• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Системи виховання.

Крім традиційної системи виховання, що реалізується за рахунок проведення виховних заходів на додаток до навчальних занять, і відпрацьовується в кожній школі на своєму рівні, останні десятиліття набула популярності комунарська система виховання за Івановим. В її основі лежать виховні ідеї А.С. Макаренка, адаптовані І.П. Івановим до умов сучасного виховання та узагальнені у вигляді методики колективного творчого виховання (КТВ). Виховуюча діяльність дорослих і дітей у ній відбувається на рівні співпраці, співтворчості та співдружності учасників.

Базовою ідеєю методики є колективна організація діяльності (КОД), що складається з колективного творчого планування, організації та підбиття підсумків кожної справи. Відповідно до напрямків діяльності, форми виховання в ній діляться на три групи:

1 творче товариське навчання, що реалізується за рахунок творчих занять, колективних доручень творчого характеру, що стосуються навчання, та уособлених творчих доручень;

2 творча товариська співдружність, що відбувається у вигляді колективних творчих справ (КТСп.), колективних творчих свят (КТСв.), колективних творчих ігор (КТІ) та чергування творчих доручень (ЧТД);

3 творче товариське спілкування під час повсякденної взаємодії вихованців між собою, творчі зустрічі з цікавими людьми та повсякденне спілкування дітей з дорослими.

6.Колективна творча справа як основна організаційна форма виховання вкомунарській системі.

Серед переліченого, що, звісно, інтегрується в процесі життя дитячого колективу, особливе місце займає колективна творча справа. Методика її організації складається з семи етапів.

Таблиця 4.6.

1.Попередня робота вихователя, що має на меті:

· виявлення виховних проблем, на вирішення яких слід спрямувати колективну діяльність (відбувається внаслідок вивчення дитячої спільноти);

· добір конкретних справ (з варіантами), які можна запропонувати дітям для вирішення поставлених проблем.

1. Стартова бесіда, щозацікавлює дітей і ставить їх перед вибором творчої справи. Це вихід на «свій» мікроколектив, де можна поміркувати про життя-буття, що подобається, що – ні, чого хотілось би, чого – ні ... . У слушний момент, не нав’язуючи своєї позиції (колись у сусідній школі ..., у мої студентські роки ...), запропонувати кілька справ, наголосивши на цікаву перспективу (буде весело ..., допоможемо ..., випробуємо себе ...). Діти, як правило, підхоплюють і продовжують цей перелік, вибираючи найбільш придатне для себе.

2. Колективне планування передбачає:

· розгалуження дитячої спільноти на мікроколективи, кожен з яких запропонує свої ідеї щодо виконання наступної справи. Під час обговорення в групах кожна дитина має можливість висловити свою думку, оцінити інші, а всі учасники – дійти згоди щодо загальних пропозицій;

· пред’явлення та обговорення пропозицій кожного мікроколективу на змагальній основі. Головне тут – уважно вислухати і реально оцінити кожну пропозицію та направити дитячий пошук на відбір кращих ідей, що ляжуть в основу плану проведення колективної творчої справи;

· Вибори ради справи – керівного органу підготовки та проведення творчої справи. До ради можуть увійти представники всіх мікроколективів, один мікроколектив, що запропонував найбільше цікавих ідей, представники тих мікроколективів, що були найбільш конструктивні при обговоренні тощо. (Доцільно періодично міняти принцип створення ради справи). Вихователь обов’язково входить до складу ради, маючи дорадчий голос у ній.

· Укладення радою програми або плану підготовки та проведення КТС.

3. Підготовча робота

З боку ради справи:

· доведення складеного плану до відома всіх учасників;

· розподіл доручень між мікроколективами. Важливо, щоб вони поєднували різні види діяльності, були цікавими та бажаними групам, мали простір для творчого виконання (оригінальне музичне та художнє оформлення, підготовка сюрпризів, таємність виконання тощо);

· контроль за вчасністю та якістю виконання доручень.

Позиція вихователя: дійти до кожного учня, стимулювати активність, підтримувати інтерес, направляти зусилля.

4. Проведення КТС – справа всього колективу, що відбувається під чітким керівництвом ради справи. Роль вчителя полягає в тому, щоб у разі потреби допомогти, підбадьорити, а коли треба, й осадити. Головне правило для нього: не підміняти собою своїх вихованців. Навіть коли вони попали в скрутну ситуацію, нехай спробують виплутатися самі. Якщо не вдасться – не біда, розберуться, підбиваючи підсумки. Це їх навчить значно краще, ніж будь-яка допомога.

5. Підбиття підсумківвирішує три завдання: чого та завдяки кому досягли; що не вдалося й чому (не переходячи на персоналії); що врахуємо на майбутнє чи візьмемо в традицію. Позиція вихователя на цьому етапі КТС полягає в тому, щоб:

· забезпечити кожному можливість висловити свою думку, що буде всіма вислухана й узята до уваги;

· узагальнити дитячі висловлювання;

· у разі потреби внести доцільні мотивовані корективи.

Форми підсумкового обговорення колективної творчої справи можуть бути різноманітними – від бесіди до вогника біля багаття (інтерв’ю, стіннівка, творчі рапорти, фотогазети, огляди, вогники тощо). Часто вони являють собою не менш ефективний виховний захід, ніж сама творча справа.

6. Післядія– обов’язкова складова комунарської методики виховання. Вона забезпечує наступність у вихованні та безперервний рух до досконалості як кожного вихованця, так і колективу в цілому. Її сенс полягає у використанні напрацьованого позитивного досвіду в своїй майбутній діяльності та в діяльності інших колективів.

7.Дитячий колектив як об'єкт і суб'єкт виховання.

Термін «колектив» у перекладі з грецької означає збірний і показує найвищу стадію добровільно організованої людської спільноти. У педагогічній теорії та практиці дитячий колектив несе суттєве навантаження. Він виступає як умова індивідуального розвитку дитини, інструмент і суб’єкт її виховання, як середовище та спосіб соціалізації особистості вихованця, а також як об’єкт виховного впливу та ціль виховної роботи. Це говорить про те, що згуртування дітей у колектив має неабияке значення в теорії та практиці виховання.

Найбільш повну педагогічну теорію колективу створив
А.С. Макаренко. Її життєздатність зумовлена тим, що вона виникла внаслідок узагальнення практичної діяльності великого педагога.

Ознаками колективу є:

1) наявність особистісно та соціально значущої мети, яку усвідомлюють усі члени дитячої спільноти;

2) спільна суспільно-корисна діяльність, спрямована на досягнення цієї мети;

3) відношення взаємної залежності, система підпорядкування й відповідальності за себе та інших;

4) психологічний клімат: відчуття емоційного комфорту, мажорний тон існування (жвавість, піднесеність, радість, задоволення, небайдужість тощо), співвіднесення активності зі стриманістю (достоїнство);

5) традиції, ритуали, атрибути, що з’являються під час життєдіяльності дитячого колективу, і лежать в основі наступності його розвитку.

Якщо дитяча спільнота не відповідає переліченим ознакам, то вона не є колективом, і вихователь має спрямувати свої зусилля на його створення.

Закон життя колективу полягає в його розвитку, коли останній припиняється, руйнуються зв’язки, що згуртовують дітей, тобто руйнується сам колектив. Щоб такого не сталося, потрібен постійний рух уперед, який відбувається завдяки реалізації системи перспективних ліній. А.С. Макаренко в роботі по згуртуванню дитячого колективу виділяв три перспективи: ближню, середню та дальню. Ближня перспектива (або завтрашня радість) – то щоденний шлях до кращого, бажаного, цікавого, що веде від особистих досягнень до колективного успіху. Середня перспектива – то мета, більш відстрочена в часі, досягти яку можна лише спільними зусиллями. Таких орієнтирів на рік повинно бути 2-3. Наприклад, якщо в класі за перше півріччя не буде невстигаючих учнів, то на зимових канікулах ми поїдемо в Карпати. Дальня перспектива сягає великого часу і простору. Вона стосується професійної й родинної (сімейної) самореалізації, долі школи, села, країни, землі, всесвіту.

Йдучи щаблинами перелічених перспектив, діти вчаться планувати своє сьогодення й прогнозувати майбутнє. Дуже важливо, щоб у цій ході не втрачалася жодна з перспектив. Якщо дитина не навчиться радіти кожному дню, не буде щасливою та не робитиме щасливими інших щодня, не прогнозуватиме майбутнього благополуччя, вона не реалізує себе.

Перспективи не видумуються, вони народжуються як у реальних потребах дітей, так і в їх мріях. На жаль, за результатами опитування, мрії більшості школярів сьогодні не сягають далі закінчення школи. Вони не бачать себе в майбутньому, не задумуються над долею родини, країни, всесвіту, не створюють плани майбуття, гідного людини. У виховному плані це та ніша, заповнення якої дасть новий поштовх для активізації виховної роботи та досягнення її результативності.

Етапи розвитку колективу А.С. Макаренко визначав за вимогами, що ставляться дітям. На першому етапі педагог ставить вимоги всім і кожному; на другому – активу, а актив – усім і кожному, на третьому – всі(колектив)ставлять вимоги кожному, а кожен – всім (колективу); на четвертому – коженсам ставитьвимоги собі, тобто вимоги колективу стають його особистими вимогами; п’ятий етап характеризується зв’язком колективу як певної єдності з іншими угрупуваннями.

Використовуючи метод моделювання, ці ж етапи розвитку дитячого колективу А.М. Лутошкін подав у вигляді образів:

1) піщаний розсип, коли зв’язків між дітьми ще немає, а разом вони утримуються завдяки зовнішнім впливам (як пісок у долонях);

2) м’яка глина, коли між вихованцями з’являються неміцні зв’язки, що можна легко змінити й навіть зруйнувати;

3) мерехтливий маяк – поява привабливої, манливої мети;

4) червоне вітрило як символ руху задля її досягнення;

5) палаючий смолоскип, коли колектив, як певна згуртована єдність, освітлює дорогу іншим і зігріває всіх своїм теплом.

Шляхи розвитку дитячого колективувизначаються умовами і можливостями спілкування вихователя з вихованцями та вихованців між собою, особливостями їх взаємин, стилем педагогічної взаємодії між учасниками виховного процесу, їх особистісними якостями, індивідуальними характеристиками, досвідом попередньої роботи та виховання. Зауважуючи на раніше зазначені моменти, такими можуть бути: організація системи вимог; виховання активу; організація перспективних ліній; формування здорової громадської думки; створення традицій, емоційного клімату, системи взаємодопомоги тощо.

Слід зауважити на відносність такого розподілу, бо йдучи кожним із зазначених шляхів, обов’язково реалізуються й інші, тобто шляхи розвитку колективу визначаються за домінуючою спрямованістю виховної роботи, що не тільки не заперечує інші напрямки, а й інтегрує їх як свої складові.

Підсумовуючи, доцільно зазначити, що розвиток колективу не завадить розвиткові особистості, а навпаки, забезпечує оптимальність цього процесу – з одного боку, а з іншого – саме завдяки розвиткові всіх особистостей розвивається колектив, що являє собою їх інтегровану сукупність. Тобто, ми не вбачаємо суперечності в розвитку особистості та колективу і вважаємо безглуздим їх протиставлення та пошуки відповіді на питання: що важливіше у виховній роботі, колектив чи особистість. Це знову спроба протиставити ціле та його частину, що, звісно, приведе до руйнування обох.

Характеристика класного колективу являє собою підсумковий документ виховної роботи, завдяки якому можна відстежити її динаміку. Вона складається класним керівником унаслідок вивчення учнів класу (як зокрема, так і вкупі) з метою педагогічного керівництва розвитком колективу та особистості. При написанні характеристики кожний з пунктів наступної схеми розглядається з трьох позицій: що є (результат вивчення, констатація); чому (виявлення причинно-наслідкових зв’язків, детермінація); що треба зробити, аби вдосконалити ... (прогнозування наступного розвитку).

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
4. IV. Розподіл нервової системи
5. IV. Самовиховання.
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. Філогенез кровоносної системи
8. POS-системи
9. T. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи
10. VI. Філогенез нервової системи
11. А) Заробітна плата її форми та системи.
12. А) Заробітна плата, її форми та системи.

Переглядів: 993