Поняття та ознаки виконавчого провадження.

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, адміністративне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну стадію – виконавче провадження. Виконанням усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов’язки.

Протягом тривалого часу, побудова ефективної системи виконання судових рішень є одним із першочергових кроків до зростання рівня довіри до самої судової влади в Україні.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», в новій редакції від 04.11.2010р., що набрало чинності з 08.03.2011р. Зазначений Закон визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку.

Згідно з положеннями статті 1 згаданого Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених чинним законодавством.

Інститут виконавчого провадження як система правових норм, що регулює примусове виконання виконавчих документів, повинен бути зрозумілим, чітким та гарантувати додержання прав як стягувача, так і боржника.

За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено судом до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист.

Відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню такі виконавчі документи:

- виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- судові накази;

- виконавчі написи нотаріусів;

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій і накладенням штрафу;

- рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Значення судового виконання полягає в тому, що воно гарантує фактичну реалізацію рішень судових і несудових органів, завершує юрисдикційну діяльність по захисту суб’єктивних прав громадян і організацій, забезпечує зміцнення законності у сфері матеріально-правових відносин та сприяє вихованню громадян і службових осіб у дусі виконання законів України.

Аналіз нормативно-правового масиву дає нам можливість виокремити певні особливості (ознаки) виконавчого провадження:

- за своєю природою являє собою завершальну стадію судового процесу;

- здебільшого відбувається виключно на підставі «фінальних» судових актів (виконавчі листи, судові накази, ухвали та постанови судів тощо), що вступили в закону силу;

- має примусовий характер дій, що відбуваються лише після закінчення строку на самостійне виконання рішення боржником;

- примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу України, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України;

- лідируючим суб’єктом завжди виступає лише Державна виконавча служба України, її посадова особа – державний виконавець.

Правову основу здійснення виконавчого провадження становлять - Конституція України; Кодекси України: цивільно-процесуальний, кримінально-процесуальний кодекс, господарсько-процесуальний, кодекс про адміністративні правопорушення, кодекс адміністративного судочинства, Закони України «Про виконавче провадження» тощо.

Серед відомчих документів слід відзначити наказ міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій». Зазначена інструкція розроблена на виконання Закону України «Про виконавче провадження» та визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГЛАВА 10	\|	Суб'єкти виконавчого провадження та їх процесуальний статус.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.