• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відмінності гуморальної регуляції від нервової

Гуморальний спосіб передавання інформації має такі особливості:

¾ гуморальний сигнал можна менш точно дозувати за си­лою і тривалістю, ніж збудження, що пояснюється повільним зростан­ням концентрації гуморального агента, причому не до суворо визна­ченої певної величини, і так само його поступовим зменшенням;

¾ гуморальна регуляція використовується в організмі для забезпечен­ня реакцій, які не потребують терміновості й точності.

¾ Гуморальна регуляція, як і нервова, характеризується певною на­правленістю за принципом "усім, усім, хто відізветься". При цьому направленість гуморальної регуляції обумовлена тим (здійснюється "за точною адресою"), що лише певні клітини, "органи-мішені", чут­ливі до якого-небудь гуморального фактора, які мають відповідні рецептори.

Це можна зрозуміти на прикладі, коли радіопередачі транслюються за допомогою радіохвиль в ефір для всіх. Водночас приймають їх лише радіоприймачі, налаштовані на хвилю відпо­відної довжини.

У нервовій системі збудження передається нервовими волокнами "за точною адресою" і без спотворення ("передача те­леграфними проводами").

Гуморальна регуляція, як і нервова, завжди здійснюється замк­нутими контурами. Однак у таких контурах функції керуючого пристрою виконує сама секреторна клітина.

Обов'язковими ланка­ми контуру гуморальної регуляції є:

а) регульований параметр;

б) виконавчі механізми або органи;

в) ка­нали прямого і зворотного зв'язку.

Факторами гуморальної регуляції (первинними месенджерами, або посередниками) є:

а) гормони;

б) гормоноїди (тканинні або місцеві гормони);

в) деякі метаболіти й іони (виділяють справжні метаболіти й фактори пошкодження).

2.Ендокринні залози, їх види, гормони та значення.

Умовно серед елементів ендокринної системи організму розрізняють чотири групи складників: центральні, периферійні, органи із змішаними функціями та дисоційовані ендокринні клітини.

1. Центральні органи ендокринної системи — гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз. Ці органи тісно пов'язані з органами центральної нервової системи і координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи.

2. Периферійні ендокринні органи— щитовидна, прищитовидні і надниркові залози. Це суто ендокринні залози, які здійснюють багатоплановий вплив на організм, посилюючи або послаблюючи обмінні процеси.

3. Органи, які поєднують виконання ендокринної функції з рядом інших - підшлункова залоза, статеві залози (яєчко, яєчник), нирки, плацента тощо.

4. Дисоційована ендокринна система — ендокриноцити, які лежать в різних органах поодинці, можуть мати епітеліальне походження або нейральне. Останні здатні захоплювати з крові та декоарбоксилювати попередники амінів, тому належать до так званої APUD-системи (від англ. amine precursors uptake and decarboxylation). Ці клітини виявляються при імпрегнації сріблом, тому ще називаються аргентафінними.

Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними залозами, є спеціалізовані органи, які виділяють утворені в них продукти секреції безпосередньо в кров або тканинну рідину. В даний час до ендокринних залоз відносять гіпофіз, щитовидну залозу, паращитовидні залози, кіркова і мозкова речовина надниркових залоз, острівцевий апарат підшлункової залози, статеві залози, тимус, і епіфіз. Ендокринної активністю володіє також плацента. Крім того, ендокринні клітини можуть присутні в деяких інших органах і тканинах, зокрема в травному тракті, нирках, серцевому м'язі, вегетативних гангліях. Ці клітини утворюють так звану дифузну ендокринну систему. Загальною функцією для всіх залоз внутрішньої секреції є вироблення гормонів.

3.Основні види та механізми дії гормонів.

Генералізовані спеціалізовані ефекти гормональної регуляції здійсню­ються за допомогою особливих хімічних регуляторів внутрішнього сере­довища - гормонів.

Гормонаминазивають хімічні речовини, що утворю­ються і виділяються спеціалізованими ендокринними клітинами у внутрішнє середовище організму для регуляції обміну речовин, вегета­тивних функцій організму та гуморального забезпечення координації й інтеграції процесів життєдіяльності.

Будучи носіями інформації, гормони беруть участь у регуляції функцій організму, адаптують його до постійно змінюваних умов зовнішнього середовища, забезпечують його ріст, розвиток та роз­множення.

Синтез гормонів ендокринними клітинами відбувається безперервно, його інтенсивність залежить не тільки від регуляторних сигналів ланок управління, але й від величини секреції. Гормони можуть депонуватися у тих же тканинах, де утворюються. Депонування гормонів ендокринною тканиною може здійснюватися у спеціалізованих гранулах (мозкова речо­вина надниркових залоз) або у спеціалізованих структурах залози (колоїд фолікулів щитоподібної залози).

Діють гормони так:

· телекриновий ефект - надходять до рідких середовищ організму і переносяться ними до віддалених клітин-мішеней

· паракриновий ефект – діє місцево на сусідні клітини

· автокриновий ефект – дія на саму клітину

Для регуляції функціонування багатьох органів та процесів цей ме­ханізм хоч і діє більш повільно, але виявляється ефективнішим, ніж нер­вова регуляція. Це зумовлено наступним:

а) біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;

б) спектр зазначених регуляторів значно ширший, ніж нейротрансмітерів;

в) їх дія триваліша.

Серед біологічно активних сполук виділяють:

1. Справжні гормони - секретуються залозами внутрішньої секреції (тироксин, інсулін, паратгормон тощо) або спеціалізованими ендок­ринними клітинами, що розташовані в різних органах (ліберини, статини, гормони травного тракту тощо).

2. Тканинні гормони - секретуються неспеціалізованими клітинами різних органів (гістамін, серотонін, простагландини, енкефаліни тощо).

3. Метаболіти - речовини, що утворюються у результаті обмінних процесів у тканинах (молочна кислота, аденозин, вуглекислий газ, деякі іони тощо).

Специфічну групу гормонів складають гастроінтестинальні гор­мони і ангіотензин. Ці гормони не є продуктами ендокринних залоз. Перші синтезуються і виділяються в кров інкреторними клітинами, які входять до складу різних залоз шлунково-кишкового тракту. Ангіо­тензин утворюється безпосередньо в крові в результаті взаємодії одно­го з білків плазми крові (а₂-глобуліна) з активатором - ферментом реніном, що виділяється в кров інкреторними клітинами юкстагломерулярного апарату нирок.

При цьому в різних органах один і той самий гормон спричиняє різні впливи. Наприклад, ангіотензин у надниркових залозах викли­кає продукцію альдостерону, в ЦНС - являє собою регулятор спраги, у серцево-судинній системі спричиняє скорочення кардіоміоцитів і гладеньких м'язів судин.

Тканинні гормони (гістогормони) мають місцеву - ізокринну дію.

До гормоноїдів відносять перш за все гуморальні фактори, які утворюються в організмі без участі спеціалізованих інкреторних клітин. Це кініни (калідин і брадикінін), простагландини і серото­нін, гістамін, а також відносять медіатори.

Простагландини, гістамін і серотонін виділяються в кров різними клітинами організму, для яких інкреторна функція не є ведучою. Кініни (калідин і брадикінін) утворюються безпосередньо в крові з а₂-глобуліну під впливом активатора "калікреїну", що виділяється в кров знову ж таки не інкреторними клітинами, а звичайними зовнішньосекреторними клітинами різних залоз травного каналу.

Медіатори виділяються в синапсах. Якщо в синапсі медіатор не встигає повністю зруйнуватись або поглинутись, то він може потрапляти в тканинну рідину і кров, забезпечуючи регуляторну дію на найближчі клітини.

Гастроінтестинальні гормони утворюються в клітинах, розміще­них в шлунково-кишковому тракті, які отримали назву АРUD-системи (амін – прекурсор – аптек – декарбексилейшин, тобто, система захоплення і дезамінування попередників амінів). Вони здатні по­глинати й накопичувати попередники біогенних амінів з наступним утворенням біологічно активних речовин і поліпептидних гормонів. Інші клітини АРUD-системи також утворю­ють нейропередавачі і нейротрансмітери. Нейромодулятори (ацетилхолін, адреналін) також синтезуються в нервових клітинах і звіль­няються нервовими закінченнями. Сюди відносять також гістамін, серотонін і у-аміномасляну кислоту. Вони діють на дуже короткій відстані від місця синтезу й менший час, ніж пептидні, стероїдні, і білкові та тіреоідні гормони.

Пептиди, аміни і нейромедіатори - гідрофільні сполуки і не мо­жуть легко проникати крізь плазматичну мембрану клітини.

Метаболіти - неспецифічні продукти внутрішньоклітинного енер­гетичного обміну речовин, які постійно виділяють у кров усі клітини організму, звільняючись від їх надлишку.

Деякі метаболіти мають біологічну активність, тобто можуть забезпечити виникнення певних пристосовних реакцій організму (С02, молочна кислота). Рівень біологічної активності метаболітів, порівняно з активністю гормонів, невисокий. Тому їхня регуляторна дія виявляється лише в і разі їх виділення у великих кількостях.

Саме тому поняття "гуморальна регуляція" ширше, ніж "гормональна регуляція", яка здійснюється лише за допомогою гормонів.

Виділяють п'ять видів дії гормонів:

Розрізняють 5 видів фізіологічної дії гормонів на клітини-мішені:

• метаболічна дія. - викликає зміни обміну речовин в тканинах, які в свою чергу лежать в основі зміни функції клітини, тканини чи органа;

• морфогенетична дія - вплив гормонів на процеси формоутворен­ня, диференціювання та росту структурних елементів організму. Ця дія досягається шляхом впливу на генетичний апарат клітини. При­кладом може служити вплив соматотропіну на ріст тіла та внутріш­ніх органів і вплив статевих гормонів на розвиток вторинних стате­вих ознак;

• кінетична дія - здатність гормонів запускати діяльність ефектора, включати реалізацію певної функції. Так, наприклад, окситоцин ви­кликає скорочення мускулатури матки, вазопресин включає реабсорб­цію води в збиральних трубочках нефрона; при його відсутності цей процес не відбувається;

• коригуюча дія - зміна діяльності органів чи процесів, які проходять і при відсутності гормона. Прикладом коригуючої дії є вплив адрена-

ліну на частоту серцевих скорочень, активація окисно-відновних процесів тироксином. Різновидністю коригуючої дії є нормалізуючий ефект гормонів на рівень тих чи інших метаболітів (гомеостатична дія). Так, глюкокортикоїди викликають розпад білків при надлишко­вому їх синтезі в організмі;

• реактогенна дія - здатність гормону змінювати чутливість тканин до дії інших гормонів чи біологічно активних речовин. Так , напри­клад, тиреоїдні гормони підсилюють ефекти катехоламінів, гормон фолікулін стимулює дію прогестерона на слизову оболонку матки. Різновидом реактогенної дії є так звана пермісивна (дозволяюча) дія, яка полягає в тому, що ефекти деяких гормонів реалізуються тільки при наявності іншого гормона. Так, глюкокортикоїди мають пермі-сивну дію по відношенню до катехоламінів, а інсулін має пермісивну дію по відношенню до гормону росту.

Крім того, гормони впливають на імуногенез, гемостаз, здійснюють сенсибілізувальний і десенсибілізувальний впливи.

За хімічною природою усі гормони поділяються на три групи:

1) похідні амінокислот - гормони щитоподібної залози, мозкового ша­ру надниркових залоз, епіфізу;

2) пептидні гормони, прості і складні білки - гіпоталамічні нейропепти-ди, гормони гіпофізу, острівкового апарату підшлункової залози, прищиподібних залоз;

3) стероїдні гормони - гормони кіркового шару надниркових залоз, ста­тевих залоз, гормон ниркового походження - кальцитріол.

Руйнування гормонів відбува­ється ферментативними системами печінки, легень, мозку, нирок. Інколи гормони гідролізуються в самій клітині-мішені, будучи зв'язаними з рецептором або вільними в лізосомі.

На основі функціональних критеріїв розрізняють три групи гормонів:

1)гормони, які впливають безпосередньо на орган-мішень; ці гормони називають ефекторними,

2)гормони, основною функцією яких є регуляція синтезу і виділення ефекторних гормонів, їх називають тропними;

3)гормони, що синтезуються нервовими клітинами в гіпоталамусі, во­ни регулюють синтез і виділення гормонів аденогіпофізом, їх назива­ють рилізинг-гормонами.

Загальні властивості гормонів:

1. Специфічність дії. Кожен гормон діє на конкретні фізіологічні систе­ми, органи чи тканини, тобто на ті структури, що містять спеціалізо­вані рецептори до нього.

2. Дистантна дія. Багато гормонів діють через внутрішнє середовище на органи, які розташовані далеко від місця їх утворення. Проте тка­нинні гормони, що секретуються без участі спеціалізованих ендок­ринних клітин, найчастіше проявляють місцеву дію на невеликій відстані від місця їх утворення.

3. Відсутність видової специфічності, за винятком гормону росту і ліпотропіну.

4. Дія зумовлена впливом на клітини-мішені плазматичних мембран.

5. Висока біологічна активність - вплив на функції органів і тканин у дуже невеликих концентраціях.

Засобами транспорту гуморальних агентів є кров, лімфа й міжклітинна рідина.

Гормони циркулюють у крові у вільному стані або у вигляді сполук з форменими елементами крові. Більшість гор­монів (близько 80%) переносяться у комплексі зі специфічними білками плазми крові, які вибірково транспортують молекули того чи іншого гор­мону. Після сполучення з білками гормони переходять у неактивну фор­му, а також стають захищеними від руйнування ферментами крові.

Концентраціябільшості гормонів у крові непостійна. З одного боку, во­на визначається інтенсивністю утворення і секреції гормону залозою, а з іншого - швидкістю його поглинання, руйнування та виведення. Час напіввиведення (Т 1/2) гормонів із крові становить понад 4 доби - у ти­роксину, кілька годин - у стероїдів, хвилини - в інсуліну, вазопресину, катехоламінів і секунди - у нейромедіаторів та пептидів.

Секреція деяких гормонів є періодичною. Наприклад, рівень гормону росту, АКТГ, має виражені добові коливання, які пов'язані з циклами не­спання. А для статевих гормонів характерна не лише добова ритміка утво­рення і секреції, але й чітко виражена періодика, пов'язана із віковими періодами розвитку, менструальним циклом та циклом "вагітність-пологи".

Далеко не завжди в організмі людини гормони утворюються у кіль­кості, що забезпечує їх нормальне функціонування. Функціональна ак­тивність залози може бути підвищеною (гіперфункція) або, навпаки, зни­женою (гіпофункція). Ця зміна може бути короткочасною, що зумовлено необхідністю змінити активність відповідної функції організму, або мати більш тривалий чи постійний характер і торкатися змін не тільки функції, але й структури ендокринної залози, що характерно для стану хвороби.

Гормональний ефект залежить не тільки від кількості й властивос­тей молекул гормонів (правило попереднього стану), а й від реактив­ності ефектора (визначається числом і властивостями мембранних ре­цепторів до гормонів).

Це можливо внаслідок координації специфічних функ­цій органів і систем при тісній взаємодії із ЦНС, активуючи каскад реакцій.

Механізм дії гормонів

Дія гормону (ліганда) на клітину реалізується шляхом взаємодії з ре­цептором.

Рецептори можуть бути розташовані як на мембрані, так і все­редині клітини.

Молекулярний циторецептор - це група молекул цитоплазми або мембрани клітини, які мають вибіркову чутливість до певної хімічної речовини (гуморального фактора, медіатора).

Розрізняють три види молекулярних циторецепторів:

- цитоплазма­тичних,

- мембранних,

- ядерних.

Відповідно розрізняють три механізми дії хімічних речовин на клітини ор­ганізму:

1. Дія хімічних речовин на клітини через їхні цитоплазматичні рецептори.

У цьому разі біологічно активна речовина проникає крізь мембрану клітини і з'єднується з її цитоплазма­тичними рецепторами, вибірково чут­ливими до цього фактора.

2. Дія хімічних речовин на клітини через їхні ядерні рецептори Гормон може прямо проникати в ядро й там зв'язуватися з ре­цепторами ядра.

3. Дія хімічних речовин на клітини через їхні мембранні рецептори Такий механізм дії на клітину хімічних речовин властивий речо­винам з невеликою молекулярною масою і здатним проникати че­рез клітинну мембрану (стероїдні гормони, гормони щитоподібної залози та інші небілкові гормони).

Регулювання функцій синтезу і секреції гормонів ендокринними зало­зами здійснюється кількома шляхами:

1. Нейрогенне регулювання здійснюється у двох напрямках:

а) прямий вплив нервової системи на синтез і секрецію гормонів (нейрогіпофіз, моз­ковий шар надниркових залоз);

б) нервова система регулює гормональну активність опосередковано, змінюючи інтенсивність кровопостачання за­лози

2. Гуморальне регулювання полягає у безпосередньому впливі на кліти­ни залози концентрації субстрату, рівень якого регулює гормон (зворот­ний зв'язок). Так, рівень кальцію у крові впливає на секреторну активність прищитоподібної і щитоподібної залоз, де утворюються паратгормон і тирокальцитонін, а концентрація глюкози в крові визначає активність вихо­ду інсуліну з підшлункової залози і т.д.

3. Нейрогуморальне регулювання здійснюється за допомогою гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Функція щитоподібної та статевих залоз, кори надниркових залоз регулюється гормонами передньої частки гіпофіза (аденогіпофізом) - тропними гормонами: адренокортикотропним, тирео­тропним, фолікулостимулювальним і лютеїнізивним. Дещо умовно до тропних гормонів відносять і соматотропний гормон гіпофіза, що здійснює свій вплив на ріст ще й опосередковано через гормон соматомедин, який утворюється у печінці.

В аденогіпофізі також утворюється інтермедин (меланоцитостимулювальний гормон, МСГ) і пролактин, що здійснюють прямий вплив на периферійні органи.

У свою чергу, вивіль­нення усіх зазначених гормонів аденогіпофіза залежить від гормональної активності нейронів медіальної ділянки гіпоталамуса. Тут утворюються гормони, що здійснюють стимулювальний чи гальмівний вплив на сек­рецію гормонів аденогіпофіза: рилізинг-фактори (ліберини) та інгібітори -статики.

Ліберини і статини, впливаючи на продукцію тропних гормонів аденогіпофіза, регулюють активність деяких залоз внутрішньої секреції.

Останнім часом використовують спільну назву - гіпофізіотропні гормони. На сьогодні встановлено сім гіпоталамічних рилізинг - та гальмівних гормонів:

- кортикотропін-рилізинг гормон (КРГ),

- тиротропін-рилізинг-гормон (ТРГ),

- гормон росту - рилізинг гормон (ГРРГ),

- гормон росту інгібувальний гормон (ГРІ, або соматостатин),

- лютеїнізивний гормон -рилізинг гормон (ЛГРГ) або гонадотропін-рилізинг гормон (ГнРГ) ,

- пролактинінгібувальний гормон (ПІГ).

- пролактин-рилізинг-гормон (ПРГ).

Ділянка, в якій відбувається виділен­ня гіпоталамічних рилізинг-гормонів та гальмівних гормонів, є середин­ним підвищенням гіпоталамуса. Вона містить небагато тіл нервових клітин, проте має чимало нервових закінчень, розміщених безпосередньо біля капілярних петель, з яких починаються портальні судини, що з'єдну­ються з гіпофізарною портальною системою судин.

Функція значної кількості клітин, що синтезують гормони, регулюється за допомогою комбінації кількох названих механізмів. Крім того, багато гор­монів, а також і гіпоталамо-гіпофізарні фактори впливають на утворення один одного. Тому, оцінюючи той чи інший механізм регуляції, необхідно мати на увазі, що мова йде лише про переважання того чи іншого з них.

У цілому вони беруть участь у забезпеченні гомеостазу; адаптації організму до різних умов існування та швидкої їх зміни; регуляції процесів росту; фізичного, статевого й інтелектуального розвитку.

Регулювання гормональної активності більшості залоз внутрішньої секреції здійснюється за принципом від'ємного зворотного зв'язку: сам гормон (його кількість у крові) регулює своє утворення.

Зазначений вплив опосередковується через утворення відповідних рилізинг-гормонів. Так, наприклад, за умови підвищення у крові рівня гормону кори наднир­кових залоз - кортизолу в гіпоталамусі вивільняється менше АКТГ-РГ, у результаті чого секреція гіпофізом АКТГ знижується. Це призводить до зменшення утворення кортикостероїдів наднирковими залозами і до зни­ження вмісту кортизолу в крові. Крім того, зворотний зв'язок у цій системі регулювання може бути опосередкований безпосередньо самими гормона­ми гіпоталамуса й аденогіпофіза.

Наприклад, утворення кортизолу корою надниркових залоз різко збільшується під час стрес-реакцій. Цьому передує збільшення секреції АКТГ-РГ і вихід АКТГ.

Центральне регулювання гіпоталамо-гіпофізарної системи здійснюєть­ся центрами, що розташовані в передзоровому полі, у лімбічній системі та структурах стовбура мозку (довгастому і середньому мозку, мості). Сигна­ли від цих центрів до ядер гіпоталамуса передаються за допомогою ней­ронів, що належать до моноамінергічних систем головного мозку, трансмітерами в яких є біогенні аміни (норадреналін, дофамін, серотонін).

У ЦНС утворюються нейроендокринні пептиди (нейрогормони)-ендорфіни, енкефалін.

Ендорфін має анальгезувальну дію, енкефаліни відіграють роль нейротрансмітерів.

Найбільш важливими гіпоталамічними нейротрансмітерами є дофамін, норадреналін, адрена­лін.

До зазначених центрів ЦНС надходять не тільки нервові імпульси, але й інформація про рівень гормонів у крові завдяки наявності на мембрані нейронів зазначених відділів рецепторів, сприйнятливих до різних гор­монів. Через моноамінові системи гормони впливають на специфічні структури гіпоталамуса і на продукцію ними РГ.

Гормони виділяються для забезпечення того або іншого регуляторного акту, тобто того або іншого функціональ­ного стану організму. І вони так само, як і автономна нервова сис­тема, виявляють трофотропну й ерготропну дії.

Трофотропна регуляція - це участь гормонів у регуляції процесів росту й розвитку організму з метою забезпечення його лінійного росту та процесів диференціювання.

Ерготрофна – це участь в регуляції обмінних процесів в організмі.

4.Щитовидна і прищитоподібна залози.

У новонародженого щитоподібна залоза важить 1-2 г (0,16 % маси тіла), 25-30 г — у дорослих (0,05 % маси тіла).

Гормон щитоподібної залози — тиреоглобулін, активною частиною його є тироксин і три-йодтиронін. Півперіод «життя» у плазмі крові тироксину становить 6­7 діб, трийодтироніну — 2-3 доби.

Механізм дії гормону зводиться до посилювання окислювальних процесів у мітохондріях клітини (зменшення проникності мембран мітохондрій, набухання тощо, роз'єднування процесів фосфорилування і перенесення електронів).

Гіпофункція щитоподібної залози супроводжується мікседемою (сли­зовий набряк: набухання тканин, збільшення в них колоїду, слизу). Гіпо­функція щитоподібної залози, яка з'являється з народження, супрово­джується кретинізмом — низький зріст, психічна неповноцінність, за­тримка статевого дозрівання тощо. Нестача виділення тиреоглобуліну може виникнути в зв'язку зі зниженням вмісту йоду в їжі — ендемічний зоб. Розростання тканини щитоподібної залози є «компенсаторним».

Підвищення функції щитоподібної залози (хвороба Базедова і Гревса) також супроводжується збільшенням тканини щитоподібної зало­зи, але при цьому розростається функціонуюча тканина залози, а не втрачається вміст колоїду в залозі, як при ендемічному зобі.

Надлишок тироксину знижує величину потенціалу спокою гладком'язових клітин і міокардіоцитів, блокує автоматію перших і підвищує чутливість міометрія матки до окситоцину, норадреналіну, що у разі вагітності веде до скорочення матки і до викидня.

Артеріальний тиск при гіпертиреозі підвищений за рахунок тахі­кардії. Потенціал дрібних і середніх кровоносних судин знижений, вони не пульсують, гіпотонічні, компенсаторно посилюється серцевий викид. Тахікардія при гіпертиреозі зумовлена зниженням мембранного потен­ціалу провідної системи серця

Ендокринна функція прищитовидних залоз

У людини є дві пари прищитовидних залоз, які розташовані на по­верхні або в товщі щитовидної залози. В окремих випадках загальна кіль­кість цих залоз у людини може складати 6 або 8. Прищитовидні залози ви­робляють паратгормон, який разом із тирекальцитоніном регулює вміст іонів Са в крові. Основні фізіологічні ефекти паратгормону протилежні до ефектів тиреокальцитоніну. Він збільшує концентрацію Са⁺² в крові. Це досягається за рахунок: резорбції Са⁺² із кісток, яка зв'язана в активацією остекластів; посилення реабсорбції Са⁺² в дистальних ниркових канальцях; посилення всмоктування Са⁺² в шлунково-кишковому тракті під впли­вом продукту перетворення вітаміну Д₃ в нирках - кальцитріолу. Одночасно паратгормон стимулює звільнення фосфатів з мінеральної речови­ни кісток і гальмує реабсорбцію фосфа­тів в нирках, знижу­ючи їх концентрацію в крові.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. IV. Розподіл нервової системи
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. VI. Філогенез нервової системи
5. Адаптація нервової системи до фізичних навантажень
6. Адмін і судове оскарження – відмінності.
7. Анатомічні особливості вегетативної нервової системи.
8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
9. Анатомо-фізіологічні особливості нервової системи у новонароджених
10. Біологічна регуляція, її види і значення. Контур біологічної регуляції. Роль зворотнього зв’язку в регуляції.
11. Біологічне значення нервової системи
12. Біологічне значення нервової системи

Переглядів: 4961