Кошти фізичних осіб.

Крім зазначених позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства можна виокремити ще такі короткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; товарні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.

До складузалучених джерел належать такі:

1. Емісія акцій підприємства. Акція — цінний папір без визначеного терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні акціонерним товариством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Є два основних типи акцій: прості та привілейовані. Останні дають їх власнику переважне право на одержання фіксованих та гарантованих дивідендів, а також на першочергову участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі припинення його діяльності як юридичної особи, але не дають права на участь в управлінні товариством (на відміну від простих акцій). Отже, акціонерні товариства у разі необхідності залучення додаткових інвестиційних ресурсів випускають привілейовані акції насамперед тому, що вони дають змогу мобілізувати капітал, не втручаючись у права володіння майном підприємства, оскільки не дають права голосу. Окрім того, на відміну від облігацій їх не треба викуповувати в зазначений термін, а за привілейованими акціями з відкликанням підприємство само вибирає термін викупу.

Доходи за простими акціями виплачуються з чистого прибутку, залежно від його обсягу і поділу на частину, що заощаджується, та частину, що виплачується у вигляді дивідендів. Розмір дивідендів визначається за залишковим принципом та може значно коливатись, але необхідно мати на увазі, що звичайні акції краще пристосовані до умов інфляційної економіки та до змін кон'юнктури фондового ринку. При розподілі майна внаслідок ліквідації підприємства прості акції забезпечуються в останню чергу. Таким чином, рівень ризиковості інвестування в привілейовані акції значно нижчий, ніж у прості акції, але вищий за вкладення в облігації підприємства, оскільки ті не мають чіткого терміну погашення та достатньо надійного забезпечення майном товариства при його ліквідації.

2. Емісія інвестиційних сертифікатів розглядається як джерело інвестиційних ресурсів для інвестиційних фондів та компаній.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника; обсяг їх емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються і викуповуються за ціною, яка відповідає вартості чистих активів; вони також можуть обмінюватися на приватизаційні папери. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії являють собою комерційні акціонерні товариства і здійснюють свою діяльність виключно в галузі інвестування народного господарства України.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність, пов'язану із залученням коштів за рахунок емісії власних цінних паперів та з інвестуванням власних коштів у цінні папери інших емітентів. Спільним інвестуванням визнається діяльність, яка здійснюється в інтересах та за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів і проведення операцій з цінними паперами. Статутний капітал інвестиційного фонду має становити не менше 2 тисяч мінімальних заробітних плат (інвестиційної компанії — 50 тисяч), встановлених на момент його реєстрації, та може формуватися за рахунок внесків у вигляді коштів, цінних паперів і нерухомого майна (частка останнього не має перевищувати 25 %). Не можуть бути засновниками фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 % загального майна фонду.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкритий інвестиційний фонд випускає інвестиційні сертифікати із зобов'язанням перед його учасниками щодо їх викупу, а закритий — здійснює випуск сертифікатів без зобов'язань щодо їх викупу. Інвестиційний фонд не має права мати у своїх активах більш ніж 10 % цінних паперів одного емітента (25 % — за умови їх придбання за приватизаційні папери) та інвестувати понад 5 % своїх активів у цінні папери одного емітента; тримати в цінних паперах менш ніж 70 % активів інвестиційного фонду; брати банківські кредити (крім випадків, коли отриманий кредит буде використано для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів); займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами.

За виконання обов'язків інвестиційному управляючому, який керує активами фонду, організовує продаж інвестиційних сертифікатів, підраховує вартість чистих активів із розрахунку на один випущений інвестиційний сертифікат, виплачують винагороду в розмірі, що не перевищує 5 % середньорічної вартості чистих активів інвестиційного фонду, або 10 %, якщо активи інвестиційного фонду більш ніж на 50 % сформовані за рахунок приватизаційних паперів.

Перевагою розміщення коштів у інвестиційному фонді є те, що всі його учасники отримують однакові дивіденди, незалежно від того, в які підприємства вкладені їхні кошти, а також те, що в інвестиційному фонді знижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або кількох підприємств, акціями яких володіє фонд.

Під інвестиційною компанією розуміється торговець цінними паперами, який здійснюючи певні види діяльності, також залучає кошти для здійснення спільного інвестування шляхом випуску та розміщення цінних паперів. Інвестиційні компанії створюються у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю для проведення спільного інвестування.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційна компанія має заснувати взаємний фонд — відокремлений підрозділ компанії. Емісію інвестиційних сертифікатів інвестиційний та взаємний фонди інвестиційної компанії здійснюють після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

3. Безоплатно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування (або спонсорські кошти).

4. І, нарешті, останнє джерело залучення коштів на підприємствах неакціонерної організаційно-правової форми —внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до статутного фонду — має, на нашу думку, помітний потенціал в Україні. Однак як недолік цього джерела зазначимо, що в разі вступу до товариства нового учасника воно підлягає перереєстрації, а це досить трудомісткий процес.

Другий етап розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства передбачає також обов'язковий аналіз співвідношення зовнішніх та внутрішніх джерел фінансування інвестицій, що склалося на підприємстві у попередньому періоді, а також вартості залучення капіталу за рахунок різних джерел; оцінюється достатність власних інвестиційних ресурсів, сформованих на підприємстві; досліджуються динаміка та співвідношення загальних обсягів і форм залучення позикових інвестиційних ресурсів у розглядуваному, попередньому періодах та на довготермінову перспективу; аналізується ефективність використання позикових джерел фінансування інвестицій у цілому та окремих їх форм на підприємстві. Результати такого аналізу беруть за основу для оцінювання оптимальності формування інвестиційних ресурсів на підприємстві в обсягах і формах, що склалися.

III. Визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм та проектів — третій етап розробки стратегії формування інвестиційних ресурсів. У подальшому на основі результатів, отриманих на цьому етапі, розраховуються пропорції у структурі можливих джерел інвестиційних ресурсів підприємства. Звичайно тут розглядають сім основних методів інвестування проектів та програм: повне самофінансування; акціонування; лізинг та селенг; змішане фінансування (або комбінований метод); кредитне фінансування;венчурне фінансування; бюджетне фінансування.

1. Повне самофінансування передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних (внутрішніх) джерел. Становлення системи самофінансування підприємств усіх форм власності передбачає насамперед збільшення обсягів чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у фінансуванні інвестиційних програм підприємств.

Однак, як показує практика, все-таки цей метод фінансування використовується переважно для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів, а також для здійснення фінансових інвестицій.

Отже, нагромадження підприємствами вільних грошових ресурсів та використання їх у самофінансуванні проектів ще не означає, що вони можуть обійтися без залучення додаткових ресурсів. Власні нагромадження інвестора доповнюються кредитними джерелами, а також таким фінансовим джерелом, як емісія цінних паперів, зокрема акцій та облігацій.

2. Акціонування як метод фінансування використовується для здійснення порівняно великомасштабних реальних інвестицій за умови галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності підприємства. Акціонерний капіталу, для якого характерна висока еластичність попиту на нього, здатний мобілізуватись в обсягах, необхідних для реалізації досить масштабних та прибуткових проектів. Як відомо, максимізація доходів акціонерного товариства здійснюється за рахунок відмови від прав власності на вкладені інвестиційнікапітали. Тому стає зрозумілим, що акціонерний капітал є, з одного боку, капіталом залученим, оскільки формується за рахунок зовнішніх джерел, а з іншого боку, капіталом власним, оскільки належить акціонерному товариству в цілому, а не окремим акціонерам. Ця властивість акціонерного капіталу дає змогу використовувати його з максимальною ефективністю як єдиний власний капітал.

3. Венчурне фінансування полягає в наданні зацікавленими підприємствами певної суми капіталу для реалізації інноваційних проектів в обмін на відповідну частку в статутному фонді або на визначений пакет акцій. Цей метод інвестування, на відміну від звичайного акціонування, здійснюється за допомогою венчурної компанії — посередника між колективними інвесторами та ініціатором інноваційного проекту. Основна частина інвестиційного прибутку, отриманого внаслідок реалізації проекту, розподіляється між інвесторами та замовником проекту; окрему частину прибутку також отримує венчурна компанія як посередник.

Об'єктом інвестування для венчурних інвесторів є вже не діючі підприємства, а заново створювані, які організуються з метою розпочати та закінчити здійснення певного проекту і залучити для цього зовнішнє фінансування. Якщо від венчурного інвестора вимагається грошовий внесок, а інші співзасновники нового підприємства віддають перевагу внеску в статутний фонд у формі ноу-хау або патентних прав, то доцільним є зустрічна вимога венчурного інвестора залучити незалежного експерта для оцінювання обґрунтованої реальної ринкової вартості майна, що вкладається.

4. Кредитне фінансування економічно вигідно використовувати насамперед при інвестуванні у короткотермінові реальні проекти з високою нормою дохідності інвестицій. Також цей метод можна використовувати для здійснення середньо-термінових проектів і фінансових інвестицій за умови, що норма їх дохідності буде суттєво перевищувати ставку довготермінового кредитного відсотка. Кредитне фінансування може також спрямовуватися і на покриття короткотермінової потреби в оборотному капіталі підприємства.

Необхідно завжди пам'ятати, що безпосередньою умовою отримання кредиту є достатня платоспроможність та ліквідність балансу позичальника, при цьому розглядаються результати господарської діяльності підприємства та оцінюється рівень очікуваної рентабельності проекту, що передбачається кредитувати. Проект має відповідати встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, і в разі потреби банк може вимагати надання проектно-розрахункової документації, що підтверджує дотримання встановлених норм.

5. Лізинг абоселенг іноді розглядають у складі схеми довготермінового кредитного фінансування. Отже, лізинг або селенг здебільшого доцільно використувати за нестачі власних фінансових коштів для реального інвестування, а також при здійсненні інвестицій у проекти зі швидкооновлюваною технологією або нетривалим періодом експлуатації виробничих об'єктів. У ринковій економіці використання лізингу становить 25—30 % загальної суми позичкового капіталу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів.	\|	Бюджетне фінансування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.