рахунки у встановлені строки;

2) перевіряє законність валютних операцій, які проводяться резидентами і нерезидентами на території України;

3) веде облік векселів у сплату ввізного та вивізного (експортного) мита, а також здійснюють контроль за їх погашенням;

4) проводить аналіз та оцінку даних про діяльність резидентів і нерезидентів, які проводять валютні операції на території України, з метою виявлення фактів порушень проведення цих операцій, ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджету, а також з метою контролю за своєчасним і повним продажем валютних коштів на валютному ринку України;

5) подає пропозиції про усунення причин і умов, які сприяють порушенню законодавства про валютні операції;

6) проводить розгляд заяв, пропозицій, скарг та листів резидентів і нерезидентів з питань здійснення валютних операцій;

7) передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень резидентами і нерезидентами законодавства про валютні операції, за які передбачено кримінальну відповідальність;

8) проводить систематизацію і кодифікацію законодавчого та інструктивного матеріалів щодо порядку здійснення валютних операцій тощо.

- 4 -

Податкова робота - це діяльність платників податків і податкової служби щодо внесення податків до бюджету та контролю за платниками.

Вона включає такі елементи:

- правове регламентування встановлення і справляння податків, тобто встановлення правової бази;

- облік платників податків, нарахування та обчислення податків, зборів та інших обов’язкових платежів і їх облік;

- визначення способів утримання та стягнення податків;

- встановлення порядку і форм розрахунків з бюджетом.

Податкова робота базується на встановленні функцій і прав платників та податкової служби, відповідальності платників за своєчасність і правильність розрахунків із бюджетом( рис.№4.1).

Рис.4.1. Організація податкової роботи .

Суб’єктами податкової роботи є:

- органи законодавчої та виконавчої влади;

- органи Державної податкової служби України;

- платники податків та зборів.

Основою податкової роботи є законодавче регламентування встановленнята справляння податків. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. В умовах недосконалості законодавчих актів з питань оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і неорганізованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері як і інших законів здійснюють вищі органи державної влади. Оскільки оподаткування - досить специфічна сфера, то до підготовки проектів законів широко залучаються фахівці. В цілому прийняття високоякісних законів можливе тільки при налагодженості оптимальної взаємодії між законодавчою та виконавчою владою, при високому рівні професіоналізму насамперед законодавця, оскільки законодавча влада є кінцевою інстанцією у законотворчій роботі. Тільки на перший погляд сфера оподаткування проста і доступна кожному. Однак, податкова політика (а вона починається саме із законів) - дуже складна і тонка справа, яка потребує широких і водночас глибоких професійних знань.

Правове регламентування у сфері оподаткування починається з установлення складу податкової системи. В 1991 р. вперше був прийнятий Закон України "Про систему оподаткування" яким було визначено принципи системи оподаткування. Вони в цілому є правильними однак, проблема полягає не у встановленні принципів, а в їх додержанні. Наприклад, в умовах економічної нестабільності дотримуватися принципу стабільності дуже важко. Крім того, забезпечити стабільність у початковий період створення самостійної податкової системи майже неможливо, особливо враховуючи те, що цей процес іде методом "спроб і помилок", а не на основі наукового підходу. Виявлення цих помилок і потребує внесення постійних корективів у відповідні законодавчі акти з питань оподаткування. Зокрема, вже в лютому місяці 1997році була прийнята нова редакція Закону “Про систему оподаткування”.

З 1 січня 2011р. податки і збори, обов’язкові платежі справляються в Україні відповідно норм Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями. Отже важливим та основоположним аспектом чинної податкової системи є інститут податкового законодавства.

Податкове законодавство – це сукупність чинних нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов’язані із встановленням та скасуванням податків, зборів, обов’язкових платежів, а також відносини, які виникають в процесі виконання податкоплатниками податкових зобов’язань, здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення правопорушень в сфері оподаткування.

Важливим елементом податкової роботи є облік платників податків, який створює передумови для здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю перерахування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів.

З метою забезпечення контролю щодо повноти та своєчасності розрахунків за податковими зобов’язаннями платниками податків органи державної податкової служби ведуть оперативний облік нарахованих і фактично сплачених сум податків та платежів. Оперативний облік здійснюється працівниками відділу обліку та звітності у відповідності з порядком, встановленим Інструкцією “Про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України”, затвердженою наказом ДПА України від 18.07. 2005 р. № 276. Для обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби на кожний поточний рік відкриваються особові рахунки кожному платнику за кожним видом податку (платежу) згідно з кодами бюджетної класифікації України за доходами.

Порядок та форми розрахунків із бюджетомє безпосереднім змістом податкової роботи, вони визначають характер її ведення. Порядок розрахунків передбачає встановлення методики і суб’єкта обчислення та способів утримання податку, визначає, на кого покладається функція його сплати, хто контролює правильність і своєчасність сплати. Форми розрахунків показують, яким чином проводиться перерахування податків у бюджет.

Методика обчислення податків є головним елементом безпосередньої податкової роботи. Вона визначається законодавчими актами і конкретизується інструкціями. В цих документах установлюється алгоритм обчислення того чи іншого податку. Він може подаватися у вигляді словесного опису послідовності обчислення податку або у вигляді формул. І в першому, і в другому випадках методика повинна бути зрозумілою і спиратися на реальні джерела інформації. Якщо інформація для розрахунків відсутня або не існує надійних джерел її отримання, то якою б досконалою не була методика розрахунку податку, вона не прийнятна для практики податкової роботи. І взагалі, чим простіша методика, тим краще для організації податкової роботи. Надмірно ускладнені алгоритми обчислення податку є поживним грунтом як для звичайних помилок від недостатніх знань, так і для різноманітних зловживань.

Порядок обчислення податку подається в уніфікованих формах розрахунків і декларацій. Послідовність розміщення показників у цих формах така, щоб максимально наочно відобразити методику розрахунків.

Методика розрахунку податку може передбачати не тільки обчислення об’єкта оподаткування у загальній сумі, але і розкладення на окремі частини у зв’язку з тим, що до одних частин можуть застосовуватися пільгові ставки, а до інших - підвищені. Ці особливості, як правило, теж відображаються у формах розрахунків.

У більшості випадків у процесі оподаткування передбачаються різні пільги, встановлення розмірів яких є одним із елементів порядку розрахунків податків. Пільги за їх спрямованістю поділяються на два види: для окремих елементів об’єкта оподаткування та для окремих платників.

За допомогою перших здійснюється фінансове регулювання внутрішньої діяльності підприємств, стимулюються одні напрями і утискаються інші. Пільги для окремих платників є інструментом проведення структурної політики, вони сприяють переливові капіталу в найважливіші й прогресивні галузі. За своєю масштабністю пільги бувають повні і часткові. Повна пільга передбачає цілковите звільнення від оподаткування певних частин об’єкта оподаткування або окремих платників. Часткова пільга надається у вигляді часткового звільнення від оподаткування.

Наступним елементом безпосередньої податкової роботи є форми розрахунків із бюджетом. Існують дві форми розрахунків:

- за фактичними даними;

- авансовими платежами з наступними перерахунками.

При першій формі сплата податку проводиться на основі фактичних розмірів об’єкта оподаткування за встановлений період. При другій спочатку вносяться авансові платежі, виходячи з очікуваних розмірів об’єкта оподаткування. Потім на основі його фактичних розмірів обчислюється податок. Фактична сума податку порівнюється з авансовими платежами, і проводиться регулювання розрахунків: переплата повертається чи зараховується платникові в рахунок наступних платежів, недоплата вноситься в бюджет у встановлені терміни.

Вибір форм розрахунків є дуже важливим у податковій роботі. Обидві форми при певних умовах мають свої переваги та недоліки. Звичайно, надійнішими є розрахунки з фактичними даними. Таким надходженням в бюджет властиві висока стабільність та гарантованість. Повернення певної частини податку платникові може бути пов’язане тільки з помилковим обчисленням зайвої суми податку. Причому слід зазначити, що в окремих країнах світу суми переплат, внесених безпосередньо платником, йому не повертаються. Однак у тих випадках, коли обчислення фактичних розмірів об’єкта оподаткування можливе тільки за відносно великий період часу (квартал, або навіть рік), така форма розрахунків затримує платежі. Якщо цей податок посідає відчутне місце в податковій системі, то це ускладнює фінансування видатків бюджету, бо не забезпечуються своєчасні надходження доходів.

Розрахунки авансовими платежами, з одного боку, прискорюють надходження податків, оскільки можливе встановлення більш частих термінів сплати, а з іншого - спрощують на певний час самі розрахунки. Не потрібно по кожному строку обчислювати величину податку, слід внести лише наперед визначену суму. Але застосування цієї форми вимагає стабільності, коли можна заздалегідь більш-менш надійно спрогнозувати величину об’єкта оподаткування, коли відхилення фактичних сум податку від авансових незначні. Суттєві відхилення негативно впливають або на фінансовий стан платників, або на виконання бюджету. За наявності переплат страждають платники, адже в бюджет вилучаються їх кошти, так потрібні в обігу. Ці негативні наслідки посилюються при інфляції, коли платникові повертається тільки частина надлишку внесених платежів. При недоплатах недоотримує своєчасно кошти бюджет, він у певному розумінні безкоштовно кредитує платника. Звісно, платники хочуть за таких умов занизити авансові платежі, а працівники фінансової системи, навпаки, - завищити. Така ситуація з негативного боку характеризує розрахунки авансовими платежами. В практиці податкової роботи намагаються встановити передусім розрахунки за фактичними даними і тільки тоді, коли це вкрай необхідно, - авансовими платежами.

Порядок розрахунків з бюджетом передбачає також установлення суб’єкта обчислення та сплати податку. У світовій практиці найпоширенішим є покладання функції обчислення та сплати податку на самого платника. Це означає, що платники повинні добре володіти всіма елементами податкової роботи. Причому для них передбачені штрафні санкції за порушення податкового законодавства.

Тільки в окремих випадках функція обчислення податку може покладатися на податкові інспекції чи інші органи. Так, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості проводиться спеціалістами сільських Рад народних депутатів. Обчислені до сплати податки називаються нарахованими. Їх суми доводяться до платників за допомогою податкових повідомлень - рішень, в яких подається розрахунок податку та вказуються термін його сплати. Не внесені у встановлені терміни суми податків називаються податковим боргом. До боржників застосовуються санкції, передбачені нормами Податкового кодексу.

Функція контролю за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків покладається на податкову органи. Саме контролю, а не безпосереднього обчислення податків. Це найдоцільніший варіант розрахунків, адже здійснення платником функцій обчислення і сплати податку прискорює надходження податків до бюджету. Контролю підлягають тільки реально виконані фінансові операції.

Порядок розрахунків із бюджетом передбачає різні способи утримання податків - у джерела одержання доходу, на підставі декларації, на основіподаткового повідомлення. Утримання податків у джерела одержання доходів - найнадійніший спосіб. Найпоширенішим є він при справлянні податків із заробітної плати та інших доходів громадян від виконання трудових обов’язків. Цей спосіб прискорює надходження податків і зводить до мінімуму можливості ухилення від оподаткування. Однак не тільки прибуткові податки сплачуються у джерела отримання доходу. І майнові, і земельний податок можуть сплачуватися таким чином, хоча це і практикується тільки як виняток при безспірному їх стягненні при порушенні податкового законодавства.

Утримання податків на підставі декларації передбачає подання платником даних про фактичні розміри об’єкта оподаткування. При цьому способі існує значна можливість ухилення від сплати податків. Для провадження такого способу необхідні певні передумови. По-перше, висока свідомість і достатній рівень фінансових знань платників. По-друге, повний доступ податкових органів до всієї інформації, що характеризує розміри об’єкта оподаткування, високий рівень розвитку податкової служби і податкової роботи. По-третє, значні і, головне, невідворотні фінансові санкції за ухилення від оподаткування. Якщо таких передумов не створено, то й застосовувати розрахунки за декларацією недоцільно.

Утримання податків на основі податкового повідомлення, як вище зазначалося, застосовується в тих випадках, коли платник повинен сплатити суми нарахованих йому відповідними органами податків. В окремих випадках для цього платник подає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозні розміри об’єкта оподаткування.

Централізовані розрахунки можуть застосовуватися також по окремих галузях., де платниками виступають галузеві міністерства чи самостійні їх ланки.

Розрахунки платників із бюджетом можуть проводитисябезготівковими платежами і готівкою. Безготівкові платежі використовують юридичні особи, які мають розрахункові та поточні рахунки в установах банківської системи. Перерахування податків здійснюється за допомогою платіжних доручень, в яких указуються банки і номери рахунків платника та бюджет до якого перераховується податок, найменування платежів (вид податку) та суми.

Готівкою сплачують податки фізичні особи. Ці платежі можуть приймати, крім установ банківської системи, також каси сільських і селищних Рад народних депутатів, нотаріальні контори та інші заклади. Потім вони перераховують отримані доходи на рахунки відповідних бюджетів.

Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе дотримання податковою службою і платниками податкового законодавства. Суспільство завжди страждає не стільки від недосконалості законів (ідеальних законів, мабуть узагалі не буває), скільки від недотримання законодавчих норм.

Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою, але ще не достатньою умовою організації податкової роботи. Вони встановлюють головні прнципи й об’єкти оподаткування, платників податків, ставки, пільги, порядок і форми розрахунків з бюджетом тільки в узагальненому вигляді, тоді як для чіткої та ефективної організації податкової роботи потрібні документи, що детально визначають порядок справляння податків. Роль таких документів у правовому регламентуванні податкової роботи відіграють інструкції (методичні вказівки, рекомендації, податкові роз”яснення тощо), які видаються Державною податковою адміністрацією України. (ДПАУ). Звичайно, інструкція не може заходити в суперечність із законодавчим актом, вона повинна тільки конкретизувати його. Якщо інструкція суперечить закону, то має діяти норма закону, а не інструкція, хоча в правовій державі це взагалі неприпустиме явище.

Інструкція - це головний робочий документ для податкового інспектора. До неї встановлюються досить жорсткі вимоги. По-перше, інструкція повинна бути максимально конкретизованою, передбачати практично всі випадки, які можуть мати місце в оподаткуванні. Неконкретність інструкції значно ускладнює податкову роботу, викликає необхідність постійних консультацій з боку податкових інспекцій усіх рівнів. Розробка інструкції потребує дуже глибоких знань з практики оподаткування, спроможності максимально передбачати всі можливі варіанти. По-друге, текст інструкції повинен виключати двозначне трактування, бути позбавленим розпливчастих формулювань. З цією метою в інструкції спочатку необхідно визначити всі терміни. По-третє, мова інструкції має бути доступною для сприйняття і розуміння.

Однію з передумов реалізації вимог конкретності, однозначності й доступності інструкції є також насичення її практичними прикладами, які наочно відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі варіанти обчислення та сплати того чи іншого податку. При складанні прикладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків, а й указувати джерела інформації, з яких беруться необхідні для розрахунків показники. Як переконує досвід, наявність прикладів, складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і податкової роботи в цілому.

Податкова робота пов’язана також із заповненням і подаванням різноманітних документів. Уніфіковані форми цих документів додаються до інструкції по кожному виду податків. Необхідно також, щоб або самі форми, або інструкція вміщували конкретні роз’яснення з питань оформлення податкової документації (звітності по податках).

Тема: “Права і обов’язки працівників державних податкових інспекцій”

План

1. Організація роботи ДПІ.

2. Права працівників ДПІ.

3. Соціальний захист працівників ДПІ.

Література:

Закон України “Про державну податкову службу”

- 1 -

Кожний відділ (управління) ДПІ очолює начальник. Він здійснює керівництво його роботою, розподіляє обов’язки між працівниками, складає плани роботи відділу і графіки перевірок, скоординовані з роботою інших відділів податкової інспекції.

Приймає заходи для суворого дотримання діючого податкового законодавства, організовує контроль за обліком зареєстрованих в ДПІ суб’єктів підприємницької діяльності, (розглядом установчих документів, формуванням і зберіганням справ).

Контролює забезпечення своєчасного і в повному обсязі подання суб’єктами підприємництва податкової звітності: податкових декларацій, розрахунків та іншої звітності, а також за якістю проведення працівниками відділу документальних і камеральних перевірок

Організовує проведення і приймає участь в семінарах з платниками податків, забезпечує облік і своєчасний розгляд листів, заяв і скарг з питань вирахування і стягнення податків та платежів, проводить економічне навчання у відділі.

На кожного працівника відділу складається посадова інструкція, яка затверджується керівником Державної податкової інспекції.

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ (примірна)

Читайте також:

1. D) оснащення виробництва обладнанням, пристроями, інструментом, засобами контролю.
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
5. PR-відділ організації: переваги і недоліки
6. Qзабезпечення виконання завдань кожним відділом.
7. Або зі зберігання інформації та забезпечення доступу до неї, за умови, що ця особа не могла знати про незаконність розповсюдження інформації.
8. Або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділен1
9. Автоматизація зведеного обліку та складання звітності засобами універсального програмного продукту
10. Автоматизація обліку виробничих запасів та МШП засобами універсального програмного продукту
11. Автоматизація обліку витрат на виробництво засобами універсального програмного продукту
12. Автоматизація обліку праці та її оплати засобами універсального програмного продукту

Переглядів: 623