• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Емпіричні методи науково-педагогічних досліджень.

В основі емпіричних методів НПД лежить практичний досвід(емпірика). Їх метою є збирання та первинне опрацювання даних про педагогічне явище, а також застосування отриманих результатів у практичній діяльності педагога. Використання цих методів потребує безпосереднього контакту дослідника з респондентами чи результатами їх діяльності.

До емпіричнихналежатьметоди:

· спостереження;

· опитування: усне (бесіда, інтерв'ю), письмове (анкетування, тестування);

· узагальнення незалежних характеристик, педагогічний консиліум;

· вивчення шкільної документації та продуктів творчої діяльності школярів;

· монографічне дослідження педагогічного явища тощо.

1. Спостереження– найбільш доступний і розповсюджений метод вивчення педагогічної дійсності. У його основі лежить спостережливість як професійна якість педагога, вміння не тільки дивитися, а й бачити потрібне. Базується ця якість на увазі, що буває розосередженою, якуміння бачити одночасно весь фронт явищ, які спостерігаються, не зосереджуючись на деталях (робота фотографа), і концентрованою (зосередженою), якуміння схоплювати деталі, подробиці, тонкощі досліджуваного явища (робота годинникаря чи ювеліра). Педагог повинен бути водночас і «фотографом», і «ювеліром», що потребує досконалого володіння обома якостями уваги. Спостерігаючи, наприклад, за всім класом, йому треба бачити й кожного учня зокрема: чим він займається, який у нього настрій, розуміє чи ні те, що викладається, тощо. Від народження в готовому вигляді ці якості людині не даються, тому їх потрібно формувати шляхом постійного та цілеспрямованого тренування.

Педагогічне спостереження може бути повсякденним, яким користується вчитель у щоденній практичній діяльності, та науковим, яке необхідне для проведення науково-дослідної роботи.

Наукове спостереження істотно відрізняється від повсякденного. При його проведенні завчасно визначаються задачі, намічаються об'єкти, складається схема спостереження, позначаються умови його проведення (тривалість, місце, час, виконавці). Результати наукового спостереження обов'язково занотовуються в спеціальному протоколі або щоденнику, в таблицях, матрицях тощо. При можливості практикується аудіо- або відеозапис. Відповідно до поставленої мети результати наукового спостереження обов'язково опрацьовуються: проводиться їх аналіз, порівняння, систематизація тощо.

У практиці проведення науково-педагогічних досліджень використовуються різні види спостережень:

· безпосередні й опосередкованіспостереження.Перші характеризують безпосереднєвідстеження педагогічних явищ і процесів, які спостерігаються, другі (опосередковані) відбуваються, коли сам процес схований від спостерігача (наприклад, пізнавальна активність школярів), але його стан фіксується за показниками, що піддаються спостереженню та фіксації (темп освоєння та обсяг засвоєної інформації, кількість і якість поставлених питань, кількість і рівень вирішених і невирішених проблемних ситуацій, якість і швидкість їх вирішення, ставлення школярів до інтелектуальних утруднень тощо);

· суцільні та дискретні спостереження. Перші охоплюють весь процес від початку до кінця в його цілісності (наприклад, спостереження уроку). Другі являють собою вибіркове фіксування досліджуваних явищ (наприклад, поводження дітей у конфліктних ситуаціях);

· відкриті та конспіративніспостереження. У першому випадку випробувані знають про свою наукову підконтрольність, у другому – ні;

· включені та невключеніспостереження. Це залежить від позиції спостерігача стосовно випробуваних. Якщо експериментатор включений у спільну діяльність з дітьми й спостерігає їх як би зсередини, то спостереження буде включеним. Коли ж спостерігач знаходиться ззовні стосовно процесу, що спостерігається, спостереження буде невключеним. Наприклад, гра у волейбол: при включеному спостереженні дослідник є членом волейбольної команди, при невключеному - болільником, що спостерігає за грою та гравцями збоку;

· короткочасні та довгострокові спостереження. У першому випадку – це обмежені часом спостереження (наприклад, уроку чи виховного заходу), в другому – подовжені в часі спостереження (за учнем протягом року);

· лонгітюднітаретроспективні. Наприклад, при вивченні умов, які сприяють розвитку математичних здібностей учня, вчитель спостерігає за ним з першого по дванадцятий клас (лонгітюдне спостереження). Або, визначивши видатні здібності учня десятого класу, дослідник вивчає його біографічні дані, характеристики, успішність, інтереси й ін. в попередніх класах, виділяючи при цьому головну детермінанту його математичної обдарованості (ретроспективне спостереження).

Для отримання достовірної інформації про педагогічне явище, спостереження повинні бути досить тривалими, систематичними, різнобічними, об'єктивними (проведеними без зайвої зацікавленості як у позитивних, так і в негативних результатах), масовими, щоб при опрацюванні даних можна було говорити якщо не про закономірності, то хоча б про тенденції, виявлені в розвитку досліджуваних явищ.

Незважаючи на велику інформативність, доступність і поширеність методу спостережень, він дозволяє фіксувати лише зовнішні прояви педагогічних явищ, внутрішні ж, сутнісні процеси, лишаються поза його увагою. Тому, маючи наукову цінність, матеріал, напрацьований за допомогою різноманітних спостережень, вимагає наступного доопрацювання і являє собою базу для застосування інших методів НПД.

2. Методи опитування в педагогіці використовуються для з'ясування суб'єктивного ставлення випробуваних до різних людей, явищ, сфер діяльності, знань, а також для виявлення рівня засвоєння останніх. Вони складаються з питань та відповідей на них, що даються в усній або письмовій формі.

Усне опитуванняпроводиться при безпосередньому контакті дослідника з випробуваними. Воно досить оперативне й гнучке, дозволяє уточнювати, розширювати й навіть видозмінювати інструментарій дослідження в ході його проведення. Однак при усному опитуванні утруднені реєстрація й опрацювання результатів, а сам процес опитування напряму залежить від комунікабельності експериментатора. Це підвищує рівень суб'єктивності результатів дослідження.

До методів усного опитування належать дослідницька бесіда та інтерв'ю. Вони являють собою комунікативний акт, у ході якого, отримуючи відповіді на поставлені питання, випробувач з'ясовує сутність явища, що його цікавить.Різниця між бесідою та інтерв'ю полягає у сталій фіксації ролей (запитувач – відповідач) при інтерв'ю і більш вільному обміні думками при дослідницькій бесіді.

Для отримання достовірної інформації за допомогою методів опитування немалу роль відіграють послідовність і якість пропонованих питань. Вони повинні бути короткими, зрозумілими, однозначними. У спілкуванні дослідника та респондента не повинно бути тупикових і риторичних питань та таких, що містять у собі пряму оцінку (особливо, коли вона негативна) особистості респондента чи його здібностей. Для виключення випадкових відповідей практикуються уточнюючі та перехресні питання, що підтверджують або спростовують висловлені раніше думки.

Кількість питань в інтерв'ю та бесіді жорстко не фіксується. Діалог триває до виявлення суті досліджуваного явища, але зловживати увагою опитуваних не треба. Це може викликати негативну реакцію респондентів, небажання брати подальшу участь у експерименті та навіть свідомо недостовірні відповіді.

Технологія проведення усного опитування потребує добору компетентних респондентів, обґрунтування й повідомлення в доступній їм формі мотивів дослідження. Діалог з респондентами повинен бути етичним, проводитися в довірчій і доброзичливій атмосфері, краще при нейтральному досліднику. Експериментатор не має права ні в якій формі нав'язувати випробуваним свою (чи бажану) позицію.

Відповіді респондентів повинні обов'язково фіксуватися, однак небажано це робити на очах випробуваних. Краще їх відтворити по закінченні опитування. Але така процедура грішить певною суб’єктивізацією процесу та результатів опитування. Щоб уникнути цього небажаного явища, доцільно використовувати відкриті (про які знають випробувані) або приховані записи фонограм.

В основі письмового опитування лежить опосередковане спілкування експериментатора з випробуваними. Воно реалізується за допомогою анкет (анкетування) і тестів (тестування). Їх використання послабляє вплив суб'єктивного фактора на дослідження та підвищує надійність обробки його результатів, але при цьому знижується рівень процесуальної оперативності дослідження.

До письмового опитування ставляться ті ж вимоги, що й до усного, за винятком кількох специфічних моментів: кількість питань в анкетах і тестах фіксована (їх не повинно бути дуже багато), питання в своєму формулюванні не повинні підштовхувати до вірної відповіді. Під час проведення дослідження до письмових опитувальників не можна нічого додати або вилучити з них. Тому, перш ніж запустити їх у масове виробництво, доцільна попередня апробація, що проводиться шляхом так званого «пілотажу», тобто, пробного дослідження, що проводиться з невеликою групою випробуваних. Після його проведення в разі потреби доопрацьовуються формулювання питань, потім матеріали тиражуються й проводиться саме опитування.

Техніка опрацювання результатів анкетування визначається кількістю учасників і ступенем складності (громіздкості) опитувальника. Опрацювання «вручну» відбувається шляхом заповнення таблиць (матриць) і підрахунку типів відповідей за обраними їх категоріями. Машинне опрацювання можливе при відповідях, що піддаються формалізації, та індексованих.

Види анкетування можна визначити за способом проведення, за характером можливих відповідей, за позицією та диференціацією респондентів .

За способом проведення анкетування буває:

· контактним, коли опитування проводиться при безпосереднім спілкуванні з випробуваними;

· заочним, яке організується за допомогою кореспондентських зв'язків, коли анкети з інструкціями розсилаються поштою або вручаються особам, що будуть проводити опитування, й у такий же спосіб заповнені анкети повертаються на адресу дослідницької організації;

· пресовим, що реалізується шляхом розміщення анкет у газетах та журналах. Відповіді надсилаються до редакції всіма бажаючими, незалежно від їх статусу, віку, професії тощо.

· За характером можливих відповідей анкети бувають:

· відкритими, щопередбачають будь-яку відповідь за бажанням респондента;

· закритими, що припускають вибір однієї або кількох відповідей із ряду запропонованих,

· змішаними, коли випробуваний може вибрати відповідь із заздалегідь заданих чи вписати власний варіант.

За позицією респондентів анкетування буває іменним та анонімним, за їх диференціацією – адресним (адресованим певній категорії респондентів) та загальним (коли на питання анкети відповідають усі бажаючі).

Особливе місце в системі методів письмового опитування займає тестування. В часи радянської педагогіки тести вважалися буржуазним пережитком і нормативним шляхом були заборонені в радянській школі та педагогіці. Прорив у забороні зробила спочатку психологія, застосувавши тести в процесі визначення індивідуальних розбіжностей і використання психометричного методу. Пізніше тестування знайшло своє місце й у педагогіці. Сьогодні психолого-педагогічне тестування стало невід'ємною частиною педагогічної теорії та практики. За допомогою тестів проводиться вимір навчальних досягнень, визначається міра прояву особистісних якостей, виявляється рівень розвитку здібностей, сформованість механізмів навчання, пізнання, спілкування тощо.

Слово «тест» у перекладі з англійської означає «задача», «іспит», «випробування», а тестуваннярозглядається якцілеспрямоване, однакове для всіх випробуваних обстеження, проведене в жорстко контрольованих умовах, що дозволяє об'єктивно вимірювати характеристики досліджуваного явища чи процесу.

У залежності від сфери застосування, тестування буває фізичне, інтелектуальне, психологічне тощо. Процес тестування являє собою виконання досліджуваними завдань, що вимагають відповідної діяльності. Від інших способів обстеження тестування відрізняється точністю, простотою, доступністю, можливістю автоматизації контролю процесу та результату певної діяльності. В педагогіці, як правило, використовуються інтелектуальні та психологічні тести.

За характером пред'явлення завдань тести бувають:

· прямими, коли випробуваний знає, що і навіщо досліджується (як правило, це навчальні тести, де визначається рівень засвоєння матеріалу);

· непрямими, коли об'єкт дослідження прихований від респондента (наприклад, колірний тест Люшера, де за обраними людиною кольорами визначаються її особистісні характеристики).

Тестування як метод науково-педагогічних досліджень у практичній педагогічній діяльності використовується для визначення поточної успішності школярів. У школі, як правило, застосовуються підсумкові тести. Вони проводяться після вивчення великого розділу навчальної програми й містять 100 (50) питань при п'ятибальній шкалі оцінювання знань, 120 (60) при дванадцатибальній. Оцінка виставляється за кількістю правильних (неправильних) відповідей. Для реалізації поточного контролю використовуються тестові завдання. Вони містять невелику кількість питань: 5 (10) або 6 (12), які стосуються ключових моментів теми, що вивчається. Варіанти тестових завдань можуть бути різними. Це:

· вибір правильної відповіді з кількох запропонованих;

· виключення з даного переліку неправильної відповіді;

· розташування перелічених якостей (властивостей) у певній послідовності;

· угрупування явищ за певною ознакою;

· заповнення пропусків у тексті;

· підбір змістовних синонімів або антонімів;

· виправлення допущених помилок тощо.

У практиці сучасної школи часто застосовуються різнорівневітематичні тести, що дають можливість диференційованої перевірки ступеня засвоєння матеріалу. Крім традиційних використовуються також тести швидкості, коли ефективність засвоєння матеріалу визначається за швидкістю оперування термінами обраної теми, і тести потужності, що застосовуються для визначення глибини знань за допомогою вирішення досить складних завдань.

3. Вивчення шкільної документації та продуктів творчої діяльності учнівє джерелом об'єктивної інформації про педагогічний процес і його учасників. Аналіз письмових, графічних, творчих робітшколярів дає досліднику різноманітний матеріал про мотивацію та характер пізнавальної діяльності, про індивідуальні особливості дітей, про їх чесноти та вади тощо. Цей метод, наповнюючись різним змістом, допомагає виявити ставлення учнів до предмета, вчителя, одне до одного та до інших явищ, що цікавлять дослідника.

Джерелом дослідницької інформації є також плани роботишколи та її підрозділів, гуртків, секцій, факультативів, протоколи засідань громадських організацій, матеріали нарад, книга наказів і т. ін. Цікаву дослідницьку інформацію надають навчальні журнали, щоденники, зошити учнів, особисті справи дітей, їх характеристики, читацькі формуляри, медичні карти тощо.

Узагальнюючи отриману в такий спосіб інформацію, дослідник в змозі виявити емпіричні залежності, зв'язки та відносини, що стануть об'єктивною базою наступних теоретичних і практичних досліджень.

4. Метод узагальнення незалежних характеристик використовується для підвищення вірогідності отриманої інформації про досліджуване педагогічне явище. Це досягається шляхом проведення кількох незалежних досліджень одного предмета та наступного узагальнення отриманих результатів. Зазначений метод реалізується в двох варіантах:

· коли одне педагогічне явище (наприклад, учень) незалежно вивчається кількома дослідниками (вчителями, учнями, батьками), а отримані результати узагальнюються, коректуючи та доповнюючи одне одного;

· коли один дослідник вивчає одне явище, але в різних умовах, використовуючи різні, незалежні одна від одної методики, а потім узагальнює отримані характеристики.

Різновидом методу узагальнення незалежних характеристик, а точніше, його продовженням є педагогічний консиліум. Він вимагає колективної участі педагогів у вирішенні проблеми, що виникла. Своєю назвою цей метод зобов'язаний медичній практиці, бо має аналогічні цілі та схожий алгоритм реалізації.

Етапипроведення педагогічного консиліуму можуть бути наступними:

1) узагальнення наявних знань про досліджуване явище;

2) визначення відхилень від норми та причин їх появи (постановка діагнозу);

3) відпрацювання спільної програми дій, спрямованих на поповнення виявлених нестатків (призначення лікування).

Педагогічні консиліуми бувають індивідуальними, коли треба розібратися в особливостях розвитку, навчання та виховання однієї дитини, і груповими, коли відповідне рішення необхідно прийняти стосовно групи учнів (класу, гуртка, секції тощо). Вони бувають плановими, тобто заздалегідь призначеними в планах роботи школи, методичного об'єднання, класного керівника (традиційними стали планові групові консиліуми при переході дітей з однієї ланки навчання до іншої, індивідуальні – щодо майбутніх медалістів) і позаплановими, що проводяться при появі проблем, які вимагають негайного спільного професійного втручання (проблема важких підлітків, вирішення конфліктних ситуацій тощо).

5. Метод монографічного дослідження являє собою глибоке та різнобічне вивчення одного (моно) педагогічного явища. На практичному рівні вислів «монографічно досліджувалися 30 важких підлітків» означає, що різнобічно вивчався кожен підліток окремо, а не група важких дітей із 30-и осіб (для цього її довелося б створити). На теоретичному рівні результати таких досліджень узагальнюються в монографіях, що мають одного або кількох авторів. В останньому випадку вони називаються колективними монографіями.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
4. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
5. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
6. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
7. IV. Электронное учебно-методическое обеспечение дисциплины.
8. V. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
9. V. Обов'язки методиста кафедри педагогіки
10. VIІ. Короткі методичні вказівки до роботи студентів на практичному занятті
11. А) Методика проведення заняття
12. А) Методика проведення заняття

Переглядів: 2470