Культура України на початку ХХ сторіччя

На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого – йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях: 1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури ("європеїзація", "космополітизм", "модернізм"). Традиційні тенденції в царині літератури – романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму.

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалася або спотворюваласяПочаток нашого сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і найкращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка.

На початку століття в Україні, як і у всій Європі, запанував новий художній стиль модерн Особливого поширення модерн набув у архітектурі. Вулиці багатьох українських міст зберігають забудову початку XX ст. з характерними ознаками модерну – використанням у декоративному оздобленні будинків вишуканих орнаментів з рослинними мотивами, зображень фантастичних тварин, людей, масок, часто – вільним, асиметричним розташуванням предметів.

Одним із провідних мистецьких напрямів образотворчого мистецтва минулого століття, що захопив і Україну, був експресіонізм (від франц. вираження, виразність) – напрям в мистецтві й літературі XX ст., для якого характерні яскравість, гротескність художніх образів. Художники-експресіоністи намагалися втілити в явищах зовнішнього світу внутрішні душевні поривання. Їхнім творам притаманні спристрасність, напруженість, загострена емоційність. Яскраве емоційне враження справляють твори українських експресіоністів Василя Седляра (ілюстрації до «Кобзаря»), Олександра Довгаля («Розподіл пайка»), Мойсея Фрадкіна («Похорон»), Марії Котляревської («Оплакування»), Леопольда Левицького («В'язниця»).

Чи не найпоширенішою течією першої чверті XX ст. був кубізм (від франц. куб). На перший погляд, це мистецтво абстрактне та геометричне. Проте насправді воно по-новому відображує реальні об’єкти, які нібито «розплющені» на площині полотна так, що різні грані того самого предмета можна спостерігати під різним кутом зору.

Політика “українізації”.Радянська влада в галузі ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву українізації. Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою. Проведення політики українізації враховувало два аспекти: 1) українізація як така; 2) створення необхідних умов для всебічного культурного і духовного розвитку національних меншин. Українізація дала позитивні результати. Якщо у 1928 р. питома вага газет українською мовою становила 56% загальних тиражів, то у 1930 р. – 89%. Вже у 1924‑1925 рр. було виділено 13 національних районів, в тому числі німецьких, болгарських, польських та єврейських. Одним із центрів українізації став Народний комісаріат освіти, який очолювали Григорій Гринько, Олександр Шумський, Микола Скрипник.

При всій гостроті суперечок, які ведуться зараз про оцінку радянського етапу української історії, успіхи у сфері освіти визнаються найбільше. Ліквідація неписемності у 20-ті роки, зростання загальної і професійної культури, розвиток науки обумовлювалися, зокрема, досить стрункою державною системою освіти.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні особливості української культури у ХХ ст.	\|	Формування нової соціокультурної дійсності та її риси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.