Адаптація дихальної системи до фізичних навантажень

В умовах спортивної діяльності до апарату зовнішнього дихання висувають високі вимоги, реалізація яких забезпечує ефективне функціонування усієї кардіореспіраторної системи. Не дивлячись на те, що зовнішнє дихання не є головною лімітуючою ланкою в комплексі систем, які транспортують кисень, вона головна у формуванні необхідного кисневого режиму організму.

Під впливом систематичної спортивної діяльності збільшується сила м'язів, які здійснюють дихальні рухи (діафрагма, міжреберні м'язи), завдяки чому відбувається необхідне для занять спортом посилення дихальних рухів і, як наслідок, збільшення вентиляції легень. В осіб, які займаються спортом, спостерігаються як тотальні, так і локальні зміни грудної клітки.

У розмірах верхнього відділу грудної клітки істотних відмін у спортсменів різних спеціалізацій не знаходять. Лише у важкоатлетів, веслярів і борців порівняно з людьми, які не займаються спортом, відмічаються більші розміри верхнього відділу грудної кліпси. У важкоатлетів більші розміри верхнього відділу грудної клітки забезпечують необхідну опору для снаряду, а у борців - опору для специфічної роботи м'язів верхніх кінцівок.

Розміри середнього й нижнього відділів грудної клітки більшою мірою залежать від спортивної спеціалізації.

У видах спорту, де в роботі рухового апарату значне місце займає статичний компонент (у важкоатлетів, гімнастів), збільшуються розміри грудної клітки у всіх напрямах і на всіх рівнях, так як вона не тільки виконує дихальні рухи, але й створює опору для м'язів при утриманні снаряду (у важкоатлетів) або ваги власного тіла (у гімнастів). При цьому рухомість її може бути навіть менша, ніж в осіб, які не займаються спортом. Динамічний характер роботи м'язів, фіксованих у ділянці грудної клітки, і необхідність у рухах більшого розмаху зумовлюють у легкоатлетів і спортсменів, які спеціалізуються у спортивних іграх, збільшення рухомості грудної клітки без істотних змін її розмірів.

При поєднанні статичних і динамічних факторів у руховій діяльності спортсмена (наприклад, у плавців, веслярів) спостерігається одночасне збільшення розмірів і рухомості грудної клітки у всіх її відділах.

Значний інтерес має не тільки загальна екскурсія грудної клітки, але й парціальна. Такі види спорту, як легка атлетика, веслування, велосипедний спорт сприяють розвитку переважно вдихальної здатності грудної клітки, а лижний спорт, гімнастика, акробатика, бокс - видихальної. У спортсменів, які займаються плаванням, збільшується екскурсія грудної клітки як при вдихові, так і при видихові.

Таблиця 3 Величина периметрів грудної клітки (у см) у спортсменів різних спеціалізацій

	Середній відділ	Нижнійвідділ
Групи спортсменів	грудної клітки	грудної клітки
Важкоатлети	94,5 і 0,92	85,0 ±0,73
Борці	94,1 ±0,53	84,8 ± 0,45
Гребці	93,7 і 0,6	84,0 ± 0,54
Плавці	92,8 ±0,38	83,3 ±0,37
Боксери	91,6 ±0,6	82,4 ± 0,47
Волейболісти і	91,5 ±0,37	82,2 ± 0,38
баскетболісти
Лижники	91,4 ±0,3	82,8 ± 0,32
Легкоатлети	91,0 ± 0,3	82,7 ± 0,22
Футболісти	90,8 ±0,38	82,4 ± 0,29
Гімнасти	90,6 ±0,3	81,3 ±0,39
Неспортсмени	89,9 ± 0,4	81,7 ±0,46

Практично у всіх видах спорту мають місце асиметричні рухи. У таких видах спорту, як баскетбол, волейбол, водне поло, бокс, боротьба, теніс використовується частіше права рука, рухи якої супроводжуються відповідними змінами положення тіла, в тому числі грудної клітки, на якій фіксуються м'язи напруженої кінцівки, що може призвести до асиметрії грудної клітки. Розрізняють морфологічну асиметрію, пов'язану з неоднаковими розмірами правої та лівої половини грудної клітки, і функціональну асиметрію, яка виявляється в неоднаковій їх рухомості. Функціональна асиметрія грудної клітки зустрічається частіше (30-40 %), ніж морфологічна (4-20 %).

У всіх спортсменів рухомість діафрагми при диханні більша, ніж у тих, хто не займається спортом. Найбільша рухомість діафрагми у веслярів, плавців, велосипедистів, менша - у важкоатлетів, лижників.

Отже, спеціалізація в тому чи іншому виді спорту зумовлює переважний розвиток реберного або діафрагмального компоненту механізму зовнішнього дихання. Такі види спорту, як легка атлетика, спортивні ігри, акробатика, лижний спорт сприяють розвитку переважно реберного компоненту; боротьба, бокс, гімнастика, велоспорт - діафрагмального; плавання, веслування - і реберного, і діафрагмального.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) - один із важливих показників функціонального стану апарату зовнішнього дихання. ЖЄЛ - це максимальний об'єм повітря, який можна видихнути після максимального вдоху. ЖЄЛ складається з: дихального об'єму, резервного об'єму видоху, резервного об'єму вдоху. її величина залежить як від розмірів легень, так і від сили дихальних м'язів. Індивідуальне значення ЖЄЛ оцінюють шляхом порівняння величин, які отримали при дослідженні, з величинами, які повинні бути. Для визначення величини ЖЄЛ, яка повинна бути, використовують формулу:

ЖЄЛ чол. = (27,63 - 0,122 х В) X L

ЖЄЛ жін. = (21,78 - 0,101 х В) Х L, де

В - вік у роках; L - довжина тіла в см.

У нормальних умовах ЖЄЛ не буває меншою за 90 % від тієї величини, яка повинна бути; у спортсменів вона частіше більше 100%.

Таблиця 4 Деякі показники зовнішнього дихання у спортсменів різних спеціалізацій (середні дані за А. В. Чаговадзе)

Вид спорту	ЖЄЛ, % до тієї, яка повинна бути	МВЛ, л/хв.
Марафонський біг
Біг на довгі дистанції
Спортивна хода
Лижні перегони
Футбол
Волейбол

Найбільші величини ЖЄЛ спостерігаються у спортсменів, які тренуються переважно на витривалість.

Одним із важливих показників функціонального стану системи зовнішнього дихання є легенева вентиляція. Вона характеризує об'єм повітря, який видихається з легень протягом 1 хв. У спортсменів в умовах спокою легенева вентиляція або відповідає стандартам (5-12 л/хв.), або вища їх (18 л/хв. і більше). Важливо відмітити, що легенева вентиляція збільшується переважно за рахунок поглиблення дихання, а не за рахунок частоти. Завдяки цьому не відбувається надлишкової витрати енергії на роботу дихальних м'язів.

Дихальний об'єм у спортсменів часто буває підвищений. Він може досягати 1000-1300 мл. Поряд із цим у спортсменів можуть бути й нормальні величини дихального об'єму - 400-700 мл.

Частота дихання в спортсменів коливається у широких межах і мало відрізняється від показників у нетренованих осіб. Вона становить 10-16 за хв. При фізичному навантаженні частота дихання може збільшуватися до 50-70 за хвилину.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функціональні характеристики серцево-судинної системи	\|	Адаптація нервової системи до фізичних навантажень

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.