• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) – це теперішня (дисконтована) вартість майбутніх грошових надходжень за мінусом теперішньої вартості чистих первісних інвестицій.

Для визначення ЧТВ проекту капітальних вкладень майбутні грошові надходження дисконтуються із допомогою відповідної ставки дисконту. Потім з суми розрахованої таким чином теперішньої вартості майбутніх грошових надходжень вираховуються теперішня вартість чистих первісних інвестицій.

Якщо

ЧТВ >0 – інвестиційний проект доцільно прийнятий;

ЧТВ=0 – підвищення ефективності діяльності підприємства немає;

ЧТВ<0 – ефективність діяльності підприємства знизиться, проект немає права на існування.

Приклад. Підприємство “Х”, хоче придбати устаткування вартістю 820000 грн., щоб три роки виготовляти нову продукцію. За розрахунками фахівців щорічні грошові надходження очікуються в сумі 350000 грн., а вартість капіталу підприємства становить 12%. Загальні майбутні грошові надходження від інвестицій таким чином становитиме 1050000 грн. Однак для зіставлення цієї суми з первісними інвестиціями необхідно враховувати різницю в часі.

Враховуючи те, що річна сума грошових надходжень у нашому випадку величина постійна, то для розрахунку ЧТВ можна використати таблицю теперішньої вартості ануітету (при і = 12, п = 3), фактор теперішньої вартості ануітету дорівнює 2,4018.

Теперішня вартість майбутніх грошових надходжень дорівнює:

РV = 350000*2,4018=840630 грн.

ЧТВ = 820000 – 840630 грн. = -20630 грн.

Отже, проект, що розглядається не вигідний і його слід відхти.

Якщо сума грошових надходжень в різні роки різна, то для визначення ЧТВ необхідно дисконтувати кожну суму окремо, для цього слід скористуватися таблицею теперішньої вартості.

Наприклад.Припустимо, що підприємство “У” від проекту очікує такі грошові надходження, грн.

1 рік 56000

2 рік 32000

3 рік 48000

вартість капіталу підприємства становить 12%, вартість устаткування 120000 грн.

Розрахунки зведемо в табл. 3.

Таблиця 3

Отже, для отримання впродовж трьох років вище вказані грошові надходження, підприємство повинно вкласти в надійні цінні папери, або депозит 125622 грн. під 12% річних.

Початкові інвестиції (Іп) –це реальна вартість проекту з урахуванням результатів від продажу старого обладнання та сплати податків.

Приклад.

Таблиця 4

I_n = V_n –D= Ц_o+ t _B+ T_m+t_mk+ t_под –d_c- d_зн - d_і

І_n =213000-54800=158200 грн.

Внутрішня норма прибутковості –це ставка дисконту, за якою чиста теперішня вартість проекту капітальних вкладень дорівнює нулю.

Метод внутрішньої норми рентабельності або прибутковості, на відміну від попереднього методу ЧТВ, дає результати не у грошовому виразі, а в процентному.

Таке визначення може бути використане і для вирахування внутрішньої норми рентабельності інвестицій. Як критерій оцінки ВНР встановлюють фінансову межу прийнятності запропонованих інвестиційних проектів. На практиці менеджери підприємства повинні вибрати необхідний для підприємства рівень дохідності інвестицій з урахуванням того, за якою ціною залучено капітал для інвестування і який “чистий” рівень прибутковості воно хотіло б мати при використанні.

Іншими словами, це ставка дисконта, при якій грошові надходження = початковим інвестиціям

В умовах ануітету для визнання внутрішньої норми прибутковості використовуємо слідуючу формулу:

Звернувшись до таблиці теперішньої вартості ануітету, бачимо, що при п = 3 фактор дисконту 2,3077 знаходяться між значеннями 2,2832 (при і = 15%) та 2,3216 (при і = 14%).

Це означає, що ВНП проекту має значення між 14% і 15%.

Оскільки вартість капіталу в нашому прикладі становить 12%, тоді ВНП (14%-15%), перевищує ставку вартості капіталу підприємства.

Якщо існує необхідність в точніших розрахунках, то для визначення ВНП слід застосовувати метод лінійної інтерполяції. (формули 1 і 2).

1) і₁ + (f₁ – f_x) : (f₁ – f₂) * (i₂ – i₁)

2) і₂ + (f_x – f₂) : (f₁ – f₂) * (i₂ – i₁)

де і₂, і₁ – відповідно верхня і нижня ставки дисконту, в межах якого

знаходиться значення ВНП;

f₂ та f₁ – значення фактору дисконту відповідно при ставці дисконту і₂ та і₁;

f_х – значення фактора дисконту при ставці, що є внутрішньою нормою прибутковості.

В нашому прикладі:

15% – (2,3077 – 2,2832) : (2,3216 – 2,2832) * 1% = 14,36%

або 14% + (2,3216 – 2,37077) : (2,3216 – 2,2832) * 1% = 14,36%

З методу ВНП можна вивести правило, суть якого в тому, що всі інвестиції, які мають внутрішню норму рентабельності вищу, ніж необхідний дохід (або бар’єрний коефіцієнт), є прийнятні. Тобто загалом можливі три варіанти:

ВНР>БК – проект прийнятий;

ВНР<БК – проект не прийнятий;

ВНР=БК – рішення може бути різне.

Різниця між ВНР і БК показує запас фінансової міцності проекту. Окрім того, внутрішня норма рентабельності інвестицій має низку корисних економічних пояснень. Одне з них, наприклад, те, що ВНР може бути найвищим процентом, під який підприємство може позичати гроші, використовувати фонди, придбані в наслідок інвестицій, виплачувати кредит тощо.

Четвертий з основних методів оцінки доцільності капіталовкладень – визначення індексу прибутковості або облікової норми прибутковості.

Індекс прибутковості – це відношення величини середнього чистого прибутку, одержаного внаслідок здійснення проекту капітальних вкладень, до середньої або початкової вартості інвестицій у цей проект.

За допомогою цього індексу порівняємо теперішню вартість майбутніх доходів із початковими інвестиціями.

, ЧП_ср = ЧП : п

де k_пр – індекс прибутковості;

ЧП_ср – грошові потоки в період t;

n – кількість років;

І_n –початок інвестицій.

У нашому прикладі середній чистий прибуток дорівнює:

ЧП_ср = (16000+12000+8000) : 3 = 12000 грн.

Проект можна вважати прийнятим якщо к_пр >1

Недоліком цього показника э те, що цей показник не враховує реальних грошових потоків, а саме вони забезпечують можливість інвестування та реінвестування. Крім того, різні підприємства можуть використовувати різні бази розрахунку цього показника.

Ще один метод оцінювання доцільності капіталовкладень, який не вважають основним , але доволі часто вживають – це метод еквівалентних річних витрат (ЕРВ). Його використовують при оцінці прийняття рішення, коли неможливо або дуже складно прогнозувати додатковий грошовий потік (ремонт чи придбання обладнання; альтернативні варіанти опалення, освітлення тощо).

Приклад: підприємство користується верстатом, який можна продати за 600грн, або модернізувати за 400грн. Що дасть можливість його експлуатувати ще 5років, а потім здати на металобрухт. Альтернативний варіант - купівля нового верстата за 1000 грн. який без модернізації прослужить 10 років, а потім його здадуть на металобрухт. Який варіант вигідніший як ставка дисконту становить 10% ?

ЕРВ модернізації = 1000 : 3,791=26грн.

де 1000 – вартість модернізації (600+400)

ЕРВ придбання нового верстата = 1000 : 6,145=651грн.

Отже, порівнюючи ЕРВ при модернізації і ЕРВ при придбанні нового верстата, робимо висновки про доцільність того чи іншого варіанта.

Після ознайомлення з методами аналізу ефективності капіталовкладень доцільно ознайомиться з обмеженням при використанні цих методів.

Перше обмеження пов’язане з використанням прогнозованих даних оцінювання капіталовкладень і передбачене, що грошові потоки за весь період реалізації проекту досить точно з прогнозовані.

Друге обмеження передбачає, що суми капіталовкладень, які використані в розрахунках, будуть незмінними протягом усього прогнозованого періоду.

Якщо немає певності в цих показниках, то необхідно прогнозувати не лише величину показників, а й імовірність отримання цієї величини.

Вибір найбільш відповідного із прибуткових інвестиційних проектів:

Раціонування капіталу – це процес вибору найбільш відповідного з декількох інвестиційних проектів.

Необхідність раціонування обумовлена обмеженням суми засобів, що компанія може інвестувати.

Це обмеження може існувати через внутрішні причини (інвестиційна політика керівництва компанії) чи через зовнішній фактор (неможливості залучення засобів кредиторів).

Різні методи оцінки можуть іноді давати протилежні результати, і переваги того чи іншого проекту не завжди є більш раціональним.

Наприклад, не завжди проект який має велику поточну вартість є більш прибутковим.

Допустимо, компанія «Приват» розглядає два проекти: А и В, про них інформація слідуюча, табл. 5.

Таблиця 5

Розрахунок індексу прибутковості

З даних видно, що проект А має велику ЧТВ (чисту теперішню вартість) чим проект В, але грошові потоки цих проектів помітно відрізняються, тому доцільно розрахувати і порівняти індекси прибутковості.

Індекс прибутковості– це відношення дисконтованих грошових надходжень до чистих дисконтованих інвестицій.

У нашому прикладі індекс прибутковості проекту

А = 124894 : 120000 = 1,04

В = 19214 : 18000 = 1,07

Як бачимо, проект В є більш прибутковим оскільки забезпечує більшу віддачу від інвестицій.

В умовах обмеження суми, яку можна інвестувати, нерідко виникає потреба у виборі оптимальної комбінації обраних проектів.

Оптимальна комбінація може включати проекти менш привабливі з точки зору ЧТВ, або іншого показника.

Наприклад, компанія має 6100000 грн. для інвестування проектів і обрані п'ять потенційних проектів, табл. 6.

Таблиця 6

Вибір оптимальної комбінації обраних проектів

Якщо проекти ми будемо вибирати з показників ЧТВ, то сума яка залишиться не вистачить для фінансування проекту Е.

610000 – 120000 – 276000 – 72000 = 142000 грн.

Тому потрібно визначити оптимальну комбінацію проектів в умовах наявних обмежень. Якщо проектів багато, то застосовують лінійне програмування, яке передбачає:

1) визначення зміни величин;

2) визначення цільової функції і побудови її рівня;

3) визначення обмежень.

В нашому прикладі ми можемо застосувати метод “проб та помилок”, це дасть нам можливість визначити, що оптимальною є комбінація проектів А, В и Е.

Первісні інвестиції дорівнюють

120000+276000+208320=604320 грн.

Теперішня вартість

136240+291140+220581=647964 грн.

Індекс прибутковості

647964 : 604320 = 1,07

Наведений приклад показує, що в умовах раціонування капіталу, сумарна ЧТВ інвестиційного портфеля може бути важливішою і прибутковістю, ніж ЧТВ кожного проекту окремо.

Отже, головне питання при оцінці доцільності будь-яких інвестицій полягає у тому, чи виправдають майбутні вигоди сьогоднішні затрати. Інвестиції доцільні лише в тому разі, якщо вони забезпечують дохідність.

Основні методи, що їх використовують при оцінюванні доцільності капіталовкладень, такі:

· період окупності;

· чистої теперішньої вартості;

· внутрішньої норми рентабельності;

· еквівалентності річних витрат.

При оцінці доцільності інвестування проектів необхідно враховувати ризики, що можуть виникнути при його реалізації.

· ризик упущеної вигоди;

· ризик зниження дохідності ;

· ризик прямих фінансових втрат.

Оцінювання ризиковості доходу є основою прийняття інвестиційних рішень. Ступінь ризику вимірюють двома критеріями:

· середнє очікування значення;

· мінливість можливого отримання результатів.

6.3.

Аналіз фінансових інвестицій - один із методів фінансового менеджменту для ухвалення рішення про використання інвестиційних коштів. Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Метою аналізу фінансових інвестицій є обґрунтування інвестиційного рішення, яке має прийняти інвестор.

У процесі аналізу фінансових інвестицій вирішуються наступні завдання:

- виявлення економічної доцільності фінансової інвестиції - абсолютного перевищення результатів над вкладеними ресурсами;

- оцінка фінансових ризиків інвестування;

- пошук найбільш ефективної фінансової інвестиції серед альтернативних;

- формування найбільш ефективного портфеля фінансових інвестицій.

Сформувалися два основні напрями аналізу фінансових інвестицій.

1) Технічний аналіз, головним об'єктом спостереження якого є зміна руху ринку цінних паперів, попиту та пропозиції на певні фінансові активи без урахування ролі фундаментальних чинників. На основі побудови спеціальних моделей руху ринкових цін виявляють загальні тенденції ринку, на підставі яких приймають конкретні тактичні інвестиційні рішення щодо купівлі та продажу цінних паперів.

2) Фундаментальний аналіз, який ґрунтується на оцінці стану емітента на ринку, показників обсягів продажу, активів і пасивів, дохідності та іншої інформації, яка характеризує ефективність діяльності емітента. Важливою складовою аналізу є також оцінка стану корпоративного управління. Результатом фундаментального аналізу є визначення фактичної (ринкової ціни) цінного папера порівняно з обліковою вартістю активів. За допомогою фундаментального аналізу здійснюють прогнозування доходу, який визначає майбутню вартість акцій і впливатиме на ринкову ціну. Дані прогнозу є підґрунтям для рекомендацій стосовно купівлі та продажу ринкових інструментів.

Важливим фактором розбудови цивілізованого фондового ринку є інформаційна відкритість та прозорість. В Україні емітенти цінних паперів мають надавати Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку та оприлюднювати фінансову звітність, а також особливу інформацію - про зміни в господарській діяльності, що відбулися і впливають на вартість цінних паперів чи розмір доходу по них. Основними засадами розкриття інформації є: безоплатність розміщення в загальнодоступній базі Комісії з використанням технологій Інтернету; впровадження в звітності стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісій з цінних паперів; поступове впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності.

В Україні поступово формується рейтингова інфраструктура фондового ринку. Із практичної точки зору існує обмежений перелік консультативних структур, найбільш відомою з яких є компанія "Кредит-рейтинг" - перше в Україні (з 2001 р.) спеціалізоване рейтингове агентство, яке надає послуги в області незалежної оцінки кредитоспроможності суб'єктів запозичень з привласненням кредитних рейтингів за українською національною шкалою. З 2004 р. "Кредит-Рейтинг" є уповноваженим агентством Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України для привласнення кредитних рейтингів фінансових інструментів, корпоративного управління тощо.

Управління формуванням портфеля фінансових інвестицій:
Основна мета формування інвестиційного портфеля полягає у забезпеченні реалізації найдохідніших фінансових інвестицій. До основних типів фінансових портфелів відносяться: портфель доходу, портфель росту, агресивний портфель, компромісний портфель, консервативний портфель.
Метою оптимізації портфеля цінних паперів є формування такого портфеля цінних паперів, який би відповідав вимогам підприємства як дохідністю, так і за ризикованістю, що досягається шляхом збільшення кількості цінних паперів в портфелі.
Кожне підприємство, що бажає розмістити вільні кошти на фондовому ринку, має свою шкалу оцінки ризику і дохідності. Висока дохідність для одного підприємства може показатися низькою для другого.
Підприємства вкладають свої капітали в цінні папери з метою отримання прибутків і збереження капіталу від інфляції. Щоб сформувати ефективний інвестиційний портфель цінних паперів, необхідно знати характеристики і значення різних видів цінних паперів, правила їх випуску, обігу, обліку, оподаткування та інші аспекти.
Портфелем цінних паперів називають сукупність усіх цінних паперів, які належать інвестору. При формуванні свого інвестиційного портфеля цінних паперів підприємство повинно забезпечити безпечність вкладення капіталу в цінні папери, задану прибутковість вкладень, зростання капіталу та його ліквідність.
У залежності від поєднання різних вимог до вкладення капіталу в цінні папери розрізняють наступні види портфеля цінних паперів:
· традиційний консервативний портфель;
· ризикований або агресивний портфель;
· комбінований портфель цінних паперів, який поєднує в собі елементи і ризикованого і традиційного портфеля.
Основним принципом оптимізації портфеля цінних паперів є принцип диверсифікації вкладень, тобто складення між безліччю різних за інвестиційними якостями цінних паперів з метою зниження ризику загальних втрат і підвищення сукупної прибутковості.
Ризикований портфель цінних паперів створюється звичайно на строк не менше 6 місяців. Для того, щоб ризик вкладення в такий портфель міг компенсуватися можливістю отримання високого прибутку, сума вкладення за оцінками західних експертів повинна бути в межах 200–300 тис. гривень.
Комбінований портфель цінних паперів знижує ризик вкладень капіталу, але також вимагає солідних стартових сум вкладення і на довгий період часу (більше 6 місяців).
Традиційний консервативний портфель в класичному вигляді складається з вільних грошових коштів підприємства і короткострокових вкладень у вигляді корпоративних акцій і облігацій та державних цінних паперів.
При формуванні портфеля простих акцій інвестору доводиться долати багато невизначеностей:
· невідомі заздалегідь майбутні фінансові результати емітента;
· невідомі заздалегідь час і величина виплати майбутніх дивідендів за акціями;
· невідомі заздалегідь ступінь ризику при інвестуванні в даний цінні папери.
Для усунення невизначеності при інвестуванні коштів в акції теорія і практика ринкового господарювання виробила визначені підходи до оцінки їх вартості:
· метод капіталізації чистого прибутку;
· метод капіталізації дивідендів;
· метод капіталізації грошових потоків.
Найбільш простою формулою визначення вартості акції є формула капіталізації прибутку:

де Р – теперішня вартість майбутнього доходу (чистого прибутку на акцію);
r – очікуваний (середній за період) майбутній чистий прибуток на акцію;
S – норма капіталізації або норма ризику.
Вкладення в цінні папери, якими управляють як одним цілим, розглядаються в якості портфеля цінних паперів. Структура портфеля відображає визначене поєднання інтересів інвесторів, а також консолідує в тій чи іншій мірі ризики за деякими цінними паперами. Це дозволяє розглядати портфель як цілісний об’єкт управління, що в свою чергу передбачає наступне:
· визначення задач, які стоять перед портфелем в цілому;
· розробку і реалізацію стратегії і тактики вирішення цих задач.
Тип портфеля – це його узагальнена характеристика з позицій задач, які стоять перед ним, чи видів паперів, які входять в портфель. До цінних паперів, які є об’єктом портфельного інвестування, відносяться:
· акції АТ;
· державні боргові зобов’язання (облігації, розміщені серед юридичних осіб, облігації місцевих органів влади);
· дохідні цінні папери;
· комерційні папери;
· депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати банків тощо.

Розрізняють декілька типів портфелів:

· портфель зростання, що орієнтований на акції, а курсова вартістть швидко зростає. Мета – приріст капіталу інвесторів. Ось чому власникам портфеля дивіденди можуть виплачуватись в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуватись;
· портфель доходу, метою якого є отримання високих поточних доходів. Відношення стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості цінних паперів, які входять в цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;
· портфель ризикового капіталу – портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;
· збалансований портфель, що складається частково із цінних з швидко-зростаючим курсом, частково з високодохідних цінних паперів. В цьому портфелі можуть знаходитися і високоризикові цінні папери, мета – приріст капіталу і отримання високого доходу, відповідно до чого і загальні ризику будуть збалансованими. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він точно відповідає меті їх діяльності;
· спеціалізований портфель, за яким цінні папери об’єднані не за загальним цільовим, а за більш особистими критеріями (вид ризики, вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність), наприклад:
1) портфель стабільного капіталу і доходу (однорідні портфелі, коротко– і середньострокових депозитних сертифікатів);
2) портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів грошового ринку);
3) портфель середньо– та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій);
4) регіональний чи галузевий портфель;
5) портфель іноземних цінних паперів;
Тип портфеля не є чимось постійним, він змінюється в залежності від стану ринку і відповідних змін цілей інвесторів.
З урахуванням української специфіки система цілей портфеля може бути представлена наступним чином:
· збереження і приріст капіталу;
· придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінювати готівку;
· доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних продуктів і послуг, майнових і немайнових прав;
· розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдінгових та ланцюгових структур;
· спекулятивна гра на коливаннях курсів;
· дохідні цілі (зондування ринку, страхування від надмірних ризиків і
т. ін.).
Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися відповідною портфельною стратегією, яка визначається:
· типом і цілями портфеля;
· станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів;
· діючими законодавчими пільгами та обмеженнями;
· загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами як фази економічних циклів, рівень інфляції);
· необхідністю підтримувати рівень ліквідності та мінімізацію ризиків;
· типом стратегії (коротко–, середньо– та довгостроковість).
Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля – таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.
Диверсифікація заснована на розбіжностях в коливаннях доходів та цін на об’єкти інвестування. Очікувана норма доходу з портфеля інвестицій представляє собою середньозважену величину по кожній окремій групі інвестицій, які входять в цей портфель. Ця величина, яку визначають символом Кр, розраховується наступним чином:

де Кр – очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій;
хі – частка всієї групи, інвестована в капітал;
Кі – очікувана норма доходу за капіталом;
n – номер капіталу в інвестиційному портфелі.
Ризик для портфеля інвестицій вимірюється середнім квадратичним відхиленням розподілу доходів. Ця величина розраховується за наступною формулою:

де Крі – дохід за портфелем інвестицій при і–тому стані економіки;
Кр – очікувана норма доходу за портфелем інвестицій;
Рі – ймовірність настання і–того стану економіки.
Для формування диверсифікованого портфеля слід враховувати коефіцієнт кореляції між складовими його цінних паперів. При підборі цінних паперів таким чином, щоб їх доходність коливалась в протифазі (Ккор = –1) теоретично можливо сформувати портфель з нульовим ризиком.

Лекція 7. Управління грошовими потоками підприємств

7.1. Сутність та завдання управління грошовими потоками підприємства. Склад грошових потоків підприємства з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання.

7.2. Показники і методи аналізу грошових потоків підприємства. Політика управління грошовими потоками, її сутність та типи.

7.1.

Фінансовий менеджмент як функціонально організаційна модель управління фінансами суб'єкта господарювання включає в себе такі напрямки як (1) операційна та інвестиційна діяльність, (2) фінансова діяльність щодо покриття потреби підприємства у капіталі, а також (3) фінансовий контролінг ефективності та адекватності усіх трьох складових елементів моделі. Системоутворюючим механізмом кожної із складових елементів, а також моделі фінансового менеджменту взагалі є грошові потоки як фінансове вираження підприємницької діяльності суб'єкта господарювання в умовах ринкової економіки. Виходячи з цього, можна стверджувати, що грошові потоки є матеріальною основою фінансового менеджменту, і, відповідно, ефективність та реалістичність моделі управління фінансами суб'єкта господарювання безпосередньо залежить від адекватності моделі управління грошовими потоками такого підприємства, що і є предметом даної теми.

Поняття грошового потоку як категорії фінансового менеджменту:

Сучасна теорія корпоративних фінансів розглядає грошовий потік як стійку сукупність розподілених у часі фактів надходження або вибуття грошових коштів та їх еквівалентів, що генеруються суб'єктом господарювання в результаті здійснення його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, таким чином, грошовий потік можна представити як сукупність послідовних подій, які пов'язані із відособленим та логічно завершеним фактом зміни власника грошових коштів з приводу виконання договірних зобов'язань між суб'єктами господарювання, іншими економічними агентами (державою, домогосподарствами, міжнародними організаціями). З іншого боку, грошові потоки, генеровані суб'єктом господарювання протягом певного періоду, що аналізується, формують також грошовий потік, який надалі ми будемо називати сукупним грошовим потоком підприємства.

відповідно, виникнення та формування грошового потоку при здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства є результатом цілеспрямованого прояву сукупності фінансово-економічних відносин та має певні ознаки, основними серед яких необхідно вважати наступні: (1) рух грошових коштів відбувається в результаті виконання певної угоди між двома суб'єктами господарювання, оформленої належним чином; (2) грошові потоки, що генеруються суб'єктом господарювання, мають виключно фінансовий характер, адже їх результатом є формування, розподіл, перерозподіл чи споживання фондів грошових коштів (у нашому випадку, фондів грошових коштів суб'єкта господарювання); (3) грошові потоки визначають порядок та особливості реалізації інших фінансових відносин, що формують фінанси підприємства, у тому числі, формування фінансових результатів, забезпечення ліквідності та платоспроможності і т.д. Коротко зупинимося на дослідженні основних (базових) функціонально - організаційних характеристик грошових потоків, які генеруються суб'єктом господарювання в результаті здійснення його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Так, грошовий потік представляється як комплексна категорія із власною структурною характеристикою, яка включає в себе сукупність окремих складових елементів. Серед таких складових грошового потоку можна розглядати такі елементи як: (1) причина формування грошового потоку - визначає як джерело формування грошового потоку (господарська операція суб'єкта господарювання або їх сукупність, виконання якої пов'язано із відповідним формуванням руху грошових коштів), так і фактори формування грошового потоку; (2) форма узгодження грошового потоку - фінансове -математична процедура ідентифікації та структурування грошового потоку, забезпечення його співставності, а також групування та зведення грошових потоків з метою формування інформаційної бази для аналізу руху грошових коштів, наприклад розрахунку Cash Flow від основної діяльності, Free Cash Flow тощо; (3) напрямок руху грошових коштів-форма впливу грошового потоку на фінансове положення суб'єкта господарювання та основні фінансові показники його діяльності, зокрема, зменшення абсолютної величини грошових коштів та їх еквівалентів у розпорядженні, або ж їх збільшення; (4) кількісна оцінка грошового потоку передбачає ідентифікацію абсолютної величини руху грошових коштів в рамках як одного грошового потоку, так і сукупності грошових потоків, зокрема, шляхом кількісної оцінки абсолютної величини сальдо руху грошових коштів.

Базовою формою структурування грошових потоків є виділення вхідних (CashInflows) та вихідних (CashOutflows) грошових потоків. Необхідність виокремлення як вхідного, так вихідного грошових потоків як окремого виду пояснюється, окрім функціональнорганізаційних його особливостей, ще й методологічними потребами інформаційного забезпечення фінансового аналізу та управління грошовими потоками суб'єкта господарювання.

Вхідний грошовий потік являється складовою частиною сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання в результаті здійснення його основної, інвестиційної та фінансової діяльності. при цьому, грошовий потік класифікується як вхідний за умови, коли рух коштів в рамках такого грошового потоку призводить до збільшення абсолютної величини грошових коштів та їх еквівалентів, що знаходяться у розпорядженні суб'єкта господарювання на певний момент часу. У якості прикладу вхідних грошових потоків підприємства можна згадати такі: (1) надходження виручки від реалізації товарів, робіт та послуг, (2) отримання банківського кредиту, (3) отримання безповоротної фінансової допомоги, (4) надходження від емісії корпоративних облігацій та інші. Крім того, необхідно відмітити, що вхідний грошовий потік забезпечує виконання сукупності функцій, у тому числі: формування фінансових ресурсів суб'єкта господарювання - грошових коштів, збільшення ліквідності та платоспроможності підприємства;

фінансове забезпечення вихідних грошових потоків;

виконання зобов'язань між суб'єктами господарювання в рамках господарських договорів тощо.

У свою чергу, вихідний грошовий потік також являється складовою частиною сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання в результаті здійснення його основної, інвестиційної та фінансової діяльності, грошовий потік класифікується як вихідний за такою ознакою - рух коштів в рамках даного грошового потоку призводить до зменшення абсолютної величини грошових коштів та їх еквівалентів, які знаходяться у розпорядженні суб'єкта господарювання на певний момент часу. У якості прикладу вихідних грошових потоків підприємства можна згадати такі: (1) оплата рахунків постачальників, (2) погашення банківського кредиту, (3) виплати дивідендів власникам корпоративних прав, (4) викуп корпоративних облігацій, (5) фінансування придбання основних засобів та інші. Крім того, необхідно відмітити, що вихідний грошовий потік забезпечує виконання сукупності функцій, у тому числі:

фінансування потреби підприємства у капіталі на основі грошових коштів, сформованих у рамках вхідних грошових потоків;

забезпечення виконання поточних зобов'язань підприємства;

виконання зобов'язань між суб'єктами господарювання в рамках господарських договорів тощо.

Належна структурування сукупності грошових потоків, які генерує підприємство у результаті основної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також ефективний аналіз та управління останніми не можливе без проведення кількісної оцінки таких грошових потоків. При цьому ключовою кількісною характеристикою грошового потоку як об'єкта фінансового менеджменту є оцінка його абсолютної величини з метою інформаційного та методологічного забезпечення фінансового аналізу та управління грошовими потоками суб'єкта господарювання. Можна розрізнити ряд напрямків кількісної оцінки грошового потоку: (1) оцінка грошового потоку як одиничного факту руху грошових коштів; (2) узагальнююча оцінка грошових потоків - руху грошових коштів, об'єднаних спільною функціонально-організаційною характеристикою.

Абсолютна величина грошового потоку як одиничного факту руху грошових коштів має незначне практичне застосування, однак і особливих складнощів щодо її кількісної оцінки не виникає - достатньо проаналізувати первинний документ, який засвідчує проведення фінансово-господарської операції та, відповідно, містить усю необхідну інформацію. Основне її призначення - це інформаційне забезпечення управлінського фінансового обліку, а також формування основи розрахунку часткових та узагальнюючих показників руху грошових коштів з метою їх послідуючого аналізу.

Значно більше інформаційне навантаження несуть узагальнюючі показники руху грошових коштів суб'єкта господарювання шляхом формування зведених показників грошових потоків (наприклад, грошовий потік від основної діяльності, Free Cash Flow та інші), кількісна оцінка таких показників реалізується як аналіз структури сукупності грошових потоків підприємства за наступним алгоритмом:

узгодження грошових потоків суб'єкта господарювання, що передбачає проведення, перш за все, вибірки необхідних для подальшої оцінки грошових потоків за обраним критерієм групування;

визначення абсолютної величини окремих грошових потоків, про що згадувалося вище;

ідентифікація форми впливу грошового потоку на фінансове положення суб'єкта господарювання, перш за все, класифікація грошового потоку як вхідного або вихідного;

математичний розрахунок кількісної оцінки абсолютної величини грошового потоку.

Із використанням поданого вище алгоритму здійснюється розрахунок більшості фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються для аналізу, планування та управління, а також оцінки ефективності моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання, які генеруються в результаті здійснення ним основної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Об'єктивна необхідність управління грошовими потоками та принципи її здійснення:

Фінансове забезпечення покриття потреби підприємства у капіталі, а також дотримання своєчасності виконання поточних зобов'язань суб'єкта господарювання залежить від його можливості та спроможності формувати у визначений момент часу необхідний фонд грошових коштів із заданою абсолютною величиною, кількісним вираженням такої характеристики підприємства є рівень його ліквідності (як можливість швидкого формування фонду грошових коштів без значних фінансових втрат) та платоспроможності (як можливість своєчасного та повного погашення зобов'язань).

Із вище сказаного випливає, що підтримання належного рівня платоспроможності та ліквідності суб'єкта господарювання досягається шляхом відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі - управлінням грошовими потоками підприємства. Сукупність методів та форм, що використовуються суб'єктом господарювання для організації руху грошових коштів у часі та просторі відповідно до визначених критеріїв та цілей, будемо називати модель управління грошовими потоками підприємства.

Організація моделі управління грошовими потоками здійснюється із дотриманням сукупності певних принципів, основними з яких є наступні:

інформаційна достовірність, яка передбачає своєчасне та повне представлення фінансової інформації, структурованої відповідно до потреб моделі;

збалансованість - обґрунтоване використання для потреб управління грошовими потоками критеріїв та методів групування, зведення та узагальнення грошових потоків суб'єкта господарювання;

ефективність - визначення оптимального рівня розподілу грошових коштів у просторі та часі з метою мінімізації затрат на досягнення необхідного ефекту (наприклад, підтримання визначеного рівня ліквідності);

та інші принципи, які визначаються специфікою умов господарювання конкретного підприємства.

7.2.

Структурування грошових потоків суб'єкта господарювання: Структурування грошових потоків відповідно до обраного критерію чи їх групи є об'єктивною необхідністю організації аналізу грошових потоків та забезпечення ефективності моделі управління останніми. таке структурування дозволяє досягти наступних ефектів: (1) нівелювання впливу функціонально організаційних особливостей окремого грошового потоку за рахунок формування цільової вибірки із сукупності грошових потоків; (2) спрощення та зменшення обсягів інформаційної бази за рахунок використання зведених показників (як загальних, так і часткових).

Основним критерієм, відповідно до якого здійснюється структурування грошових потоків суб'єкта господарювання, є джерело формування таких грошових потоків, в основу даного критерію покладений принцип ідентифікації сукупності господарських операцій відповідно до їх функціонально-організаційного навантаження. Зважаючи, що джерело формування грошового потоку є ключовим у сукупності критеріїв, що використовуються при організації управління грошовими потоками, розглянемо його більш докладно.

Для потреб управління фінансами прийнято виділяти окремі види діяльності суб'єкта господарювання які формуються як класифікаційні сукупності господарських операцій із аналогічними функціонально - організаційними характеристиками, відповідно до П(С)БО, що враховує світову практику, господарську діяльність підприємств для потреб організації обліку, а також формування та представлення публічної фінансової звітності прийнято поділяти на три види:

основна діяльність Operatingactivit інвестиційна діяльність

фінансова діяльність financing activity.

Слід відмітити, що приведене вище групування

господарських операцій по видам діяльності є основнм (і обов'язковим для формування публічної фінансової звітності), однак не єдино можливим.

національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку ідентифікують операційну діяльність Operating activit) суб'єкта господарювання як основну діяльність, а також будь-які інші види діяльності, які не можуть бути віднесені до інвестиційної або фінансової діяльності. У зв'язку з цим, у фінансовій літературі на позначення операційної діяльності досить часто вживають основна діяльність. Не зважаючи на присутність явної неточності, такий підхід є досить раціональним і з ним можна погодитися. Загалом, операційну, або ж основну, діяльність суб'єкта господарювання необхідно

представляти як сукупність господарських операцій, реалізація яких безпосередньо пов'язана із здійсненням тих видів підприємницької діяльності, що передбачені положеннями статутних документів такого суб'єкта. Типовими прикладами даних операцій можуть бути: (1) закупівля сировини та матеріалів, (2) виплата заробітної плати працівникам, (3) сплата податків та інших обов'язкових платежів до бюджету та позабюджетних фондів, (4) реалізація виробленої продукції і т.д.

Важливою кількісною характеристикою господарської діяльності суб'єкта господарювання є розрахунок та оцінка абсолютної величини грошового потоку, який

генерується в рамках операційної діяльності (Operating Cash Flow). При цьому необхідно згадати механізм кількісної оцінки абсолютної величини грошових потоків, а також розрахунку сальдових показників. величини операційного грошового потоку є основою для розрахунку як сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання, так і більшості фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються при управлінні грошовими потоками.

Слід наголосити, що грошовий потік від операційної діяльності суб'єкта господарювання має розглядатися як основне джерело фінансового забезпечення його господарської діяльності у наступні періоди, тому, однією із ключових характеристик ефективно функціонуючого підприємства є наявність протягом тривалого періоду часу позитивного операційного грошового потоку (Operating Cash Flow) із відносно стабільною абсолютною величиною, при цьому високий рівень абсолютної величини операційного Cash Flow має розглядатися як позитивне явище.

У свою чергу, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку ідентифікують інвестиційну діяльність investing activity суб'єкта господарювання як сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Іншими словами, операції в межах здійснення інвестиційної діяльності суб'єкта господарювання призводять до зміни, як правило, абсолютної величини або ж структури першого розділу активу балансу підприємства - необоротних активів. Типовими прикладами таких операцій можуть бути: (1) придбання та введення в експлуатацію виробничого обладнання, (2) придбання ринкових цінних паперів і, відповідно, отримання пасивного чи активного доходу, (3) придбання нематеріальних активів, (4) реалізація об'єктів основних фондів і т.д.

Розрахунок та оцінка абсолютної величини грошового потоку, який генерується в рамках здійснення інвестиційної діяльності, також є важливою кількісною характеристикою господарської діяльності суб'єкта господарювання, при цьому необхідно згадати механізм кількісної оцінки абсолютної величини грошових потоків, а також розрахунку сальдових показників. величини інвестиційного грошового потоку є складовою моделі розрахунку як сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання, так і ряду фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються при управлінні грошовими потоками суб'єкта господарювання.

На відміну від операційної діяльності, інвестиційна діяльність суб'єкта господарювання не є основним джерелом формування його фінансових ресурсів і, відповідно, розглядається як обслуговуюча по відношенню до передбаченої статутними документами діяльності, тому абсолютна величина інвестиційного грошового потоку (Investing Cashflow), як правило, незначна. У випадку ж реалізації підприємством певного проекту (наприклад, модернізації обладнання) формується значний негативний інвестиційний Cash Flow.

Фінансову ж діяльність financing activity суб'єктів господарювання національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку класифікують як сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Іншими словами, фінансова діяльність спрямована на кількісну та/або якісну зміну його пасивів. Типовими прикладами таких господарських операцій суб'єктів господарювання, які включаються до фінансової діяльності, можуть бути: (1) емісія корпоративних прав (акції), (2) виплата дивідендів, (3) отримання банківського кредиту та його погашення, (4) лізингове фінансування придбання основних засобів, (5) отримання безповоротної фінансової допомоги і т.д.

Важливою кількісною характеристикою господарської діяльності суб'єкта господарювання є розрахунок та оцінка абсолютної величини грошового потоку, який генерується в рамках фінансової діяльності, при цьому необхідно згадати механізм кількісної оцінки абсолютної величини грошових потоків, а також розрахунку сальдових

показників. Величини фінансового грошового потоку (finance Cash Flow) є основою для розрахунку як сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання, так і більшості фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються при управлінні грошовими потоками суб'єкта господарювання.

Слід відмітити, що грошовий потік від фінансової діяльності суб'єкта господарювання має розглядатися як корегуючий механізм формування фінансового забезпечення потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності, при цьому, у якості сигналу щодо формування передумов потенційної фінансової кризи на підприємстві можна розглядати наявність значного за абсолютною величиною позитивного фінансового Cash Flow протягом відносно тривалого періоду часу - загроза втрати платоспроможності суб'єкта господарювання. так, перманентність формування позитивного фінансового Cash Flow свідчить про значну частку зовнішнього (перш за все, позикового) фінансування, що ставить питання про спроможність підприємства забезпечити формування у майбутньому необхідної абсолютної величини операційного грошового потоку - забезпечити джерело погашення таких фінансових зобов'язань.

Важливим показником структурування грошових потоків суб'єкта господарювання є чистий сукупний грошовий потік (Cash Flow) суб'єкта господарювання, що представляє собою зміну абсолютної величини грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні підприємства, за певний період часу, така зміна грошової позиції суб'єкта господарювання еквівалентна арифметичній сумі грошових потоків від його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, кількісна оцінка абсолютної величини яких і є основною для розрахунку чистого сукупного грошового потоку підприємства. Розрахунок величини грошового потоку може здійснюватися за одним із двох представлених нижче алгоритмів.

по - перше - прямий метод розрахунку операційного (інвестиційного чи фінансового) грошового потоку, який передбачає аналіз кожної окремої господарської операції, ідентифікацію грошового потоку, який генерується в межах такої операції, та визначання напрямку руху грошових коштів (вхідний грошовий потік або ж вихідний грошовий поті к).

по-друге - непрямий метод розрахунку грошового потоку, перш за все, операційного, так, операційний грошовий потік суб'єкта господарювання відповідно до непрямого методу визначається як арифметична сума чистого прибутку підприємства, нарахованої протягом періоду амортизації та приросту абсолютної величини забезпечень:

Cash Flow - операційний грошовий потік суб'єкта господарювання;

N1 - чистий прибуток суб'єкта господарювання за період, що аналізується (Net Income);

D - нарахована протягом періоду амортизація (Depreciation);

Д5 - приріст абсолютної величини забезпечень наступних втрат та платежів суб'єкта господарювання.

Основні показники кількісної оцінки грошових потоків суб'єкта господарювання:

Для аналізу грошових потоків підприємства та їх складових елементів для цілей прогнозування, планування та контролю за останніми використовується сукупність фінансове - математичних моделей, основу яких складають фінансові показники та коефіцієнти. Окрім розрахунку сукупного грошового потоку суб'єкта господарювання у фінансовому менеджменті можуть бути використані наступні основні фінансові показники , у тому числі:

операційний грошовий потік (operating Cash Flow};

інвестиційний грошовий потік (investing Cash Flow);

фінансовий грошовий потік (finance Cash Flow);

грошовий потік до фінансування (Free Cash Flow):

FreeCF=operating CF+ invextingCF

нетто грошовий потік (netto Cash Flow):

neilDCF=GashFlow-грошові дивіденди

корпоративний грошовий потік (corporate Cash Flow):

CorporateCF=Financecashoutf1ows+interests, де:

CorporateCF - корпоративний грошовий потік суб'єкта господарювання;

Finance Cash Outflows - вихідний грошовий потік від фінансової діяльності суб'єкта господарювання;

interests - абсолютна величини сплачених суб'єктом господарювання відсотків по кредитам та іншим позикам.

Прогнозування та планування є ключовим елементом фінансового менеджменту, забезпечуючи адекватність моделі управління фінансами суб'єкта господарювання потребам мінливого ринкового середовища та її ефективність. Таке твердження абсолютно справедливе і для моделі управління грошовими потоками підприємства, що дає нам право виділити окреме питання для розгляду базових положень організації прогнозування та планування грошових потоків суб'єкта господарювання в результаті його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Даний напрямок фінансового менеджменту (а саме, планування та прогнозування грошових потоків)включає наступні проблемні питання, зокрема: (1) визначення та обґрунтування основних цілей та завдань планування та прогнозування грошових потоків суб'єкта господарювання; (2) визначення критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо прогнозування та планування грошових потоків, які генеруються суб'єктом господарювання у рамках здійснення його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності; (3) аналіз основних складових елементів моделі планування та прогнозування руху грошових коштів в результаті здійснення господарських операцій суб'єктом господарювання; (4) визначення поняття та особливостей використання бюджетування для планування та прогнозування грошових потоків; (5) дослідження процедури формування та аналіз основної фінансової інформації Звіту про рух грошових коштів (Cash Flow Statement), у тому числі - аналіз первинної фінансової інформації формування Звіту та зміст основних його статей.

Оцінка ефективності моделі управління грошовими потоками:Оцінка ефективності управління грошовими потоками являється складовим елементом моделі управління грошовими потоками підприємства як на етапі кількісної та якісної оцінки результатів (досягнення поставлених цілей), так і на етапі прогнозування та планування грошових потоків, а також корегування планових показників відповідно до зміни зовнішнього та внутрішнього середовища здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання. Це, у свою чергу, надає нам право виокремиш дану проблему як окреме питання даної теми.

Так, зважаючи на сказане вище, можна виділити наступні завдання, що можуть ставитися перед фінансовим менеджером підприємства при проведенні оцінки ефективності моделі управління грошовими потоками, зокрема: (1) ретроспективний аналіз результатів фінансово-господарської діяльності підприємства та визначення основних факторів формування його фінансових результатів; (2) дослідження особливостей формування тенденцій та розвитку трендів фінансування (перш за все, самофінансування) суб'єкта господарювання та рівень їх узгодженості із фінансовою його стратегією; (3) визначення оптимальних параметрів та показників фінансового плану підприємства, у тому числі стратегічного та оперативного; (4) оцінка обґрунтованості прогнозних показників руху грошових коштів суб'єкта господарювання та інших планових фінансових показників та рівня їх впливу на формування фінансових результатів підприємства; (5) визначення форм та методів впливу фінансового менеджменту підприємства на основні параметри його грошових потоків з метою забезпечення цільового рівня прибутковості за прийнятного рівня ліквідності та платоспроможності суб'єкта господарювання та інші завдання, що випливають із фінансової та корпоративної стратегії.

Політика управління грошовими потоками суб'єкта господарювання.

Оцінка ефективності моделі управління грошовими потоками, незалежно від того, чи це кількісна оцінка, чи якісна, передбачає співвідношення фактичного рівня цільових фінансових показників, що сформувалися в результаті реалізації визначених моделлю механізмів та технологій управління грошовими потоками підприємства, із плановими або прогнозними величинами, крім того, просте математичне порівняння фактичних та планових величини цільових показників руху грошових коштів має співвідноситися із відповідною системою обґрунтованих критеріїв оцінки ефективності моделі, відповідно до яких і визначається рівень ефективності моделі, при цьому, у якості таких критеріїв можуть використовуватися як кількісні орієнтири (абсолютні та/або відносні величини), так і якісні характеристики.

Загалом, практика функціонування моделей управління грошовими потоками на тому чи іншому підприємства визначає специфічну сукупність критеріїв оцінки її ефективності, оскільки умови та особливості фінансове -господарської діяльності таких суб'єктів господарювання суттєво відрізняються. Однак, можна говорити про існування певної кількості узагальнених критеріїв, перш за все, якісних характеристик, до таких критеріїв відносяться, зокрема, наступні:

стабільність грошових потоків суб'єкта господарювання, перш за все, операційного грошового потоку;

формування чіткої та стабільної тенденції протягом тривалого періоду часу зростання абсолютної величини Free Cash Flow;

узгодженість та значний рівень кореляції між формування інвестиційного Cash Flow та фінансового Cash Flow;

підтримання за рахунок формування достатньої абсолютної величини операційного Cash Flow прийнятного рівня коефіцієнта забезпечення

боргу (debt cover ratio) як одного із показників кредитоспроможності підприємства;

обґрунтованість цільових фінансових показників, що визначаються у фінансовому плані;

та інші критерії, доцільність та обґрунтованість застосування яких випливає із положень фінансової та корпоративної стратегії суб'єкта господарювання.

Форми управління грошовими потоками суб'єкта господарювання.

Важливою складовою моделі управління грошовими потоками являються форми виконання тих чи інших управлінських фінансових рішень щодо грошових потоків суб'єкта господарювання, що генеруються в результаті здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. під такими формами необхідно розуміти методи, механізми та технології прогнозування, планування, формування, перенаправлення та оцінки грошових потоків суб'єкта господарювання, при цьому, зважаючи на той факт, що грошові потоки суб'єкта формуються в результаті виконання договірних зобов'язань між підприємством та його дебіторами і кредиторами, можна виділити сукупність напрямків використання форм управління грошовими потоками, що характеризуються спільними особливостями реалізації:

управління грошовими розрахунками суб'єкта господарювання, що передбачає формування такої моделі грошових розрахунків на підприємстві, за якої виконання грошових зобов'язань між сторонами договірних відносин реалізується із використанням найбільш зручних форм безготівкових платежів з позицій компромісу комерційних інтересів учасників таких відносин;

управління дебіторською заборгованість підприємства, що передбачає забезпечення розумного та обґрунтованого компромісу між швидкістю надходження виручки від реалізації продукції (а також своєчасністю інкасації дебіторської заборгованості) та стимулювання платоспроможного попиту на продукції підприємства шляхом надання відстрочки оплати рахунків;

управління кредиторською заборгованістю суб'єкта господарювання, що передбачає дотримання компромісу між обґрунтованою потребою суб'єкта господарювання в отриманні відстрочки оплати рахунків постачальників (інших кредиторів) та своєчасністю та повнотою використання своїх грошових зобов'язань.

Виокремлення функціонально організаційного блоку управління грошовими розрахунками суб'єкта господарювання в цілісній системі моделі управління грошовими потоками пов'язано із сукупність причин, серед яких можна виділити наступні моменти, зокрема:

грошові розрахунки є об'єктивною необхідністю функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки;

грошові розрахунки є складовою фінансів підприємства та безпосередньо пов'язані із провадженням його фінансовогосподарської діяльності, а отже є об'єктом управління з боку фінансового менеджменту;

грошові розрахунки опосередковують виконання договірних та недоговірних зобов'язань між економічними агентами, формуючи при цьому ті чи інші види грошові потоки та визначаючи рівень поточної ліквідності;

наявність сукупності різних форм та видів грошових розрахунків формує поле для оптимізації здійснення грошових розрахунків у часі та просторі з метою управління грошовими потоками суб'єкта господарювання;

реалізація певної моделі управління грошовими розрахунками суб'єкта господарювання визначає особливості формування дебіторської та кредиторської заборгованості суб'єкта господарювання і, відповідно, безпосередньо пов'язана із управління такою заборгованістю тощо.

Виходячи з цього можна говорити про існування певних принципів організації грошових розрахунків. Визначаючи основні принципи організації моделі грошових розрахунків можна виділити наступні напрямки їх впливу, так, ряд принципів та правил організації та управління фінансовими відносин на підприємстві мають специфічний характер, однак значна їх чистина випливає із принципів організації фінансів підприємств взагалі, так, серед принципів фінансів підприємств, яки визначають критичні характеристики моделі управління грошовими розрахунками, прийнято вділяти наступні їх види:

господарський розрахунок - прийняття управлінських фінансових рішень виходячи із їх економічної доцільності для функціонування суб'єкта господарювання;

окупність - покриття витрат підприємства за рахунок його доходів;

мінімізація оподаткування - визначення та використання законодавче дозволених напрямків та методів зменшення витрат підприємства на сплату податків та абсолютної величини податку на прибуток суб'єкта господарювання;

самостійність прийняття управлінських рішень тощо.

Суттєвим фактором моделі грошових розрахунків є рівень її впливу на формування абсолютної величини та напрямку грошових потоків, а, отже, необхідність узгодження основних параметрів грошових розрахунків їх потребами моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання. Серед основних напрямків такого узгодження можна виділити наступні: (1) розподіл у часі абсолютної величини грошового потоку; (2) взаємоузгодження абсолютних величин вхідних та вихідних грошових потоків суб'єкта господарювання з позицій максимального покриття потреби підприємства у капіталі за рахунок внутрішніх джерел фінансових ресурсів (перш за все, вхідних грошових потоків від операційної діяльності); (3) забезпечення своєчасності та повноти формування грошового потоку (як з позицій інкасації виручки від реалізації та дебіторської заборгованості, так і фінансування грошових та фінансових зобов'язань підприємства) тощо.

Асиміляція впливу визначених факторів моделі грошових розрахунків забезпечується виконанням фінансово-математичної процедури, яка включає у себе наступну сукупність послідовних ітерації:

визначенням кількісного впливу управлінських рішень щодо грошових розрахунків на формування грошового потоку суб'єкта господарювання;

порівняння отриманої величини із її цільовим значенням (прогнозними або плановими характеристиками) грошового потоку;

визначення порядку приведення впливу форми грошових розрахунків до прийнятного результату шляхом корегування параметрів грошових розрахунків по конкретному випадку;

виконання грошових розрахунків та контролінг формування грошового потоку суб'єкта господарювання;

формування на основі ретроспективного аналізу грошових розрахунків (наслідків впливу форми грошових розрахунків на грошові потоки) інформаційної бази фінансового менеджменту, у тому числі, і для потреб управління грошовими розрахунками як функціонально-організаційного блоку моделі управління грошовими потоками суб'єкта господарювання.

Оптимізація грошових розрахунків як напрямок управління грошовими потоками суб'єкта господарювання тісно переплітається із формування, обігом та погашенням дебіторської та кредиторської заборгованості.

так, дебіторська заборгованість являється наслідком (продуктом) реалізації моделі грошових розрахунків в системі управління грошовими потоками, однак управління такою заборгованістю характеризується дещо іншими принципами та технологіями здійснення, що дозволяє виокремити управління дебіторською заборгованістю як окремий функціонально-організаційний блок управління грошовими потоками суб'єкта господарювання, загалом, модель управління дебіторською заборгованістю суб'єкта господарювання включає використання сукупності фінансово-математичних методів, які виступають методологічним базисом процесу управління, відповідно, метод управління дебіторською заборгованістю можна визначити як сукупність конкретних методик, технологій, способів та прийомів обґрунтування управлінських фінансових рішень щодо зміни абсолютної величини або оптимізації структури дебіторської заборгованості, а також форм їх виконання.

модель управління дебіторською заборгованістю включає наступні складові елементи: (1) статичний аналіз фінансової інформації щодо дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, інтерпретація значень основних фінансових показників та коефіцієнтів, що використовуються для такого аналізу; (2) динамічний (трендовий) аналіз та оцінка т

Читайте також:

1. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
2. IV. ТИМЧАСОВА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
4. Алгоритм перерозподілу доходних надходжень між залізницями
5. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості ануїтету
6. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості грошей за простими і складними відсотками
7. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості ануїтету
8. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості грошей за простими і складними відсотками
9. Альтернативна вартість і незворотні витрати
10. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
11. Альтернативні теорії вартості
12. Альтернативні теорії вартості

Переглядів: 5116